Высоко витаминные культуры - Облепиха

источник: Високо-вітамінні плодові культури Київ, “Урожай”, 1987. // І.М. Шайтан, С.В. Клименко, Р.Ф. Клеєва, В.А. Анпілогова

Рід Hippophae L. належить до родини лохових -Elaeagnaceae Lindl., що об`єднує 3 роди з 45 видами. Дуже близькі між собою роди шефердія (Shepherdia Nutt.) і обліпиха (Hippophae L.), мають всього по три види.

ВУкраїні поширений один дикорослий вид обліпихи -Hippophae rhamnoides L.— обліпиха крушиновидна; обліпиха тібетська — Н. thibetica Schlecht — росте в горах Тібету на висоті 3000 м над рівнем моря низькорослим чагарником до 15 см заввишки і вивчена мало; обліпиха верболиста — Н. salicifolia D. Don.— поширена в середній. і східній частинах Гімалаїв (у Непалі) і досягає найбільших розмірів серед видів обліпихи — до 15 м. У СРСР: зустрічається тільки у культурі, малозимостійка. Вона, перспективна лише для південних районів країни з відносно теплими зимами.

Обліпиха крушиновидна поширена на Кавказі, в Середній Азії, ряді районів Західного Сибіру, в Алтайському краї, Тувинській і Бурятії, дельті Дунаю, Калінінградській області. Характерні для неї відкриті місця зростання — на берегах морів, озер та річок, на галечниках та піщаних грунтах з близьким заляганням ґрунтових вод. Найчастіше зростає поряд з вербою, березою, рідше — чистими заростями. Обліпихові зарості -улюблене місце проживання фазанів, що знайшло відображення навіть в одній з німецьких народних назв цього чагарника, як ягоди фазанів (Fasanbeere). У багатьох районах Західного і Східного Сибіру до недавнього часу обліпиха була майже єдиною плодовою рослиною.

Культивують обліпиху в нашій країні широко — від лінії Архангельськ — Томськ — Чита до південного кордону. Перші відомості про вирощування обліпихи в культурі в Росії належать до середини XVIII століття. Високі зимостійкість і врожайність рослин, скоростиглість, регулярне плодоношення, невибагливість до умов вирощування і надзвичайна цінність плодів — все це сприяло її поширенню в культурі.

За вмістом біологічно активних речовин (БАР) обліпиха крушиновидна — одна з найцінніших їстівних і лікарських рослин. Плоди її вживають свіжими, з них готують різноманітні продукти — соки, варення, желе, пастилу, мармелад, джем, напої.

У свіжих плодах міститься 3—8 % олії, 2—5 — цукрів (глюкоза, фруктоза, сахароза), 1—4 % органічних кислот (переважно яблучна), лейкоантоціани, катехіни, пектинові та дубильні речовини, вітаміни С—100— 400 мг %, ВІ (тіамін), В2 (рибофлавін), фолієва кислота, Р-актнвні речовини — біофлавоноли — до 250 мг %.

Плоди обліпихи заслуговують на особливу увагу завдяки вдалому поєднанню в них вітамінів С і Р.

Вітамін Р, що зміцнює капіляри судин, не тільки запобігає руйнуванню вітаміну С, але й підвищує його дію. Вітамін С плодів обліпихи характеризується підвищеною стійкістю і добре зберігається навіть при сушінні й варінні.

Оранжево-червоне, жовтогаряче забарвлення плодів обліпихи зумовлене наявністю в них каротиноїдів — жиророзчинних вітамінів групи А (каротин, криптосантин тощо). Міститься їх до 40 мг %, а самого каротину — 10—12 мг %.

Плоди обліпихи містять такі важливі біологічно-активні речовини, як токофероли (вітамін Є) — 6—20 мг %, (вітамін КІ), стерин, холін — 50—100мг %, насичені жирні кислоти (група вітаміну F), серед яких особливо цінні лінолева та ліноленова кислоти. Стерини за хімічною структурою близькі до вітаміну D і статевих гормонів.

При вживанні плодів обліпихи поліпшується загальний стан людини, підвищується працездатність. Плоди і сік стимулюють секреторний апарат шлунка.

У народній медицині відвар плодів застосовують для лікування хвороб шлунка, відвар плодів разом з листям та пагонами — для лікування ревматизму і подагри. У гілках та листі обліпихи міститься близько 10 % дубильних речовин, у корі — серотонін, у листі — до 370 мг % аскорбінової кислоти, їх використовують для тонізуючих ванн.

Особливе значення має обліпихова олія — природний концентрат вітамінів (F, Є, Р, К, А) тощо. Каротиноїдів у ній міститься 250 мг %, вітаміну Є — до 330, олеїнової кислоти — 50, лінолевої—15 мг %. Обліпихова олія— темно-оранжева густа рідина з характерним смаком і запахом. Дуже цінно те, що олія, особливо з плодів темного забарвлення, містить жиророзчинний вітамін Є, який запобігає склерозу судин, дистрофії м`язів і знижує кількість: статевих гормонів. Олію застосовують від багатьох хвороб, зокрема для лікування виразки шлунка, опіків, обморожень, екзем. Вона має властивість утамовувати біль та заживляти рани.

Насіння обліпихи (близько 16 % загальної маси плодів) містить 35 мг % каротину, 105 — вітаміну Є, 47 -лінолевої кислоти, 18 — ліноленової, 16 мг % олеїнової, 2,3 % дубильних речовин.

Кількість олії, вітаміну С, каротиноїдів та інших речовин значно коливається залежно від сорту, місцезростання і погодних умов року.

Холодне і вологе літо сприяє нагромадженню кислот Та зниженню вмісту цукрів, а суха й тепла погода підвищенню вмісту цукру і зменшенню — кислот.

При зберіганні плодів у свіжому вигляді без заморожування кількість вітаміну С та холіну швидко зменшується.

Обліпиха крушиновидна — кущ, іноді — дерево заввишки від 2 до 6—10 м, дуже галузистий, з вкороченими пагонами, що закінчується колючками. Пагони обліпихи спочатку сріблясті від лусочок і численних волосків, потім набувають буро-зеленого чи жовто-бурого, майже чорного забарвлення. Листки прості, чергові, вузькі, лінійно-ланцетні, 3—8 см завдовжки, 3—8 мм завширшки, на верхівці затуплені, без прилистків, зверху сріблясто-зелені, знизу сріблясто-сірі. Густе опушення листка, його щільна кутикула — захисне пристосування, що забезпечує економну витрату води при високих інсоляції і температурі повітря.

Обліпиха — дводомна рослина з одностатевими квітками. Тичинкові квітки сріблясто-бурі, в коротких маленьких колосках 5—8 мм завдовжки і 4—6 мм завширшки, вкриті бурими, іноді білими лусочками. Тичинок 4 з продовгуватими пиляками на коротких нитках. Маточкові -по 2—5 у пазухах гілок та колючок, жовтуваті, безпелюсткові, зверху вкриті лусочками. Маточка одна.

У молодих екземплярів на родючих грунтах, крім одностатевих, зустрічаються двостатеві квітки.

Зовні чоловічі і жіночі екземпляри серед сіянців до початку плодоношення або до закладання плодових бруньок не різняться. Відмінність встановити можна в 4— 5-річному віці по генеративних бруньках. Чоловічі (тичинкові) бруньки більші, ніж жіночі, у 2—3 рази, у них 5—8, іноді 10 лусок, різних за розмірами; у жіночих бруньок формуються дві великі луски.

Обліпиха (і близька до неї шефердія) за розвитком відрізняються від більшості дерев і чагарників помірної зони, що мають закриті бруньки із щільними лусочками, і закінчують приріст пагонів протягом короткого періоду в травні — на початку червня. Обліпиха має відкриту бруньку без лусок. Інтенсивний ріст пагонів у неї починається після відцвітання і триває в дорослих рослин до кінця липня — початку серпня, а у сіянців — аж до осінніх приморозків.

Бруньки прості і змішані. Навесні вони утворюють укорочені пагони — плодушки завдовжки 3—5 см з листям і пучком квіток. З них утворюється від 2 до 11 плодів. Плодові пагони відмирають до кінця достигання плодів.

Цвіте обліпиха у квітні при середньодобовій температурі 7—12 °С. Цвітіння починається майже одночасно з розгортанням листків. Першими зацвітають чоловічі квітки (на 1—2 дні раніше жіночих), цвітіння в сонячну погоду триває 7—8 днів, у несприятливих умовах — до 10—11 днів. Запилення здійснюється за допомогою вітру. Чоловічі квітки мають пристосування для кращого поширення пилку. Частки оцвітини, змикаючись верхівками, утворюють склепіння, яке не тільки захищає пилок від роси та дощу, але й сприяє кращому видуванню його через бокові щілини.

Жіночі квітки, розташовані біля основи пагонів, що починають розвиватись, добре запилюються завдяки витягнутій маточці. Після потрапляння пилку на маточку її ріст припиняється.

Плід — кістянка кулястої, яйцеподібної або циліндричної форми, соковита, жовтого, оранжево-жовтого, жовтогарячого забарвлення, пахуча. Маса плоду у культурних форм — 0,5—0,9 г, у дикорослих — 0,15—0,5 г. Смакові якості плодів різноманітні — від кислих з гірчинкою (в диких формах) до кисло-солодких і солодких з приємною кислинкою. Плоди розміщені на гілках дуже густо, ніби обліплюють їх (звідки і назва рослини). Достигають вони у серпні — вересні, пізні форми — у жовтні. Плоди на кущах можуть зберігатися протягом усієї зими, не обсипаючись.

Насіння сіро-коричневе або темне, блискуче, з поздовжньою борозенкою, маса 1000 шт.— 12—16 г.

Коренева система в обліпихи поверхнева, поширюється на глибину 10—60 см, горизонтально — в кілька разів перебільшує радіус крони. Добре розвинені шнуроподібні корені, що дають кореневі паростки, мичка утворюється слабо.

Цінною особливістю обліпихи є наявність кореневих бульбашок на коріннях (як у бобових, лоху), що віді-1 грають у житті рослини важливу роль, фіксуючи атмосферний азот.

Бульбашки на корінні з`являються рано, майже одночасно з розвитком вторинних корінців.

Мікориза на корені сприяє нагромадженню азоту рослиною і збагачує бідні грунти на поживні елементи.

Обліпиха — світлолюбна, морозостійка рослина, вона витримує морози до 40—45 °С, квітки навесні не пошкоджуються приморозками. Краще росте на відкритих сонячних місцях, у тіні дерев та чагарників плодоносить погано або зовсім не плодоносить. Добре росте та плодоносить у культурі на легких повітряно-водопроникних піщаних та супіщаних (багатих на рухомий фосфор) грунтах з рН 6,5—7 і з сприятливими умовами водозабезпечення. На чорноземах урожайність нижча через надмірний вегетативний ріст.

При вирощуванні на кислих грунтах необхідно їх вапнувати, на важких глинистих — додавати пісок для створення пухкої структури якщо не на всій площі, то хоча б у садивній ямі.

Рослина не витримує надмірного засолення та застійного зволоження. Може рости на бідних та недостатньо зволожених грунтах. Надземна частина рослини регулює водний дефіцит швидкою зміною осмотичного тиску клітинного соку. Вважати ж її посухостійкою не можна, тому що за характером кореневої системи вона — типовий мезофіт , навіть гідрофіт і тільки надземна частина має характерну ксероморфну структуру, що дає змогу переносити тимчасову нестачу вологи. Високі ж урожаї одержують при доброму зволоженні.

Обліпиха росте швидко, сіянці починають плодоносити на 4—6-й рік, а вегетативне розмножені рослини — на 2 роки раніше. Продуктивний період обліпихи — 10— 12 років, а при доброму догляді він подовжується до 20 років. У природних умовах починаючи з 6—8-річиого віку обліпиха дає кореневу парость, за рахунок чого одна рослина розростається в куртину, в якій відмирання рослин відбувається від центру. Життєвий цикл куртини може тривати 60—80 років.

Обліпиха — одна з наймолодших культур садівництва. Селекційна робота з нею ведеться лише близько 20 років. У культуру її було введено на Алтайській дослідній станції садівництва під керівництвом М. О. Лісавенка. Більшість сортів виведено в НДЇ садівництва Сибіру, кілька -в Горьковському та Куйбишевському сільськогосподарських інститутах.

Найпростіший спосіб розмноження — насіннєвий, але сіянці не успадковують властивостей сорту. Крім того, серед сіянців, як правило, половина чоловічих екземплярів. Цей спосіб застосовують для закладання лісових культур протиерозійного призначення, лісогосподарських, декоративних ділянок та в селекційній практиці при відборі кращих зразків.

Насіння обліпихи при сухому зберіганні в кімнаті не втрачає схожості протягом двох років. Його можна висівати навесні й восени. На відміну від насіння багатьох деревних порід насіння обліпихи не має періоду спокою і добре сходить як зразу після збирання, так і при сухому зберіганні. Восени насіння висівають перед морозами, в умовах Лісостепу — в кінці жовтня — на початку листопада.

Раніше сіяти не можна — насіння швидко проросте і сіянці вимерзнуть. При весняному посіві їх стратифікують протягом одного місяця при температурі 1—5 °С. Сіяти треба густо, тому що при густих сходах сіянці можна використати для пікірування. Норма висіву насіння -З—3,5 г на 1 м рядка. Посіви засипають легкою садовою землею, перегноєм чи торф`яною кришкою шаром в 1 см. Сходи з`являються на 7—10-й день, у кінці квітня — на початку травня. Хоч обліпиха світлолюбна рослина, сходи її не переносять прямих сонячних променів. Грядки з посівами обліпихи необхідно притіняти і обов`язково поливати та мульчувати торф`яною кришкою, тирсою, солом`яною січкою. Для формування компактної і розгалуженої кореневої системи бажане пікірування сіянців у фазі першої пари справжніх листків з прищипуванням стрижневого кореня. Сходи ростуть швидко, аж до вересня — жовтня, восени вони вже досягають у висоту 15—25 см, мають 20—ЗО листків, а деякі і 4—7 бокових пагонів. Для збереження господарськи цінних ознак сортів та відібраних форм обліпиху розмножують вегетативно.

Найбільш поширеним у плодівництві прийомом щеплення — окуліруванням — обліпиху не розмножують, тому що вічка не приживлюються. Щеплення живцем — ефективний спосіб, але обов`язково на висоті 10—25 см від кореневої шийки: у такий спосіб приживлюється 70 % щеплень, а при щепленні в кореневу шийку — всього 15—18 %. Підщепа — 2-річні сіянці заввишки 50—60 см і 7—9 мм у діаметрі. Щеплення можна застосовувати і на дорослих рослинах після закінчення цвітіння та на початку розпускання бруньок.

Розмножувати відсадками найкраще у молодому віці, коли гілки розташовані близько до грунту. В любительському садівництві для вегетативного розмноження з успіхом можна використовувати кореневі паростки, які з`являються у великій кількості у віці 4—6 років і повністю зберігають властивості материнської рослини. Треба лише враховувати, що однорічні паростки свого коріння не мають і живляться за рахунок материнської рослини. А тому за рік до пересадки треба перерізати зв`язуючий корінь, щоб прискорити розвиток власного коріння в паростка.

Найбільш поширені способи розмноження обліпихи - укорінення зелених та здерев`янілих живців у теплицях з туманоутворювальною установкою, де забезпечуються оптимальні умови — автоматично регулюються температура і вологість, а також механізовані підготовка субстрату та викопування укорінених рослин. Живці висаджують у 4—5-сантиметровий шар середньозернистого річкового піску, насипаного на 20—25-сантиметровий шар суміші грунту і перегною (1:1) та дренаж з гальки товщиною ЗО—40 см. Живцювання проводять у кінці червня - на початку липня залежно від погодних умов, ступеня здерев`яніння пагонів.

Для живцювання рано вранці нарізають напівздерев`янілі пагони поточного року завдовжки 15—20 см, зволожують їх, видаляють 5—6 нижніх листків і зв`язують у пучки. Листя на живцях можна не вкорочувати. Гострим ножем відновлюють зрізи і на 12—16 год. занурюють у розчин стимулятора росту на 2—3 см. Як стимулятори використовують 0,005 %-ний розчин індоліл-масляної кислоти, 0,01 %-ний розчин гетероауксину, бетабласту, бластеліну. Оброблені таким чином живці висаджують вертикально на глибину 4—5 см за схемою 7X3 см, тобто на 1 м2 розміщують 476 шт.

Перші 2—3 тижні живці необхідно рівномірно зволожувати і підтримувати оптимальну вологість субстрату: поливати у жаркі години дня через 3—5 хв, а в похмурі — через 10—15 хв протягом 3—5 с. Після укорінення їх поливають через 1—4 год протягом 40—60 с, а пізніше, в серпні,— 1 раз на день. Через 6—7 днів на живцях утворюється калюс, а на 10—12-й день — корінці.

Температура субстрату повинна бути 25—28 °С, повітря на рівні листя — 28—ЗО °С, відносна вологість -90—100 % при наявності постійної плівки води на листі живців; вологість субстрату — 90 % вологоємкості грунту, а освітлення — 60—90 % освітлення надворі. При підвищенні температури теплицю провітрюють. Після укорінення живців рослини починають загартовувати.

Укорінені живці викопують і зберігають у щільно зав`язаних поліетиленових мішках у холодильних камерах або в підвалі при температурі від 0° до мінус 5 °С. Весною укорінені живці висаджують у розсадник на дорощування на один або два роки, після цього — на постійне місце.

Можна прикопати їх і на вулиці, добре поливши і прикривши торфом, опалим листям тощо.

Можна укорінювати обліпиху і в звичайному парнику. На перегнійний легкий грунт або торф`яну кришку насипають 3-сантиметровий шар промитого крупнозернистого піску. Живці заглиблюють на 1,0—1,5 см у пісок і похило розміщують на відстані 5X7, 3X7 см. їх так само обробляють стимуляторами росту, як і в туманоутворювальній установці. Парник щільно закривають рамами і підтримують постійну високу вологість обережним обприскуванням 2—3 рази на день. Для захисту живців від сонячних променів рами забілюють вапняно-крейдяним розчином, а в жаркі дні прикривають рогожею.

Для розмноження здерев`янілими живцями у березні -на початку квітня заготовляють живці завдовжки 12— 15 см. Перед садінням для укорінення їх спочатку замочують у воді на 6—7 діб і обробляють 0,02 %-ним розчином гетероауксину протягом 16 год. Висаджують у добре підготовлені грядки — у грунт вносять перегній і пісок, ретельно його перекопують, розрівнюють. Протягом літа регулярними поливами підтримують високу вологість грунту (70—80 % повної вологоємкості).

Можна розмножувати обліпиху й живцями завдовжки 3—4 см.

Укорінюються також здерев`янілі живці та гілки 1—4-річного віку, заготовлені та висаджені в грунт на початку розпускання листя. При цьому обов`язковий регулярний полив.

Підготовка та обробіток грунту. Під закладання плантацій обліпихи грунт підготовляють за системою чорного пару. Під зяблеву оранку на 1 га вносять 40—50 т органічних та 3—5 ц фосфорних добрив. Догляд за рослинами полягає в систематичному знищенні бур`янів та розпушенні грунту під кронами на глибину 4—5 см, щоб не пошкодити кореневу систему, в міжряддях — на 15—20 см. Шар грунту (10—15 см), в якому розміщена основна маса коренів, треба утримувати зволоженим до 70—80 % повної вологоємкості протягом усього вегетаційного періоду. Необхідно систематично вирізати кореневу парость. При цьому слід враховувати стан суміжних дорослих рослин. Якщо материнські рослини знаходяться в фазі затухання плодоношення або засихання, доцільно лишити тільки їх парость і продовжити продуктивність закладених плантацій. Це особливо важливо для плантацій, закладених кореневласними, вегетативне розмноженими рослинами відібраних форм. Щорічне внесення мінеральних добрив в нормі N120P100K120 значно підвищує врожайність обліпихи, особливо на піщаних грунтах.

Садіння рослин. Для закладання плантацій обліпихи використовують 2—3-річні саджанці, тому що рослини в такому віці менше страждають від пересадки, швидше відновлюють кореневу систему. Висаджують їх рано навесні до розпускання листя. Садивні ями копають глибиною 40—50 см, діаметром 50—60 см. На щільних грунтах у садивні ями додають 1/2—2/3 об`єму піску або щебеню чи іншого мінерального матеріалу для аерації грунту. В кожну яму разом з родючим грунтом вносять 300 г суперфосфату і 2—3 кг перегною. Під обліпиху вибирають легкі, супіщані грунти. На важких грунтах рослини відмирають; причина цього явища ще недостатньо вивчена.

Перед садінням оглядають кореневу систему, видаляють зламані та пошкоджені корені (кореневу систему не вкорочують), а ті, що залишилися, вмочують у суміш, яка складається із землі, гетероауксину і води. Іноді садівники-аматори видаляють корінці з бульбочками азотфіксуючих бактерій, приймаючи їх за кореневий рак. Слід пам`ятати, що мікориза необхідна для нормального росту і розвитку коріння. Бажано в садивні ями додати землю з-під старих дерев обліпихи, що сприятиме розвитку мікоризи. Рослини висаджують на 5—10 см глибше, ніж вони росли у розсаднику, щоб з`явилося додаткове коріння і утворилася двоярусна коренева система. Для цього верхній шар грунту (завтовшки 10—15 см), яким засипають лунку діаметром 60—70 см, повинен бути пухким.

Схема садіння може бути такою: ЗХ 2,5 м, ЗХ 3 або 4X3, 4Х 2,5 м. Загущення в ряду при широкому міжрядді рослин не пригнічує. На два ряди жіночих екземплярів висаджують один комбінований ряд, де кожна п`ята-сьома рослина — чоловіча (тобто садять 6—7 % запилювачів). У любительському саду можна висаджувати їх у такому співвідношенні:! чоловічий екземпляр на 5—8 жіночих, при меншій кількості кущів обов`язково повинен бути 1 чоловічий екземпляр, можна навіть у крону жіночого прищепити кілька живців з чоловічого.

Обрізування. Після садіння в саджанців можна трохи вкоротити провідні гілки, щоб викликати їх розгалуження та сформувати кущ або деревце з невисоким штамбом. Обрізування плодоносних рослин полягає у видаленні сухих, відмираючих гілок (санітарне обрізування); в 6— 8-річному віці рекомендується проводити омолоджування рослин — вирізування сухих гілок на 3-річну деревину з залишенням бокової гілки. Кореневласні рослини можна омолоджувати шляхом спилювання гілок біля кореневої шийки. Парость плодоносить на 3-й рік. Обрізування кущів не застосовують, тому що обліпиха щорічно відновлює плодоносні пагони.

Збирання плодів — найбільш трудомісткий процес, на який припадає більше половини затрат праці на вирощування обліпихи. На промислових плантаціях перспективний механізований спосіб збирання — вібраційний (струшування плодів). Для цього придатні сорти з невисокою кроною (до 2,5 м), плоди повинні бути з довгою плодоніжкою та міцною шкірочкою, щоб при збиранні не витікав сік.

Для збирання врожаю вручну застосовують різні пристосування — шкребки для зчісування плодів з гілок на початку їх достигання або вже після морозів; рукавички з двома окремими пальцями — великим і вказівним та карманом — плодоприймачем на долоні, петлі тощо. Після морозів плоди легко струшуються на розіслане під кущем полотно чи брезент. Але зимове збирання плодів можливе тільки у Сибіру, де зими без відлиг. В європейській частині краще збирати їх на початку достигання. В цей час плоди набувають властивого їм забарвлення, але ще зберігають пружність і при збиранні не розчавлюються.

Зрізувати секатором плодоносні гілки не можна, бо це негативно впливає на врожайність у наступні роки - плодоношення відновлюється лише через рік, стає періодичним, стан рослин погіршується і вони можуть засохнути.

Поделиться: