Маркетинг овощной продукции (методические и практические аспекты):
Организационно экономический механизм интеграции участников овощного рынка

автор:

Суб’єктами ринку продовольчих товарів є численні виробники сільськогосподарської сировини, харчових продуктів, спеціалізованих засобів виробництва, заготівельні, транспортні, торговельні, посередницькі організації, споживачі та інші учасники інтеграційних формувань з їх виробництва і реалізації. Характер і специфіка їх ринкових відносин визначаються, з одного боку, наявністю тісних взаємних виробничо-економічних зв’язків, а з другого боку, важливістю їх продукції і діяльності в суспільному розвитку, забезпеченні соціальної стабільності розвитку країни.

Сільськогосподарська продукція із сфери виробництва до споживача доходить за безпосередньою участю каналів маркетингу. Маркетингові канали утворюють суб’єкти ринку, які називаються посередниками і які беруть участь у процесі переміщення створеного продукту з місця його виробництва до місця його переробки і продажу.

Як свідчить зарубіжний та вітчизняний досвід, підприємства харчової промисловості є інтеграційною основою ефективного розвитку виробництва продовольства, вони виконують основні координуючі функції щодо налагодження сталих, взаємовигідних з економічних позицій, міжгалузевих виробничо-технологічних зв’язків, надання виробникам сільськогосподарської сировини різноманітних послуг, забезпечення раціонального використання природного, науково-технологічного та інших ресурсних потенціалів. Крім того, вони виступають організаторами та інтеграторами координації системи складних міжгалузевих виробничо-технологічних процесів з випуску і задоволення потреб населення в продуктах харчування, формування потужного експортного потенціалу країни, виходу на світові та регіональні ринки продовольчих товарів Суб’єктами ринку продовольчих товарів є численні виробники сільськогосподарської сировини, харчових продуктів, спеціалізованих засобів виробництва, заготівельні, транспортні, торговельні, посередницькі організації, споживачі та інші учасники інтеграційних формувань з їх виробництва і реалізації. Характер і специфіка їх ринкових відносин визначаються, з одного боку, наявністю тісних взаємних виробничо-економічних зв’язків, а з другого боку, важливістю їх продукції і діяльності в суспільному розвитку, забезпеченні соціальної стабільності розвитку країни. Виконання цих організаційно-інтеграційних функцій підприємствами харчової промисловості зумовлено передусім наявністю вищого рівця переробки сільськогосподарської сировини на них, особливим їх пріоритетом в структурі народногосподарського та агропромислового комплексів країни, більш високим рівнем індустріалізації виробництва харчових продуктів, їх виробничої і соціальної інфраструктури.

Ефективність функціонування плодоовочевого підкомплексу значною мірою залежить від системи економічних відносин між сільськогосподарськими, заготівельними, переробними і торговельними підприємствами. Виробництво — зберігання — переробка — реалізація — споживання є ланками одного ланцюга, тому неможливо домагатися прибутковості однієї з них при збитковості інших. Необхідна взаємовигідна співпраця, налагодження інтеграційних зв’язків. Передовий вітчизняний досвід, а також розвиток подібних продуктових підкомплексів у розвинутих країнах світу свідчать, що головною передумовою вирішення цієї проблеми є об’єктивні процеси розвитку виробничих відносин і реалізація обгрунтованого економічного механізму відносин між ланками підкомплексу.

Всебічна інтеграція підприємств промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину, і сільськогосподарських підприємств сприяє розвитку ефективних виробничих відносин, збільшенню обсягів виробництва високоякісних конкурентоспроможних продовольчих товарів, дозволяє отримувати більш високі економічні результати за рахунок використання таких переваг цього процесу. По-перше, відбувається значне скорочення витрат при зберіганні і транспортуванні сільськогосподарської продукції за рахунок зменшення відстані її перевезень та кількості перевалок. По-друге, значна частина вторинної сировини, що отримується в процесі переробки сільськогосподарської продукції, може використовуватися на кормові цілі. По-третє, досягається вибір і впровадження найбільш ефективного типу організації технологічного процесу від початкової стадії вирощування сільськогосподарської сировини до кінцевої стадії реалізації готової продукції, що вироблена з неї. По-четверте, створюються всі умови для формування і становлення єдиної агропромислової системи господарювання. По-п’яте, з’являються умови і можливості для формування і розвитку ефективної ринкової моделі економічного механізму управління міжгалузевими процесами у виробництві продовольчих товарів на основі системного врахування і збалансування взаємних економічних інтересів всіх партнерів інтегрованого агропромислового виробництва.

Постійне зростання частини промислової переробки сільськогосподарської продукції зумовлює не тільки розширення та поглиблення технологічних зв’язків між підприємствами переробного блоку агропромислового комплексу країни та сферами, галузями, підгалузями і окремими його виробничими ділянками, але й створення спеціалізованих продуктових продовольчих формувань. Вони являють собою і відображають поглиблення розвитку інтеграційних процесів з виробництва і реалізації стратегічно важливих продовольчих товарів.

Спеціалізовані продуктові підкомплекси інтегрують підприємства, галузі, виробництва та окремі види підприємницької діяльності як сільськогосподарського, так і промислового виробництва харчових продуктів. Всі вони тісно взаємопов’язані у виробничо-технологічному відношенні — від вирощування вихідної сировини до отримання кінцевої готової продукції.

До факторів, що прискорюють розвиток міжгалузевих інтеграційних процесів у виробництві продовольчих товарів, відносять зростання спеціалізації і концентрації виробництва сільськогосподарської продукції, її промислової переробки, можливості ефективнішого використання новітніх досягнень науково-технічного прогресу, раціональнішого використання природних і виробничих ресурсів, розширення асортименту, збільшення обсягів виробництв і підвищення якості продукції, підвищення її конкурентоспроможності, забезпечення відтворення та збереження навколишнього природного середовища, отримання більш високого рівня ефективності агропромислового виробництва і прибутковості діяльності всіх його ланок.

Досвід розвитку міжгалузевих інтеграційних відносин у виробництві продовольчих товарів у розвинутих країнах свідчить, що вирішальну роль у створенні кінцевої продовольчої продукції відіграють не сільськогосподарські підприємства, частка яких у вартості кінцевої продукції досягає 80—85 %. До їх складу входять промислові підприємства, які поставляють засоби виробництва для сільського господарства, захисту рослин і тварин, надають різноманітні послуги сільському господарству, а також підприємства, що переробляють і реалізують сільськогосподарську продукцію і вироблені з неї різні види кінцевої готової продукції.

Таким чином, побудова господарських зв’язків між харчовими і сільськогосподарськими підприємствами в нових умовах повинна відбуватись на економічній основі, організаційній незалежності і договірних відносинах. Визначення якості, кількості, асортименту сільськогосподарської сировини для харчової промисловості повинно здійснюватись на базі замовлень підприємств харчової промисловості. Необхідно створити умови, які б стимулювали сільськогосподарські підприємства в першу чергу виконувати замовлення підприємств харчової промисловості. В умовах ринкових відносин особливе значення в розвитку міжгалузевих інтеграційних процесів у виробництві харчової продукції має наявність розвинутої мережі підприємств оптової та роздрібної торгівлі продовольчими товарами. Сьогодні в нашій країні забезпечення продовольчими товарами в регіонах країни головним чином здійснюється по прямих зв’язках. За цих умов, виробник повинен сам вивчати попит, організовувати рекламу і внаслідок цього збільшувати собівартість та ціну на товари, тоді як у економічно розвинених країнах створені системи крупної оптової торгівлі через оптові продовольчі ринки і оптовий покупець гарантує збут харчової продукції на економічно сприятливих умовах і навіть може бути інвестором виробництва. Все більший відхід виробників продовольчих товарів від виконання ними функцій з реалізації своєї продукції і передача цих функцій посередникам та агентам зумовлений тим, що в умовах збільшення виробництва продовольчих товарів виробнику є вигіднішим вкладати інвестиції у виробництво, ніж займатися реалізацією продукції.

У США, наприклад, функціонує така система каналів руху продовольчих товарів від виробника до споживача.

Учасники каналів руху товарів виконують для виробника збір інформації, необхідної для планування діяльності, створюють надійні комунікації в русі товару, налагоджують і підтримують зв’язки з потенційними покупцями, підлаштовують товар під потреби споживача, проводять переговори, здійснюють транспортування товару тощо.

Канал нульового рівняВиробникПокупець
Однорівневий каналВиробникРоздрібний торговецьПокупець
Дворівневий каналВиробникОптовий торговецьРоздрібний торговецьПокупець
Трирівневий каналВиробникОптовий торговецьДрібно-оптовий торговецьРоздрібний торговецьПокупець
Канали руху товару від виробника до споживача

Наявність розвинутої мережі підприємств оптової і роздрібної торгівлі є запорукою гарантованого забезпечення всебічного вивчення попиту на продукцію, замовлення її виробникові, що сприяє формуванню стабільних інтеграційних процесів у виробництві продовольчих товарів. Створення ефективної системи оптової торгівлі продовольчими товарами, стимулювання розвитку регіональних ринків продовольства дасть змогу зосередити діяльність підприємств харчової промисловості на виконанні виробничих функцій по випуску високоякісних продуктів харчування, а не відволікати їх від них, створить сприятливіші умови для організації торгівлі продовольчими товарами.

У сільському господарстві існує багато способів постачання продуктів покупцям або багато можливих каналів маркетингу.

Окремі типи маркетингового ланцюга значно відрізняються між собою, навіть якщо стосуються того ж самого сегменту ринку. Маркетинговий ланцюг найчастіше виражений як система зв’язків між виробниками, переробниками і кінцевими споживачами. З визначення „маркетинговий ланцюг” зрозуміло, що до його складу входить кілька ланок. Можна також сказати, що маркетинговий ланцюг створюють елементи, які поєднують виробників і споживачів виділеного продукту.

Маркетинговий ланцюг характеризується довжиною і структурою, які можуть бути в різній мірі видозмінені залежно від структури і специфіки даного сегменту ринку.

Існує кілька видів маркетингового ланцюга.

Найкоротший ланцюг — це такий, де між виробником сільськогосподарської продукції і споживачем не існує жодного посередника, а саме: продукція проходить шлях від виробника до споживача.

Інший вид ланцюга називається довгим, він включає багатьох посередників, що функціонують між виробниками сільськогосподарської продукції і її споживачами. Він виглядає так: виробник —► торгівля сільськогосподарською продукцією —► переробне підприємство —► оптова торгівля —► роздрібна торгівля —► споживач. Обидва види маркетингового ланцюга, в свою чергу, виступають рівноправними в тому самому сегменті ринку або на ринку того самого продукту.

Іншими словами, маркетинговий ланцюг і його ланки можна охарактеризувати як функціональний зв’язок. Він виражає завдання послідовних ланок маркетингового ланцюга. Одним із важливих завдань закупівлі сільськогосподарської продукції є нагромадження різних партій продуктів і постачання їх торгівельним підприємствам або переробним, які базуються на переробці продукції.

Розрізняють також типи маркетингових каналів. В літературі і практиці маркетинговий ланцюг ототожнюється з маркетинговими каналами. Практично це одна і та ж економічна категорія. Початковою функцією маркетингового ланцюга є перехід продуктів сільського господарства від виробника до кінцевого споживача.

Маркетинговий канал — це набір підприємств, фірм, які співпрацюють між собою в процесі переміщення продукції сільського господарства з місця її виробництва до місця кінцевого споживання.

Можна виділити два основних типи каналів: канал без посередників та канал з посередниками. Якщо виробник сільськогосподарської продукції (фермер, селянська спілка) не використовує жодної посередньої ланки, то маємо справу з каналом без посередників. У такому випадку виробник продукції сам за власні кошти реалізує всі види виробленої продукції. Тут існує зв’язок між виробником та кінцевим споживачем, тобто виробник реалізує сам свій товар.

Канали з посередниками можна поділити на короткі і довгі. Короткий канал маркетингу — це коли кількість посередніх ланок, які знаходяться між виробником продукції і кінцевим споживачем, є невелика. В такому каналі маркетингу діють один-два посередники або одна-дві ланки маркетингового каналу. Схематично такий канал можна представити: виробник —► закупівельне підприємство —► роздрібна торгівля —► кінцевий споживач. Цей вид каналу використовується для продажу продукції особистих підсобних господарств.

Довгий канал — це коли сільськогосподарська продукція проходить через велику кількість посередників, а саме маркетингових ланок. Такий канал схематично можна зобразити так: виробник —► закупівельне підприємство —► підприємство з переробки продукції —► гуртова торгівля —► роздрібна торгівля —► кінцевий споживач. Цей тип маркетингового каналу може мати кілька варіантів, тобто може включати додаткову ланку, або одна із його ланок може бути відсутня. За іншим критерієм канали класифікуються в залежності від кількості фірм-посередників на кожній ланці, з точки зору цього критерію можна виділити вузький і широкий маркетингові канали. Вузький маркетинговий канал — це такий канал, при якому на кожній ланці присутня мала кількість посередників, тобто один виробник, два оптових продавці та кілька роздрібних. У сільськогосподарському виробництві такий канал практично не існує. Важливу роль відіграє маркетинговий канал в рослинництві.

Створення якісно нових міжгалузевих виробничих відносин у плодоовочевому підкомплексі, об’єднання товаровиробників продукції із заготівельними, переробними та торговельними партнерами можливе за умов вертикальних інтеграційних формувань. Така схема забезпечує оптимальне використання виробничих ресурсів, підвищує ефективність та прибутковість роботи підприємств завдяки мотивації у рамках вертикальної інтеграції, враховуючи дорогі кредитні ресурси та відсутність ліквідної застави майна.

Організація вертикальної інтеграції в плодоовочевому підкомплексі забезпечує можливість рівномірного розподілу прибутків, певною мірою обмежує монополію у сфері переробки продукції та, що найважливіше, розширює обсяги нагромадження доданої вартості у сфері сільськогосподарського виробництва.

Однією з перспективних форм інтеграції може бути асоціація плодоовочевих і переробних підприємств. Доцільність її створення обґрунтовується необхідністю посилення вертикальних і горизонтальних зв’язків у галузі, що пов’язано передусім із збільшенням кількості суб’єктів виробництва і переробки плодоовочевої продукції та посиленням конкуренції на ринку сировинних ресурсів. Утримання ринкових позицій можливе лише за умови здійснення маркетингової діяльності, стратегічного планування і налагодження довгострокової співпраці на взаємовигідній основі між учасниками інтеграції. Оптимальною вважаємо модель агропромислової інтеграції в межах одного чи кількох районів у формі асоціації, основою якої є оптимальне співвідношення сфер виробництва, переробки і реалізації плодоовочевої продукції.

Відповідно до чинного законодавства України, асоціація з виробництва, переробки і реалізації плодоовочевої продукції створюється з ініціативи і за рішенням установчої конференції повноважних представників аграрних формувань, переробного підприємства та суб’єктів реалізації на добровільних і взаємовигідних засадах. Членами асоціації можуть бути юридичні і фізичні особи виробничої, заготівельної, переробної і комерційної діяльності, зацікавлені у співпраці з метою збільшення виробництва продукції та продуктів її промислової переробки, розширення асортименту, підвищення конкурентоспроможності кінцевого продукту споживання, розширення позицій на внутрішньому ринку і вихід на зовнішній.

Економічний механізм взаємовідносин між учасниками інтеграції полягає у пропорційному розподілі кінцевих результатів, основним принципом якого є рівновигідність поточних витрат на всіх стадіях виробництва і реалізації кінцевого продукту споживання. Базою для визначення пропорцій є ціна виробництва, яка має забезпечувати рівновеликий прибуток на одиницю витрат. Це створює передумови для формування спільної мети, пов’язаної з виробництвом і реалізацією кінцевого продукту споживання. Взаємовідносини між членами асоціації регулюються відповідними угодами. В результаті функціонування такої асоціації ліквідується монополізм переробників, проявом якого є зниження цін на сировину, і виробника, який проявляється у завищенні собівартості продукції.

Специфіка виробництва плодоовочевої продукції вимагає вдосконалення економічних взаємовідносин товаровиробників із заготівельними та переробними підприємствами. Основна мета удосконалення відносин полягає у забезпеченні еквівалентності обміну. У ринкових умовах господарювання головним регулятором виробництва виступає норма прибутку. Адекватною реальним економічним процесам може бути ціна, сформована за концепцією ціни виробництва. Вона повинна визначатись на основі суспільно необхідних витрат, які грунтуються на нормативних розрахунках витрат виробництва (собівартості продукції).

Слід зауважити, що при раціональній організації виробництва плодоовочевої продукції, впровадженні досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду кращих підприємств товаровиробники здатні реально забезпечити значно нижчу собівартість продукції і вищу результативність діяльності. Про це свідчить досвід передових господарств, що займаються виробництвом плодоовочевої продукції.

Головним завданням формування ефективного плодопродуктового підкомплексу є раціональне поєднання сфер виробництва плодоовочевої продукції, її переробки, зберігання і реалізації, що в кінцевому підсумку має стабілізувати її виробництво та споживання в свіжому і переробленому вигляді та дати можливість реалізувати частину товарної продукції на внутрішні і зовнішні ринки. Першочергове завдання розвитку плодоовочевого підкомплексу в оглядовій перспективі полягає в удосконаленні і стабілізації передусім сфери виробництва, поліпшенні якості продукції як товару та дальшому розвитку сфери торгівлі й одержанні гарантованого прибутку від реалізації певних видів продукції у свіжому чи переробленому вигляді.

Плодоовочева продукція доходяиь до кінцевих споживачів у вигляді продуктів харчування, таких, як: свіжа продукція, свіжоморожена, консерви та ін. З цього огляду маркетинговий канал у плодоовочевій галузі можна поділити на два етапи: плодоовочеві маркетингові канали, маркетингові канали переробних підприємств плодоовочевої продукції.

Канали маркетингу плодоовочевої продукції
Рис. 1. Канали маркетингу плодоовочевої продукції

У перших трьох ланках маркетингового каналу (рис. 1), а саме: виробника плодоовочевої продукції, підприємства закупівлі плодоовочевої продукції, підприємства переробки плодів та овочів — спостерігаємо зменшення кількості фірм-посередників, які реалізують продукцію маркетингу. Перша ланка — виробництво — представлена з найбільшою кількістю учасників. Значно менша є кількість закупівельних підприємств, які закуповують продукцію від виробника. Аналізуючи характеристику цих ланок маркетингового каналу, виділяємо ще меншу кількість підприємств, які займаються зберіганням та переробкою продукції.

Частина маркетингового каналу, яка займає перші три ланки, називається стадією концентрації, яка складається з виробництва сільськогосподарської продукції і подальшої її реалізації переробним підприємствам. Після переробки продукція в більшості випадків потрапляє до роздрібної торгівлі.

Канал переробки плодоовочевої продукції називається стадією розподілу сконцентрованої пропозиції ринку. Виробник для продажу продукції може використовувати кілька маркетингових каналів. Наведені маркетингові канали є скороченими. Поєднання виробників плодоовочевої продукції із сферою переробки є коротким маркетинговим каналом і найбільш поширеним в цій ланці.. Він може мати кілька варіантів залежно від типу і форми власності підприємств, використаних транспортних засобів. Цей тип каналу може бути ефективно використаний для великих сільськогосподарських підприємств.

Не дуже короткий маркетинговий канал, який може бути використаний для менших індивідуальних господарств, виглядає так: сільськогосподарське виробництво —► пункти закупівлі —► приватна переробка. При ринковій економіці значення цього типу каналу зменшується. Головного причиною є криза економіки та організації, яка охопила діяльність накопичення сільськогосподарської продукції та її збуту.

Наступний маркетинговий канал виглядає так: сільськогосподарське виробництво —► спілки, приватні фірми, фізичні особи —► власна переробка або подальший продаж. Це є радикально новий канал, який має великі перспективи розвитку в міру зміцнення ринкової економіки.

Найкоротшим маркетинговим каналом є такий, який функціонує між виробником та кінцевим споживачем без участі посередників, а саме: сільськогосподарське виробництво —► сусідські позики, базари, ярмарки —► кінцевий споживач. Кількість сусідського обміну і торговельного обороту є важка до визначення.

Вироблена для споживання у свіжому і переробленому вигляді продукція надходитиме в оптову і роздрібну торгівлю, а також до мережі громадського харчування. Оптовою реалізацією переробної продукції можуть займатися в основному великі агропромислові об’єднання і комбінати або агроторговельні підприємства, які матимуть у своєму складі відповідні структури для переробки і збуту. Оптово реалізовувати плодоовочеву продукцію у свіжому вигляді можуть: кооперативи, аукціони, а також оптові торгові центри і оптові ринки, створені на основі міських районних плодоовочевих баз або на кооперативних засадах із залученням іноземного капіталу і створенням спільних підприємств. Можлива реалізація продукції і через спеціалізовані кооперативні аукціони. Їх доцільно створювати в регіонах виробництва продукції і організовувати діяльність на підставі договорів із сільськогосподарськими підприємствами.

Кооперативні аукціони включають службу збуту, яка налагоджує контакти з постачальниками і споживачами, і службу контролю за якісно продукції. Підрозділи аукціону можуть обслуговувати як постійні, так і тимчасові працівники. Кооперативні аукціони повинні мати розвинуту матеріально-технічну базу. Зокрема, зали реалізації продукції, сортувально-пакувальні лінії, сховища для попереднього охолодження продукції та склади для зберігання тари, телекомунікаційну систему тощо. Остання допоможе збирати, зберігати і передавати інформацію про наявність і надходження товару на аукціонні плодоовочеві ринки України.

Для збуту продукції у свіжому вигляді можуть організовуватись оптові торгові центри, які будуть належати кооперативним об’єднанням селян. Торгові центри будуть закуповувати продукцію, зберігати і продавати її, як правило, оптовим покупцям, організовуватимуть аукціонний продаж. Торгові центри повинні прийняти всю кількість продукції, яка визначена договором. Реалізація здійснюватиметься протягом доби з того ж приміщення, причому покупцеві пропонуються зразки товарів з гарантією, що решта продукції такого ж класу якості. Центр забезпечує своїх членів спеціальною тарою. Більшість торгових центрів повинна мати невеликі власні центри для виробництва і ремонту тари. Проте основну її частину доцільно купувати в спеціалізованих підприємствах, які виготовляють тару. Відповідно до договору на виробників покладається завдання доставляти продукцію до центру власним чи орендованим транспортом. Попередньо в господарстві слід провести її доробку, сортування, завантаження в ящики чи іншу тару, на якій необхідно вказати назву продукції, сорт, масу і клас якості. Доставлену продукцію оцінює на підставі вибіркового аналізу товарознавець, який встановлює клас якості і визначає попередню ціну.

Ціна встановлюється залежно від попиту і пропозиції, сезону та інших факторів. Виробник може заявити нижню межу ціни, за якою він погоджується реалізувати свою продукцію. Як правило, за продукцію під час її здавання виплачується попередня сума, а кінцевий розрахунок здійснюється після реалізації всієї партії.

Покупцями продукції торговельних центрів будуть насамперед усі великі фірми, які матимуть магазини типу „супермаркет”, а також малі й середні спеціалізовані плодоовочеві підприємства роздрібної торгівлі. Великі фірми закуповуватимуть продукцію великими партіями, вивозитимуть її спеціалізованим транспортом (автопоїзди, рефрижератори) і матимуть проміжні (при магазинах) сховища. Інші підприємства роздрібної торгівлі доставлятимуть закуплену продукцію практично на прилавок.

Ще одна форма оптової торгівлі, яка може бути поширена — це оптові ринки продукції. Управління ринком здійснюватиме ринкова комісія, в якій будуть представлені всі учасники: постачальники — сільськогосподарські підприємства, комерційні фірми, торгівля; посередники і покупці-оптовики та великі роздрібні магазини. Ринок повинен мати центр зберігання і доробки продукції, обладнаний сучасними сховищами, складами, сортувальними і пакувальними лініями, устаткуванням для попереднього охолодження. Продаж товару на ринку необхідно здійснювати у відповідній стандартній упаковці. Ринок повинен постачати тару і пакувальні матеріали також сільськогосподарським підприємствам.

Роздрібну торгівлю плодоовочевою продукцією будуть здійснювати великі торговельні підприємства (супермаркети), спеціалізовані плодоовочеві магазини, підприємства громадського харчування, які оптом закуповуватимуть продукцію через кооперативи, оптові ринки і аукціони.

Наприклад, в Англії частка супермаркетів у реалізації плодоовочевої продукції становить 65%, а ринку 35%, тобто перевага віддасться сучасним закладам торгівлі, де гарантується висока якість відсортованої овочевої продукції в різній розфасовці відповідно до попиту споживачів. Послугами супермаркетів користуються, як правило, більш заможні клієнти, а ринків — бідніші верстви населення, і саме на ринках можна поторгуватись до вигідної споживачеві ціни за прийнятної якості овочів.

Великого поширення набуде реалізація овочевої продукції по прямих зв’язках з підприємствами громадського харчування і заготівельним організаціям на підставі договорів. Територіальна спеціалізація виробництва і переробки овочевої продукції за концентрації споживання продовольства в містах та необхідність щоденних поставок сировини і готових продуктів переробки для реалізації посилюватимуть значення транспортної служби. Від ефективності її роботи залежатимуть і результати роботи всього плодоовочевого підкомплексу. Перевезенням продукції повинні займатись переважно спеціалізовані транспортні організації, а також може бути використаний приватний і орендований транспорт. Для забезпечення гарантованих перевезень і збереження якості продукції транспортна організація розроблятиме відповідні технології перевезення і спеціалізоване обладнання. Однією з особливостей технології перевезення овочевої продукції є необхідність завантаження в спеціальну тару (ящики, контейнери, пакети), яка завозиться безпосередньо на місце збирання і приймальні пункти, що забезпечує високий ступінь механізації вантажно-розвантажувальних робіт і краще використання складських приміщень. Так, досвід пакетних перевезень показує, що при цьому підвищується продуктивність праці в 3—4 рази, знижуються витрати на складування — в 2,5—3 рази та на зберігання — в 1,5—2 рази за рахунок кращого використання складських приміщень.

Забезпечення рівномірного споживання овочевої продукції протягом року можливе відповідно до розвитку сфери зберігання. Система зберігання продукції розвиватиметься на основі удосконалення матеріально-технічної бази і раціонального розміщення сховищ. До 50% продукції доцільно зберігати безпосередньо в місцях виробництва, що дасть змогу зменшити пікові навантаження на транспорт, а також знизити витрати за рахунок перевезень лише якісної продукції, підвищити зайнятість селян у міжсезонний період. Забезпечення сховищами з регульованим температурним режимом є надзвичайно важливою умовою розвитку овочівництва. Зберігання продукції організовуватимуть комерційні фірми, підприємства харчової промисловості і торгівлі, кооперативи. Фірми, спеціалізовані на зберіганні свіжої продукції, провадитимуть сортування, фасування і пакування продукції та виконуватимуть одночасно функції оптовиків з постачання овочів споживачам віддалених регіонів.

Під час організації тривалого зберігання доцільно використовувати контрактну систему. В контрактах слід передбачати плату за зберігання і додаткові послуги. Короткочасне зберігання продукції здійснюватимуть великі пакувально-сортувальні й транспортні фірми, які у сезон збирання овочів здаватимуть в оренду холодильні камери, складські приміщення, камери попереднього охолодження і транспорт. Така організація дасть змогу знизити до мінімуму витрати і забезпечити насамперед населення міст і промислових центрів якісною продукцією протягом цілого року.

Плодоовочівництво може бути ефективним за умови розробки і освоєння комплексної науково обгрунтованої системи виробництва, зберігання і переробки плодоовочевої продукції, яка забезпечує високий кінцевий результат.

З метою раціоналізації виробництва та оптимізації шляхів збуту плодоовочевої продукції у розвинутих країнах створюються обслуговуючі кооперативи з реалізації, зберігання та переробки продукції, які працюють на безприбутковій основі.

Різноманітні форми агропромислової інтеграції в плодоовочевих підкомплексах економічно розвинених країн забезпечують гнучку і мобільну систему збуту плодів і овочів, що значною мірою скорочує їх втрати і дозволяє своєчасно реагувати на зміну попиту на споживчому ринку.

Практично у всіх економічно розвинених країнах збутопереробна і збутова кооперація фермерських господарств має багатоступінчасту галузеву структуру, в межах якої плодоовочева продукція проходить від сільськогосподарських товаровиробників до оптової або роздрібної торгової мережі. В основу даної структури встановлений принцип горизонтально-вертикальної концентрації кооперативного бізнесу.

Звичайно горизонтально-вертикальна інтеграція відбувається таким чином. Фермери одного або декількох селищ, що вирощують овочі і фрукти, об’єднуються в місцевий, первинний кооператив. Первинні кооперативи одного профілю (в даному випадку по плодоовочевому виробництву), розташовані в певному окрузі, провінції або штаті, формують кооперативне об’єднання вже на більш високому, провінційному (районному) рівні. Останні, у свою чергу, входять в регіональний або загальнонаціональний союз, що є вищою ланкою багатоступінчастої кооперативної системи, власником основних, найкрупніших і сучасно оснащених переробних підприємств і холодильно-складського господарства, а у багатьох випадках і кооперативних оптових ринків, торгових центрів і аукціонів, виступаючих основою всієї системи оптової торгівлі.

Оптова торгівля в плодоовочевому підкомплексі має три основні функції. По-перше, вона є однією з найважливіших форм реалізації плодоовочевої продукції (переважно в свіжому вигляді). По-друге, це головне джерело постачання підприємств роздрібної торгівлі і громадського харчування. По-третє, оптова торгівля грає значну роль у процесі ціноутворення на агропромислову продукцію, оскільки саме на цьому рівні складаються внутрішні ціни на овочі, фрукти та ягоди і продукти їх переробки. Ціни оптових ринків, торгових центрів і аукціонів служать орієнтиром для всіх інших каналів збуту плодоовочевої продукції, встановлення контрактних розцінок і підтримуваних державою гарантованих цін.

У даний час у практиці оптових підприємств, що оперують на сільськогосподарських і продовольчих ринках в економічно розвинених країнах, правомірно розрізняти наступні їх типи.

По-перше, слід виділити крупні оптові компанії по збуту плодоовочевої продукції, що закупляється у переробних підприємств. У ряді випадків компанії цього типу є дочірніми підприємствами, філіалами харчових або роздрібних фірм. Вони можуть бути також сформовані декількома компаніями роздрібної торгівлі за принципом пайової участі.

До другого типу можна віднести переважно середні і дрібні оптові підприємства по закупівлі у сільськогосподарських виробників плодів і овочів і їх реалізації на оптових ринках, аукціонах, в торгових центрах і безпосередньо підприємствах роздрібної торгівлі і громадського харчування. Цей тип підприємств менш спеціалізований на операціях з яким-небудь одним виглядом продукції і переважно має універсальний характер.

До третього типу оптових підприємств правомірно віднести збутові сільськогосподарські кооперативи. В багатьох країнах — Голландії, Франції, Німеччині вони носять виражений спеціалізований характер.

Одна з найважливіших особливостей функціонування системи оптової торгівлі плодоовочевою продукцією — цілеспрямована торгова політика оптових компаній, кооперативів, агропромислових об’єднань різних видів та інших агентів оптового ринку сільськогосподарської сировини і продовольства. При збуті фермерами сільськогосподарської продукції оптова політика виявляється в першу чергу політикою цін, що проводиться як постачальниками овочів і фруктів — кооперативами, приватними і акціонерними вертикально інтегрованими об’єднаннями, фермерськими асоціаціями і крупними фермами-фабриками, так і її покупцями — компаніями переробної промисловості, оптово-роздрібної торгівлі, компаніями змішаного типу і державними закупівельними організаціями.

Важливі складові компоненти оптової політики — вдосконалення технології і організації оптової торгівлі, націлене на економію витрат обігу, експансійна діяльність оптових компаній (фірм, підприємств і т.п.), що має на меті підкорення роздрібної торгівлі за допомогою вертикальної інтеграції і інших інструментів, а також комерційна інформація і реклама.

У США, Канаді і в країнах ЄС в останні десятиріччя вельми чітко простежується тенденція розширення оптовими компаніями різного типу мережі оптових баз, супермаркетів, магазинів самообслуговування. Така форма збуту плодоовочевої продукції, як і інших видів продовольчих товарів, дозволяє істотно понизити витрати оптових компаній при транспортуванні товарів, перекладаючи їх на фірми роздрібної торгової мережі. Підприємства роздрібної торгівлі охоче йдуть на це, привернуті можливістю відбору партій овочів, плодів і продукції їх переробки більшої свіжості і високої якості, компенсуючи підвищені витрати збільшенням роздрібних цін.

У США на системи оптової і роздрібної торгівлі плодоовочевою продукцією доводиться велика частина витрат на збут. Їх питома вага в структурі роздрібної ціни свіжими овочами і плодами складає 40—65%, причому 3/4 від них доводиться на роздрібну торгівлю, а в структурі останньої перероблених овочів і фруктів — 25—30%. У сфері торгівлі безперервно росте чисельність зайнятих.

Крупні агропромислові об’єднання, як правило, мають у своєму складі переробні підприємства і підприємства оптової торгівлі, а також кооперативи по переробці і збуту продукції.

Значна частина свіжої плодоовочевої продукції реалізується кооперативами. Типовим для крупних кооперативів Великобританії, що спеціалізуються на збуті свіжої продукції, можна вважати SGT Ltd (він об’єднує 31 фермерське господарство загальною площею під плодами і овочами 900 га). Не менше 45% плодів і овочів, що виробляються в кооперативі, реалізується через оптову торгівлю, решта продукції напряму поставляється до супермаркетів.

У США і в країнах ЄС кооперативи, що спеціалізуються на збуті свіжих фруктів і овочів, як правило, в своїй структурі мають власні сховища, установки для попереднього охолоджування продукції, а також пакувальні підприємства. З метою гарантованого забезпечення збуту своєї продукції більшістю кооперативів була організована власна торгова мережа.

Кооперативи США реалізують від загального об’єму біля 20% як свіжих, так і перероблених плодів і овочів, у Франції через кооперативи реалізується 30% овочів і 42% фруктів, у Голландії — відповідно 80 і 75%, у ФРН — 44 і 26%, у Великобританії — 17 і 33%, в Італії — 10 і 33%. В середині 90-х років у США функціонувало понад 340 кооперативів, що реалізували плодоовочеву продукцію на суму, що перевищує 6600 млн. дол. Оптові ринки мають як спеціалізований, так і універсальний характер. Спеціалізовані оптові ринки — поширена форма оптової торгівлі плодоовочевою продукцією в країнах ЄС, США і Канаді. Наприклад, через систему оптових ринків Бельгії, що складається з 9 ринків, реалізується більше 35% її загального об’єму. Основні постачальники продукції на оптові ринки — крупні товаровиробники, оптові торговці і зарубіжні фірми, що реалізовують на них відповідно 50, 37 і 13% овочів і 33, 50 і 17% фруктів від сумарного розміру продажів на оптових ринках. Основними споживачами на оптових ринках виступають підприємства роздрібної торгівлі і громадського харчування. В межах 2—5% продукції від загального товарообігу оптових ринків поставляються переробними підприємствами. В Бельгії зайнята під 9 ринками площа складає 346 тис. кв. м, з якої 66% — криті ринки. Плодоовочесховища і холодильні камери займають 37% критої площі. Всі оптові ринки обладнані складськими приміщеннями і сортувально-пакувальними лініями. Наявність на ринках широкого асортименту овочів і фруктів, а також продуктів їх переробки, як місцевого, так і імпортного виробництва, дозволяє підприємствам роздрібної торгівлі і громадського харчування забезпечувати населення якісною продукцією з урахуванням споживацького попиту.

У країнах ЄС реалізація плодоовочевої продукції набула широкого поширення через кооперативні аукціони, які, як правило, знаходяться в районах виробництва плодів і овочів та організовують свою діяльність з сільськогосподарськими товаровиробниками на договірній основі. По суті своїй вони є специфічною формою оптових ринків. Ці аукціони — своєрідні інтегратори і координатори фермерських господарств.

За членство в кооперативному аукціоні фермер платить вступний внесок і проводить щорічні відрахування в розмірі 4—5% від вартості реалізованої ним продукції. Ці засоби прямують на поточні витрати аукціону, розширення його потужностей і оновлення устаткування, а також на заробітну платню обслуговуючого персоналу. Відповідно до умов договору фермер поставляє у встановлені терміни на аукціон плодоовочеву продукцію в заданому об’ємі, асортименті, відповідної якості. У свою чергу аукціон гарантує закупівлю у фермера всього об’єму обумовленої в договорі продукції, її оплату. Він також надає фермерам послуги з транспортування, зберігання, сортування і упаковки плодів і овочів.

До основних задач аукціону відносяться: організація регламентованого розпродажу продукції, розробка якості і контроль за її якістю, встановлення рівня мінімальних цін, а також визначення розмірів і виплата компенсації фермерам у разі зняття їх продукції з аукціону з кон’юнктурних міркувань, надання послуг покупцям (здача в оренду холодильників, складів, надання торгового кредиту, інформації про ринки та ін.), вивчення ринків збуту і публікація відповідної інформації, здійснення санацій при неповерненні кредиту у встановлені терміни, стимулювання розширення асортименту плодоовочевої продукції за рахунок надання її виробникам гарантованого доходу, організація консультацій експертів та ін.

Управління кооперативним аукціоном здійснює виборне правління, що займається діяльністю служб аукціону — збуту, контролю за якістю продукції і налагоджує контакти з постачальниками і споживачами.

Реалізацію плодоовочевої продукції в Нідерландах здійснюють крупні центри (аукціони), своєрідні кооперативи, тобто добровільні торговельні об’єднання виробників плодів і овочів. Виробники мають в них свої частки, гарантовано постачаючи встановлений мінімальний об’єм продукції й зберігаючи свою юридичну самостійність. У будь-який момент можна вийти зі складу кооперативу, запропонувавши свою частку іншим. Проте таких випадків у Голландії не було, бо система дуже ефективна.

Крім реалізації частини врожаю через кооператив, чимало нідерландських фермерів продають на ринку залишки самостійно. Для цього в господарствах будують сучасні сховища з лінією товарної обробки фруктів.

      Створивши торговельні об’єднання (центри), плодоовочеводи утримують міцну позицію на ринку. Об’єднуючи виробників плодів чи овочів, крупний плодоовочевий торговельний центр (аукціон) дозволяє:
  • утворювати комплектовані висококваліфікованими спеціалістами солідні служби з маркетингу, фінансів, контролю якості продукції тощо;
  • спільно фінансувати рекламні заходи про корисність споживання (голландських) овочів і фруктів;
  • створювати сучасні фруктосховища з регульованим газовим середовищем, обладнані лініями калібрування й пакування продукції;
  • знаходити фінанси для модернізації, бо значні обсяги продукції, компетентність спеціалістів і ведення маркетингових, фінансових досліджень є запорукою успіху в стосунках з банками чи іншими фінансовими органами;
  • створювати солідну інформаційну базу із статистики торгових операцій чи прогнозування валових зборів;
  • розвивати регулярне й швидке транспортування продукції;
  • поєднати калібрування з пакуванням, адже тара — „кровоносна система” торгівлі;
  • ефективно боротися з недбалістю, обдурюванням і зловживаннями зі сторони виробників чи торгівлі;
  • мати інформацію стосовно фінансового стану (надійності) покупців;
  • встановлювати зв’язки з іншими аукціонами для посилення впливу на державні органи влади (лобіювання), прийняття заходів з підвищення обсягів реалізації, вивчення можливостей стимулювання експорту (створення фондів підтримки чи виплата мінімальної ціни).

Об’єднанням виробників надають пільгові кредити для закладання дослідних садів, субсидії на паливно-мастильні матеріали, засоби захисту тощо. Вони займаються аналізом ринку й організовують спеціальні поїздки для маркетингових досліджень.

Інша поширена форма оптової реалізації плодоовочевої продукції, що має багато загального з оптовими ринками, — оптові торгові центри. Так, у Німеччині велика частина свіжих овочів і фруктів реалізується через оптові торгові центри, що належать кооперативним товаровиробникам. Торгові центри, як правило, на договірній основі здійснюють закупівлю продукції, її зберігання і продаж оптовим покупцям, а також організовують її аукціонний розпродаж, якщо продукти не закладаються на тривале зберігання.

На відміну від оптових ринків в оптові торгові центри фермери звичайно поставляють плоди і овочі на власному транспорті. В господарствах вони самі здійснюють первинну доробку, сортування продукції і упаковують її в тару, на якій указується назва продукції, її сорт, кількість і якість. Іншою істотною відмінністю оптових торгових центрів і оптових ринків є те, що на них плодоовочева продукція звичайно реалізується протягом 1—2 діб. Центри забезпечують постачальників продукції спеціальною тарою. Багато хто з них має цехи по її виробництву і ремонту. Звичайно велика частина тари отримується оптовими центрами на спеціалізованих тарних підприємствах.

Доставлену в центри продукцію оцінюють товарознавці на основі вибіркового аналізу, визначають якість продукції і попередню ціну (залежно від рівнів попиту і пропозиції, сезону та ін.). Товаровиробник може заявити нижню межу ціни на свою продукцію, одержати попередню оплату у момент її здачі. Остаточний розрахунок проводиться після реалізації оптовим центром всієї поставленої продукції.

Основні покупці плодів і овочів та продуктів їх переробки оптових центрів — великі фірми, що мають в своїй торговій мережі магазини-супермаркети, а також середні і дрібні підприємства роздрібної торгівлі, що транспортують закуплену продукцію практично на прилавки. Великі фірми закупляють продукцію значними партіями, оскільки в більшості випадків мають при підприємствах роздрібної торгівлі холодильники і сховища.

У системі організації оптової торгівлі плодоовочевою продукцією в багатьох країнах ЄС істотну роль відіграє ф’ючерсна торгівля, основна відмітна ознака якої полягає в тому, що предметом купівлі-продажу на оптових ринках виступає не реальний товар, а ф’ючерсний типовий контракт на поставку плодів і овочів або продуктів їх переробки в певний термін, що має силу цінного паперу. Ф’ючерсний контракт дає право власності на товар, регламентує його якість і дату поставки. Хоча ф’ючерсний контракт не є товаром в повному розумінні цього слова, але для інвестора грошей, що знецінюються, цей цінний папір як право на товар приймає форму товару, що вельми важливе в умовах високих темпів інфляції.

Широке розповсюдження має пряма реалізація плодоовочевої продукції підприємствам громадського харчування і заготівельним організаціям на основі договорів. Свіжу і перероблену плодоовочеву продукцію реалізують відповідно до стандартів. У США їх налічується близько 150. Деякі переробні підприємства, що пред’являють підвищені вимоги до якості продукції, встановлюють власні стандарти. Контроль за дотриманням стандартів здійснює служба забезпечення якості продовольства при Міністерстві сільського господарства США.

Таким чином, в економічно розвинених країнах виробництво плодоовочевої продукції і структура її використовування визначаються рівнем попиту і пропозиції.

У розвитку системи маркетингу важливу роль грає зміцнення його матеріально-технічної бази, а також вдосконалення господарських зв’язків на основі контрактації і інтеграції, як горизонтальної, так і вертикальної. Переробка плодоовочевої продукції зосереджена в крупних агропромислових формуваннях кооперативного і монополістичного типу, діючих на основі контрактів. Важлива роль у переробці сировини належить також фермерським кооперативам.

Для забезпечення переробних підприємств сировиною необхідної якості створені спеціалізовані зони виробництва овочів і плодів, де розміщені переробні підприємства. Для їх повної завантаженості вирощують високоврожайні культури: томати, цукрову кукурудзу, яблука, виноград, цитрусові, частка яких у загальному об’ємі сировини, що переробляється, складає 80%.

Розвиток різних видів переробки (консервація, заморожування, сушка, виробництво харчових концентратів) дозволяє розширити асортимент продукції, що випускається, і більш ефективно використати плодоовочеву продукцію.

Оптову реалізацію плодоовочевої продукції здійснюють в рамках інтегрованих формувань. Реалізацією переробленої продукції займаються великі агропромислові об’єднання (АПО), які мають у своєму складі підприємства громадського харчування, оптової і роздрібної торгівлі, а свіжої — агроторгівельні формування, відмінні різноманіттям організаційних форм; аукціони, оптові ринки, кооперативи, торгові центри, що гарантують фермеру реалізацію всієї проведеної продукції необхідної якості, визначеної умовами договору контрактації.

Роздрібну торгівлю здійснюють крупні торгові підприємства (супермаркети), продовольчі магазини і мережа громадського харчування. Набуває поширення реалізація продукції через фірмові магазини, що належать кооперативам, АПО, крупним виробникам, що мають свою торгову марку. Значний розвиток одержала мережа громадського харчування за рахунок введення нових точок: експрес-кафе, кафетеріїв і закусочних, на частку яких в даний час доводиться біля 50% загального об’єму продажів у системі громадського харчування.

      Організація транспортної системи направлена на забезпечення гарантованих перевезень плодоовочевої продукції. У зв’язку з цим, головна увагу надається:
  • розвитку спеціалізованого транспорту (ізотермічного і авторефрижераторного), в якому підтримують рекомендовані режими перевезення;
  • вдосконаленню технологій перевезень — вантаження продукції в тару транспортних фірм, що забезпечує механізацію навантажувально-розвантажувальних робіт, скорочує час на доставку продукції споживачу;
  • використанню пакетних і контейнерних перевезень, що дозволяють підвищити продуктивність праці, понизити потребу в робочій силі, зберегти якість продукції.

Перевозять продукцію в основному транспортні фірми, що мають спеціалізований транспорт, тару і устаткування. Вони постійно удосконалюють технологію перевезень. Приватні перевезення розвинені у меншій мірі. Розвиток системи зберігання направлений на зміцнення її матеріально-технічної бази;

  • створення сховищ з регульованими температурою і газовим середовищем, морозильниками;
  • організацію зберігання безпосередньо в місцях виробництва плодоовочевої продукції, як в спеціально призначених для цих цілей центрах зберігання, так і у фермерських господарствах;
  • вживання сучасних технологій зберігання попереднього охолоджування, організацію сортування і упаковки продукції на спеціалізованих фірмах (за контрактами) або при сховищах;
  • постачання фермерів уніфікованою тарою і пакувальним матеріалом.

Проблема виходу на зовнішній ринок з овочевою продукцією тісно пов’язана з орієнтуванням на світові стандарти якості та норми безпеки продуктів харчування і особливо щодо забруднення радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Тому повинна проводитись оцінка потенційної якості овочевої продукції та мають бути розроблені норми безпеки і програма її сертифікації. Наприклад, для торгівлі в межах ЄС існують стандарти з обов’язковим мінімумом вимог до окремих видів овочевої продукції, які набагато жорсткіші до вимог якості порівняно з діючими національними стандартами держав, що до нього входять.

Дальше розширення експорту овочевої продукції у свіжому і переробленому вигляді може стати важливим фактором в економічному розвитку АПК нашої держави. Тому визначення номенклатури і розробка нових конкурентоспроможних товарів набирають особливого значення для успішного проведення експортної діяльності. Для цього необхідно брати напрям на підготовку кадрів і створення функціональних робочих підрозділів контролю за дотриманням стандартів якості і безпеки продуктів харчування та служб маркетингу на підприємствах.

Точна інформація відіграє дуже важливу роль у ефективному функціонуванні внутрішнього і зовнішнього ринків овочевої продукції та під час формування ринкової політики і стратегії. Досвід передових країн свідчить, що інвестиції у розробку системи ринкової інформації дають позитивний результат. За кордоном великі підприємства створюють у структурі маркетингових служб центри перспективних розробок, у функції яких входять розробка і обгрунтування маркетингової стратегії, тобто вибору перспективної мети виробничо-збутової діяльності підприємств, форм ведення конкурентної боротьби і концепції маркетингу, розрахованих на досягнення максимальної ефективності роботи підприємств на тривалий період.

Для використання зарубіжного досвіду українським виробникам насамперед необхідно підвищити ефективність усіх ланок „плодової індустрії” Досягти цього можна за рахунок запровадження сучасних технологій та обладнання з використанням цілеспрямованої державної підтримки для зміцнення окремих слабких ланок.

Використовуючи вітчизняні й зарубіжні сорти, українські виробники вже тепер спроможні вирощувати високоякісні фрукти, тому інвестиції варто спрямувати в створення регіональних центрів крупнотоварної, централізованої і сучасної плодоовочевої торгівлі. Це не обов’язково мають бути аукціони голландської моделі, хоч доцільно створити добровільну торговельну кооперацію декількох виробників в кожному з „фруктових регіонів” країни. Фінансувати подібний солідний центр доцільніше, ніж окреме господарство. Адже в регіональному центрі мінімальний ризик не заповнити камери холодильника внаслідок низького урожаю через погодні чи інші проблеми, а сховища центру можна використати також для зберігання і реалізації імпортованих фруктів.

Досвід передових країн світу підтверджує, що науково-технічний прогрес у системі маркетингу зумовлює безперервний розвиток та удосконалення знарядь і предметів праці, раціональне використання сировини, розробку і провадження більш ефективних технологій, методів і форм організації виробництва. Центральне місце слід віднести розробкам і впровадженню прогресивних технологічних процесів, що базуються на використанні високопродуктивної техніки. Головна проблема — це зменшення втрат енергоресурсів і продукції, поліпшення її якості.

Значні інвестиції в такому випадку окуплять себе високою якістю продукції й гнучкістю на ринку. Саме так працюють усі цивілізовані країни. Оскільки в Україні садівничі господарства переважно великомасштабні, вони можуть суттєво підвищити конкурентоспроможність власного виробництва, самостійно встановлюючи сучасне обладнання для зберігання й передпродажної підготовки (переробки) плодів.

      Враховуючи досвід розвитку маркетингу в країнах ЄС і США, для раціональної організації виробництва плодоовочевої продукції і постачання нею населення протягом всього року в нашій країні вважаємо доцільним:
  • Здійснювати роздільне виробництво плодоовочевої продукції для переробки і споживання у свіжому вигляді. Для цього необхідно розробити районні, міжрайонні і регіональні програми — виробничо-інвестиційні, економіко-математичні моделі виробництва і використовування продукції з урахуванням наявності потужностей переробних підприємств, спеціалізації виробництва, асортименту вирощуваних культур, національних особливостей споживання плодоовочевої продукції населенням певного регіону.
  • При вирощуванні продукції для переробки розвивати договірні відносини (контрактну систему) при використовуванні об’єднань (консорціуми, АПО, кооперативи та ін.), договірних цін і тарифів;
  • При збуті свіжої плодоовочевої продукції розвивати різні форми агроторгівельної інтеграції з провідною організаційно-інвестиційною роллю торгової ланки. Особливу увагу необхідно приділити створенню оптових ринків на кооперативній основі, фірмових магазинів сільськогосподарських товаровиробників, кооперативів, що реалізовують продукцію під власною торговою маркою. Необхідно також організаційно і технологічно удосконалювати вільну реалізацію свіжої плодоовочевої продукції сільськогосподарськими товаровиробниками за прямими договорами, на ринках та ін.
Поделиться:

Содержание даной главы: