Вредители зерновых

автор:
источник: Довідник із захисту рослин, за ред. М.П.Лісового, — К: Урожай, ISBN 966-05-0075-0

Зерновим колосовим культурам в Україні завдають шкоди понад 100 видів комах, три види кліщів, два — нематод, мишоподібні гризуни. Крім того, суттєвої шкоди завдають понад 20 хвороб, збудниками яких є різні патогенні мікроорганізми (гриби, бактерії, віруси та ін.). Конкурують за світло, воду, поживні речовини та мають спільні шкідливі організми понад ЗО видів найпоширеніших бур`янів. Взагалі, усі ці шкідливі організми в середньому призводять до втрат врожаю, що перевищують 30%, а в окремі роки — 50%. Отже, кожен третій гектар, а інколи і другий зернових колосових культур людина засіває для підтримання життєдіяльності шкідливих організмів. Усе це вимагає застосування різних методів захисту рослин з тим, щоб зменшити частку втрат врожаю. Відомо, що без захисту від шкідливих організмів на доброму агротехнічному фоні (попередник, система удобрення, обробітку фунту близькі до оптимальних) можна одержати урожай зерна озимої пшениці у межах 3—4 т/га, а при високому рівні захисту — 7—10 т/га.

Злакові цикадки.

Смугаста цикадка (Psammotettix striatus L.).

В Україні поширена всюди, але зони масового розмноження і підвищеної шкодочинності — Лісостеп і Степ. Основними кормовими культурами є пшениця, рис, ячмінь, овес, кукурудза.

Доросла цикадка 4—5 мм завдовжки, жовто- коричневого кольору, надкрила з темними смужками. Личинки (німфи) краплеподібні, з ширшим переднім кінцем тіла, буруваті, з подовженими світлішими і темними смугами. Зимує в стадії яйця у тканинах листків сходів озимих злаків. У середині квітня — на початку травня відроджуються личинки, які мають п`ять віків. Стадія личинки триває 22—30 днів, літ імаго — близько місяця. Заселяють озимі або ярі культури, де відкладають 50—200 яєць. Ембріональний розвиток триває 30—35 днів. Імаго другого покоління після збирання зернових колосових культур переселяються на кукурудзу, а пізніше — на сходи падалиці та озимих злаків, де й відкладають зимуючі яйця. Розвивається у двох генераціях.

Шестикрапкова цикадка (Macrosteles laevis Rib.).

Дуже, поширена. Імаго зеленуватого кольору, на голові шість темних плям. Тіло вузьке, 3,2—4 мм завдовжки. Голова дещо ширша за передньоспинку (рис. 2, 2). Екологічні особливості та цикл розвитку такі самі, як і у попереднього виду.

Темна цикадка (Laodelphax striatella Fall).

Поширена в Україні повсюди. Дрібні, витягнуті, помірно стиснені з боків комахи. Довжина тіла 1,7—4 мм. Самки оранжево-жовті, крила прозорі (рис. 2, І). У самця голова темна, передньоспинка світла, остання частина грудей та черевце темні. Крила прозорі з темними плямами. Личинки першого—другого віків жовтуваті з трьома сірими смугами на черевці, третього віку — бурувато-сірі.

Зимують личинки третього—четвертого віків на посівах злакових культур, перелогах та узбіччях доріг. Навесні з`являються значно раніше, ніж інші види. Окрилення починається у першій половиш травня, а в кінці місяця відкладають яйця в тканини прикореневої частини рослин. Відродження личинок другої генерації відбувається в середині липня, а дорослі комахи з`являються в серпні. Імаго і личинки живляться у прикореневій частині рослин озимих культур. Ознаки пошкодження: верхня частина листка знебарвлена.

Шкодочинність цикадок полягає в тому, що вони висмоктують поживні речовини з рослин, що призводить до ослаблення та пригнічення їх розвитку. Це сприяє розвитку грибних захворювань, зокрема борошнистої роси. Пошкодження ярих культур під час колосіння—формування зерна зменшує його масу. Цикадки є перенощиками вірусних хвороб типу мозаїки.

Профілактичні агротехнічні заходи такі: уникнення ранніх строків сівби озимих та пізніх ярих культур, запобігання розвитку і знищенню падалиці зернових.

При досягненні чисельності 50—150 особин на 1 м² доцільно обприскувати крайові смуги посівів (до 100 м) карате, 5%-й к.е. (0,15— 0,2 л/га), БІ-58 новий, 40%-й к.е. (1,5 л/га), кінміксом, 5%-й к.е. (0,2 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1 л/га).

Злакові попелиці.

Звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum Rond.).

В Україні значно поширена, але найчастіше шкодить на півдні лісостепової зони, в Степу і Криму.

Основними кормовими культурами є ячмінь, пшениця, овес, сорго, рис, жито, кукурудза, просо. Світло-зеленого кольору з яскравою зеленою смужкою вздовж спини, довжина тіла 3—3,5 мм. Трубочки довгі, циліндричні, світлі (рис. 3,1,2).

Життєвий цикл однодомний, протягом усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на листках сходів озимих, падалиці і дикорослих злаків. Навесні з`являються личинки. Розмножується партеногенетично. Протягом вегетаційного періоду може розвиватися у 12 генераціях.

Велика злакова попелиця. (Sitobion avenae F.).

Масово розмножується у степовій зоні і Криму. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, ячмінь, рідко рис.

Безкрилі самки брудно-зеленого або оливково-сірого кольору, завдовжки 3—3,5 мм. Трубочки і вусики чорні, хвостик світлий. Крилаті партеногенетичні самки червонувато-бурі, завдовжки 2,5—3 мм.

Спосіб життя такий самий, як і у попереднього виду, але, на відміну від звичайної злакової попелиці, утворює колонії на колосі пшениці та інших злаків.

Ячмінна попелиця (Brachycolus noxius Mordv.).

Поширена повсюди, найбільш чисельна у степовій та лісостеповій зонах.

Пошкоджує ячмінь, інколи пшеницю, жито, овес. Живе переважно у скручених у трубку листках та їх пазухах, рідше на колосі. Безкрила самка завдовжки 2,5 мм, жовтувато-зелена, білозапилена, веретеноподібної форми. Трубочки дуже короткі, хвостик трикутний, на вершині черевця є виріст, схожий на додатковий хвостик. Цикл однодомний.

Черемхова попелиця (Rhopalosiphum padi L.).

Дуже поширена. Тіло еліпсоподібне, світло-зелене з іржаво-коричневими плямами навколо трубочок, вкрите восковим нальотом. Трубочки короткі, циліндричні, наприкінці дещо здуті. Довжина безкрилої самки 2,4—2,5 мм, вусики довші за половину довжини тіла.

Цикл розвитку дводомний. Зимують яйця в основі бруньки на верхівці пагінців черемхи. Самки можуть відкладати яйця і на глоді, яблуні, груші та інших, але засновниці, що відроджуються весною, гинуть. На черемсі відбувається розвиток кількох весняних генерацій - Одна самка може відродити до 70 личинок. Потім крилаті попелиці перелітають на злакові культури, особливо пшеницю та кукурудзу, де утворюють густі колонії по всій рослині. Восени самки-носії статевої генерації знову мігрують на черемху, де відбувається статевий цикл розвитку, і відкладають яйця, що зимують. Частина популяції може залишитися на озимині, де зимує у фазі самки або личинки.

Усі види злакових попелиць висмоктують поживні речовини із рослин, що впливає на урожай зерна та його якість. Сильне пошкодження у період від появи сходів до виходу в трубку може призвести до загибелі рослин, перед колосінням — до повного або часткового невиколошування та пустоколосості. Втрати врожаю можуть становити 30—50%. Пошкодження в пізніші строки розвитку рослин призводять до щуплозерності, що на 5—10% знижує урожай (Костюковський, 1982; Байдик, 1985). Знижуються і посівні якості зерна. Крім того, попелиці — перенощики вірусних хвороб типу мозаїк та карликовості.

Трипси.

Пшеничний трипс (Haplothrips tritici Kurd.).

Дуже поширений, масово розмножується в Степу. Пошкоджує озимі та ярі пшениці, меншою мірою — ячмінь і жито. Дорослий трипс чорного або чорно-коричневого кольору, довжина тіла 1,3—1,5 мм. Крила прозорі, з довгими війками. Личинки червоні, довжина тіла 1,4— 1,8 мм.

Зимує личинка у поверхневому шарі грунту і на його поверхні під рослинними рештками. Навесні перетворюється в пронімфу, потім у німфу. На початку колосіння озимої пшениці з`являються дорослі трипси, які відкладають по 4—8 яєць за колоскові лусочки. Через 8—12 днів з`являються личинки, які живляться спочатку колосковими лусочками, а потім зерном. У період воскової стиглості зерна личинки ідуть на зимівлю. У пошкоджених рослин скручується колос, що призводить до утворення пустих колосків (білоколосості) або щуплозерності.

Житній трипс (Limothrips denticomis Hal.).

Поширений в Україні повсюди. Пошкоджує жито, пшеницю Й інші злаки. Дорослі трипси викликають часткову або повну білоколосість, живлення личинок — відмирання листків. Колір тіла дорослої комахи від чорно-бурого до чорного, довжина 1,3—1,5 мм. Личинки блідо-жовті.

Вівсяний трипс (Stenothrips graminum Uz.).

Поширений повсюди. Здатний переносити вірусні хвороби вівса. Дорослий трипс жовтувато-сірого або бурувато-сірого кольору. Голова і вершина черевця чорно-бурі. Личинки жовтувато-сірі.

При обмеженій чисельності трипсів важливе значення має лущення стерні відразу після збирання врожаю і зяблева оранка. Хімічні заходи восени суміщають Із захистом від попелиць, а влітку від личинок клопа-черепашки.

Хлібні клопи.

Клоп-черепашка (Eurygaster integriceps Put.).

Поширена переважно у степовій зоні та частково у південно-західних районах Лісостепу. Основна кормова культура — пшениця, рідше пошкоджує ячмінь, жито, овес. Тіло дорослих клопів широкоовальне, завдовжки 9—13, завширшки 6—7 мм, забарвлення — від світло-сірого до темно-сірого, іноді чорного кольору. Голова трикутна. Наличник закінчується на передньому кінці голови на рівні з вилицями. Личинки першого віку майже чорного кольору, другого—п`ятого — світлі і світло-жовті.

Маврська черепашка (Eurygaster maurus L.).

В Україні поширена повсюди. Довжина тіла 8—10 мм. Наличник не виступає за вершину виличних пластинок і утворює з ними одну безперервну лінію. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, інколи овес, кукурудзу, просо.

Австрійська черепашка (Eurygaster austriacus Sch.).

Поширена переважно в Лісостепу і на Поліссі. Розмір тіла 11—13 мм. Наличник на передньому кінці голови звужується. Пошкоджує зернові культури.

Клопи родини пентатомід.

Елія носата (Aelia rostrata Boh.).

Поширена в Степу та Лісостепу. Тіло яйцеподібно-витягнуте, завдовжки 10—12 мм, щиток трикутний, покриває не більше двох третин черевця, голова у вигляді трикутника з витягнутими вперед вилицями. Забарвлення жовтувате. Пошкоджує головним чином пшеницю, дещо менше — ячмінь і жито.

Елія гостроголова (Aelia acuminata L.).

Поширена повсюди, але найбільша чисельність спостерігається в Лісостепу і Степу. На відміну від елії носатої, довжина тіла на 2—2,5 мм менша (7—10 мм). На задньому стегні дві чорні цяточки, тоді як у елії носатої — одна або зовсім немає. Усі ці види мають багато спільного в екології та біології.

Зимують дорослі клопи в лісах, лісосмугах під опалим листям та в підстилці. Масовий виліт з місць зимівлі відбувається при температурі вище 18—19°С, що збігається з фазою кущення або виходу в трубку озимої пшениці, а ярої — у фазі 3—4 листків. Через один-два тижні самки відкладають яйця в два рядки на стебла і листя хлібних злаків, бур`янів, а також в інші місця. Плодючість у середньому 100—300 яєць при максимумі 340—550. Ембріональний розвиток триває 6—12 днів. Тривалість розвитку личинок становить 20—50 днів, за цей період вони проходять п`ять віків.

Масове закінчення їх розвитку збігається з періодом фази молочної і початком воскової стиглості. Переселення клопів у місця зимівлі починається у період збирання озимих. Чисельність їх зумовлюється життєздатністю, яку можна визначити за їх масою. За цим показником можна прогнозувати загибель клопів у зимовий період. При середній масі самця і самки 100—110 мг на період стійкого похолодання смертність їх становить 30—60%, при 111— 125 — 15—30%, а понад 125 мг — не перевищує 10—12%.

На розмноження клопів, крім погодних умов і стану кормової бази, впливають й ентомофаги. Із них найбільш масові — яйцеїди (теленоміни), ураження яєць ними становить 38—66%. Проте вони більшою мірою уражують яйця пізніх строків відкладання. У шкодочинності клопів простежуються, головним чином, два фенологічних періоди. Перший — охоплює фази сходів, кущення (ярий ячмінь), виходу рослин у трубку (озима пшениця). Шкоди завдають дорослі клопи, що перезимували. Пошкоджені рослини засихають, а у період колосіння утворюють повну або часткову білоколосицю, що призводить до значних втрат урожаю. Другий період охоплює фази молочної, воскової та повної стиглості зерна. Шкодять личинки третього—четвертого віків, а також клопи, що окрилилися. Пошкодження 2—3% зерна вже викликає погіршення хлібопекарських, технологічних і смакових якостей. Середня чисельність личинок 3—5 особин на 1 м² вже небезпечна для збереження кондицій врожаю сильної й цінної пшениці. Погіршуються також посівні якості зерна пшениці та ячменю.

Схожість зерна зменшується при пошкодженні його більше як на 5% І відповідно при чисельності личинок не менше ЇО особин на 1 м². Особливо це відчувається при пошкодженні зародка. Зовнішні ознаки пошкодженого зерна: на поверхні залишається слід уколу у вигляді темної крапки, навколо якої утворюється світло-жовта пляма; іноді на зерні в межах плями без сліду уколу утворюються вдавленості або зморшки. Консистенція ендосперму в зоні плями крихка, яскраво-біла і при уколі голкою або надавлюванні нігтем легко розпадається .

З інших видів клопів зерновим культурам завдають шкоди ягідний клоп (Dolycoris baccanim L.), довжина його тіла 9,5—12 мм. Передньоспинка і щиток вкриті рідкими сизо-сивими волосками.

Злаковий, або хлібний, клопик (Trigonotylus ruflcornis G.).

Довжина тіла дорослих клопів 4,7—6,4 мм, тіло видовжене, блідо-зелене, з м`яким, ніжним покривом.

Трав`яний клоп (Lygus rugulipennis Popp.). Зеленувато-сірого або темно-бурого кольору. Тіло вкрите густими тоненькими волосками.

Поширені повсюдно. Протягом року 2—3 генерації.

Шведські мухи.

Вівсяна (Oscinella frit L.) і ячмінна (О. pusilla Mg.) мухи.

Поширені повсюди . Вівсяна муха у значно більшій кількості розмножується на Поліссі та в Західному Лісостепу. Доросла комаха завдовжки 1,5—2,7 мм, з чорним блискучим тілом. Ноги чорні, лише лапки жовті.

Ячмінна муха за чисельністю переважає в Степу і відрізняється жовтими гомілками передніх та середніх ніг, на задніх — вузька затемнена перев`язь. Личинка біла, циліндричної форми, спереду загострена, ззаду закруглена. Вівсяна муха пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави, а ячмінна — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, багаторічні злакові трави.

Обидва види мають спільне в біології: зимують у стадії личинки або пупарія всередині пагонів озимих та диких злаків, заляльковуються навесні. Виліт мух збігається із закінченням фази весняного кущення озимих — появою сходів ярих колосових і може тривати 2—3 і навіть п`ять тижнів. Після додаткового живлення на квітках самки відкладають яйця за або на колеоптиле, за піхви листків ярих колосових і кукурудзи. Через 5—10 днів виходять личинки, які проникають усередину стебла, де вищають конус росту і основу центрального листка. Виліт мух другої генерації збігається із фазою виколошування—цвітіння колосових. Розвиток личинок відбувається на колоссі ячменю і вівса, третє та четверте — на сходах озимих культур, падалиці та дикій злаковій рослинності. Шкодочинність першої та останньої генерацій полягає у зниженні густоти посіву, особливо ранніх строків сівби. Ознаки пошкодження: стебло усередині з`їдене, центральний листок жовтий і сухий. Личинки другої генерації безпосередньо знижують урожай зерна та погіршують його якість.

Гесенська муха (Mayetiola destructor S.).

Поширена по всій території України, частіше шкоди завдає у Степу. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, жито, злакові трави. Схожа на невеликого комарика (2,5— 3,5 мм) чорно-коричневого кольору, груди та голова чорні, крила прозорі. Личинки молочно-білі, веретеноподібні, завдовжки 4—5 мм.

Зимують личинки у пупаріях на сходах озимих, падалиці та диких злаках. Заляльковування відбувається навесні, а виліт мух припадає на кінець кущення — першу половину виходу в трубку озимих. Зразу відкладає яйця (плодючість 50—500 яєць) ланцюжком з верхнього боку листкової пластинки озимих та ярих культур. Личинки проникають за піхву листка, де і живляться та заляльковуються. Друга генерація літає в період колосіння—формування зерна і заселяє переважно ярі колосові культури. Третя генерація розвивається на падалиці та диких злаках, четверта — на озимих і падалиці. Пошкоджені рослини до виходу в трубку припиняють ріст і гинуть, а пошкодження рослин у фазі трубки до виколошування призводить до пустозерності колоса. У результаті живлення личинок у рослин утворюються характерні коліна, тому посіви набувають вигляду побитих градом або потолочених.

Опоміза пшенична (Opomyza florum F.).

Поширена повсюди, а зона масового розмноження охоплює весь Лісостеп, особливо центральну частину, та райони Північного Степу і Полісся. Пошкоджує озиму пшеницю, менше — жито та озимий ячмінь. Іржаво-жовта, завдовжки 3,5—4 мм. На крилах навколо поперечних і на кінцях поздовжніх жилок 4—5 затемнених плям. Личинка водянисто-біла або жовтувата, циліндрична, завдовжки від 1,2 мм у першому віці до 7 мм — у третьому. На кінці черевця два товсті м`ясисті вирости.

Зимують сформовані личинки в оболонках яєць у поверхневому шарі ґрунту (до 3 см) на посівах озимих. Личинки виходять після відновлення вегетації і проникають у пагони. Там виїдають конус росту. Виліт мух припадає на фазу колосіння—формування зерна озимої пшениці. Через деякий час настає імагінальна діапауза. Після закінчення діапаузи наприкінці серпня мухи перелітають на посіви озимих, у першу чергу ранніх строків сівби. Основна маса їх зосереджується на крайовій смузі поля, де протягом вересня — початку жовтня самки відкладають яйця у грунт біля рослин так само, як і шведські мухи. Зниження врожаю зерна до 5—9% при пошкодженні та загибелі 13—19% стебел пшениці виникає при збіганні фази масового розмноження опомізи і тривалої осінньої та весняної посухи, особливо на ранніх посівах.

Пшенична муха (Phorbia securis Tiens.).

Поширена повсюди, а особливо шкодочинна на півдні. Муха чорна, дрібна, довжина тіла 4—5 мм. Крила темні, задимлені. Личинки білуватого або жовтуватого кольору, завдовжки 6—8 мм. Пошкоджує озиму та яру пшеницю, слабше — жито, ячмінь.

Зимує лялечка або личинка в пупарії всередині стебел озимих культур, рідше — у ґрунті на глибині 1—4 см. Виліт мух відбувається протягом першої половини квітня. Яйця мухи відкладають за пазуху листків або за колеоптиле здебільшого пагонів пшениці або жита. Через 2—8 днів відроджуються личинки, які проникають всередину стебла до конуса росту або зародка колоса. Личинки заляльковуються у поверхневому шарі ґрунту, зрідка — всередині пошкодженого стебла. Мухи другої генерації вилітають у вересні. Яйця самки відкладають на сходи озимих, особливо пшеницю. Внаслідок пошкоджень жовтіє і засихає центральний листок, пагін пригнічується і відмирає, що призводить до втрат врожаю, особливо на посівах з низькою енергією кущення. Розміри втрат різко зростають в умовах осінньої та весняної посухи.

Озима муха (Lepfochylemyia сеагсtata Fll.).

Поширена в Лісостепу, північних районах Степу та на Поліссі. Пошкоджує озиму пшеницю, жито, слабо — ярі польові культури. Муха завдовжки 8—10 мм, від світло- до жовто-сірого кольору, ноги червоно-жовті, лапки чорні, крила жовтуваті.

Личинка завдовжки 7—11 мм, біла, майже циліндрична. Останній сегмент зрізаний навскісно, на ньому розмішені два двовершинних і два конічних м`ясистих вирости.

Біологічні та екологічні властивості дуже подібні до опомізи пшеничної.

Захист зернових колосових культур від мух полягає у зменшенні площ колосових попередників, збиранні врожаю потоковим методом Із вивезенням соломи, дискуванні стерні слідом за збиранням врожаю. Вирішальне значення має знищення падалиці та пирію, уникнення ранніх і особливо надранніх строків сівби озимих та пізніх ярих культур. Восени при чисельності не менш як 40—50 мух на 100 помахів сачком доцільна обробка крайових смуг посівів одним із препаратів: децисом, 2,5%-й к.е. (0,2 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,15—0,2 л/га), сумі-альфою, 5%-й к.е. (0,2—0,3 л/га), БІ-58 новим, 40%-й к.е. (1,5 л/га), волатоном, 50%-й к.е. (0,8 л/га), золоном, 35%-й к.е. (1,5 л/га).

Пильщик хлібний звичайний (Cephus pygmaeus L.).

Поширений у лісостеповій та степовій зонах. Пошкоджує пшеницю, жито, значно слабше ячмінь і овес. Доросла комаха з видовженим тонким тілом (8—12 мм), чорного кольору з жовтими поперечними кільцями на черевці. Крила прозорі, з бурим жилкуванням. Личинки жовтувато-білі з жовто-коричневою головою, довжина тіла 12—14 мм. Має недорозвинені грудні ноги.

Зимують личинки в прозорих коконах всередині стерні зернових. Виліт пильщиків збігається із закінченням фази виходу В трубку — початком виколошування озимої пшениці і триває до кінця фази формування зерна. Після живлення нектаром квіток протягом 3—6 днів пильщики заселяють посіви колосових і відкладають яйця всередину стебел. Самка відкладає 35—50 яєць. Личинки живляться внутрішньою частиною стебел, опускаються вниз і до періоду воскової стиглості зерна вони досягають нижнього міжвузля. Підгризені стебла ламаються, а в стерні на зимівлю залишаються личинки.

Пошкодження призводить до утворення білоколосості, щуплозерності. Продуктивність стебел знижується на 1,5—10%. Дуже пошкоджені посіви мають вигляд, ніби витоптані худобою або побиті градом.

Пильщик хлібний чорний (Trachelus tabidus F.).

Поширений у більш південній частині України, особливо у Криму. Найбільше пошкоджує яру пшеницю та ячмінь. Від пильщика звичайного відрізняється відсутністю на черевці жовтих кілець та наявністю на боках темно-жовтих смужок. Довжина тіла 7—8 мм.

Цикл розвитку такий самий, як і у звичайного хлібного пильщика, тільки на посівах зернових він з`являється на 10—18 днів пізніше.

Дискування стерні в 1—2 сліди після збирання урожаю, боротьба з бур`янами, оранка, цілеспрямований добір сортів та строків сівби, оптимальний режим зволоження й живлення рослин забезпечують обмеження розмноження і шкодочинності пильщиків.

Злакова листокрутка (Chephasia pascuana Hb.).

Зустрічається у степовій зоні, найчастіше в Криму, Одеській, Миколаївській, Херсонський областях. Основними кормовими рослинами є багаторічні злакові трави, люцерна, льон, щавель. При наявності різних кормових рослин віддає перевагу злаковим, а серед них — пшениці, ячменю.

Доросла комаха — невеликий метелик, розмах крил 16—18 мм. Передні крила попелясто-сірі, задні — сіро-коричневі або попелясто-сірі. Гусениці світло-зеленого або молочного кольору, голова світло-коричнева, довжина тіла 10—12 мм.

Зимують гусениці першого віку під корою, в тріщинах дерев у лісосмугах. Навесні при середньодобовій температурі 10—13°С гусениці на павутинках розносяться вітром на посіви. Масове заселення збігається з виходом рослин у трубку. Основна кількість гусениць концентрується на краях посівів.

Спочатку гусениці пошкоджують листкову пластинку, утворюючи ходи-міни. При пошкодженні гусеницями третього віку останнього листка, він скручується. Перед колосінням гусениці старшого віку проникають у пазуху листка, де обгризають колосок, живляться тичинками та маточками колосочків. У кінці свого розвитку вони повністю або частково перегризають соломину на 6—8 см нижче колоса, що викликає часткову або повну білоколосість. Утворення лялечок відбувається в пазусі останнього листка у фазі молочної стиглості. Метелики літають у червні—липні, зосереджуються здебільшого у лісосмугах. Тут же самки відкладають яйця (78—150 шт.), а відроджені гусениці залишаються на зимівлю. Втрати зерна пшениці від листокрутки при масовому її розмноженні становлять 30—40%.

В обмеженні чисельності шкідника має значення дотримання сівозміни та просторової ізоляції посівів. З хімічних заходів захисту ефективне обприскування крайових смуг завширшки до 100 м сумітіоном, 50%-й к.е. (1 л/га), при чисельності не менше 50 гусениць на 1 м² в роки з теплою, сухою весною або 100—150 на 1 м², коли весна волога.

Хлібна смугаста блішка (Phyllotreta vittula R.).

Поширена повсюди, але найбільш шкодочинна в лісостеповій зоні. Значно пошкоджує ярий ячмінь, яру пшеницю, менше — озиму пшеницю та кукурудзу.

Дорослий жук чорного кольору з жовтою смужкою уздовж кожного надкрилля, довжина тіла 1,5—2 мм. Личинка циліндричної форми, біла, завдовжки 3,5 мм.

Зимують жуки під опалим листям у лісах, лісосмугах, садах або у верхньому шарі ґрунту. На посівах зернових з`являються в квітні, де пошкоджують листя. Самки відкладають яйця в грунт не глибше 3 см. Личинки живуть у грунті, живляться корінцями злаків і перегноєм.

Молоді жуки з`являються на початку липня, вони живляться на посівах кукурудзи та дикорослих злаках. Після збирання урожаю жуки відлітають у місця зимівлі. Мають одну генерацію. Живлячись листками сходів та молодих рослин, вони зіскоблюють паренхіму у вигляді прозорих смужок та довгастих плям. Шкодочинність зростає в роки з ранньовесняною посухою, коли розвиток сходів затримується.

Звичайна стеблова блішка (Chaetocnema hortensis G.).

Поширена повсюди. Із зернових культур найбільш пошкоджує яру пшеницю та ячмінь, рідше — овес і озимі. Зимують жуки під рослинними рештками на полях, у лісосмугах і рано навесні заселяють посіви зернових. Яйця відкладають у грунт біля сходів. Після відродження личинки відразу вгризаються в стебла, в середині яких вони живляться. Через 2—3 тижні заглиблюються в грунт, де заляльковуються, молоді жуки з`являються в липні, а в кінці місяця перелітають у місця зимівлі.

Найбільшої шкоди завдають личинки, їх живлення викликає в`янення центрального листка, а потім і загибель стебла.

Для обмеження чисельності блішок важливі ранні строки сівби ярих колосових. Хімічні заходи захисту застосовують лише при чисельності блішок понад 100 особин на 1 м². Доцільно обробляти тільки крайові смуги завширшки 50 м одним із інсектицидів: децисом, 2,5%-й к.е. (0,2-0,25 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,2 л/га), сумі-альфою, 5%-й к.е. (0,3 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1 л/га).

П`явиця червоногруда (звичайна) (Oulema melanopus L.).

Поширена повсюди, але найбільш чисельна в Степу і південно-східному Лісостепу. Головними кормовими культурами є овес, ячмінь, тверді пшениці.

Жук завдовжки 4—5 мм, надкрила зеленувате-сині, передньоспинка та ноги жовтувато-червоні, голова та лапки чорні. Личинка з жовто-бурим слизом, темною головою і трьома парами ніг. Тіло посередині розширене, горбате.

Зимують жуки у грунті на глибині 3—5 см на полях, де вирощували зернові, та в лісосмугах. Навесні при температурі повітря понад 9—10°С (початок виходу озимих в трубку) розлітаються і розселюються переважно на крайових смугах ярих культур. Яйця відкладають ланцюгом на нижньому боці листків. Плодючість самок 120—300 яєць. Через два тижні відроджуються личинки, які згодом вкриваються слизом. Розвиток личинок на озимій пшениці збігається з фазами прапорцевого листка і формування зерна, а на ячмені — від виходу рослин в трубку до початку воскової стиглості зерна. Заляльковуються у ґрунті, а через два тижні відроджуються молоді жуки. Частина із них живиться на кукурудзі, просі, сорго, а частина залишається у грунті на зимівлю. Мають одну генерацію.

На пошкоджених личинками рослинах з`являються білясті поздовжні смуги, а жуки вигризають наскрізь поздовжні отвори на листках.

П`явиця синя (Oulema lichenis Voet).

Більш поширена у північно-західній і центральній частинах Лісостепу та на Поліссі. Відрізняється від червоногрудої п`явиці дещо меншими розмірами, тіло жука 3,5—4 мм завдовжки, синє.

Особливості розмноження її подібні до червоногрудої.

Пошкоджують посіви жуки і личинки, але більшої шкоди завдають личинки, особливо на ярих культурах у посушливу весну.

Для обмеження чисельності п`явиць потрібно уникати посівів вівса та ярого ячменю поблизу минулорічних посівів цих культур та сівби у пізні строки. Лущення стерні після збирання зернових колосових різко знижує чисельність зимуючого запасу шкідників. При чисельності жуків на ярих культурах у період сходів понад 10—15 особин на 1 м² і личинок 60—100 або 200—300 особин на 1 м² на озимих культурах проводять хімічні обробки децисом, 2,5%-й к.е. (0,25 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,15 л/га), сумі-альфою, 5%-й к.е. (0,2—0,25 л/га), БІ-58 новим, 40%-й к.е. (1,5 л/га), волатоном, 50%-й к.е. (1,6 л/га), нурелом Д, 55%-й к.е. (0,75—1,0 л/га), фастаком, 10%-й к.е. (0,1 л/га). Дія підвищення ефективності інсектицидів до робочої рідини додають сечовину (4—5 кг/га) або суміш сечовини (3 кг/га) з аміачною селітрою (2 кг/га). Враховуючи характер заселення посівів п`явицею, слід обмежуватися крайовими (до 50 м) або вибірковими обробками.

Хлібні жуки.

Жук-кузька (Anisoplia austriaca H.).

Поширений майже повсюди, за винятком північно-захід них районів Полісся. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь.

Жук завдовжки 13—16 мм, тіло синювато-чорне з металевим блиском, надкрила темно-каштанові з чорною квадратною плямою біля щитка. Личинки білі, м`ясисті, дугоподібно вигнуті, з коричневою головою і добре розвинутими ногами. Довжина тіла дорослих личинок 30—35 мм.

Зимують личинки у ґрунті на глибині 35—40 см і більше. Заляльковування відбувається у ґрунтових колисочках на глибині ґрунту 10—15 см наприкінці травня — початку червня. Жуки після виходу з ґрунту заселюють посіви зернових колосових у фазі молочної та воскової стиглості зерна. Яйця самки відкладають у грунт на глибину 10—20 см переважно на просапних культурах або на парах. Середня плодючість самки 50 при максимумі 100 яєць. Через 2—3 тижні виводяться личинки, які розвиваються протягом 22—25 міс. Цикл розвитку дворічний.

Жуки не тільки виїдають зерно, а й вибивають його. Личинки пошкоджують кореневу систему, що пригнічує розвиток та викликає загибель рослин.

Жук-хрестоносець (A. agricola Poda.).

Поширений повсюди, але найбільше на Поліссі та у північній частині Лісостепу. Він пошкоджує зерно пшениці, жита, ячменю, а личинки — кореневу систему зернових злаків.

Довжина тіла 10—14 см, голова, груди і ноги чорні, надкрила червонувато-коричневі з чорним малюнком у вигляді хреста .

Екологічні та біологічні особливості схожі з жуком-кузькою.

Жук-красун (A. segetum Herbst).

Поширений повсюди, значна шкодочинність відмічається у степовій зоні та Криму. Жук завдовжки 8—12 мм, голова і спинка чорні з зеленим металевим блиском, надкрила коричнево-жовті, без рисунка.

Зимують личинки у грунті, заляльковуються навесні. Заселення посівів припадає на фазу цвітіння або на початок наливання зерна озимої пшениці та жита. Яйця відкладають у грунт, для цього жуки зосереджуються на просапних культурах або на парах. Розвиток личинок триває 10 міс. Жук найбільшої шкоди завдає під час цвітіння та на початку наливання зерна (утворюється білоколосість, від зернівки залишається тільки плівка). Значна шкода спостерігається при чисельності жуків понад 6—8 особин на 1 м².

У зниженні чисельності хлібних жуків має значення культивація парів та просапних культур на глибину 12—15 см (кінець травня — початок червня), а також раннє стисле збирання врожаю та післяжнивне лущення стерні. Якщо на період молочно-воскової стиглості зерна чисельність жуків перевищує 3—4 особини на 1 м², посіви доцільно обробляти інсектицидами: волатоном, 50%-й к.е. (2 л/га), карате, 5%-й к.е. (0,2 л/га), децисом, 2,5%-й к.е. (0,25 л/га). При своєчасному проведенні хімічних заходів можна обмежитися обробкою при крайової смуги. Нерідко одночасно з хлібним жуком шкоди посівам завдають хлібні клопи, попелиці, трипси, жуки хлібної жужелиці, тому можливо пов`язувати хімічні обробки проти комплексу шкідників.

Жужелиця мала (звичайна) хлібна (Zabrus tenebrioides G.).

Поширена у Степу та Лісостепу аж до південного Полісся, але зона масового розмноження — вся степова частина. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, рис, кукурудзу, найбільшої шкоди завдає озимій пшениці.

Жук смоляно-чорного кольору. Вусики і лапки червоно-бурі, надкрила опуклі, довжина тіла 12—16 мм. Личинки білувато-сірі або зеленуваті з темно-бурою головою і грудними сегментами.

Перезимовують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20—40 см. Можуть перезимовувати і жуки. Живлення личинок навесні триває 5—7 тижнів. Заляльковування відбувається на глибині 20—70 см. Жуки починають з`являтися у період формування зерна озимої пшениці та інших зернових, а масово — у фазі молочної стиглості і живляться зерном до початку збирання врожаю. У жаркі посушливі роки вони ховаються в грунт на глибину 10—50 см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Яйця відкладають у серпні у грунт на глибину 5 см. Одна самка відкладає 50—70 яєць, максимально — до 270 яєць. Відродження личинок спостерігається від кінця серпня до настання приморозків. Вони живляться лише вночі, спочатку падалицею, а потім сходами озимини до зниження температури до 0°С. Протягом літа розвивається в одній генерації. Шкодять жуки і личинки. Шкодочинність жуків полягає у пошкодженні зав`язі зерна. Один жук може пошкодити за сезон до 50—60 зерен. Крім того, вони вибивають з колосся багато непошкодженого зерна, але більшої шкоди озимим завдають личинки. Вони об`їдають молоде листя в період двох-трьох листочків та кущення. Пошкоджені рослини мають характерний, подібний до мочалки, вигляд. Шкодочинність залежить від чисельності та вікового складу личинок, а також фази розвитку рослин.

Для запобігання розмноженню хлібної жужелиці першорядне значення має дотримання сівозмін, зменшення частки стерньових попередників під озиму пшеницю — до 5—10%, своєчасне без втрат збирання врожаю, обробіток грунту, знищення падалиці, сівба у другій половині оптимальних строків. При чисельності личинок у період сходів 1—2 особини на 1м² або 2—3 — у фазі третього листка — кущення обприскування базудином, 60%-йк.е. (1,5—1,8 л/га), волатоном, 50%-й к.е. (2 л/га), нурелом Д, 55%-й к.е. (0,75—1,0 л/га). Боротьбу з жуками, як правило, поєднують із хімічним захистом посівів від личинок клопа-черепашки. `

Поделиться: