Роль логистики и маркетинга в развитии овощеводства

автор:

Для споживача овочі є цінним харчовим продуктом. В Україні 17 млн. родин, більшість яких купують овочі на ринку, в супермаркеті чи магазині. Попит на цей продукт є основою для розвитку овочівництва у фермерських господарствах. Овочі фермер вирощує заради одержання прибутку, частину якого він направляє на розвиток овочівництва. Рідко який споживач купує овочі безпосередньо у фермера. Після збирання врожаю овочі проходять через ланцюжок доставки, перш ніж вони попадуть на прилавок до продавця, а від нього через купівлю — до споживача. Відомий маркетолог Ф.Котлер цей процес назвав «маркетингом». У даний час визначень цього терміну понад сто, але з точки зору овочівництва найкраще його характеризує саме Ф.Котлер: «маркетинг — це діяльність щодо забезпечення наявності потрібних товарів і послуг для потрібної аудиторії, у потрібному місці, у потрібний час і за ціною, яка підходить для здійснення необхідної комунікації».

Маркетингу овочів присвячено багато досліджень та наукової літератури. Для фермера дуже цінними є результати маркетингових досліджень, на основі яких він формує стратегію свого розвитку. Основою для проведення маркетингових досліджень є стандарти Міжнародної організації з маркетингових досліджень ESOMAR (www.esomar.org/). В Україні їхню адаптацію проводить Українська асоціація маркетингу (www.uam.in.ua/). Важливим інструментом для забезпечення споживача овочами від поля до прилавка є логістика.

Логістика — поняття, яке у сучасному світі стало одним з найпопулярніших. Незважаючи на те, що термін почали використовувати ще у візантійській імперії, лише зараз логістика стала вкрай необхідною для управління величезними матеріальними потоками під час закупівлі, перевезення і зберігання товарів. В українську мову термін «логістика» прийшла із російської, куди її привніс у ХІХ ст. барон Генріх Жоміні. Світ став глобальним. Це стосується і овочівництва. У сучасному супермаркеті зараз ми можемо купити у будь-який час різні овочі, які ще кілька днів тому росли у Туреччині, Іспанії, Італії, Китаї чи в інших країнах.

Сучасна логістика стала не тільки інструментом транспортування, зберігання та розподілу овочів, але й сформувалася у світогляд і філософію світового глобалізованого виробництва. Відомий російський теоретик логістики Н.Лобанов говорить про логістику, як світогляд на всі бізнес процеси підприємства через призму затрат, з метою їх оптимізації, контролю і управління (www.lobanov-logist.ru).

Ланцюжок забезпечення споживача овочами через європейські супермаркети можна представити у вигляді такої схеми:

Ця схема управління потоками овочевої продукції дуже схематична. Кожний фермер у конкретних умовах її адаптує до своїх можливостей. Так, пункт доробки овочів може працювати як самостійне підприємство, або бути організованим самим фермером, або входити складовою частиною оптового ринку чи центру дистрибуції. Запропонована схема логістики має два потоки — товарів та інформації (Харрисон, А. 2007). Якщо потік товару передається від ланки до ланки через купівлю-продаж, то у швидкій і безплатній передачі інформації зацікавлені всі клієнти схеми. Законодавцем моди на овочі завжди є споживач. Чим швидше інформація про його потреби дійде до фермера, тим він швидше розробить та впровадить у виробництво нову стратегію розвитку і в результаті задовольнить споживача.

Перехід від однієї ланки до іншої здійснюється через закупівельну логістику, або «логістику на вході» (Боголюбов М., 2009). У світовій практиці цей вид передачі овочів як товару по ланцюжку через закупівлю вважають purchasing/procurement — закупівля/управління закупівлею (постачання). На оптових ринках цей вид діяльності вважають товарозабезпеченням, але у світовій практиці його почали називати закупівельною логістикою. Метою закупівельною логістики є стабільне та якісне забезпечення споживача овочами у необхідному асортименті.

У ланцюжку логістики застосовують різні системи закупівель — JIT, KANBAN, MRP-1, MRP-2, SDP, LP, DDT (Боголюбов М., 2009; http://www.logistru.net/ тощо). Які б системи планування не використовувалися, метою логістики є оптимальне забезпечення споживача овочами, за умови створення мінімальних запасів безпосередньо у мережі магазинів, які не мають можливості зберігати велике різноманіття продукції. Генеральний директор з логістики ТОВ «Репликатор» Анатолий Семенов (http://www.replicator.ru/) все різноманіття логістичних концепцій поділив на дві групи — «Pull systems — Тяглові» та «Підштовхуючі». За першої системи ініціативу закупок проявляють вищі ланки ланцюга логістики, які за умови зменшення запасів нижче критичного рівня терміново закуповують овочі. За другої системи ініціатива належить нижчих ланкам (навіть фермеру), які підштовхують мережу маркетингу до пошуку нових шляхів збуту овочів.

Фермеру не слід забувати, що він витратив багато коштів на вирощування овочів, тому повинен знати їх ціну. Про це добре знають працівники логістичних схем. Вони цінують фермера, бояться його втратити, переходу до конкурентів, тому у відносинах з ним і постачальниками вони намагаються дотримуватись таких принципів:

  • з постачальниками необхідно поводитися як з клієнтами;
  • не забувати про спільність інтересів;
  • знайомити поставщика із завданнями логістики;
  • проявляти готовність надати допомогу у випадку виникнення проблем у фермера;
  • дотримуватися прийнятих на себе зобов’язань;
  • враховувати у діловій практиці зацікавленість постачальників.

Фермеру потрібно також знати завдання, які стоять перед закупівельною логістикою овочів:

  • визначати необхідні обсяги закупівлі овочів;
  • досліджувати ринки закупівель;
  • вибирати постачальників;
  • безпосередньо приймати участь у закупівлі овочів;
  • контролювати постачання;
  • координувати взаємозв’язок закупівлі з виробництвом, збутом, складуванням і транспортуванням.

На кожному етапі руху овочів від фермера до споживача створюється додаткова вартість овочів. Наша експертна оцінка дала можливість визначити вартість логістики. Так, у 2008 році за умови перевиробництва цибулі ріпчастої на оптовому овочевому ринку Великі Копані її ціна становила 40 коп./кг, а у київських супермаркетах — 1,2-1,6 грн./кг. Тобто, вартість продукції на всіх ланках ланцюжка зросла у 3-4 рази. Аналогічна тенденція була у 2009 році, коли спостерігалося перевиробництво кавуна, і його гуртова ціна на фермерських полях Херсонщини знижувалася до 15-20 коп./кг, а у Києві його продавали по 1,0 грн./кг. За таких умов основну частку вартості створюють торговельні організації, а фермеру доводиться продавати овочі за мінімальною ціною. У роки недороду, навпаки, створюється «повага» до господаря, якому вдалося виростити «дефіцитний» врожай. Тоді торговельні організації в такі роки згідні йти на поступки щодо ціни.

Яскравим прикладом таких тенденцій є маркетинг овочів у США, де визначення ціни на 90-95% залежить від покупця, і лише в 5-10% випадків ініціатива належить фермеру. Прикро, але це так — фінансами керує той, хто ближче знаходиться до виручки і прибутку. Тому, фермери, особливо з невеликими площами посіву, намагаються не тільки вирощувати, але й продавати овочі, або організовувати збирання врожаю самим покупцем за нижчу ціну. В Україні фермери також реалізовують овочі та баштанні культури вздовж великих доріг (Москва-Сімферополь, Київ-Одеса тощо). Такий спосіб, як правило, дещо підвищує рентабельність виробництва.

Фермер також має свою логістику. Він збирає врожай овочів, перевозить на склад, тимчасово чи довгостроково зберігає, пакує, розподіляє між замовниками тощо. Цей вид логістики ми називаємо внутрішньогосподарською.

Споживач, починаючи з вітрини, також розпочинає власну домашню логістику — відбирає товар, підносить його до каси, перекладає у пакети, перевозить додому, розпаковує, розподіляє для безпосереднього споживання чи зберігання у холодильнику.

Прикладів успішного застосування логістики свіжих овочів у світі є багато. Для багатьох українських виробників і споживачів безпосередній досвід в овочівництві Нідерландів та інших європейських країн поки що залишається недостатньо дослідженим. Водночас, Європейський успіх зумовлений не тільки високими технологіями вирощування овочів, але й розвинутою системою логістики, яка включає сучасні сховища, системи післязбиральної доробки і транспортні засоби. Овочі українських виробників, у більшості випадків, якісними є лише у полі.

Про велику роль логістики у забезпеченні споживача овочами свідчать щорічні виставки. Однією з найбільших світових виставок є «Fruit Logistica», яка проводиться в Берліні.

Значну роль у розвитку логістики свіжих овочів виконують оптові (гуртові) ринки. В Європі такі ринки є обов’язковою ланкою у ланцюжку просування овочів від поля до споживача. В Україні стихійних оптових ринків декілька, але подібних до європейських і поки що єдиним є «Шувар» у м. Львів. У період масового надходження врожаю з поля у режимі оптового ринку працюють «Великі Копані» (Херсонська область). Бізнесові кола Угорщини та Італії зацікавлені у будівництві сучасного оптового ринку у Київській області. У майбутньому — це буде велике підприємство, в якому буде проводитися перевірка овочів на предмет їх безпечності, сортування, очищення, миття, пакування і маркування.

Під час логістики свіжих овочів А. Харрісон (2000) виділяє сім видів втрат подукції:

  • Втрати від перевиробництва. В українського фермера поки що щорічно зустрічаються одна з двох бід — перевиробництво, або неврожай. Сюди відносять також доставку у дуже великих кількостях, дуже швидко, або за про всякий випадок. Перевиробництво вносить елементи хаосу в матеріальний потік овочів від фермера до споживача.
  • Втрати від очікування. В овочівництві причиною таких втрат можуть бути дощі, або інші несприятливі погодні умови, які ускладнюють збирання врожаю та його післязбиральну доробку. Від таких втрат непродуктивно використовується весь ланцюжок логістики.
  • Втрати зумовлені непродуманими схемами транспортування, затримками на митницях тощо;
  • Втрати від додаткових технологічних процесів під час післязбиральної доробки, неоправданими навантаженнями-розвантаженнями тощо.
  • Втрати від непотрібних запасів, які вимагають додаткових витрат на зберігання, впродовж осінньо-зимового періоду перебирання та транспортування відходів. Овочівники часто зберігають овочі, надіючись на підвищення ціни навесні.
  • Втрати від додаткових рухів. Кожний технологічний процес складається із оптимальної кількості рухів. Наприклад, зібрати з поля плоди кавуна великих розмірів завжди вигідніше, ніж дрібних.
  • Втрати від браку. Зібрані з поля нетоварні овочі забирають багато часу на всі процеси логістики, а в кінцевому — споживач їх не купить.

Наведений вище ланцюжок логістики овочів від поля до столу споживача працює ефективно лише за умови дотримання певних правил, а саме:

  • за відсутності авантюризму, який створює невідповідності між довгостроковою співпрацею і маневруванням на тактичному рівні;
  • великого акцентування на ціні, яка може повністю зруйнувати ланцюжок;
  • неоправдане застосування влади;
  • у ланцюжку логістики всі є партнерами, і повинні думати не тільки про власну вигоду;
  • значного акцентування на негативних аспектах і звинувачення партнера.

Тісній співпраці між партнерами сприяють:

  • створення асоціацій і кооперативів з післязбиральної доробки і логістики;
  • впровадження японського методу кейрецу, тобто створення центрів з виробництва овочів, центрів дистрибуції та маркетингу із спільним капіталом;
  • впровадження італійського методу створення «овочевих районів», де територіально всі партнери розміщені близько один до іншого (подібні райони ми бачили в Іспанії, які спеціалізуються на вирощуванні та післязбиральній доробці салату головчастого, цибулі ріпчастої, бобу овочевого, артишоку тощо);
  • спільна розробка стратегії і синхронізації виробничих процесів, не зважаючи на відсутність спільних капіталів у виробництві.

Таким чином, логістичний ланцюжок у забезпеченні споживача овочами — це група партнерів, які мають спільну стратегію вирощування, післязбиральної доробки, зберігання, транспортування і маркетингу за принципом «ефективно працюємо разом на шляху овочів від поля до прилавка». Кожний партнер в логістичному ланцюжку одержує свою долю прибутку від доданої вартості. Водночас, не слід забувати про те, що кожний партнер є незалежним і організовує своє виробництво самостійно, формуючи власну сітку логістики з іншими партнерами. Наприклад, центр з післязбиральної доробки має справу не тільки з фермерами, але й з поставщиками тари, пакувальних матеріалів, електроенергії, водозабезпеченням, утилізаторами відходів тощо.

Логістика — завершальна частина ланцюжка забезпечення маркетингової мережі овочами. Її успіх завжди залежить від способів збирання врожаю й післязбиральної підготовки. Зібрані з поля овочі без ретельного сортування, миття, охолодження, пакування та інших прийомів доробки всього лише дешева сировина, а не товар. Такі овочі жодна серйозна логістична компанія не візьметься доставляти у світову овочеву маркетингову мережу. Якщо прагнемо бути багатими, конкурентоспроможними й успішними на світових овочевих ринках, слід навчитися технологіям післязбиральної доробки. Іншого виходу немає.

Покупець зараз змінив філософію мислення овочівника, з погляду якого все зводиться лише до врожайності. Переглянте старі підручники з овочівництва, і ви переконаєтеся, що в них будь-який технологічний прийом описаний лише з погляду підвищення урожайності. Тоді як технологія вирощування, збирання врожаю і післязбиральної підготовки повинні забезпечити ту якість, яка потрібна покупцеві.

Післязбиральна підготовка врожаю до реалізації займає проміжну ланку просування овочів з поля фермера на стіл споживача. У цій частині виробництва зменшується роль овочівника, а поступово зростає роль логістики, яка висуває свої вимоги.

Досвід світового овочівництва свідчить, що за недоліків під час збирання врожаю і без його доробки в процесі просування продукції логістичним ланцюжком її втрачається до 35%, тобто третина врожаю свіжих овочів. Тоді для чого ж збільшувати площі, якщо раціональним розв’язанням цієї проблеми є організація післязбиральної доробки? Крім того, логістика дозволить розв’язати ще одну сторону проблеми — зменшити сезонність за рахунок зберігання підготовленої овочевої продукції, яка швидко псується. Таких прикладів у світовій практиці досить багато. Саме завдяки такому шляху іспанським городникам вдалося поставляти на європейський ринок до 30% свіжих овочів. Великий досвід подібних технологій накопичений каліфорнійськими овочівниками. Післязбиральна доробка овочів є результатом міжгалузевих розв’язків овочівництва, хімії, автоматизації, нанотехнологій, що дозволяє з’єднати сучасні технології для збереження якості і забезпечення потреб покупця.

Після збирання логістика свіжих овочів має дві схеми — внутрішньогосподарську і зовнішню. Зібраний урожай перевозиться в пакувальні цехи, де його доробляють на конвеєрних лініях. Готова продукція надходить через логістичні схеми до споживача.

Після збирання у свіжих овочах триває життя у вигляді віталітету — підсилюється дихання (респірація), виділяється газ «старіння» етилен, втрачається хлорофіл та інші пігменти, вітаміни, підсилюється транспірація. Ці небажані процеси залежать від біології рослин, сортів і гетерозисних гібридів, родючості ґрунту, внесених добрив і систем захисту від хвороб і шкідників.

Доробку врожаю проводять за двома організаційними схемами — безпосередньо в полі під час збирання, або на спеціальних пунктах. Наприклад, збирання, доочищення і пакування головчастого салату можна проводити безпосередньо в полі. Для цього використовують спеціальні мобільні збиральні машини. Після зрізування головок салату його очищають від зайвих і ушкоджених зовнішніх листків, запаковують у поліетиленовий пакет, кладуть на транспортер, який поставляє їх у критий кузов-цех для наступного закривання пакета, зважування, приклеювання етикетки й укладання в тару. Зібрана партія продукції на паллетах негайно доставляється на пункти доробки, де в камерах охолоджується до +4 ºС. Подібна схема доробки застосовується, і для інших зеленних овочевих культур з ніжною зеленню, дині та салатних сортів помідора. До речі, літні сорти дині з ніжною шкіркою не витримують навіть одного зайвого пакування. Дорогою до споживача будь-які непомітні вм’ятини перетворюються в темні непривабливі плями. Крім того, подряпини й ушкодження є «воротами» для проникнення бруду з інфекцією сальмонели і гельмінтів.

За іншою схемою зібрані овочі доставляються в стаціонарні пакувальні цехи, де проводяться чотири основні операції:

  • видалення нетоварної фракції привезених з поля овочів, що дозволяє зменшити витрати на нетоварну частину продукції;
  • сортування і калібрування за ступенем стиглості та розміром;
  • миття;
  • пакування з наступним охолодженням готової продукції.

Пакувальні цехи будують із дешевих матеріалів. Незважаючи на це, вони повинні бути зручними для організації всіх процесів доробки, і, відповідно, для всіх працівників, захищаючи їх від сонця, спеки, вітру, дощу, морозу. Вони нагадують невелику фабрику, де привезені з поля овочі послідовно надходять на лінії доробки. Під час організації пунктів доробки враховують такі фактори:

  • їх розташовують у максимальній близькості до поля і доріг із твердим покриттям;
  • робота організовується цілодобово;
  • просування овочів по всіх лініях доробки повинно проводитися без будь-яких перешкод для навантаження або розвантаження;
  • двері і розвантажувальні майданчики повинні відповідати технологічним параметрам логістичних засобів (автомобілям, автокарам);
  • усі під’їзди, майданчики вивантаження і відправлення продукції повинні мати тверде покриття;
  • приймальний пункт повинен неодмінно упаковувати всю зібрану в полі продукцію, з урахуванням роботи в нічні зміни і у негоду;
  • приміщення для порожньої тари повинні забезпечувати безперебійне виробництво на кілька діб;
  • потужність електричних мереж повинна забезпечувати безперервну роботу всіх ліній доробки, охолодження і освітлення;
  • постачання чистої води для миття продукції, тари, вантажівок, санвузлів проводиться в необхідних обсягах;
  • раціональна робота пункту доробки може бути за умови використання відходів для відгодівлі тварин. Наприклад, компанія Ольвіта використовує відходи для відгодівлі овець, а «Комбінат Тепличний» - для виготовлення біогумусу;
  • поруч мають бути розташовані офіси для оформлення документів на продукцію, що реалізується;
  • усе виробництво проводиться відповідно до санітарних норм.

Успішне просування овочів з поля до столу споживача можливе лише за умови дотримання її головних принципів післязбиральної доробки. Порушення кожного з них призводить до непоправних втрат якості. Багато хто очікує дива від логістики, але воно не може виправити помилки агронома в полі або технолога під час післязбиральної доробки. Логістика може управляти лише режимами зберігання, строками транспортування і правильним розподілом між споживачами. Слід завжди пам’ятати, що під час логістичних операцій і маркетингу овочі продовжують жити і знижувати якість!

У світі розроблено 11 основних принципів післязбиральної доробки овочів перед відправленням їх у логістичні схеми доставки до споживача. Академік О.Ю. Барабаш завжди додає ще один екологічний аспект, в основі якого лежить дуже простий постулат — будь-який процес доробки і логістики не повинен завдавати шкоди навколишньому середовищу, і тим більше погіршувати показники якості. Гармонійне дотримання всіх принципів дає можливість зберегти якість вирощеного й зібраного врожаю овочів і максимально її підтримати протягом тривалого часу.

Принципи післязбиральної доробки овочів з метою успішної наступної логістики можна виразити такими правилами:

  • правильно визначити ступінь стиглості продуктових органів, і, відповідно, правильний вибір строків збирання, засобів механізації і погодних умов;
  • максимально скорочувати кількість прийомів доробки врожаю, що зменшить число контактів з механізмами і знизить загрозу пошкодженнь;
  • максимально захищати зібраний урожай від сонячних променів, вітру, дощу, снігу, морозу та інших несприятливих факторів навколишнього середовища;
  • упакування в тару повинно бути найпростішим, щоб кількість ушкоджень була найменшою, а робітники дотримувались всіх вимог особистої гігієни;
  • кожній категорії овочів після сортування і калібрування слід підбирати відповідну тару. Якщо для овочівника основою є вирощена продукція, то для логістики тара — в центрі уваги;
  • уся тара для одного виду продукції повинна мати однаковий розмір, бути гігієнічною і зберігати форму під час укладання на транспортні піддони;
  • якщо овочівник бажає працювати в гармонії з логістикою, він повинен максимально швидко охолодити зібраний урожай. Деякі виробники організовують збирання зеленних культур навіть уночі, що підвищує якість за мінімальних витрат на охолодження;
  • перед організацією процесу доробки потрібно провести маркетингові дослідження;
  • чітко планувати і дотримуватися всього графіка збирання врожаю, доставки його у пакувальні цехи, регламенти догляду за механізмами і тарою;
  • не забути про робітників, які працюють у цьому ланцюжку внутрішньогосподарської логістики, — від збирання врожаю до відправлення готової продукції. Перед допуском до роботи весь персонал потрібно добре навчити, ознайомти з усіма правилами поведінки, а після чого вимагати від нього охайності, дисципліни, гігієни, і не скупитися на гідну зарплату.

Одинадцяте екологічне правило вимагає раціональної утилізації нетоварної частини врожаю, очищення використаної води і ушкодженої тари. Тут теж є варіанти для творчості. Наприклад, досвід Іспанії свідчить про можливість відгодівлі відходами овець,а інші перетворюють відходи і відстояний мул у біогумус, або навіть — у біопаливо.

Організація післязбиральної доробки врожаю вимагає більших фінансових затрат, що не під силу окремим невеликим фермерським господарствам. Саме в цій частині найбільші труднощі для українських фермерів. Світовий досвід свідчить про користь кооперації між фермерськими господарствами. Спільним капіталом легко і дешево вдається подолати всі труднощі цієї ланки доставки овочів до споживача. Крім того, фермер виграє втричі: має постійний попит на власні овочі, відпадає потреба в організації власної доробки, і після відправлення продукції до споживача одержує свій відсоток від роботи власної частки капіталу в бізнесі доробки. Але, на жаль, спроби впровадження таких схем співпраці для фермера в Україні впроваджуються повільно. Потрібна термінова зміна філософії мислення, у якій сусід-сусідові — не ворог, а компаньйон у загальному бізнесі. Тільки тоді українські овочівники займуть гідне місце на європейському овочевому ринку і будуть поза конкуренцією.

Як би не складалися обставини, при організації виробництва фермер, технолог післязбиральної доробки і логістик повинні працювати під гаслом «завжди думай про те, хто після тебе буде продовжувати просувати овочі до споживача». Якісні овочі на прилавку ринку або супермаркету — це радість для покупця, і прибуток для всіх ланок виробництва.

Досить багато за останні роки приділяється уваги, як у засобах масової інформації, так і в інших спеціалізованих виданнях, питанням підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, а саме свіжої плодоовочевої продукції. При цьому враховуються найрізноманітніші фактори — від якості самої продукції до різноманітних способів доробки (сортування, миття, упаковки) залежно від каналів реалізації. Застосування упаковки й належної тари для збереження якісних показників і смакових якостей продукції під час зберігання й транспортування є одним з визначальних факторів прибутковості товаровиробників.

Велику увагу необхідно приділяти підготовці (доробці) овочів і фруктів перед реалізацією. Без попереднього відбору, калібрування й упакування продукцію взагалі скоро буде неможливо цивілізовано продати. Вимоги супермаркетів, спеціалізованих плодово-овочевих магазинів до зовнішнього вигляду овочів і фруктів, які надходять, постійно зростають. Однаковий розмір, однорідне забарвлення плодів у партії — це звичайне явище. Останнім часом важливою вимогою супермаркетів стає калібрування за масою, що дозволяє як продавати овочі поштучно, наприклад, солодкий перець, заощаджуючи в такий спосіб і час, і витрати на персонал, так і підбирати відповідне пакування залежно від маси плодів. Грамотно відібрані, відкалібровані й упаковані овочі дають можливість торгівельним організаціям встановлювати різні ціни на ту саму продукцію, поширювати й поглиблювати асортименти, що значно збільшує гнучкість і мобільність при роботі на ринку з покупцями.

Помідори, перець, яблука, груші необхідно калібрувати за розміром, масою, інтенсивністю забарвлення та формою. Картоплю і цибулю ріпчасту калібрують, як правило, на три фракції за розміром.

За сучасних умов формування овочевого ринку України виробник повинен перейти на новий рівень стратегічного маркетингу, який базується на пріоритетах якості вирощеної продукції. Цього можна досягти шляхом ретельної підготовки овочів до реалізації — сортування, миття та пакування.

Правовою основою даного процесу є розроблені для всіх овочевих культур стандарти, в яких нормуються ступінь чистоти та сортування продукції на фракції за різними показниками якості — розміром, кольором, ароматом тощо.

Сортування та пакування сприяє значному підвищенню рентабельності овочівництва і до більш повного забезпечення овочами різних сегментів ринку. Внаслідок цього покупець зможе вибрати той продукт, що йому найбільше підходить. Сортовані та паковані овочі стають привабливішими, легше транспортуються як на ринок, так і покупцем з ринку. Готують овочеву продукцію на ринок вручну та за допомогою різного обладнання.

Обладнання для сортування овочів поділяється на дві групи — сортувальні та калібрувальні машини. Сортувальні машини дають можливість розділити овочі за якістю. Наприклад, плоди помідора — на стиглі й зелені, цілі й пошкоджені, здорові та уражені хворобами. Останніми роками у світовій практиці цей вид машин набуває значного поширення, особливо після впровадження мікроелектронних пристроїв розпізнавання плодів різної якості. Найбільше вітчизняні овочівники використовують калібрувальні машини, які дають можливість розділити овочі за розміром і при додатковому ручному перебиранні на транспортері видалити механічні домішки, хвору, тріснуту та іншу нетипову продукцію.

Обладнання для сортування поділяється на чотири групи:

  • інспекційні транспортери, які прискорюють і механізують ручне сортування. Сюди відносять різні стаціонарні сортувальні машини, наприклад, для цибулі ріпчастої СЛС-7А;
  • обладнання, яке розподіляє овочі за густиною. Як правило, цей поділ відбувається у воді;
  • обладнання, яке сортує овочі за кольором з допомогою фотоелектричних детекторів;
  • обладнання, яке розподіляє овочі за інтенсивністю теплового випромінювання плодів різного ступеня стиглості.

Овочі на інспекційні транспортери і обладнання для поділу за густиною подаються суцільним потоком, а на два останніх типи обладнання — після попереднього розподілу. Провідним виробником обладнання для підготовки і переробки овочів в Україні є італійська фірма «Gruppo Goglio». З вітчизняних транспортерів використовують інспекційний транспортер А9-КТ2-0. Розроблені також флотаційні сортувальні машини для сортування овочів у воді. Ринок сільськогосподарських машин пропонує широкий спектр калібрувальних машин: барабанна калібрувальна машина, універсальна калібрувальна машина, калібрувальна машина А9-ККБ тощо. В зарубіжних країнах широкого поширення набуло сортування за кольором.

Високої товарності овочевої продукції при сортуванні можна досягти лише після очищення і миття. Хоча існує багато овочів, які не потребують миття — капуста, кавуни, дині тощо, більшість видів потрібно помити і просушити. Миють овочі вручну і за допомогою широкого набору машин. Вручну миють ніжні зеленні овочі та інші — при невеликій масі партії для реалізації.

Забруднення продукції залежить від виду, сорту, погодних умов та строків збирання, вимагає різних режимів миття — м’який, жорсткий, і проміжний. М’який режим миття використовують для ніжних овочів, на яких попередньо розм’якшений бруд змивають водяним душем, струменем або простою течією води. За жорстокого миття бруд відокремлюють за допомогою твердих механічних органів — щіток, барабанів, гумових лопаток та інших пристосувань.

Для миття помідора, перцю солодкого, квасолі спаржевої та спаржі використовують вентиляторні, елеваторні машини з активними вібраторами у відмочувальних ваннах. Листкові овочі (зелень петрушки, селери, кропу, салату, шпинату) ретельно помити без пошкодження листків дуже важко, тому їх миють вручну в проточній воді, або, при великих партіях, використовують машини з виделковими занурюваннями. Для миття зеленого горошку розроблені струшувальні, флотаційні двобарабанні машини.

Миття плодових овочевих культур з міцною шкіркою — огірка, кабачка, патисона, баклажана здійснюють у два етапи: з початку миють щітковими машинами, а після них — вентиляторними або елеваторними. Подібним чином миють коренеплоди моркви, пастернаку, буряка та бульби картоплі, використовуючи на першому етапі лопатеві, барабанні або вібраційні машини, а на другому — щіткові або елеваторні. Важливим показником ефективності миття овочів є їх чистота та питоме використання води на 1 кг продукції, яке не повинно перевищувати 1 л на 1 кг овочів. Деякі зарубіжні фірми знизили цей показник до 0,2-0,4 л (фірми Данії «Yorgensen» та Німеччини «Ludwig Bock»). Для миття овочів використовується чиста питна вода, яка відповідає певним санітарним нормам. Наводимо деякі марки мийних овочевих машин: елеваторна мийна машина А9-КМБ; струшувальна мийна машина КМЦ; шнекова мийна машина А1-БМГ; барабанна мийна машина А9-КМ-2; барабанна мийна машина фірми «Yorgensen», Данія; лопатева мийна машина А9-КЛА-1; лопатева мийна машина КМ-60; вібраційна мийна машина МВ-25; щіткова мийна машина Т1-КУМ-ІІІ; щіткова мийна машина фірми «Ludwing Bock», Німеччина; щіткова мийна машина «Agrikon ingineering», Угорщина.

Для невеликих партій коренеплідних овочевих культур добре підходить мийна машина ЛМК-0,5, яку використовують для миття лікарських рослин.

Наступним важливим етапом підвищення ефективності овочівництва є пакування овочів у різні види тари та їх маркування, адже на конкурентоспроможність овочів, як не дивно, найбільше впливає тара. У світі діє принцип «тара захищає те, що продає нині та продає те, що захищає». Покупець здебільшого купує красивий пакувальний матеріал. Бідою нашого овочівництва є те, що виробник намагається продати овочі прямо з поля і не звертає уваги на їх підготовку, тим самим втрачаючи покупця. Сучасна тара виконує п’ять функцій: захищає овочі; несе інформацію про виробника та якість; задовольняє принципи екологічні; є інструментом маркетингу; полегшує транспортування.

У середньому в світі одна людина використовує тару, вартість якої становить 83 американські долари в рік. Але в Японії — 556, у США — 421, Австралії — 382, Західній Європі — 297, Східній Європі — 70, Африці — 6 доларів США. В Україні також спостерігаються позитивні тенденції у використанні тари в овочівництві. Гаслом Всесвітньої організації пакувальників (WPO) став вислів: «До кращого життя через кращу тару». В Україні навіть працює «Клуб пакувальників».

Тара дає можливість без втрат якості ефективно наблизити овочі до споживача. Тарою (інколи упаковкою) називають ємність для зберігання, пакування та транспортування овочів. Зарубіжний досвід свідчить, що найоптимальнішим є пакування (особливо зеленних овочевих культур) безпосередньо в полі з наступним швидким охолодженням. Тару для пакування овочів виробляють з різних матеріалів — паперу, картону, полімерів, металу, скла та дерева. Її поділяють на три групи — тверду, напівтверду та м’яку. Консервовані овочі здебільшого пакують у прозору склотару, щоб їх було добре видно і покупець зміг оцінити зовнішній вигляд.

Свіжі овочі після пакування продовжують жити, і тому при їх зберіганні та транспортуванні відбувається інтенсивний газообмін та виділення тепла. Тому тара повинна забезпечити дихання та теплообмін, а разом з тим — захистити різні тканини овочів від пересихання, механічних пошкоджень та псування. Для пакування овочевої продукції широко застосовують поліетиленові плівки, деякі марки пліофільму, в яких проникність вуглекислого газу більша ніж кисню, що підтримує помірну концентрацію СО2. Пакування огірка в поліетиленові плівки зменшує витрати при транспортуванні та реалізації в 3-4 рази. Для транспортування у пакованих і не пакованих овочів найдоцільніше використовувати полімерні ящики розміром 60×40×20 см (ТУ ОСТ 17. 358. 80), або дерев’яні які добре розміщаються на стандартних піддонах розміром 800×1200 і 1000×1200 і мм.

Останнім часом набуло поширення пакування овочів у модифіковане газове середовище (МГС), або регулююче газове середовище (РГС), де підтримується оптимальний газовий склад: 4-8% О2, 3-5% СО2, 87-94% N2. Для пакування огірка використовують плівку завтовшки 20-30 мкм, що дає можливість створити «другу шкірочку» шляхом облягання кожного плода. Зберігання зелені — петрушки, селери, кропу в пакетах із плівки завтовшки 30-40 мкм зменшує втрати у 10-15 разів. Капусту і моркву пакують у товстішу плівку — 60-80 мкм. Для пакування цибулі, часнику, коренеплодів широко використовують сітки.

Запаковані овочі є важливою частиною маркетингу на сучасному ринку. Тара не тільки захищає овочі, а є також важливим засобом реклами про їх цінність, виробника, шляхи використання продукції в кулінарії. Фермер завжди зацікавлений в тому, щоб покупець будь-де впізнав його овочі і знову їх купував. На упаковці завжди є достатньо місця для великої кількості інформації. Це дуже важливо, коли ми хочемо поширити на ринку нові сорти та різновиди овочевої продукції, про яку мало хто знає і яка мало буде купуватися без реклами. Інформацію друкують безпосередньо на упаковці або на красивих етикетках в типографіях, а також з допомогою краплинних принтерів для безконтактного маркування продукції.

Поделиться: