Семеноводство овощных культур :
Влияние условий выращивания семенных растений на урожайность и качество семян

автор:

Високоякісне насіння – запорука отримання високої врожайності та якості товарної продукції. Встановлено, що обмін речовин, який відбувається в насінні в процесі розвитку, залежить не тільки від спадкової основи ознак, а й від тих умов, в яких воно формується. Залежно від цих умов у насінні інакше перебігають фізіологічні процеси, по-різному відбувається синтез і накопичення білків, ферментів та інших хімічних сполук, що в кінцевому результаті значною мірою визначає врожайні та якісні властивості насіння. Лише за умови оптимального поєднання факторів навколишнього середовища, застосування відповідних технологічних заходів можна виростити насіння овочевих культур з високими врожайними та якісними показниками.

Вплив погодних умов на врожайність та якість насіння. Погодні умови в період формування насіння справляють вирішальний вплив на його формування та подальший розвиток, а в кінцевому підсумку і на посівні якості. Температурні умови, надлишкова чи недостатня вологість, ії розподіл протягом вегетаційного періоду, інтенсивність освітлення і тривалість світлового дня, умови ґрунтового живлення значною мірою впливають на інтенсивність синтетичних процесів у насінні. Вищезазначені умови знаходяться в тісній залежності і одночасно справляють значний вплив на ріст та розвиток насінних рослин та врожайні якості насіння.

Важливе значення у процесі формування насіння має температура повітря і ґрунту. За вимогливістю до тепла овочеві культури поділяють на такі групи:

  • морозо - і зимостійкі – багаторічні сорти цибулі, часник, ревінь, щавель, хрін, естрагон, катран, спаржа;
  • холодостійкі, які витримують короткочасні зниження температури повітря до мінус 3-7°С. Це – дворічні види капусти, коренеплідні рослини, салат, горох, біб, цибуля ріпчаста, цибуля шалот, порей, гірчиця салатна, крес–салат;
  • середньохолодостійкі, у яких за зниження температури до 0-1°С пошкоджуються надземні частини (стебла, листки). Це – картопля;
  • тепловимогливі, у яких за низьких позитивних температур до 7°С протягом 3–4 діб припиняються процеси асиміляції, а при 3°С рослини гинуть. Це – помідор, перець, баклажан, огірок, кабачок, патисон, гарбуз твердокорий і великоплідний;
  • жаростійкі (здатні переносити температуру повітря до 36-40°С) – гарбуз мускатний, кавун, диня, квасоля, кукурудза. Останні досить погано переносять зниження температури до 10-15°С.

Вплив температури на ріст і розвиток овочевих рослин залежить також від сортових особливостей, фази росту, строків формування і наливу насіння, природно-кліматичної зони вирощування, комплексу інших факторів навколишнього середовища.

Овочеві рослини по–різному реагують на тривалість світлового дня, інтенсивність освітлення і спектральний склад світла. Слабка інтенсивність сонячного освітлення в процесі онтогенезу сповільнює процеси фотосинтезу і нагромадження в рослинах органічної речовини, що, у свою чергу, затримує формування вегетативних і репродуктивних органів.

За вимогливістю до інтенсивності освітлення овочеві культури поділяють на групи: дуже вимогливі, помірновимогливі і слабовимогливі. До дуже вимогливих належать помідор, перець, баклажан, диня, кавун, гарбуз, квасоля. Вони нормально ростуть, розвиваються і плодоносять лише за інтенсивності освітлення 30 – 40 тис. лк.

Помірновимогливі – цибуля, коренеплідні, капуста, огірок, зеленні овочеві, багаторічні та ін. Оптимальна освітленість для них 20 – 30 тис. лк.

Слабовимогливі добре ростуть впродовж зими за рахунок запасу поживних речовин у продуктових органах і без інтенсивного освітлення. До них належать цибуля на перо, вигонкова культура петрушки, селери, ревіню, щавлю, буряка столового. Для цих культур під час вигонки достатньо освітлення 1000 – 1500 лк.

Вимогливість овочевих рослин до інтенсивності освітлення може змінюватися протягом вегетаційного періоду. Найбільша потреба у світлі на початку вегетації, при з’явленні сходів, коли запаси поживних речовин у насінні вичерпані, а подальший ріст відбувається за рахунок асиміляції. За нестачі світла в цей період, спостерігається витягування та ослаблення сходів і навіть загибель їх. Висока вимогливість до світла в овочевих культур і під час розвитку генеративних органів та плодоношення. Нестача його в ці періоди затримує утворення бутонів, квіток і є однією з причин їх опадання. У дворічних і багаторічних культур висока вимогливість до світла проявляється під час утворення коренеплодів, цибулин, головок капусти, кореневищ та в період цвітіння.

Більшість овочевих культур, які походять з тропічних географічних широт (огірок, квасоля, помідор, перець, баклажан) за вимогливістю до тривалості освітлення (10 – 12 год.) належать до рослин короткого дня. Лише за такого освітлення у них нормально розвиваються генеративні органи. Овочеві культури, які походять із широт помірного клімату (капуста, салат, шпинат, редиска, морква, цибуля, кріп, цикорій, горох та ін.) є рослинами довгого дня (тривалість світлового дня понад 12 год.). При довгому світловому дні вони швидше починають цвісти і плодоносити , а при короткому (10 год.) – ці процеси затримуються і розвиваються лише розетки листків. Ось чому скоростиглі культури (редиска, салат, шпинат, кріп) за весняної сівби в умовах літнього тривалого дня передчасно формують репродуктивні пагони (стрілкують).

Характерним у використанні світла насінниками овочевих рослин є те, що вони поступово займають відведену їм світлову площу в міру свого росту і розвитку. Так, маточники капусти під час висаджування розсади займають близько 2% площі, через місяць – 60% ; насінники огірка в першу декаду використовують близько 1% площі, у другу – 8% , а в третю – всю відведену їм площу. У зв’язку з цим дуже важливо розмістити рослини так, щоб максимально використати потік сонячної радіації, визначити густоту рослин у перший і другий рік культури, заходи знищення бур’янів, захисту рослин від шкідників і хвороб, забезпечення вологою і поживою. Умови розподілу світла залежать від площі живлення, напряму рядків насінників, висоти стебел, типу куща, його розгалуження, форми листків тощо.

Неоднакова вимогливість до умов освітлення спостерігається і в окремих рослин та сортів. За недостатнього освітлення у рослин зменшується асиміляція та інтенсивність дихання, в результаті чого зменшується врожайність та якість насіння.

Причиною різної реакції окремих рослин на рівень освітленості та якість світла є неоднакова вимогливість їх до умов для диференціації бруньок. Верхівкові бруньки у капустяних рослин під час зимового зберігання в умовах низьких температур (0 - 3°С) до весни встигають завершити стадійні зміни. Тому після висаджування їх у відкритий ґрунт навіть короткочасне освітлення не затримує утворення репродуктивних пагонів і цвітіння.

У буряка столового і моркви диференціація бруньок узимку не відбувається, тому ці рослини вимогливіші до червоного світла під час відростання (у перші 15 – 30 діб). Аналогічні результати спостерігаються і в практиці з однорічними овочевими культурами.

На врожайність та якість насіння значно впливає забезпеченість маточників і насінників вологою під час вегетації. Це пояснюється біологічними особливостями овочевих культур. До складу продуктових органів овочевих культур входить 83 – 95% води, яка необхідна рослинам для розчинення мінеральних речовин і переміщення, для регулювання температури та транспірації.

Вимогливість овочевих культур до вологості ґрунту і повітря залежить не тільки від їх біологічних особливостей, а й від морфологічної і анатомічної будови надземних органів (стебла, листка), температури ґрунту і повітря, інтенсивності сонячного освітлення, забезпечення поживними речовинами, сили вітру і вологості повітря, розвитку кореневої системи.

Коренева система овочевих рослин, особливо вирощених через розсаду, порівняно з польовими, менш розвинена за глибиною проникнення і горизонтальним розгалуженням. Випаровування овочевими рослинами значної кількості води зумовлене нещільною анатомічною будовою тканин, особливістю функції продихів, наростання великої поверхні листків, перевищенням маси надземних органів над кореневою системою.

Рослини, коренева система яких проникає глибоко в ґрунт і займає в ньому великий об’єм, завжди краще забезпечені вологою і стійкіші проти повітряної посухи. Досить добре розвинена коренева система (до 1-2 м вглиб) у помідора і капусти (за безросадного способу вирощування), у моркви і петрушки. Менше (до 0,5-0,7 м) у капусти і помідора (за розсадної культури) та в цибулі і редиски.

За здатністю вбирати воду з ґрунту і витрачати її надземними органами овочеві культури поділяють на 4 групи. До першої належать ті, які добре вбирають вологу з грунту й інтенсивно її витрачають (буряк столовий); до другої – ті, що добре вбирають і економно витрачають її (кукурудза, квасоля, перець, помідор, морква, петрушка); до третьої – культури, які погано вбирають воду і неекономно її витрачають (капуста, огірок, баклажан, шпинат, редиска, редька); до четвертої – ті, що погано вбирають воду з ґрунту, але економно її витрачають (цибуля, часник). Рослини третьої та четвертої групп вимогливіші до вологи і тому під час їх вирощування застосовують зрошення.

Забезпечення овочевих культур вологою за рахунок опадів у різних зонах неоднакове. Так, у західних областях України за порівняно нижчої середньодобової температури випадає найбільше опадів 500-600, а в окремі роки – до 850-890 мм. Ці райони належать до зон достатнього зволоження. Овочеві культури тут вирощують без зрошення, хоча в окремі періоди тут трапляються короткочасні посухи. Тому зрошення овочевих культур також ефективне.

Центральна і східна частини Лесостепу, де річна сума опадів становить 425-550 мм,. належать до зони недостатьнього зволоження. За таких умов овочеві культури випаровують води більше, ніж її надходить з опадами. Крім того, влітку опади розподіляються нерівномірно, часто бувають у вигляді злив, що призводить до швидкого стікання води. Тому застосування поливів у багатозборових овочевих культур, з тривалим вегетацийним періодом підвищує продуктивність рослин.

У південних областях середньорічна сума опадів становить від 500 до 300-250 мм. В окремі роки бездощовий період у посушливих районах триває 90-94 дні, а відносна вологість повітря знижується до 15%. Для забезпечення високої врожайності маточників і насіння овочевих культур обов’язкове зрошення. Лише баштанні культури у цій зоні можна вирощувати без поливу.

У виробництві застосовують різні способи поливу, але найбільш ефективним є дощування і краплинне зрошення. Останній спосіб набуває найбільшого поширення. Норму поливу встановлюють залежно від запланованого врожаю та коефіцієнта водоспоживання рослинами.

Нестача вологи в ґрунті і повітрі негативно впливає на формування врожайності та якості насіння. Так, у цибулі, за таких умов, рослини передчасно закінчують ріст, утворюють невеликі маточні цибулини, що знижує врожайність насіння. У капусти посуха призводить до передчасного опадання листків, посилення пошкодження шкідниками, ураження хворобами, різкого зменшення виходу високоякісних маточників, погіршуються умови для формування насіння.

У дворічних овочевих культур під час вирощування маточників і в однорічних при формуванні насінних плодів поливи організовують відповідно до біологічних особливостей рослин та їх вимогливості до вологи. Лише обмежують часті поливи в період завершення формування маточників і достигання плодів, щоб не допустити їх розтріскування.

На другий рік у дворічних овочевих культур з метою кращого і швидкого приживання насінні качани у капусти і маточники коренеплідних рослин, цибулі висаджують якомога раніше навесні. У цей період ще залишаються достатні запаси вологи в ґрунті після зими, температура ґрунту і повітря знижена позитивна. За таких умов відбувається швидке приживання і подальший ріст кореневої системи, яка буде спроможна забезпечити оптимальні умови для росту і розвитку надземної частини.

Якщо навесні жарко і сухо, то розвиток надземної частини випереджає розростання кореневої системи. Насінники ростуть і цвітуть за рахунок запасних речовин. А коренева система утворюється недорозвинена і не спроможна забезпечувати надземну частину водою і поживними речовинами. Такі рослини передчасно завершують цвітіння, часто не утворюють насіння або гинуть.

У процесі росту і розвитку насінних рослин потреба у воді зростає, лише зменшується в період достигання насіння. На якість насіння овочевих культур значний вплив справляє кількість опадів і температура в період його достигання і збирання. Знижена температура і підвищена кількість опадів у цей період різко сповільнюють процеси достигання та післязбирального дозрівання насіння, що призводить до зниження врожайності і погіршення якості насіння. У такі періоди не організовують поливів.

Волога погода, за сприятливої температури, сприяє доброму забезпеченню насіння поживними речовинами, подовжує період його формування, покращує налив насіння. У насінників дворічних овочевих культур (на другий рік життя), коли утворюються репродуктивні органи, також бувають періоди, коли рослини чутливі до нестачі вологи. Як правило, це співпадає з фазами диференціації верхівкових бруньок і закладання генеративних органів. Нестача води у цей період призводить до загибелі частини квіток і зниження врожайності насіння. Дефіцит вологи у цей час посилюється ще і тому, що коренева система у висаджених насінників розвивається повільно. Надмірний вміст вологи в ґрунті призводить до загнивання листків та поширення грибних хвороб.

Істотно впливає на ріст і розвиток насінних рослин вологість повітря. За високої температури і низької вологості повітря листки випаровують більше води, ніж коренева система її вбирає з ґрунту. Затримується запилення квіток і розвиток зав’язі, посилюється дихання, сповільнюється ріст. В окремі роки за таких умов запилення може зовсім не відбуватись, квітки осипаються, врожайність насіння різко знижується, його якість погіршується.

За високої вологості повітря насінні рослини уражуються хворобами: помідори (грибними) – фітофтороз, біла плямистість, макроспоріоз; огірок і цибуля (маточники і насінники) – несправжня борошниста роса; капуста – слизовий бактеріоз; часник – склеротинія. За низької відносної вологості повітря і спекотної погоди поширюються на рослинах помідора альтернаріоз, на баштанних культур та огірка – справжня борошниста роса.

Овочеві культури неоднаково вимогливі до відносної вологості повітря. Так, огірок і зеленні культури найкраще ростуть за вологості 85-90%; капуста, цибуля, горох, коренеплідні рослини – 70-80%; помідор, перець, баклажан, кукурудза – 60-70%; кавун, диня, гарбуз – 45-60%.

За вирощування овочевих культур у відкритому грунті водний режим поліпшують проведенням поливів, снігозатриманням, мульчуванням, кулісними посівами, своєчасним і якісним обробітком ґрунту. Перезволожений ґрунт вимагає дренування і більш інтенсивної аерації. За таких умов овочеві культури вирощують на гребнях і грядках.

Знання періодів найбільшої вимогливості насінників до вологи дозволяє обгрунтувати оптимальні режими їх зрошення. Дуже важливо правильно скласти графік, встановити норму і частоту поливів. Це дає можливість управляти процесами формування суцвіть і впливати на підвищення врожайності та якості насіння.

Більшість овочевих культур походять із субтропічних і тропічних районів, ґрунтово-кліматичні умови яких суттєво відрізняються від умов різних зон України. Ѓрунти там характеризуються підвищеною родючістю, розміщені вони у місцях пониженого рельєфу, в заплавах річок і озер. Цим і пояснюється підвищена вимогливість овочевих культур до умов ґрунтового живлення.

Вплив ґрунтового живлення насінних рослин по-різному проявляється у різних фазах їх росту і розвитку. Так, підвищене фосфорне живлення однорічних овочевих культур прискорює процесс достигання і старіння рослин, азотне, навпаки, сповільнює і затримує цей процесс. За вирощування маточників у капусти і коренеплідних рослин потрібно вносити помірні дози азотних добрив. За надмірного азотного живлення маточники переростають (у цибулі багато рослин з товстою шийкою), погано зберігаються і сильніше уражуються хворобами у сховищах. Під коренеплідні овочеві культури не рекомендується внесення органічних добрив. На другий рік насінники дворічних овочевих культур добре реагують на внесення органічних і мінеральних добрив.

Фосфорне живлення прискорює утворення репродуктивних пагонів у насінників дворічних овочевих культур на 4-6 діб порівняно з внесенням лише азотних добрив. Погіршення умов вирощування насінників негативно відбивається на живленні частини плодів і насіння. У межах насінного куща перебіг пластичних речовин посилюється у найбільш розвинені плоди і насіння. За покращення чи погіршення живлення насінних рослин більше змінюється кількість насіння з рослин, ніж його якість.

Залежність посівних якостей насіння від місця репродукції вивчено достатньо повно. Багатьма дослідниками встановлені оптимальні ґрунтово-кліматичні зони для вирощування насіння більшості овочевих і баштанних культур [Маласай В.М., Макрушина Е.М., 2000]. Так, насінництво гороху овочевого та інших бобових доцільно вести в Лісостепу. У квасолі насіння високої якості формуються на сході Степу, де енергія проростання може сягати 91%, а лабораторна схожість – 98%. Для бобових виділяється ще один сприятливий мікрорайон в Чернівецькій області. Окрім квасолі, зона Придністров’я сприятлива також для насінництва інших вимогливих до тепла рослин – кукурудзи цукрової, помідора, перцю. За даними В.І. Овчарука., С.І. Бацея (2004), ця зона сприятлива також для безвисадкового вирощування моркви, що забезпечує врожайність насіння до 1200 кг/га за витрат на виробництво у 3-4 рази менше, порівняно з іншими технологіми і зонами вирощування.

      В.М. Маласай і Е.М. Макрушина (2000) встановили такі оптимальні зони для інших овочевих культур:
  • для буряка столового придатні Степ та Лісостеп;
  • для редиски і моркви оптимальні райони не прослідковуються, але краща якість насіння із східної частини Лісостепу та південної частини Степу;
  • для кавуна, дині, гарбуза, кабачка і патисона – Степ та центральна і східна частини Лісостепу;
  • найкраще насіння помідора вдається одержати в АР Крим, Донецькій і Дніпропетровській областях;
  • насінництво перцю можливе у дуже вузькому ареалі АР Крим, Одеській і Миколаївській областях.

Типи насінних рослин та їх вплив на врожайність та якість насіння. Завданням насінництва передбачається не тільки розмноження, збереження сортової чистоти та біологічних і урожайних властивостей, а й забезпечення якомога вищої врожайності якісного насіння. Основою отримання високої врожайності та якості насіння є знання морфологічних ознак і біологічних особливостей насінної рослини, закономірностей її формування, будови, фізіолого-біохімічних процесів, які відбуваються в рослині і насінні під час його формування і достигання.

Урожайність та якість насіння овочевих культур тісно пов’язані перш за все з будовою насінної рослини, тобто її архітектонікою. Характер її розвитку визначається не тільки спадковими властивостями, а й факторами навколишнього середовища, умовами вирощування, впливом людини на рослину. У більшості насінних рослин овочевих культур спостерігається моноподіальний тип галуження. Тобто, крім головного (центрального) пагона на них утворюється значна кількість пагонів першого-третього порядку галуження (у капусти цвітної – шостого-сьомого). Коренеплідні рослини, крім центрального пагона, формують пагони із бокових бруньок, тобто пагони заміщення або розеткові (за Волковою).

Залежно від розміщення репродуктивних пагонів на кущі в овочевих рослин виділено 4 типи насінників (І - ІV). І тип характеризується тим, що пагони першого порядку галуження розміщені переважно у верхній частині насінної рослини, чітко виражений у них центральний пагін. У нижній частині таких пагонів мало, або вони відсутні. Галуження буває до другого, рідко до третього порядку. Основна маса квіток зосереджена на центральному пагоні і пагонах першого порядку. Облиствленість пагонів помірна.

ІІ тип відзначається тим, що пагони першого порядку зосереджені переважно у нижній частині насінника на центральному пагоні, розвинені менше. Галуження спостерігається до третього порядку. У верхній частині насінної рослини пагонів першого порядку або немає, або вони розвинені слабо. Більшість квіток зосереджена на центральному пагоні і пагонах першого порядку. Облиствленість насінних кущів менша, ніж у насінників першого типу.

ІІІ тип. Насінники мають центральний пагін і 6-7 розеткових, які утворюються із бічних бруньок головки коренеплоду, у пазухах розеткових листків зовнішнього качана капусти. За ростом і розвитком пагони заміщення поступаються центральному.

ІV тип характеризується формуванням 7-8 і більше пагонів заміщення (розеткових), близьких за силою росту і розвитку. Центральний пагін не виділяється і підпорядковується розетковим. Пагони першого порядку розташовані у верхній частині центрального (як у насінників першого типу). Галуження буває до другого порядку. Форма насінника має форму волоті (мітельчаста), розкинута широко. Листки великі, розміщені внизу куща і на пагонах заміщення. У четвертого типу інколи виділяють ще один підтип – ІVа. У насінників відсутній центральний пагін, а розвинені розеткові пагони.

На основі попереднього опису можна зробити висновок, що насінники І і ІІ типів малорозгалужені, а ІІІ і ІV типів – сильнорозгалужені, з наявністю пагонів заміщення. Насінники різних типів зустрічаються в межах окремих культур і навіть одного сорту. Так, у капусти переважають насінні рослини І і ІІ типів, у коренеплідних – ІІІ і ІV, редиски – ІІ і ІІІ типів. У капусти сорту Амагер 611 виявлено 29,3% насінників І типу і 44,4% – близьких до ІІ типу галуження [Прохоров І.А., Крючков А.В., Комісаров В. О., 1997].

Характер галуження насінників овочевих культур залежить від багатьох факторів: скоростиглості сорту, розміру маточника і його головки, довжини внутрішнього качана у капусти, особливостей технології вирощування (строк сівби, площа живлення під час вирощування маточників і насінників), режиму зберігання маточників, прийомів штучного формування насінних рослин (вирізання частини суцвіть у капусти цвітної, видалення бічних головочок у капусти брюссельської, прищипування центрального пагона тощо)

Скоростиглі сорти овочевих культур формують, як правило, мало розгалужені насінники І і ІІ типів. У них продуктові органи утворюються за короткий час порівняно з пізньостиглими формами і меншого розміру. Для пізньостиглих сортів характерні більші маточники і сильніше розгалужені насінні кущі. Виявлено також прямий зв’язок між довжиною внутрішнього качана у капусти і ступенем галуження насінника (у пізньостиглих сортів він довший і насінники більш розгалужені).

Морфоанатомічні дослідження бруньок головки коренеплідних під час зимового зберігання засвідчили, що у коренеплодів моркви з великою головкою одночасно з центральною точкою росту починають проростати і кілька пазушних бруньок. У коренеплодів з невеликою головкою конус наростання розвивається лише у центральній частині. У зв’язку з цим , насінні кущі формуються різних типів: у першому випадку сильніше розгалужені, у другому – менше, навіть за використання маточників однакового розміру, але з різною величиною головок.

За раннього весняного строку сівби у перший рік культури в коренеплідних рослин відмічено більше насінників ІІІ і ІV типу, що можна пояснити більшим розміром маточників. Пізніші строки сівби дозволяють мати маточники меншого розміру і в кінцевому результаті менш розгалужені насінні кущі І і ІІ типу. У молодших маточників пазушні бруньки починають рости пізніше, ніж у старіших, тому з них формуються насінники з меншою кількістю пагонів.

Загущене вирощування маточних рослин у дворічних овочевих культур приводить також до утворення їх меншого розміру і мало розгалужених насінників. Навпаки, розріджене розміщення рослин сприяє формуванню більших маточників і сильніше розгалужених насінників.

Механічне пошкодження головки коренеплоду, внутрішнього качана капусти також впливає на розгалуженість насінних кущів. За таких умов центральний пагін відсутній, і утворюються переважно пагони заміщення у коренеплодів та із бічних бруньок у капусти.

На формування насінних рослин значно впливають температурні умови і відносна вологість під час зберігання маточників. За підвищеної температури зберігання у маточників капусти навесні передчасно проростає верхівкова брунька. Під час навантаження і транспортування вона часто пошкоджується, тому насінники не формують центрального пагона, а лише пагони з бічних бруньок. У результаті насінник буде менш розгалужений, а вихід насіння з куща знизиться.

Зберігання маточників капусти, особливо дуже пізніх сортів, тривалий період за зниженої температури призводить до затримки диференціації конусу наростання, тому з них розвиваються мало розгалужені насінники. Дуже часто спостерігається явище, коли верхівкова брунька не проростає зовсім. Висаджені маточники не формують репродуктивних пагонів, не цвітуть і не дають насіння. Тому, щоб отримувати гарантовану врожайність насіння капусти головчастої, зокрема пізньостиглих сортів, потрібно дотримуватися оптимальних умов зберігання маточників із врахуванням сортових особливостей.

Якщо у сховищі, де зберігаються маточники коренеплідних рослин, температура повітря вища за оптимальну, а коренеплоди підв’ялюються, то на другий рік культури насінники з них сформують мало репродуктивних пагонів, або не формують зовсім. У результаті врожайність насіння зменшується, а посівні якості знижуються. Лише дотримання оптимального режиму зберігання сприятиме кращому галуженню насінників, підвищенню врожайності та якості насіння.

Пошкодження головки у коренеплідних рослин призводить також до формування насінників з пагонів заміщення (ІVа тип), оскільки центральний пагін буде відсутній. За таких умов кущ буде менш розгалужений і продуктивність його – меншою.

Різна будова насінних рослин знаходиться в тісному взаємозв’язку з урожайністю та якістю насіння. Найвищий урожай забезпечують сильніше розгалужені кущі ІІІ і ІV типов. У менш розгалужених насінників І і ІІ типу вихід насіння з рослини значно менший. Проте, посівні якості насіння знижуються у зворотному напрямі (від насінників І до ІV типу. У насінників ІІІ і ІV типу на рослинах утворюються більше насіння, але різних фракцій за розміром, що ускладнює його сортування, у І і ІІ типу галуження на одному кущі формується більш однорідне насіння.

Різноякісність насіння. Насіння в межах навіть однієї насінної рослини, в зв’язку з його неодночасністю формування і достигання, відрізняється за масою, хімічним складом, швидкістю проростання, продуктивною здатністю тощо. Це, в свою чергу, призводить до неоднорідності рослин, які розвиваються з цього насіння. У джерелах літератури таке явище називається різноякісністю насіння. Розрізняють три типи (форми) неоднорідності насіння.

Екологічна неоднорідність насіння визначається зоною та умовами вирощування насінних рослин. В її межах виділяють технологічну неоднорідність, яка обумовлюється технологічними умовами вирощування насінних рослин. Цей тип неоднорідності вдається регулювати підбором оптимальних ґрунтово-кліматичних зон для організації насінництва та застосуванням технологічних прийомів. Мінливість екологічних умов зумовлюють генотипову мінливість якості насіння, тобто призводить до так званої гетероспермії.

Матрикальна (материнська) неоднорідність насіння виникає у зв’язку з різними умовами, які створюються в процесі формування і достигання його на материнській рослині (різне місце розташування, умови живлення, строки цвітіння, освітленість, інтенсивність запилення). Зазначені типи (форми) неоднорідності насіння мають модифікаційний характер і не успадковуються. Явище матрикальної різноякісності насіння проявляється на всіх без виключення овочевих і баштанних культурах, але найбільше воно виражене на дворічниках, які формують ріні типи насінників.

Генетична різноякісність насіння пов’язана з генотипом розмножуваних рослин. Причому ця різноякісність проявляється на популяційному рівні, яку необхідно максимально зменшувати різними методами добору з наступним випробуванням потомств.

Найбільш досліджена форма неоднорідністі насіння – матрикальна. У межах однієї рослини формується насіння різної якості. Це пояснюється перш за все складністю будови насінних кущів більшості овочевих культур, неодночасністю цвітіння квіток і формування зав’язі, насінних плодів у межах однієї рослини. Крім того, потенційні можливості насінних рослин реалізуються неповністю. Так, репродуктивний потенціал рослин капусти у виробничих умовах реалізується на 45-47%, редиски – не більш, ніж на 50–52%, цибулі – на 60-63, помідора орієнтовно на 15% [Прохоров І.А., Потапов С.П., 1988]. Вихід насіння у цих культур знаходиться в оберненій залежності від порядку галуження.

Через неодночасне і нерівномірне формування та достигання насіння, в межах однієї насінної рослини, на період збирання знаходиться на різних етапах розвитку. Так, на насінниках редиски і капусти 60-денного віку – 30% насіння ще не закінчило формування; 70-денного – 31% не відмічено початку наливу, незважаючи що на насіннику уже близько 15% достиглого насіння.

Тип насінної рослини по-різному впливає на врожайність та якість насіння (табл. 2). У капусти білоголової сорту Слава 1305 і буряка столового Бордо 237 із збільшенням типу галуження з І до ІІІ - ІV типів зростає вихід насіння з одного насінника, проте маса 1000 насінин зменшується.

Таблица №2
Продуктивність насіння у буряка столового і капусти білоголової залежно від будови насінної рослини
Тип галуженняПродуктивність одного насінника, гМаса 1000 насінин, г
буряк столовийкапуста білоголовабуряк столовийкапуста білоголова
І93,540,621,973,93
ІІ94,153,319,433,61
ІІІ - ІV112,066,712,932,72

Якість насіння також знижується від верхнього до нижнього ярусу насінника в межах пагонів різних порядків галуження. Із збільшенням порядку галуження, незалежно від ярусу розміщення їх на насіннику, формується гірше за якістю насіння. Так, у моркви сортотипу Нантська на насінній рослині І типу галуження маса 1000 насінин з центрального зонтика становила 1,72 г, із зонтиків І порядку – 1,64, ІІ порядку – 0,82 г; за ІІ типу галуження – відповідно -1,56; 1,12 і 0,78 г.

Якість насіння змінюється також і в межах суцвіття чи плоду (вона вище в середній і нижній їх частинах). Таким чином, краще насіння овочевих культур формується на мало розгалужених насінниках, у верхній частині насінного куща на пагонах менших порядків галуження і, переважно, в середній і нижній частинах китиці, стручка.

Неоднорідність насіння в межах однієї насінної рослини і ділянки в цілому значно впливає на врожайність овочевих культур у потомстві. Виповнене, велике насіння забезпечує більш продуктивне потомство. Значно збільшується маса продуктового органу і в підсумку – врожайність овочів. Так, у капусти білоголової підвищується вихід товарної продукції, щільність головки порівняно з використанням дрібного насіння. Використання неоднорідного за розміром і виповненістю насіння також значний вплив справляє на біологічні особливості і морфологічні ознаки рослин. Так, у редиски із великого насіння репродуктивні пагони формуються раніше, ніж із дрібного.

Рослини, вирощені із насіння, відібраного з пагонів високих порядків, мають ознаки пізньостиглості. Таку ж закономірність встановлено і за використання насіння з пагонів одного порядку галуження, але розміщених ближче до основи головного пагона. З типом насінної рослини (архітектонікою) тісно пов’язані процеси цвітіння, формування, наливу і достигання насіння. Знання мінливості біологічних особливостей і морфологічних ознак овочевих рослин, пов’язаних з використанням неоднорідного насіння, має велике значення в насінництві, оскільки різнорідність, впливаючи на зміну спадковості, ускладнює оцінку і добір типових рослин.

Передпосівна підготовка насіння до сівби. Мінливість погодних умов за роками, недотримання технології вирощування, збирання і доробки насіння призводить до зниження польової схожості насіння. За даними В.О. Луділова (2002), польова схожість насіння, порівняно з лабораторною, може знижуватися в огірка і редиски у 2,6-2,9 та салату – в 1,8-2,2 раза. Така відмінність може бути обумовлена низькою життєздатністю насіння, неповною фізіологічною стиглістю його, недостатньою виповненістю.

З метою підвищення польової схожості насіння для передпосівної підготовки його застосовують такі способи: механічні, термічні і хімічні. Найпростіший спосіб підготовки – сортування насіння за масою і розміром на спеціальних машинах за використання великих партій насіння. Невеликі партії насіння можна калібрувати у 3-5%-ному розчині кухонної солі, занурюючи його на 5-7 хв з наступним промиванням і просушуванням. Повноваге насіння, яке осіло на дно, використовують для сівби.

Для забезпечення дружних сходів застосовують намочування насіння у воді кімнатної температури впродовж 12-24 год. Широко також пророщують насіння у теплому напівтемному місці в неглибоких ємкостях. Проросле насіння висівають у вологий ґрунт, або безпосередньо з водою при гідровисіві.

Ефективним способом підвищення якості насіння є замочування його в розчинах мікроелементів. Намочування насіння проводять у розчинах низької концентрації за температури води 40-45°С впродовж 12-24 год: марганцевокислий калій – 0,5-1,0%; борна кислота – 0,005-0,05; сірчанокислий марганець 0,05-0,1; сірчанокисла мідь – 0,005-0,001; сірчанокислий цинк – 0,03-0,05; молібденовокислий амоній – 0,03-0,05; вуглекислий натрій – 0,5-1,0; бромистий калій – 0,1; янтарна кислота - 0,001-0,002%. На борне мікродобриво краще реагує насіння капусти цвітної, редиски, помідора; на молібденові – гарбузові рослини, салат; на мідні – група коренеплідних.

Підвищенню схожості насіння сприяє також барботування, яке полягає в обробці його киснем у воді за температури 20°С. Насіння салату, помідора, редиски витримують 12-16 год., перцю, баклажана, кавуна – 24-36 год. Ефективним способом передпосівної обробки насіння огірка , кавуна, дині є прогрівання його за температури 40-60°С впродовж 4-6 год. Для насіння помідора, перцю, баклажана рекомендується дія змінних температур: 12-24 год. – 18-20°С, 12 год – 0-2°С. Тривалість цього процесу 10-15 діб. Для підвищення якості насіння застосовують також дражування та інкрустацію.

Оскільки збудники багатьох хвороб передаються через насіння, то рекомендується проводити обробку насіння фунгіцидами. Проти вірусних захворювань, чорної ніжки його обробляють 1%-ним розчином марганцевокислого калію впродовж 30 хв., або 20%-ною соляною кислотою 10-15 хв. Внутрішню інфекцію частково знезаражують термічними обробками. Насіння помідора, огірка 24-38 год витримують за температури 30-50°С, далі 48 год – 50-55°С і 24 год – 78-80°С. Для насіння капусти застосовують термічну обробку його в горячій воді за температури 48-50°С не більше 20 хв. Запропоновані способи передпосівної підготовки насіння, можуть значною мірою поліпшити його польову схожість та оздоровити від внутрішньої інфекції.

Застосування регуляторів росту Обробка рослин біологічно активними речовинами стимулює їх ріст, підвищує продуктивність і є економічно виправданою. Так, за вирощування насіння помідора у раніші строки, або за нижчої за оптимальну температури для цвітіння погано відбувається запилення і внаслідок цього зав’язь осипається (відпадає). Для запобігання цього квітки обробляють 0,001%-ним розчином 2,4 ДУ (10 мг препарату дихлорфеноксиоцтової кислоти розчиняють в 1 л води). Використовують також препарат 2,4 Д і борну кислоту. Суцвіття обробляють розчином у першій половині дня так, щоб на поверхні квіток утворювалася роса, а не залишалися краплинки рідини, які призводять до утворення виродливих плодів без насіння. Щоб запобігти переростанню розсади, її обробляють хлорхолінхлоридом (ТУР). Обприскують 0,15-0,20%-ним розчином препарату з розрахунку 3 л/м² розсадника. Рослини обробляють тричі, починаючи з появи 2-3-го листка через кожні 7 днів. Препарат ТУР ефективний також для обробки розсади помідора один раз за 15-20 діб до її висаджування.

Препарати гідрел та дегідрел стимулюють утворення жіночих квіток у рослин огірка, дещо затримують вегетативний ріст та утворення пустоцвіту, сприяють більш ранньому достиганню плодів помідора. Гіберелін застосовують для посилення цвітіння рослин. Цю його властивість використовують у селекційній та насінницькій роботі із лініями огірка жіночого типу цвітіння. У звичайних умовах такі лінії формують лише жіночі квітки і є материнською формою для одержання насіння гетерозисних гібридів. Аналогічним чином використовують нітрат срібла або свинцю.

Впродовж вегетаційного періоду також використовують стимулятори росту рослин. Так, для посилення плодоутворення помідора застосовують спидфол (концентровану рідку суспензію) для позакореневого підживлення. Особливо ефективний цей препарат для стимулювання цвітіння і зав’язування плодів помідора в період високих температур та посухи. До його складу входять азот, фосфор, калій, мікроелементи в халатній формі, гормони росту (ауксини і цитокініни).

      Для використання впродовж вегетаційного періоду на овочевих і баштанних культурах рекомендуються і дозволені такі регулятори росту (станом на 2006 р.):
  • біоглобін (д.р. – поліпептід з молекулярною масою 6000-8000Д) - на буряку столовому, капусті, моркві, перці солодкому, помідорі, огірку, картоплі; норма витрати препарату 0,25-1,25 л/га;
  • вермистим–К (д. р. – суміш фітогормонів, гумінові і фульвокислоти, вітаміни, амінокислоти, специфічні білкові речовини) - на капусті, моркві, помідорі, огірку, цибулі, баштанних та ефіроолійних культурах, картоплі – 3-8 л/га;
  • вермистим – на всіх овочевих та баштанних культурах 5-15 л/га;
  • вермісол (д.р. – комплекс гумінових кислот) – на помідорі 6,0 л/га;
  • вимпел (д.р. – гумат натрію) - на всіх овочевих культурах (0,5-1,5 л/га);
  • гібберсиб (д.р. – суміш натрієвих солей гібберелінових кислот) – на помідорі (15-30 г/га);
  • гуміам (д.р. – гумат амонію) - на всіх овочевих культурах(28 л/га);
  • гумінат (д.р. – гумінові кислоти) - на всіх овочевих культурах (5-7 л/га);
  • гумісол (д.р. – комплекс гумінових кислот, вітамінів, макро- і мікроелементів) – на всіх овочевих культурах (6-12 л/га);
  • емістим С (д.р. – екстракт ростових речовин в 60%-ному етанолі) – на помідорі, огірку, перці солодкому, цибулі, кавуні, дині, картоплі (10 мл у 300 л води на 1 га);
  • ендофіт L1 (д.р. – ауксини, гібереліни, цитокініни) – на всіх овочевих культурах (3-10 мл/га);
  • імуноцитофіт (д.р. – етиловий ефір арахідонової кислоти) – на всіх овочевих культурах (2 мл/га на 250-300 л/га робочого розчину);
  • лігногумат (д.р. – натрієві та калійні солі гумінових, фульвових та низькомолекулярних органічних кислот) – на всіх овочевих культурах відкритого й закритого ґрунту (0,01%-ний робочий розчин);
  • ліносол (д.р. – суміш солей натрію, фосфору, калію, кальцію, гумусу та органічних кислот) – на всіх овочевих культурах (12-15 л/га);
  • марс ЕЛ (д.р. – ендофіт, гумат натрію) – на всіх овочевих та баштанних культурах (0,3-0,5 л/га);
  • марс У (д.р. – гумат натрію) – на всіх овочевих культурах відкритого грунту (овочеві – 150мг/га, баштанні – 200мг/га);
  • плантафол (Хью Мікс) (д.р. - суміш солей N, P2O5, K2O) – на всіх овочевих культурах закритого ґрунту (2-3 л/га);
  • реастим (д.р. – складна суміш добрив та органічних кислот) – на всіх овочевих і баштанних культурах (90-500 г/га). Його можна використовувати і для фертигації за норми 1,5-2,0 кг/га на 300-400 л поливної води на 1 га (продається у вигляді порошку та розчину);

Слід зазначити, що деякі із наведених вище препаратів використовують і для обробки насіння перед сівбою, але норми витрат інші. Більшість з них застосовують впродовж вегетаційного періоду лише один раз. А вермистим вермісол, вимпел, ендофіт, марс У дозволено для позакореневого підживлення рослин двічі. Препарати гумат, гумісол, імуноцитофіт, реастим можна використовувати три рази. Застосування названих вище препаратів згідно із рекомендаціями стимулюють ріст рослин, цвітіння, плодоутворювання, підвищують продуктивність їх, або сприяють достиганню плодів (у помідора).

Обробка стеблових насінників овочевих культур (моркви, буряка столового, капусти білоголової) регуляторами росту змінює габітус і архітектоніку насінного куща, позитивно впливає на врожайність та якість насіння. Застосування біологічно активних речовин ССС (хлорхолінхлорид), кампазану (2-хлоретилфосфонова кислота) дозволяє оптимізувати процес перерозподілу пластичних речовин в межах насінної рослини і створити сприятливіші умови для застосування засобів механізації на збиранні насінників. За таких умов зазначені препарати гальмують ростові процеси центрального пагона, що сприяє кращому розвитку бокових пагонів (висота насінників зменшується на 10-15%). За рахунок цього посилюється формування генеративних органів на пагонах вищих порядків галуження і в результаті підвищується насіннєва продуктивність рослин.

Ефективною є дворазова обробка насінників 0,1%-ним розчином препарату ССС на початкових етапах їх розвитку (у фазі галуження за висоти центрального пагона 15-20 см і через 10 діб після першого обприскування). Насіннєва продуктивність моркви і буряка столового підвищувалась на 30%, капусти білоголової – на 40%. Позитивно впливала обробка і на посівні якості насіння.

Ефективність впливу кампозану на стеблові насінники спостерігається за використання його в передзбиральний період, коли посилюється перебіг синтезованих речовин із листків і пагонів в насіння, прискорюється процес достигання і підсушування насіння. Обробка насінників буряка столового за 8-10 діб до збирання у фазі воскової стиглості насіння 0,25%-ним розчином кампозану прискорювала достигання насінників на 7-8 діб, підвищувалась врожайність насіння з 1 га, маса 1000 суплідь та їх посівні якості.

Позитивні результати були одержані і за обробки кампозаном насінників капусти білоголової. Урожайність насіння зростала від 650 до 860 кг/га, маса 1000 насінин збільшувалась до 6,2 г (4,4 г без обробки), енергія проростання насіння становила 96% (90% без обробки), схожість його залишалася високою – 98%.

Строки сівби насіння для одержання маточників. Особливості технології вирощування дворічних овочевих культур у перший рік культури полягають в одержанні типових для сорту рослин, добре розвинених, але не перерослих маточників, не уражених хворобами і не пошкоджених шкідниками, придатних для тривалого зберігання. Такі маточні рослини можна виростити, застосовуючи пізніші строки сівби, ніж для отримання товарної продукції.

За таких умов маточники формуються середніх розмірів, фізіологічно молодші і здоровіші, що в подальшому позитивно впливає на продуктивність насінних рослин та якість вирощеного з них насіння. За використання молодих, здорових маточників меншого розміру, зменшується потреба у сховищах для їх зберігання. Насінні насадження будуть формувати здорове потомство.

Виключення становить цибуля ріпчаста, насіння якої можна вирощувати за два і три роки (через насіння і сіянку). Строки сівби насіння ранньовесняні, як і в товарному овочівництві. За пізніших строків сівби маточники не досягнуть технічної стиглості, буде багато цибулин з товстою шийкою, непридатних для зберігання.

Схеми розміщення та площі живлення маточних і насінних рослин. Для одержання здорових, типових маточників дворічних овочевих культур важливе значення має схема розміщення рослин у перший рік культури та їх площа живлення. Порівняно з товарним овочівництвом у насінництві застосовують загущену схему сівби і меншу площу живлення кожної рослини. Створюючи такі умови для росту і розвитку рослин, можна виростити повноцінні, молодші за віком маточники, в яких чітко виражені апробаційні (сортові) ознаки, як і при застосуванні пізніших строків сівби.

Відібрані в процесі збирання маточники краще зберігається і менше уражуються хворобами у сховищі, оскільки вони молодші за віком, що сприятиме одержанню високої врожайності та якості насіння. Однією з найважливіших умов підвищення врожайності та якості насіння є збільшення густоти насінних рослин на одиниці площі. За менших площ живлення вони швидше розвиваються, зменшується галуження пагонів, тобто утворення пагонів вищих порядків, прискорюється цвітіння і достигання насіння. За таких умов на одній рослині утворюється в кілька разів менше насіння, ніж за розрідженого розміщення, але на кожну насінину припадає значно більша асиміляційна поверхня листків, завдяки чому створюються кращі умови для формування насіння. За менших площ живлення зменшується проявлення неоднорідності насіння (переважає середня фракція) і підвищуються його посівні і фізичні якості. Проте, застосовуючи загущене розміщення насінних рослин, потрібно враховувати родючість ґрунту, режими зрошення, удобрення і розмір маточників.

Дослідження, проведені з насінниками капусти білоголової сорту Амагер 611, свідчать, що за більш загущеного розміщення насінників на рослині формується більше пагонів першого порядку, але зменшується загальна їх кількість (табл. 3). При цьому скорочується період цвітіння насінних рослин, зменшується кількість діб від висаджування до збирання. Урожайність насіння з одного насінника через менше їх розгалуження знижується, а в перерахунку на одиницю площі значно збільшується за рахунок більшої кількості рослин. Відповідно змінюється маса 1000 насінин, тобто вона зменшується в міру загущення рослин.

Таблица №3
Вплив площі живлення на ріст, розвиток насінників, урожайність та якість насіння капусти білоголової [Прохоров І.А., Крючков А.В., Комісаров В.О., 1981]
Схема розміщення, смКількість насінників за типамиЗагальна кількість пагонів, штПеріод цвітіння, дібВід висаджування до збирання, дібУрожайність насінняМаса 1000 насінин, гЕнергія проростання,%Схожість%
ІІІз рослини, гкг/га
70×20861463481054629703,877696
70×30811964471075122503,958396
70×40752573551116019604,078397
70×50732781591166617504,158997
70×60683296621206915904,329399
70×706535113621207113804,359599

В умовах загущення створюються умови для утворення насінних рослин першого типу. Зменшене галуження насінних рослин в умовах загущеного розміщення їх позитивно впливає на якість насіння, воно більш однорідне, вирівняне за розміром, переважає середня фракція. Незважаючи на деяке зниження енергії проростання, схожість насіння залишається високою і між варіантами різниця неістотна.

Аналогічні результати отримані і за загущеного висаджування маточників моркви, буряка столового та інших коренеплодних. При цьому, більше формувалось мало розгалужених насінників ІІ типу і менше сильно розгалужених ІV типу, різко зменшувалася кількість пагонів, на 7-8 діб прискорювалось достигання насінників, поліпшувалась якість насіння. Таку ж закономірність встановлено і за більш загущеного розміщення насінників цибулі, редиски, редьки зимової і літньої. Збільшення виходу насіння і високу його якість за меншої площі живлення відмічено і в інших культур - помідора, огірка, кабачка, кавуна і дині.

Застосування добрив. Для одержання високої і гарантованої врожайності маточників і насінників у дворічних овочевих культур, а також насінних посівів в однорічних, потрібно додатково вносити в ґрунт добрива, поживні речовини яких легкодоступні рослинам. Органічні добрива збагачують ґрунт поживними речовинами, поліпшують його фізичні властивості, водний і повітряний режими, життєдіяльність мікроорганізмів, зменшують шкідливий вплив кислотності ґрунту на ріст рослин і є важливим джерелом вуглекислого газу. Вони містять у своєму складі всі поживні речовини, необхідні для рослин: азот, фосфор, калій, кальцій, магній, бор, молібден, марганець тощо.

Цінним джерелом поживних речовин для насінних посівів і висадків є мінеральні добрива, які вносяться під овочеві культури в різних комбінаціях, або у вигляді складних добрив. Для забезпечення високого виходу маточників і насіння, насінних плодів потрібно вносити в комплексі органічні і мінеральні добрива. Проте, вносячи органічні добрива, потрібно чергувати розміщення овочевих культур залежно від їх вимог до гною та інших добрив. Після внесення свіжого гною можна розміщувати капусту, огірок, кабачок, гарбуз, салат, шпинат; на другий рік після угноєного попередника – буряк столовий, моркву, редиску, редьку, помідор, цибулю, картоплю; на третій-четвертий рік після внесення мінеральних добрив – горох, картоплю.

Ефективність добрив значною мірою залежить від строків і способів їх внесення. Розрізняють три способи внесення добрив – основне (восени або навесні до сівби, внесення одночасно із сівбою в рядки або лунки і підживлення (під час вегетації рослин).

Для одержання високої врожайності маточників, насіння, насінних плодів, необхідна, перш за все, добра заправка ґрунту органічними добривами і невеликою дозою мінеральних з врахуванням їх потреб і вимог до того чи іншого виду поживних речовин. Рядкове внесення добрив одночасно із сівбою найбільш перспективне для ранніх і дрібнонасінних овочевих культур (салат, редиска, редька, морква, петрушка, кріп). Підживлення є допоміжним способом внесення добрив і не може замінити основне. Проте, підживлення справляє позитивний вплив на випадок недостатнього живлення рослин у період вегетації, несприятливих погодних умов, вимивання поживних речовин на легких ґрунтах опадами чи поливами тощо. Найбільш ефективним способом є підживлення разом з поливною водою, на яке добре реагують огірок, помідор, зеленні і багаторічні овочеві культури.

За недостатньої кількості мікроелементів у рослинах потрібно проводити позакореневе підживлення. Дефіцит бору найчастіше відчувається на заболочених ґрунтах або які вапнували. Мідні добрива найбільш ефективно діють на торфових ґрунтах, молібденові – на кислих при внесенні їх під бобові культури, моркву, капусту цвітну. Марганцеві добрива корисно вносити після вапнування ґрунтів під капусту, буряк столовий, інші овочеві культури.

Потрібно зазначити, що органічні і мінеральні добрива слід вносити під овочеві культури з урахуванням їх вимог і наявності поживних речовин у ґрунті. Крім того, доцільно пам’ятати, що азотні добрива не можна застосовувати у підвищених дозах при вирощуванні маточників дворічних овочевих культур. Буде подовжуватись ріст рослин, затримуватись достигання маточних рослин та погіршуватись їх лежкість. У результаті цього може значно знизитись продуктивність насінних рослин та якість насіння.

Якщо маточники, насінні посіви вибірково позитивно реагують на внесення органічних і мінеральних добрив, вимагають більш ретельно враховувати потреби рослин та їх реакцію на той чи інший вид добрив, то насінники потребують доброї заправки ґрунту органічними і мінеральними добривами залежно від зони вирощування, погодних умов року.

Роль сівозміни у підвищенні врожайності та якості насіння. Сівозміна – це науково обґрунтоване чергування овочевих та інших сільськогосподарських культур, пару (у богарному землеробстві) в часі і просторі (розміщення їх по полях). Організовуючи сівозміни, враховують систему застосування добрив, обробітку ґрунту, боротьбу з бур’янами, захист рослин від хвороб і шкідників та інші технологічні заходи вирощування.

Сівозміна – це важлива ланка комплексу технологічних заходів підвищення врожайності маточників, насінників у дворічних овочевих культур, насінних плодів – в однорічних. За даними Київської дослідної станції ІОБ, приріст урожайності помідора за вирощування в сівозміні становив 66%, моркви – 64%, капусти – 24% порівняно з беззмінною культурою. За беззмінного вирощування врожайність огірка знизилась на 3,8 т/га, капусти – 21,6, помідора – 16,6, моркви – 19,0 т/га. Навіть лише повторне вирощування помітно знижує врожайність капусти, помідора. Це зумовлюється однобічним використанням поживних речовин із ґрунту, нагромадженням у ґрунті токсичних речовин, які виділяються кореневою системою, а також шкідниками і збудниками хвороб.

Зважаючи на високу вимогливість рослин овочевих культур до умов вирощування, при розробленні сівозмін слід враховувати родючість ґрунту. Більшість овочевих культур (капуста, огірок, коренеплідні рослини) краще ростуть на родючих ґрунтах з пониженими елементами рельєфу.

Важливою вимогою при розробленні сівозміни є розміщення культур відповідно до їх біологічних особливостей, забезпечення оптимального розміру поля, за вирощування кількох культур в одному враховують і їх особливості технології вирощування. Так, в одному полі часто розміщують буряк столовий, моркву, петрушку, а іноді і цибулю-матку. В полі з огірком вирощують кабачок, патисон.

У польових сівозмінах овочеві культури найдоцільніше розміщувати після пшениці озимої, яка добре очищує поле від бур’янів, і після бобових культур, які збагачують ґрунт на азот. Не дозволяється вирощувати овочеві культури однієї родини на тому самому полі раніше як через 3-4 роки, а за масового поширення хвороб і шкідників – через 5-6 років.

В овочевій сівозміні за наявності поля з багаторічними травами після них по обороту пласта розміщують основну культуру: огірок чи капусту. Багаторічні трави поліпшують структуру ґрунту, нагромаджують органічну речовину і очищують поле від бур’янів, а бобові компоненти збагачують його на азот.

Позитивна роль сівозмін обумовлюється тим, що одні овочеві культури мають добре розвинену кореневу систему, яка проникає глибоко в ґрунт, а в інших вона розміщується переважно в орному шарі. В результаті цього вони по-різному використовують з ґрунту поживні речовини і вологу, а також залишають у ньому різну кількість органічної маси. Одні рослини розвивають велику надземну частину, яка пригнічує бур’яни, інші – формують лише невелику розетку листків. Капуста, помідор залишають після себе багато органічної маси, а огірок – мало. Після капусти, помідора, редьки зимової забур’яненість поля завжди менша, ніж після цибулі, моркви, петрушки. Багаторічні трави, капуста, буряк столовий використовують багато вологи з ґрунту, тобто більше висушують його, огірок і цибуля – значно менше. Капуста і коренеплідні рослини виносять з ґрунту більше поживних речовин, ніж огірок. Враховуючи ці особливості овочевих культур, після культур з високим виносом поживних речовин доцільно розміщувати ті, які вимагають їх менше.

Правильне чергування культур у сівозміні убезпечує рослини від ураження хворобами і пошкодження шкідниками, сприяє інтенсивному їх росту і розвитку, підвищує врожайність та якість маточників, насінників і насінних плодів. У насінництві дворічних овочевих культур не дозволяється вирощувати в одному полі маточники і насінні рослини, оскільки через спільні хвороби, шкідники буде відбуватись ураження та пошкодження посівів чи насаджень. Так, у цибулі значної шкоди і в перший, і в другий рік вирощування завдає пероноспороз. У капусти, внаслідок поширення попелиці на маточних рослинах вона швидко переселяється на репродуктивні органи насінних рослин. Таке явище спостерігається і на посівах та висадках буряка столового.

Оскільки в овочевих культур, які формують стеблові насінники (капуста, коренеплідні рослини, цибуля, редиска, редька), у період достигання насіння сортові ознаки визначити неможливо, то перед збиранням проводять обстеження їх на ураженість хворобами, пошкодження шкідниками, забур’яненість.