Соняшник у сівозмінах лівобережного Лісостепу України

автор:
источник: Вісник Центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Харківської області 2015 г. №18
В статті викладено результати досліджень з вивчення сівозмін з різною насиченістю соняшником. Розглядається вплив сівозмін на врожайність сільськогосподарських культур та соняшнику, а також на фітосанітраний стан його посівів.

Ключові слова: соняшник, сівозміна, попередник, врожайність, фітосанітарний стан посівів

Вступ.

Соняшник – основна олійна культура, що займає понад 70% посівних площ олійних культур і забезпечує 80% валового збору насіння, а також близько 90% виробництва олії [1].

Розширення посівних площ, на жаль, супроводжується зниженням його врожайності. Основною причиною цього вважається порушення сівозмін і скорочення періоду повернення соняшнику на місце попереднього вирощування. Це призводить до масового враження рослин хворобами, шкідниками та значного засмічення посівів бур’янами.

Не дивлячись на те, що у Сербії, Хорватії, Молдові, Румунії, Росії та Україні застосовуються неоднакові сівозміни з різним ступенем їх насичення соняшником, за останнє десятиріччя хвороби були основною причиною, яка зумовлювала рівень врожайності. З хворобами пов’язане суттєве зниження (на 20-30%) продуктивності, а в роки з підвищеною вологістю втрати врожаю сягають 50% і більше. Хвороби соняшнику, окрім недобору врожаю, призводять також до погіршення якості продукції: зменшують польову схожість, масу насіння, олійність, різко підвищується кислотне число олії, внаслідок чого знижується її технологічні й харчові властивості [2].

Ще в середині ХІХ століття В.А. Богданович [3], описуючи основні культури, які вирощувались у ті часи на Полтавщині, згадує і про соняшник: про те, що його почали сіяти у Лубенському повіті на орендованих землях, які не шкода – не своє. Він стверджував, що соняшник дуже виснажує ґрунт.

Майже протягом 150 років така оцінка соняшнику лишається незмінною. Про це, зважаючи на високу вимогливість соняшнику до забезпечення елементами кореневого живлення та вологою, наголошується у фундаментальних роботах В.С. Пустовойта [4], В.Г. Вольфа [5], Д.С. Васильєва [6] та інших.

Відомо, що чим більша частка посівів соняшнику до сівозмінної площі, тим частіше, з меншою тривалістю часу, доводиться повертатися з ним на попереднє місце розміщення. Як серед науковців так і виробничників щодо оптимальної тривалості цього інтервалу, а, отже, і відносно максимального насичення сівозмін соняшником, єдиної однозначної думки немає.

Переважна більшість вчених, хто торкається цієї проблеми, вважають, що соняшник повинен повертатись на попереднє місце розміщення не частіше ніж через 8-10 років[7-9]. У той же час деякі вчені доводять, що цей інтервал може бути і коротшим [10, 11].

Необхідність обов’язкового дотримання меншої чи більшої тривалості цього інтервалу зумовлена високою вірулентністю соняшнику до значної кількості грибкових, бактеріальних і вірусних хвороб, та тривалим збереженням у ґрунті життєздатності патогену. За певних погодних умов розповсюдження і шкодочинність хвороб соняшнику носить епіфітотійний характер.

У підвищенні резистентності соняшнику величезну роль відіграє селекція. Саме селекціонери двічі рятували соняшник як культуру. У 1912-1913 рр. були створені панцерні сорти на Харківській дослідній станції Зельонка 76, на Саратовській – Саратовський 169 стійкі до молі і вовчка. У тридцяті роки минулого століття посіви соняшнику спустошувала раса «злого» вовчка. Академік Жданов врятував соняшник, створивши стійкі до нього сорти Жданівський 8284, 6432 та інші [12].

Сучасні гібриди і сорти соняшнику мають 100 відсоткову панцерність, високу стійкість до вовчка та хвороб.

Отже, не дивлячись на різноманітні заходи боротьби (хімічні, технологічні та інші) найбільш дієвим фактором, що регулює рівень розповсюдження і шкодочинності хвороб й сприяє поліпшенню фітосанітарного стану посівів, було й залишається науково-обґрунтоване чергування культур у сівозміні. На думку Д.М. Прянишникова, з виснаженням ґрунту можна боротися внесенням добрив, із втратою його належної будови – внесенням органічної речовини, вапна і правильним обробітком, а з розмноженням паразитів досить часто не можна впоратися без правильної сівозміни, оскільки велика фітосанітарна роль сівозміни у захисті рослин від хвороб полягає у тому, що культури не тільки чергуються на одному полі, а й у просторі [13].

Відомо, що науково обґрунтоване розміщення сільськогосподарських культур у сівозмінах забезпечує найбільш раціональне використання вологи, поживних речовин, сприяє збереженню родючості ґрунту та покращенню його фітосанітарного стану, тобто створює умови для отримання високих і стабільних врожаїв.

Неабияке значення має правильне розташування у сівозміні соняшнику. Його беззмінне вирощування неможливе, як і його часте повернення на попереднє місце розміщення. При розробці сівозмін із цією культурою слід враховувати мінімально допустимий період повернення. Однак у літературі цей інтервал різні автори оцінюють порізному, він коливається від 5 до 10 років [7].

Ряд авторів зазначають, що насичення сівозмін соняшником на 20% та повернення його на те саме поле через 1, 2, 3, 4 роки призводить до значного збільшення ураженості рослин хворобами та накопичення збудників хвороб у ґрунті, що призводить до зниження врожайності соняшнику [14, 15].

Мета.

Метою досліджень було з’ясувати можливість науково-обґрунтованого розширення посівів соняшнику та визначити вплив на продуктивність самої культури та інших культур у польових сівозмінах.

Матеріали досліджень.

Дослідження проводили на чорноземі типовому малогумусному лівобережного Лісостепу України. В 1999 році на Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції ім. М.І. Вавилова ІС і АПВ був закладений стаціонарний дослід. В ньому вивчається п’ять варіантів польових сівозмін: двопільна (соняшнику 50%), трипільна (соняшнику 33,3%), чотирипільна (соняшнику 25%), п’ятипільна (соняшнику 20%), семипільна (соняшнику 14,3%). Технологія вирощування сільськогосподарських культур загальноприйнята для даної зони.

Результати досліджень.

У середньому за п`ятнадцять років досліджень найвищу врожайність соняшнику (2,82 т/га) одержано у семипільній сівозміні, де його частка становила 14,3% (табл. 1). При насиченні сівозміни соняшником до 20%, 25%, 33,3%, 50% його врожайність поступово знижувалась. Особливо різке зниження було відмічено на п’ятнадцятому році досліджень у двопільній сівозміні – на 0,54 т/га та трипільній сівозміні – на 0,28 т/га.

У семипільній, п’ятипільній та чотирипільній сівозмінах з часткою соняшнику відповідно 14,3%, 20% і 25% його врожайність за ці роки коливалась у незначних розмірах – 2,82-2,67 т/га.

Маловідчутним виявився вплив збільшення в сівозмінах посівної площі під соняшником на врожайність інших польових культур, зокрема кукурудзи на зерно, пшениці озимої, гороху. Кукурудза на зерно в сівозмінах висівається безпосередньо після соняшнику. В середньому за п`ятнадцять років незалежно від міри насичення сівозмін соняшником різниця в урожайності не перевищувала 0,29 т/га, або лише 4,6%. У повній мірі це стосується і пшениці озимої. Її врожайність у сівозмінах з часткою соняшнику від 14,3% до 33,3% практично однакова – 4,59-4,65 т/га. Мало різнилися між собою сівозміни і за врожайністю гороху – 1,76-1,89 т/га. Лише у п’ятипільній сівозміні, де частка соняшнику становила 20%, а попередником гороху був ячмінь ярий, його зібрали на 0,23 ц/га або на 13% більше.

Таблиця 1. Вплив частки посівної площі соняшнику в сівозміні на врожайність культур (середнє за 1999-2014 рр.), т/га
№ варіантуЧергування культур та частка соняшнику в сівозмініКультури
соняшниккукурудзапшениця озимагорох
1Соняшник – кукурудза, 50%2,286,32
2Горох – пшениця озима– соняшник, 33,3%2,54-4,591,76
3Горох – пшениця озима– соняшник – кукурудза, 25%2,676,724,571,89
4Горох – пшениця озима– соняшник – кукурудза – ячмінь ярий, 20%2,756,654,651,99
5Вікоовес – пшениця озима– цукровий буряк – горох – пшениця озима– соняшник – кукурудза, 14,3%2,826,614,591,86

Під час дослідження фітосанітарний стан посівів, було встановлено, що рослини соняшнику уражує комплекс збудників хвороб. Найбільшої шкоди завдають переноспороз (Plasmospara helianthi) та біла гниль (Whetzelinia sclergtiorum). Зустрічалися випадки ураження рослин сірою гниллю, іржею, фомозом, фомопсисом. Рослин, уражених квітковим паразитом – вовчком не виявлено.

За період досліджень (2005-2008 рр.) спостерігалась досить чітка закономірність щодо зростання ураженості посівів соняшнику хворобами в міру збільшення його частки в сівозміні (таблиця 2).

За частки соняшнику у сівозміні 50% рівень ураженості рослин хворобами значно вищий, ніж в інших сівозмінах. Загальний відсоток пошкоджених рослин в цій сівозміні становить 13,4%, що на 10,4% вище ніж при 14,3% насичення сівозміни соняшником.

Таблиця 2. Вплив різного насичення сівозмін соняшником на ураження рослин білою гниллю (Whetzelinia sclergtiorum) та переноспорозом (Plasmospara helianthi), середнє за 2005-2008 рр.
№ варіантаЧастка соняшнику у сівозміні, %ХворобиВсього
біла гнильпереноспороз
к-сть рослин%к-сть рослин%к-сть рослин%
150,029,78,117,55,347,213,4
233,320,05,18,52,228,57,3
325,016,04,55,71,621,76,1
420,010,52,85,01,515,54,3
514,37,52,22,50,810,03,0

Визначення розповсюдження хвороб у фазу повного цвітіння у три-, чотири-, п’ятипільних сівозмінах знаходяться майже на одному рівні. Загальний відсоток пошкоджених рослин у другому варіанті (соняшнику 33,3%) – 7,73%, у третьому (соняшнику 25,0 %) – 6,1%, у четвертому (соняшнику 20,0 %) – 4,3%.

Отже, на час повного цвітіння рослинам соняшнику хвороби завдавали значної шкоди. Це призводило до зменшення кількості кошиків, що повинні були дати урожай насіння.

Слід зауважити, що за результатами наших досліджень на типовому чорноземі лівобережного Лісостепу в зоні недостатнього зволоження соняшник не гірший попередник і передпопередник, ніж цукровий буряк. Він не більше за цукровий буряк використовує з ґрунту вологу. У той же час у цій зоні допускається насичення буряком до 20% сівозмінної площі. Тому, на наш погляд, така частка до сівозмінної площі допустима і для соняшнику.

Взагалі, використання окремими сільськогосподарськими культурами більшої кількості вологи з ґрунту на формування цінного врожаю, на нашу думку, не слід розглядати як агроекологічний негатив. Навпаки, чим менше вологи залишається в ґрунті після збирання таких культур (попередників ярих) тим повніше буде засвоюватись волога атмосферних опадів – основного джерела забезпечення нею посівів сільськогосподарських культур.

Безпідставно перебільшується негативний вплив соняшнику на поживний режим ґрунту. Соняшник – єдина культура при збиранні якої з поля відчужується лише насіння, що складає 20-23% загальної маси врожаю та ще 10-15% полови. Все інше: стебла, листя, кошики (квітколоже, листя обгорток, язичкові та трубчасті квіти, недорозвинені бутони, неповноцінне насіння) – залишається на полі, на якому вирощувався соняшник. Найповніший облік всіх компонентів вдається зробити коли у рослин починають підсихати, але ще залишаються на стеблі, листки нижнього ярусу. Це час пожовтіння кошиків – фізіологічна стиглість насіння.

Абсолютно суха маса однієї рослини (висота 170-185 см, кількість листків 28-30) становить 250-280 г, у середньому 265 г. При густоті стояння рослин на час збирання – 50 тис./га абсолютно суха маса пожнивних залишків соняшнику становитиме біля 13,0 т/га. Така ж кількість органічної маси утримується у 50 тоннах напівперепрілого гною з вологістю 75%. Після збирання соняшнику з побічною продукцією у полі залишається 80-85 кг/га азоту, 30-32 кг Р2О5, 430-460 кг/га К2О.

Неповний облік пожнивних решток занижує міру фактичної гуміфікації та величину нагромадження валової енергії в полях, де вирощувався соняшник.

Висновки.

Отже, результати тривалого вивчення ефективності вирощування соняшнику за різного насичення ним польових сівозмін на типовому малогумусному чорноземі лівобережного Лісостепу України, узагальнення виробничого досвіду засвідчують наступне:

1) основною причиною зниження врожайності соняшнику, яке має місце в останні роки, слід вважати не надмірне розширення його посівів, а відсутність та порушення науково обґрунтованих сівозмін і недотримання технологій вирощування соняшнику;

2) за усунення цих недоліків та використання резистентних гібридів і сортів соняшнику існують агроекологічні та економічні передумови для розширення посівних площ цієї культури у польових сівозмінах придніпровського Лісостепового лівобережжя до 20%, з тривалістю інтервалу повернення на попереднє місце розміщення через п’ять років;

3) подальше збільшення частки посівів соняшнику у сівозміні супроводжуються помітним зниженням його врожайності за рахунок погіршення фітосанітарної ситуації;

4) у зв’язку з тим, що соняшник у цій зоні не є попередником озимих, немає об’єктивних підстав розглядати його як таку культуру, що негативно впливає на водний режим ґрунту;

5) за існуючої технології збирання соняшнику, маси продукції, яка відчужується і яка залишається на полі, його не можна відносити до групи культур, що надмірно виснажують ґрунт елементами кореневого живлення.

      Список використаних джерел
  • Нормативи ґрунтозахисних контурно-меліоративних систем землеробства / За ред. О.Г. Тараріко і М.Г. Лобаса. – К.: 1998. – 158 с.
  • Лебедь Е.М. Продуктивность подсолнечника при разных сроках возврата в севооборотах Степи Украины / Е.М. Лебедь, Б.Г. Соляник, А.М. Суворинов // Бюллетень ВНИИК. – Днепропетровск. – 1988. – №11. – С. 92-96.
  • Богданович В.А. Сборник сведений о Полтавской губернии. / В.А. Богданович. – Полтава, 1877. – 283 с.
  • Подсолнечник / Под ред. В.С. Пустовойта. – М.: Колос, 1975. – 582 с.
  • Вольф В.Г. Соняшник на Україні / В.Г. Вольф. – К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1962. – 193 с.
  • Васильев Д.С. Агротехника подсолнечника/ Д.С. Васильев. – М.: Колос, 1983. – 420 с.
  • Бойко П. Вирощування соняшнику в сівозмінах / П. Бойко // Пропозиція. – 2000. – №4. – С. 36-38.
  • Долгова Е.М. Как уберечь посевы от гнилей / Е.М. Долгова. // Масличные культуры. – 1986. – №2. – С. 28-30.
  • Иншин Н.А. Строго соблюдать севообороты / Н.А. Иншин // Масличные культуры. – 1985. – №2. – С. 24.
  • Лебідь Є. Структура посівних площ і сівозмін в умовах недостатнього зволоження / Є. Лебідь, П. Бойко // Пропозиція. – 2000. – №7. – С. 38-40.
  • Пастушенко В.О. Сівозміни на Україні / В.О. Пастушенко. – К.: Урожай, 1972. – 359 с.
  • Насінництво й насіннєзнавство олійних культур / За ред. М.М. Гаврилюка. – К.: Аграрна наука. – 2002. – 224 с.
  • Лисенко Т.Д. Ґрунтове живлення рослин – корінне питання науки землеробства / Лисенко Т.Д. – К.: Держсільгоспвидав, 1963. – 208 с.
  • Волошина Н. Шкідники і хвороби соняшника при інтенсивному землеробстві / Н. Волошина, О. Волошин, О. Григор’єва // Степове землеробство. – 1993. – Вип. 27. – С. 58-61.
  • Попов С. Основа успеха – высокая технология / С. Попов, И. Мустафин, Н. Тюрин // Земледелие. – 2004. –№5. – С. 22-23.
Поделиться: