В умовах України рослина однорічна, тобто і продуктові органи (плоди) і насіння формує за один рік. За способом запилення відноситься до факультативно самозапильних. Але на півдні і в жарких, посушливих погодних умовах можливе перехресне запилення (5-15%). Тому, на півдні встановлено просторову ізоляцію між сортами на відкритій ділянці не менше 100 м, на захищеній – 50 м, у північних районах – 20 і 10 м відповідно.
Біологічною особливістю помідора є й те, що він розмножується як насінням, так і вегетативним способом – частками стебел та пагонами. Вони добре вкорінюються у вологому ґрунті. В них розвивається, так як і за розсадного способу вирощування, мичкувата коренева система.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти помідора поділяють на ультраранні (до 100 діб), ранньостиглі (101-105), середньоранні (106-110), середньостиглі (111-115), середньопізні (116-120) та пізньостиглі (понад 120 діб). Вегетаційний період визначається кількістю діб від з`явлення масових сходів до початку достигання першого плоду (біологічна стиглість). Він залежить від сорту, температури повітря і ґрунту, освітлення, вологості, живлення, зони вирощування. За недотримання або порушення технологічних заходів вирощування помідора сповільнюється ріст і розвиток рослин, що призводить до подовження вегетаційного періоду, зменшення виходу раннього врожаю.
В умовах західних областей України і Полісся, де випадає більше опадів протягом літньо-осіннього періоду, створюються сприятливі умови для розвитку грибних захворювань, що призводить до сильного ураження рослин та зниження їх продуктивності. Період плодоношення рослин помідора у відкритому ґрунті триває два-три місяці, залежно від ґрунтово-кліматичної зони.
Насіння з плодів помідора легко виділяється і після завершення бродіння відмивається. Промите насіння віджимають (видаляють зайву вологу), підсушують до вологості 11%. З 1 кг плодів одержують у середньому 2-3 до 5 г насіння, залежно від форми і обнасінненості плодів, яка у насінництва є важливою сортовою ознакою.
Рослина помідора вимоглива до тепла. Оптимальною температурою для неї є 22-27°С, залежно від фази росту й розвитку, інтенсивності освітлення, сортових особливостей тощо. За температури нижче 10°С ріст і розвиток рослин припиняється, нижче 15°С – цвітіння не відбувається і опадають бутони. За підвищеної температури понад 30°С та низької відносної вологості повітря процес фотосинтезу сповільнюється, а понад 33-35°С – пилок втрачає життєздатність і стає стерильним, запліднення не відбувається, квітки опадають.
Найсприятливішою для зав`язування плодів є температура вдень 25°С, вночі – 17-19°С. Під час їх достигання зазначені параметри цих вимог знижуються. Найкраще плоди достигають за температури 20-25°С. Досить активно цей процес проходить і за 16-18°С. Слід відзначити, що рослини помідора можуть тривалий період (50-60 діб) витримувати температуру 8-10°С.
Рослини помідора також вимогливі і до температури ґрунту, яка залежить від освітленості і становить 16-24°С. Характерна особливість слабка здатність кореневої системи молодих рослин засвоювати фосфор з ґрунту за знижених температур.
Помідор – рослина дуже вимоглива до світла, особливо в розсадний період та у фазі цвітіння. Зниження інтенсивності освітлення на 25 і 50% від природного денного за вирощування розсади зменшує кількість квіток, чашолистиків у суцвіттях і камер у плоді, призводить до затримання закладання китиць. Нестача освітлення викликає значне опадання квіток.
Оптимальною інтенсивністю освітлення для рослин помідора є 20-35 тис. лк, залежно від фази росту і розвитку, тривалості освітлення і сортових особливостей. Для формування бутонів і переходу до цвітіння вона повинна бути не нижче 4-5 тис. лк, а для безперервного росту, розвитку та плодоношення – не нижче 10 тис. лк.
Для нормального росту та розвитку рослин тривалість світлового дня повинна бути не менше 12 годин. Важливе значення має спектральний склад світла. Встановлено, що під дією синього світла рослини помідора розвиваються так само швидко, як і при достатньому денному освітленні, а під впливом червоного – їх розвиток дещо затримується. Реакція рослин помідора на тривалість освітлення значною мірою визначається сортовими особливостями та походженням сортів.
У житті рослин помідора важливу роль відіграє вологість ґрунту. Це пов`язано з тим, що фізіологічні процеси проходять нормально лише за оптимального (80-90%) вмісту води в клітинах і тканинах. Протягом вегетації потреба рослин у воді неоднакова. Найбільша вимога в них до вологості ґрунту проявляються під час проростання насіння, висаджування розсади на постійне місце вирощування і в період від початку плодоутворення до достигання плодів. Оптимальна вологість ґрунту за вирощування помідора – 70-80%, у період плодоношення – не нижче 80%. Важливо відзначити, що рослини помідора однаково негативно реагують як на дефіцит, так і на надлишок вологи в ґрунті. Коливання вмісту вологи в ґрунті викликає розтріскування плодів.
Поряд з високою вимогливістю до ґрунтової вологи помідор добре росте за помірної вологості повітря – 50-60%. Якщо вона перевищує 70%, то рослини пошкоджуються грибними хворобами, погано запилюються квітки. Коли відносна вологість повітря менша 30-35%, пиляки в`януть і не розвиваються, а квітки – опадають. Надмірно низька вологість повітря і різкі коливання її негативно впливають на ріст і розвиток рослин, плоди помідора пошкоджуються верхівковою гниллю.
Для нормального росту, розвитку рослин та одержання максимальної врожайності плодів помідора велике значення має живлення рослин, співвідношення поживних речовин. Для отримання високоякісної розсади рослини посилено підживлюють фосфорно-калійними добривами на фоні помірних доз азоту.
Після висаджування розсади у відкритий ґрунт дозу азоту збільшують до рівня фосфорно-калійного живлення. До утворення плодів на першій китиці рослини помідора потребують помірного азотного живлення і посиленого фосфорного. У період формування плодів на перших трьох китицях для помідора необхідне посилене азотне живлення, а під час їх достигання – калійне.
На врожайність рослин помідора негативно впливає як нестача, так і надлишок азоту. За його нестачі ріст стебел і листків припиняється, рослини набувають світло-зеленого забарвлення, листки жовтіють і передчасно опадають, затримується розвиток рослин, знижується врожайність і погіршується його якість. Надлишок азоту в ґрунті затримує достигання плодів, знижує стійкість рослин проти хвороб.
Технологія вирощування насіння у відкритому ґрунті. Основний спосіб вирощування насіння помідора – розсадний, у південних районах широко практикують і безрозсадний. Багаторічні спостереження і практичний досвід свідчать, що за безрозсадного вирощування насіння формується меншого розміру і маси 1000 насінин, знижується вихід раннього врожаю.
Технологія вирощування насіння помідора співпадає з технологією цієї культури для одержання товарної продукції. Кращими попередниками в польовій сівозміні є багаторічні трави, озима пшениця, бобові; в овочевій – цибуля, огірок, кукурудза на силос. Не рекомендується розміщувати помідор після помідора і картоплі, а також у суміжних з ними полях, оскільки в них є спільні хвороби і шкідники.
Для забезпечення високої врожайності насіння під помідор потрібно вносити восени під зяб 20-30 т/га перегною і мінеральні добрива залежно від типу ґрунту і запасу в них поживних речовин. Частіше помідор розміщують другою культурою після внесення гною, під зяблеву оранку вносять лише мінеральні добрива. На вилугуваних і карбонатних чорноземах доцільно вносити марганізований суперфосфат, що прискорює плодоношення і сприяє підвищенню врожайності насіння.
Для розмноження використовують елітне насіння. Перед сівбою його сортують за питомою масою, опускаючи в 3%-ний розчин кухонної солі. Насіння, яке осіло на дно, ретельно промивають у проточній воді і відразу підсушують до сипучого стану. Далі його протруюють фундазолом. Для збагачення мікроелементами за два дні до сівби намочують в розчинах сульфату марганцю чи марганцевокислого калію і підсушують.
За розсадного способу вирощування насіння висівають у теплиці із розрахунку 2-3 г на 1 м² з подальшою пікіровкою сіянців на півдні і в Криму у першій декаді березня, Донецькій, Луганській областях – у другій, в Лісостепу – третій. За безрозсадного способу строки сівби припадають на другу декаду квітня. Маячною культурою використовують редиску, салат. Норма висіву насіння за розсадної культури – 0,3-0,5 кг/га, за безрозсадної 1-2 кг/га. Пікіровку сіянців проводять у фазі першого справжнього листка.
За 5-6 днів до вибирання розсаду помідора обробляють Ридоміл Голд МЦ (68% водорозчинних гранул) проти фітофторозу і макроспоріозу (50 г на 10 л води), або іншими дозволеними фунгіцидами.
У відкритий ґрунт розсаду помідора висаджують, коли настає стійке весняне потепління і минає загроза заморозків: у Степу – у першій декаді травня, Лісостепу – після 20 травня (ІІІІІ декади), в Поліссі – у ІІІ декаді. Застосовують розсадосадильну машину СКН-6А або інші сучасні марки. Схема розміщення рослин 70×40-50 см залежно від розміру рослин, 70×25-30 см – для штамбових форм.
Через 6-8 діб після висаджування проводять міжрядне розпушування ґрунту (всього два-три) і підгортання рослин. За появи перших ознак фітофторозу чи інших хвороб обробку рослин фунгіцидами повторюють. Протягом всього вегетаційного періоду проводять заходи сортового контролю. Першу сортову прочистку здійснюють при вирощуванні розсади, коли легко відрізнити звичайні, штамбові і картоплеподібні форми. Другу – виконують у період цвітіння першої китиці, третю – на початку достигання плодів.
Перед збиранням проводять основний захід державного сортового контролю – апробацію, коли не менше 50-75% рослин будуть мати стиглі плоди. В основу насінницької роботи з помідором покладено постійний поліпшуючий добір рослин і плодів, який необхідно проводити в усі фази росту і розвитку. Сортовий добір плодів виконують після завершення апробації. На кожний проведений захід складають відповідні сортові документи: акти сортових прочисток (скільки прочисток – стільки і актів), листок апробатора, акт апробації насінницького посіву.
Плоди помідора достигають неодночасно, тому під час збирання їх розрізняють за ступенем стиглості: червоні, рожеві, бурі, молочні, повністю сформовані зелені:
- червоні плоди – це такий стан плодів, при якому вони набули властивої ботанічному сорту консистенції, смаку, забарвлення шкірочки і м`якуша (вік 55-60 діб). Слід відмітити, що це є умовною сортовою ознакою стиглих плодів, які можуть мати різноманітне забарвлення – рожеве, червоне, малинове, жовте оранжеве;
- рожеві плоди – характеризуються зниженою щільністю більшої частини поверхні з рожево-бурим забарвленням, рожевим м`якушем, придатним для споживання у свіжому вигляді без післязбирального дозрівання (вік 53-55 діб);
- бурі плоди – визначаються щільністю, глянцевим блиском з білувато-бурим, світло-рожевим м`якушем, жовтувато-рожевим забарвленням шкірочки, ослизненою навколо насіння плацентою, яка повністю заповнила насіннєву камеру (вік плодів 50-55 діб);
- молочні плоди – характеризуються щільністю, глянцевим блиском, світло-зеленим з білуватим відтінком кольором шкірочки, світло-зеленим з блідо-рожевим відтінком м`якуша, сформованим насінням з твердою оболонкою й початковим ослизненням плаценти навколо насіння (вік плодів 45-50 діб);
- зелені плоди – це стан плодів, що характеризується повною сформованістю, білувато-зеленою шкірочкою та м`якою оболонкою насіння (вік плодів 40-45 діб).
Насіння із стиглих плодів помідора виділяють безпосередньо після збирання. Плоди помідора інших ступенів стиглості, крім зелених, несформованих, можна використовувати в насінництві після проведення післязбирального дозрівання, в процесі якого знижується інтенсивність дихання і вологість насіння, завершується накопичення сухої речовини. Насіння із дозарених плодів за всіма показниками (урожайністю та якістю потомства) не має істотних відмінностей порівняно з насінням, яке достигло на рослині.
Багаторічний досвід підтверджує, що кращі посівні якості має насіння із стиглих плодів, зібраних переважно з другої-третьої китиці та із здорових рослин. Урожайні якості насіння з цих китиць вищі, ніж з плодів наступних китиць. На першій китиці інколи спостерігається утворення нетипових, або виродливих плодів (в умовах можливого зниження температури).
Важливо зазначити, що насіння достигає швидше, ніж плоди. Тому в процесі збирання слід враховувати особливості сортів щодо можливого передчасного проростання насіння в плодах на материнській рослині. Враховуючи неодночасність достигання плодів (початок з нижньої китиці), збирання їх проводять вибірково, через кожні 3-4 доби. Не можна допускати перестигання плодів через збільшення втрат насіння під час виділення, зниження його посівних якостей. Не дозволяється виділяти насіння із підморожених плодів.
Вибіркове збирання плодів помідора проводять з використанням широкозахватних транспортерів. За механізованого збирання використовують помідорозбиральні комбайни (СКТ-2 та інші сучасні марки). Зібрані плоди відправляють на лінію для виділення насіння, де їх сортують на стиглі і нестиглі. Вихід насінних стиглих плодів від загального врожаю 60%. За ручного багаторазового збирання у ранньостиглих сортів – 75-80%, у середньопізніх – 80-85% відповідно.
У насінницьких господарствах під час масового виробництва насіння помідора обладнують спеціальні лінії (ЛСТ-10) з комплексом машин для миття плодів, виділення насіння, протирання, ємкості для пульпи (подрібнений м`якуш і сік), чани для збирання і зброджування насіння, машини для відмивання (МОС-300), сушіння і шліфування його. За невеликих обсягів виробництва насіння виділяють на машині ВСТ – 1,5 в комплекті з мийною машиною МПП – 1,5 або без неї.доби – при 25°С. Після виділення насіння розміщують у спеціальних ємкостях для ферментації у власному соку (бродіння) за температури 20°С протягом 2-3 діб, а за 25°С – достатньо однієї доби. Ємкості повинні бути тільки деревяними чи пластмасовими і не допускається попадання води. Після завершення бродіння насіння перемішують і відмивають у чистій воді, відтискають воду або пропускають через центрифугу і підсушують у спеціальних сушарнях або на лотках у вигляді рамок, обтягнутих мішковиною. Висушене насіння перетирають, видаляючи волоски і руйнуючи злиплі комочки.
Після очищення і сортування насіння помідора упаковують у подвійні мішки масою 30 кг. Відбирають зразки його для визначення посівних якостей в насіннєвій лабораторії. Для оцінки маси 1000 насінин, енергії проростання, схожості, ураження хворобами, пошкодження шкідниками, засміченість насінням бур`янів зразки упаковують у тканинні мішечки. Оскільки насіння помідора дуже гігроскопічне, то для встановлення вологості його упаковують у скляні баночки чи пляшечки. Разом із зразками насіння в районну насіннєву лабораторію передають “Акт відібраних середніх проб насіння для визначення посівних якостей” (другий примірник акта залишається в господарстві).
Якщо показники, одержані в лабораторії, за схожістю не нижче, а за вологістю не вище вимог ДСТУ 7160:2010, то видається основний державний документ “Посвідчення про кондиційність насіння”, або “Сертифікат на насіння”. Строк його дії для оригінального і елітного насіння – 8 місяців, для репродукційного – 6. Якщо визначені показники не відповідають нормам державного стандарту за схожістю і вологістю, то лабораторія видає документ “Результат аналізу”, де вказує необхідність додаткового очищення чи підсушування його.
Вихід насіння у сортів помідора неоднаковий. Багатонасінні сорти відзначаються малою кількістю камер, мають плоди дрібні і середні, містять 0,5-1% насіння від маси плодів, тобто 5-10кг з однієї тонни. Сорти из великими середньокамерними плодами дають вихід 0,3-0,4% насіння. До малонасінних, як правило, відносять великі багатокамерні сорти, вихід насіння у яких становить 0,15-0,25%.
Середня врожайність насіння в насінницьких господарствах 150-200 кг/га, у передових – до 300 кг/га. Маса 1000 насінин до 4 г. За дотримання оптимальних умов насіння помідора зберігає схожість не менше 3-4 роки, потенційна можливість 7-10 років. За нормами державного стандарту України ДСТУ 7160:2010 сортові якості оригінального і елітного насіння помідора повинні бути не менше 99%, репродукційного і гібридного – 97%. Посівні якості мають відповідати таким вимогам : схожість оригінального і елітного насіння мінімум 85%, репродукційного і гібридного – 75%; вологість, незалежно від категорії насіння, повинна бути не вище 11%.
Серед сортименту овочевих культур помідор відрізняється найбільшим різноманіттям. До Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, щорічно заносять понад 150 сортів і гетерозисних гібридів. Великим попитом користуються сорти помідора селекції Інституту овочівництва і баштанництва НААН України (Господар, Іришка, Кременчуцький, Любимий, Серпневий), Київської дослідної станції ІОБ НААН України (сливоподібні – Аміко, Боян, Іскорка, Лагідний; крупноплідні – Атласний, Зорень, Унавський, Флора); Черкаського інституту АПВ НААН України (Дружба, Надія, СХ-1, СХ-2, СХ-3, СХ-4) та інших установ.
У сучасному сортименті помідора значну частину займають гетерозисні гібриди, насінництво яких вимагає організації трьох їх компонентів – двох ліній та проведення гібридизації. Насінництво ліній проводять за схемою сортів, тоді як для проведення гібридизації на материнській лінії проводять нормування кількості бутонів та їх кастрацію. Тичинки обережно без поранень приймочки маточки видаляють учнівським пером або іншими гострими предметами і свіжий пилок з чоловічої лінії наносять на приймочку.