Рід Rosa L., об`єднує близько 400 видів і різновидностей, належить до родини розанних — Rosaceae Juss., поширених головним чином у північній півкулі. В СРСР відомо понад 60 видів садових форм. Шипшина, або дика троянда, поширена по всій території Радянського Союзу. Особливо багато її на півночі європейської частини країни, у середньому Поволжі, в Західному і Східному Сибіру, на Далекому Сході.
Найбільше господарське значення мають шипшина корична — Rosa cinnamomea L., шипшина собача, або звичайна,— Rosa canina L., шипшина зморшкувата — Rosa rugosa Thunb. У дикому вигляді ці види ростуть і на Україні. В промислових насадженнях найдоцільніше вирощувати шипшину коричну і шипшину зморшкувату.
Плоди шипшини — природний полівітамінний концентрат, який є основною рослинною сировиною для вітамінної промисловості. За вмістом вітамінів С і Р — це найбагатша культура серед усіх плодових і ягідних рослин. Плоди її містять 2000—2500 мг % вітаміну С і до 2500 мг % вітаміну Р, вони багаті на вітаміни Вь В2, В6, каротин; насіння містить вітамін Є та інші біологічно активні речовини.
У медицині шипшину використовують як полівітамінний засіб у вигляді напоїв, екстрактів, відварів, сиропів, пюре. З плодів виготовляють препарат, що застосовують для лікування захворювань печінки, з пелюсток — трояндову олію і трояндову воду (побічний продукт при виробництві олії шипшини). Пелюстки квіток використовують у харчовій і парфумерній промисловості.
Господарське значення шипшини не обмежується тільки одержанням плодів. Багато її видів використовуюсь як декоративні рослини для групових, алейних, поодиноких насаджень, особливо шипшину зморшкувату, яка довго і красиво цвіте. Шипшину собачу (Rosa canina L.) широко використовують як підщепу для культурних сортів троянд.
Шипшина корична росте у вигляді куща заввишки до 2 м. Пагони і гілки тонкі, коричнево-червоні. Шипи білуваті, вигнуті, частіше розташовані попарно, їх мало. Листя складне, непарно перисте, має від 3 до 11 листочків еліптичної або яйцеподібної форми. Квітки поодинокі або у суцвіттях по 2—3, рожеві. Плоди оранжево-червоні, різної форми, м`ясисті.
Шипшина зморшкувата — добре розвинутий кущ заввишки до 1,5 м. Пагони вкриті дрібненькими численними шипами. Листя темно-зелене, шкірясте, зморшкувате. Восени воно надзвичайно красиве — лимонно-жовте. Квітки темно-пурпурові, червоні, рожеві, білі, до 8 см у діаметрі, дуже пахучі. Цвітіння починається в травні і триває до осені. Плодоносить рясно і щорічно. Плоди червоно-оранжеві, м`ясисті, діаметром до 2—4 см.
У природних умовах шипшина утворює щільні зарості. Розмножується насінням і вегетативне. Основний спосіб розмноження в природних умовах вегетативний. Від головного кореня куща під землею на глибині 10—20 см паралельно до поверхні грунту відходять міцні кореневища завдовжки 2—2,5 м, на яких утворюються кореневі паростки.
Шипшина — вологолюбна рослина, росте по берегах річок, на морських узбережжях, невибаглива до грунтів, світлолюбна. Зимостійкість висока. Тривалість життя куща — 20—25 років. Окремі стовбурці її живуть б—7 років, потім відмирають, а на зміну з`являються нові.
Сорти шипшини. Вчені науково-дослідних інститутів працюють над виведенням сортів з великими плодами, високим вмістом вітаміну С, з пагонами без шипів, насінням, загорнутим у щільну шкірясту капсулу або з невеликою кількістю насінин, з`єднаних одна з одною в кулясту масу, яка б майже не руйнувалася при відділенні м`якоті. Такий відбір дасть змогу одержати сорти шипшини з плодами, у яких можна було б використати чисту м`якоть без повсті.
Крупноплідний ВНДВІ відібраний з сіянців шипшини зморшкуватої. Сорт середнього строку достигання. Кущі сильнорослі. Шипи розташовані по всьому пагону. Листя велике, зморщене, зверху голе, блискуче, знизу сірувато-зелене, опушене. Квітки великі, рожеві.
Плоди кулясто-овальні, сплюснуто-овальні, оранжеві і яскраво-червоні. Середня маса їх 7,5 г. Шкірка товста, без опушення. Вміст вітаміну С у плодах— 1120 мг %, вітаміну Р — 540 мг %. Урожайність — 50—80 ц/га.
Вітамінний ВНДВІ виведено схрещуванням шипшини коричної і шипшини Уебба. Сорт середньораннього строку достигання. Кущі сильнорослі, прямостоячі, внизу щільні, зверху розлогі, з пониклими гілками. Шипи є лише у нижній частині пагона. Листя середнього розміру, світло-зелене, жовтувато-зелене.
Плоди округло-овальні, оранжево-червоні, кармінно-червоні, кисло-солодкі, достигають у кінці серпня, довго тримаються на кущах, не обсипаються до повної стиглості. Середня маса їх — Зг, максимальна — до 4 г. У плодах міститься 2880 мг % вітаміну С, 670 мг % вітаміну Р. Урожайність становить 78—122 ц/га. Зимостійкість рослин висока.
Розмноження. Шипшину розмножують вегетативно-кореневими паростками, відсадками, підземними стеблами, порослю, зеленими живцями. Кращі ознаки відібраних форм і сортів зберігаються при вегетативному розмноженні. Найпростіший спосіб — кореневими живцями. Для цього за кілька днів до садіння нарізають живці завдовжки 10—15 см, зв`язують по 25—50 шт., при транспортуванні обгортають плівкою чи мохом. Висаджувати краще навесні, але можна і восени. Садять кореневі живці під лопату горизонтально на глибину 10—15 см з шириною міжрядь 2,5—3 м і відстанню у ряду 1,5 м.
Саджанці, вирощені з зелених живців або відсадків, необхідно висаджувати у ями глибиною 35—40 см, діаметром 40—50 см. Перед садінням у кожну з них бажано внести відро перегною, 200 г суперфосфату, 50 г калійної солі. Добрива старанно перемішують з грунтом, коріння саджанців умочують у земляну бовтанку, розправляють. Рослини поливають з розрахунку 1 відро на кущ.
Розмножують шипшину і насінням, але воно сходить довго, а тому його стратифікують зразу ж після видалення з плодів і витримують у вологому піску при температурі 2—5 °С протягом 8—9 міс. Насіння висівають рано навесні. При коротшому строку стратифікації краще його висіяти восени.
Висаджують на постійне місце дворічні сіянці.
Вибір місця і підготовка грунту. Шипшина добре росте на рівних, освітлених ділянках або південних схилах. Найкращі грунти — чорноземи, темно-сірі лісові, окультурені, багаті на органічні речовини. За 5—6 міс до садіння на 1 га вносять 60—80 т органічних добрив, 5—6 ц суперфосфату та 2—3 ц калійної солі і орють на глибину 50 см; у колективному саду або на присадибній ділянці грунт теж завчасно перекопують, вирівнюють і утримують чистим до садіння. Ями можна викопати завчасно — за 1 —1,5 міс.
Догляд за рослинами. Грунт у молодих насадженнях 4—5 разів розпушують, 1—2 рази знищують бур`яни. Починаючи з другого року після садіння щорічно рано навесні перед розпушенням необхідно на кожний гектар вносити по 1 ц азотних добрив. На присадибній ділянці їх вносять у лунку навколо рослини, краще — в розчиненому вигляді.
Шипшина починає плодоносити на 2-й рік після садіння.
Починаючи з 4—5-го року життя 1 раз у 4 роки при осінньому обробітку грунту вносять органічні та мінеральні добрива, що підвищує врожайність на 40—50 %.
У перший рік після садіння рослину формують. Пагони підрізають на `/з довжини. Щоб сформувати кущ з 10— 12 гілками, залишають сильні прикореневі пагони, які в перший рік не галузяться. Наступної весни їх укорочують на висоті від 60 до 100 см для посилення галуження. Навесні третього року всі бокові пагони вкорочують, залишаючи 2—4 бруньки. У результаті кожна 3-річна гілка буде мати 15—25 галужень і на них 80—100 плодів. Навесні 4—5-го року всі бокові однорічні пагони вкорочують за тим же принципом. Сухі, поламані, хворі, а також скелетні гілки старше 6 років видаляють, замість них залишають прикореневі паростки.
Збирання і переробка плодів. Збирають плоди шипшини, коли вони набувають оранжево-червоного або червоного забарвлення, не допускаючи перезрівання, краще у 2—3 прийоми. Зняті плоди зберігають не більше двох-трьох днів, розстилаючи їх шаром до 5 см. Найкращий спосіб зберігання — висушування при температурі 85— 90 °С. При сушінні на сонці спостерігається велика втрата вітамінів.
Використовують плоди шипшини свіжими, сушеними чи переробленими на соки та інші вироби, які широко застосовують для лікування і профілактики цинги та інфекційних захворювань: скарлатини, дифтериту, туберкульозу. Корисні вони при авітамінозах.
Вітамінний напій. Для приготування вітамінного напою беруть 1 ст. ложку (20 г) сушених плодів, промивають холодною водою, заливають 2 склянками окропу і 10 хв кип`ятять на слабкому вогні в закритому емальованому посуді. Після цього напій настоюють: при використанні цілих плодів — протягом 20—24 год, подрібнених — 2— З год. Настій проціджують через щільну тканину.
Вітамінний чай. На 1 л води беруть 1 ст. ложку сушених або 2 ст. ложки свіжих плодів і кип`ятять у емальованому посуді 5—10 хв. Розливають чай через ситечко або марлю. В 100 г чаю міститься 20—25 мг % вітаміну С.
Вітамінний напій і чай можна зберігати у непрозорому скляному посуді 5—6 днів. За цей час вміст вітаміну С зменшується на 2 мг %.