Ефективність діяльності будь-яких організацій у значній мірі визначається функціонуванням маркетингової системи. Працівники цієї системи безпосередньо не створюють продукції, але, здійснюючи певну організаційну і комерційну діяльність з виробництва товару, збереження його якості, забезпечення товарної інфраструктури, є складовою частиною виробничого персоналу.
Ефективність господарської діяльності і бізнесу оцінюється в широкому і локальному аспектах. У першому випадку вона визначається ступенем задоволення попиту споживачів, в другому — системою часткових показників, що характеризують окремі підсистеми або елементи підприємства (організації).
Якість і ефективність роботи системи маркетингу забезпечуються науковістю методичних розробок, об’єктивністю кількісної, кількісно-якісної і якісної оцінок, створенням і впровадженням раціональної системи оцінок і управлінням цією системою, рівнем організації системи маркетингу і використанням резервів її вдосконалення, раціоналізації тощо.
Можна виділити кілька визначень економічної ефективності маркетингової діяльності.
1. Це відносний різноманітний (по всіх етапах процесу маркетингу) результат, що відповідає кінцевим і проміжним цілям здійснення маркетингової діяльності.
2. Це відношення ефекту (результату) від проведення маркетингової діяльності до усіх витрат, що супроводжують цей процес.
3. Це віддача витрат, пов’язаних з маркетинговою діяльністю, що може оцінюватися у вигляді відносин ефекту, результату, вираженого в натуральній (речовинній чи нематеріальній) чи вартісній (ціновій) формах до витрат усіх необхідних ресурсів (матеріально-технічних, трудових та ін.) для організації і здійснення маркетингової діяльності.
Маркетингову діяльність підприємства можна корегувати за наслідками контролю. Наприклад, якщо об’єм продажів нижче очікуваного, необхідно визначити, чим це обумовлено і що слід зробити для виправлення ситуації. Якщо об’єм продажів вище очікуваного, то слід визначити, чим це обумовлено. Можливо, необхідно підняти ціну на продукт. Це неминуче приведе до деякого зниження об’єму продажів, але, можливо, забезпечить вищий прибуток.
Часто необхідно більш детально вивчати подробиці, особливо якщо виявлені відхилення від планових завдань. У цьому випадку знаходять причини цих відхилень і розробляють заходи їх усунення.
Зазвичай виділяють чотири види контролю маркетингу: контроль річних планів, контроль прибутковості, контроль ефективності і стратегічний контроль (табл. 1).
Зазвичай контроль ефективності маркетингу здійснюється по окремих елементах комплексу маркетингу.
У рамках контролю продуктової політики з позицій споживачів оцінюються характеристики окремих продуктів, їх маркування і якість упаковки.
Фактично ціни аналізуються з позицій споживачів і торгових посередників, порівнюються з цінами конкурентів.
Контроль діяльності в області просування продуктів направлений на оцінку ефективності рекламних кампаній та інших елементів комплексу просування продукту (стимулювання торгівлі і споживачів, проведення ярмарків і виставок тощо).
№ п/п | Вид контролю | Головна відповідальність | Мета контролю | Зміст |
1 | Контроль річних планів | Керівництво вищого і середнього рівнів | Перевірити, чи були досягнуті заплановані результати | Аналіз об’єму продажів. Аналіз ринкової частки. Аналіз відношення об’єму продажів до витрат. Фінансовий аналіз. Аналіз думок споживачів та інших учасників ринкової діяльності |
2 | Контроль прибутковості | Контролер маркетингової діяльності | Перевірити, де компанія одержує і втрачає гроші | Визначення прибутковості по продуктах, територіях, споживачах, торгових каналах тощо. |
3 | Контроль ефективності | Керівники лінійних і штабних служб. Контролер маркетингової діяльності | Оцінити і підвищити ефективність маркетингової діяльності | Аналіз ефективності роботи збувальників, реклами, стимулювання торгівлі, розподілу |
4 | Стратегічний контроль | Вище керівництво, аудитори маркетингу | Перевірити, чи використовує компанія найкращим чином свої можливості по відношенню до ринків, продуктів і каналів збуту | Аналіз ефективності маркетингової діяльності, аудиторський контроль маркетингової діяльності |
Контроль в області доведення продукту до споживача розбивається на дві частини: оцінка ефективності функціонування окремих каналів збуту товарів, включаючи оцінку рівня післяпродажного сервісу та рекламацій, і оцінка ефективності роботи служби збуту. В останньому випадку здійснюється контроль за реалізацією планових завдань по збуту товарів в розрізі окремих товарних груп, ринків, збутових агентів. Враховується, чи продавалися товари за регулярними цінами або використовувалися цінові знижки. Оцінка ефективності діяльності торгових агентів здійснюється шляхом розрахунку таких показників, як число візитів до посередників і споживачів; відношення об’єму продажів до візитів; відношення числа нових споживачів до загальної їх кількості; об’єм продажів, що доводиться на одного споживача. Крім того, контролюються витрати на кожного торгового агента (заробітна плата, відрядження, зміст регіональних збутових контор і т.п.) по відношенню до об’єму проданих товарів.
Виходячи зі сказаного вище, можна сформулювати наступні визначення економічної ефективності маркетингових заходів:
1. Відношення результату (ефекту) від проведення маркетингових заходів до всієї сукупності витрат, необхідних для їхнього здійснення.
2. Показник ефективності комплексу маркетингу (маркетинг-міксу), який може вимірюватися в натуральних (речовинних і нематеріальних) і вартісних формах.
Достатньо актуальною є проблема визначення і аналізу ефективності зусиль фірми у сфері реклами. Реклама є одним із багатьох інструментів активізації продажів, але не найважливішим на ринку плодоовочевої продукції. З цієї причини ускладнена оцінка її ролі в збільшенні товарообігу.
Визначення ефективності реклами в цілому пов’язане з вивченням комплексу взаємовпливаючих чинників, питань і проблем, виміряти які часто практично неможливо. Проте неможливість точно виміряти загальну ефективність реклами зовсім не означає, що від її досліджень необхідно відмовитися.
Економічна ефективність реклами може визначатися співвідношенням між результатом, одержаним від реклами, і величиною витрат (матеріальних, фінансових) на проведення рекламних заходів за фіксований проміжок часу.
Комунікативна (інформаційна) ефективність реклами дозволяє встановити, наскільки ефективно конкретне рекламне звернення передає цільовій аудиторії необхідні відомості або формує бажану для рекламодавця точку зору.
Існує декілька методів визначення економічної ефективності рекламних заходів.
1. Аналіз результатів експерименту, суть якого зводиться до наступного. Вибирають два або більше зіставних локальних ринків, на яких фірма здійснює діяльність протягом певного проміжку часу з різним ступенем рекламної підтримки (за інших однакових умов). Різницю торгових результатів співвідносять з різницею в об’ємах асигнувань на рекламу, на основі чого і роблять висновок про величину внеску реклами в зміну обороту фірми.
Основна складність даного методу — виділення чистого ефекту реклами, тобто тієї частки приросту об’єму збуту (прибутку), яка була забезпечена виключно рекламою того періоду, за який враховуються витрати на неї.
Внесок чинників реклами в приріст збуту можна визначити на основі експертних оцінок, для чого необхідно у кожному конкретному випадку аналізувати динаміку об’ємів продажів, мати інформацію від регіональних дилерів і знати економічну ситуацію в регіоні.
2. Для виділення чистого ефекту реклами з метою подальшого визначення економічної ефективності методом „ефект/витрати“ виділяють основну причину зміни об’єму обороту (прибутку) та інші причини.
Частка основної причини зміни об’єму обороту (для рекламної кампанії фірми в поточному році) визначається в межах від одиниці до нуля залишковим методом. Таким чином, різниця між одиницею і сумою часткових оцінок всіх інших причин зміни об’єму обороту (прибутку) дозволяє визначити частку чистого ефекту реклами.
Інші причини зміни об’єму обороту: вплив попередньої рекламної кампанії фірми або перенесення рекламної дії з умовно попереднього періоду; інерція купівельної поведінки при виборі товару; сезонні коливання; зміна деяких життєвих потреб і установок споживачів; рівень інфляційного очікування споживачів та інші.
3. Для порівняльного аналізу корисний розрахунок показника ефективності витрат на рекламу (cost efficiency index — CEI) в порівнянні з іншими компаніями-конкурентами:
(2.1) |
де ViіVj — об’єм продажів фірм i і j відповідно за деякий період часу;
Еi і Ej — об’єм витрат на рекламу цих фірм за той же період.
Реклама — це засіб спілкування з потенційними покупцями і партнерами. Отже, реклама виконує одну з функцій, властивих PR (паблік рілейшнз). Проводячи рекламну кампанію, необхідно по можливості доповнювати і роз’яснювати рекламні матеріали, добиваючись позитивної реакції і повного взаєморозуміння не тільки з потенційними покупцями, але і з громадськістю в цілому. У досягненні цієї мети велику роль грають некомерційні заходи — меценатство, добродійні акції.
Ефективність системи маркетингу в цілому можна охарактеризувати за допомогою показників організації і функціонування, а також результативних показників. Перша і друга групи показників відображають організованість, налагодженість системи, третя група — результати функціонування всієї системи маркетингу (ефективність рішень, що ухвалюються).
- вирішення маркетингових проблем на ринку і в даному підприємстві;
- реалізація технології маркетингу;
- виконання функцій маркетингу;
- функціонування організаційного механізму системи.
- Визначення ефективності функціонування системи складається з оцінок наступних аспектів маркетингової діяльності:
Всі перераховані аспекти на практиці знаходять своє втілення в маркетингових рішеннях. Саме якість і ефективність маркетингових рішень визначають те, як виконуються функції маркетингу або, іншими словами, ефективність функціонування системи в цілому.
Конкретно про рівень раціональності функціонування системи маркетингу можна говорити лише після розрахунку спеціальних показників (рис. 2.7).
Рис. 2.7. Основні показники рівня раціональності системи маркетингу
- комплексно відобразити плановість і керованість виникнення проблемних ситуацій, рівень їх вирішення;
- визначити кількість і структуру рішень, що виробляються, порівняно з нормативними (раціональними) і розкрити резерви для проектування доцільної структури;
- виявити ступінь і оперативність реалізації рішень, рівень централізації їх вироблення;
- охарактеризувати організованість агромаркетингового циклу.
- Приведені на рис. 2.7 показники дозволяють:
У процесі діяльності підприємства виникає безліч ситуацій, які закінчуються ухваленням і реалізацією рішень. Для аналізу маркетингових ситуацій і оцінки ефективності їх вирішення проведемо їх структуризацію і визначимо типи.
Типи проблем зручно розглядати об’ємно, використовуючи такі їх характеристики, як рівень структуризації, детермінованості та багатовимірності. Найнаочніше типізація проблем виражається за допомогою куба (рис. 2.8).
Рис. 2.8. Куб типів проблем
Маркетингові проблеми можна розділити на декілька груп.
Прості визначені (детерміністські) проблеми містять невелику кількість характеристик, добре структуровані і детерміновані. Всі параметри відомі, легко вимірюються, а результати агромаркетингових рішень прогнозуються.
Складні визначені (детерміністські) проблеми на відміну від вищеназваних є багатовимірними. У них багато змінних, що вимагають багатокритерійної оцінки.
Ризиковані — небагатовимірні детерміністські проблеми, що погано структуруються. Фактори, що визначають зміст проблеми і результати рішень, що виробляються, імовірні.
Високоризиковані — на відміну від ризикованих характеризуються підвищеною вірогідністю несприятливих результатів і високим коефіцієнтом ризику у зв’язку з багатовимірністю.
Прості невизначені (стохастичні) — небагатовимірні стохастичні проблеми, що добре структуруються. Вони прості по кількісних параметрах, але фактори, що їх обумовлюють, імовірнісні.
Складні невизначені (стохастичні) — відрізняються від попередніх багатовимірністю, а, отже, більшою вірогідністю факторів їх дії і результатів агромаркетингового рішення.
Невизначені — неясні, а в порівнянні з попередньою групою характеризуються поганою структурованістю. У зв’язку з цим, збільшується невизначеність, яка в окремих факторах, що визначають проблему, переходить в неясність.
Неясні — погано структуруються, багатовимірні і стохастичні. Їх параметри якісні, а оскільки вони багатовимірні і стохастичні, то важко або навіть неможливо точно описати проблему. При цьому фактори, що їх формують, погано визначаються або неясні. Те саме можна сказати і про використання різних методів рішення даних проблем.
При побудові куба типізації були використані найбільш істотні сторони ринкових проблем. При необхідності можна зробити розкладання багатовимірних проблем на проблеми з урахуванням кількості змінних або кількості критеріїв. В окремих випадках багатовимірність проблеми можна замінити її розмірністю. Але, перш за все, за допомогою вектора визначається структура типів проблем (К1):
(2.2) |
де S(1) — кількість проблемних ситуацій;
S(2), S(3), …, S(19) — типи ситуацій від простих визначених до неясних.
Для глибокого дослідження маркетингових ситуацій, що виникли, типізацію проблем доцільно здійснювати по кожній функції, стадії технології і кожному суб’єкту системи.
Більшість ситуацій працівниками системи маркетингу сплановано, запрограмовано, але окремі ситуації виникають непередбачено, позапланово, некеровано. Для планового, стабільного і динамічного функціонування системи маркетингу необхідно забезпечити її високу керованість. Проте позапланові ситуації не завжди є результатом недбалого господарювання, іноді це прогресивні ідеї, інновації, що виникли в колективі чи поза ним.
Отже, маркетингові ситуації, що знову з’явилися, можна розчленувати на ситуації негативного і позитивного характеру. Перші — ознака недбалого господарювання, незадовільного маркетингу, слабкої організації комерції тощо, другі — результат інноваційного, творчого підходу до справи. Тому обчислюють рівень плановості (К2) і рівень керованості виникнення маркетингових ситуацій (K3):
(2.3) |
(2.4) |
де Sij(10) — планова кількість маркетингових ситуацій;
Sij(11) — кількість позапланових маркетингових ситуацій негативного характеру;
i — кількість функцій маркетингу;
j — кількість стадій технології.
При визначенні плановості і керованості маркетингових ситуацій проводиться аналіз їх типів, необхідний для виявлення резервів вдосконалення управління і встановлення взаємозв’язку цих ситуацій з різними факторами.
Неефективне вирішення маркетингової ситуації розширює зону і розмір проблеми, знижуючи конкурентоспроможність підприємства. Для визначення рівня ефективності функціонування системи маркетингу обчислюють коефіцієнт вирішення маркетингових ситуацій (К4) за формулою:
(2.5) |
де Sij(12) — кількість ситуацій, по яких ухвалені рішення;
Sij(13) — вирішені ситуації.
При вирішенні ситуацій виробляється певна кількість рішень, яка часто не тотожна кількості ситуацій. У добре організованій системі маркетингу коефіцієнт плановості виникнення ситуацій в масштабі підприємства достатньо високий. Разом з тим емпірично можна встановити коефіцієнт вірогідності виникнення некерованих ситуації. Все це є основою для нормування кількості рішень.
Встановлення нормативної кількості маркетингових рішень, що виробляються суб’єктом маркетингу по певних функціях, дає можливість планового управління задоволенням попиту споживачів. Всяке відхилення в ту чи іншу сторону від нормативної (раціональної) кількості рішень є ознакою нераціональної організації системи, її слабкими сприйнятливістю і адаптованістю до ринкових відносин. У зв’язку з цим, доцільно визначати коефіцієнт невідповідності рішень, що виробляються, нормативній (раціональній) кількості (K5):
(2.6) |
де rij(1) і rij(2) — фактична і нормативна кількість рішень, що ухвалюються за певний період часу.
З допомогою K5 встановлюють кількісну характеристику функціонування певного суб’єкта маркетингу і всієї системи в цілому. Але ефективність роботи системи в значній мірі залежить від структури маркетингових рішень, що ухвалюються, її відповідності нормативній (раціональній) матричній моделі. Для її визначення обчислюють субкоефіцієнти відповідності структури маркетингових рішень матричній моделі (K5) за формулою:
(2.7) |
де rij(3) і rij(4) — кількість нормативних і фактичних рішень певного класифікаційного виду;
р — кількість управлінських рішень певного класу.
Коли всі субкоефіцієнти знайдені, визначають сумарний коефіцієнт невідповідності фактичної структури рішень, що ухвалюються, матричній моделі (K7) за формулою:
(2.8) |
де L — кількість субкоефіцієнтів.
За допомогою приведеної вище формули визначають ступінь раціональності маркетингових рішень за такими класифікаційними ознаками, як суб’єкт, цілепокладання, мета, призначення, функції, важливість, новизна, інформованість, централізація, форма вироблення, методи і участь у виробленні, форма фіксації, швидкість доведення, методи адміністрування, напрям і тривалість дії, реалізація раніше ухваленого рішення, причина виникнення, сфера дії, складність, масштаб і глибина дії, рівень в ієрархії, прогнозування результатів і проблемності рішень. Ці показники характеризують ступінь раціональності ухвалюваних маркетингових рішень на кожному ступені (підрозділі) системи, кожного суб’єкта системи і по кожній функції. Для наочності доцільно накреслити дерево ухвалення рішень за нормативними, фактичними показниками і коефіцієнтами.
Відхилення фактичних структур ухвалюваних рішень від модельних говорить про незадовільну спеціалізацію і регламентацію маркетингової праці, недоліки в підготовленості кадрів і організації роботи, що виражається у виконанні маркетологами не властивих їм і зайвих робіт, і недовиконанні (невиконанні) своїх функцій.
Рівень раціональності фактичної структури управлінських рішень (K8) і можливість її вдосконалення (K9) визначають за формулами:
(2.9) |
(2.10) |
де v — види рішень від r(5) до r(7);
r(5) — рішення, не властиві даному суб’єкту управління;
r(6) — рішення, які можна скоротити;
r(7) — рішення, які необхідно делегувати іншому суб’єкту управління.
Ухвалені маркетингові рішення реалізують свою суть тільки після їх виконання. Невиконані рішення — це марно витрачені фінансові, трудові та інші ресурси. Рівень виконання маркетингових рішень (K10) визначають за формулою:
(2.11) |
де rij(9) — кількість реалізованих рішень.
Ефективність вирішення маркетингових ситуацій залежить від оперативності реагування суб’єкта системи на ситуацію, що виникла, і реалізації ухваленого рішення. Іноді рішення, вироблені із запізненням, не тільки не приносять користь, але і приводять до негативних наслідків. У зв’язку з цим, визначають рівень оперативності ухвалення (реалізації) управлінського рішення (K11):
(2.12) |
де tij(1) — термін виконання рішення, год. (дні);
tij(2) — відставання виконання рішення від встановленого терміну, год. (дні).
Фактичне визначення оперативності ухвалення або виконання рішень без урахування їх важливості і терміновості не показує справжньої картини господарювання. Іноді термінові рішення виконуються повільніше, а нетермінові — швидше. Щоб елімінувати дане явище, вводиться показник, що характеризує важливість або терміновість ухвалення (реалізації) рішення (d), і приведена вище формула набуває наступного вигляду:
(2.13) |
Рівень організації вироблення рішень виявляється і в ефективній побудові маркетингового циклу або використанні технології підготовки, в ухваленні і реалізації рішень. Ритмічність і динамічність маркетингової дії характеризуються швидкістю, поточністю та синхронністю маркетингового циклу. Не дивлячись на те, що стадії, операції, прийоми і дії технології маркетингового рішення не рівнозначні за складністю, об’єму робіт і витратам робочого часу, вони утворюють цілісний маркетинговий цикл і, як система, виконують певну цільову функцію. Водночас, ці елементи є обов’язковою ланкою генерального ланцюга і забезпечують при науковій побудові абстрактної моделі досягнення мети або ефективне вирішення задачі.
Не можна довільно скорочувати елементи маркетингового циклу через те, що він нібито дуже складний і тривалий. Абстрактна модель маркетингового циклу підлягає прив’язці до типу проблем ієрархічного рівня і зв’язку з іншими факторами. Але прив’язка або модифікація технології не повинні порушувати її цілісності, спрямованості, зниження ефективності досягнення мети. При науковому обґрунтуванні і конструюванні управлінський цикл виконується із заданим ритмом, у встановлений час і здійснюється системно і комплексно.
Показником, що характеризує організацію маркетингового циклу, є вектор використання фонду робочого часу циклу (K13):
(2.14) |
де T(5) — фонд робочого часу, хв. (год.); T(6) — час основної роботи, хв. (год.); T(7) — час підготовчо-завершальних операцій по функціональних і забезпечуючих підсистемах, хв. (год.); T(8),…,T(10) — час допоміжної роботи (в основному час роботи систем забезпечення), хв. (год.).
Наступним показником рівня ефективності маркетингового циклу є коефіцієнт ефективності трудових витрат (K14):
(2.15) |
де z — види фондів робочого часу від t(11) до t(14);
t(11) — час проведення дій, прийомів, недоцільних для даного класу управлінських ситуацій, хв. (год.);
t(12); t(13) — фонд часу, який економиться за рахунок раціоналізації проведення підготовчо-завершальних і допоміжних робіт;
t(14) — фонд часу, який економиться в результаті підвищення надійності синхронності та організованості функціональних і забезпечуючих підсистем (цей показник характеризується економією часу на різноманітних перервах, зупинках, зривах в маркетинговому циклі).
Після дослідження рівня організації маркетингового циклу можна раціональніше спроектувати цей процес. Інформаційною основою виявлених резервів служать дані, одержані при розрахунку коефіцієнта проектованої раціоналізації управлінського циклу (K15):
(2.16) |
Вироблення і виконання рішень з найменшими витратами праці та засобів — непорушна умова ефективності. Вона характеризується такими показниками, як трудомісткість і собівартість маркетингових рішень і всього агромаркетингового циклу.
Коефіцієнт трудомісткості управлінського рішення (K16) розраховують за формулою:
(2.17) |
де rij(15) — час, витрачений на підготовку, ухвалення і реалізацію індивідуального маркетингового рішення.
Коефіцієнт трудомісткості маркетингового циклу (K17) визначають таким чином:
(2.18) |
При необхідності можна окремо розрахувати трудомісткість підготовки, ухвалення і реалізації маркетингового рішення, а також будь-якої операції, прийому, дії.
Трудомісткість корелює з собівартістю ухвалення маркетингового рішення — показником Т, який, у свою чергу, розкриває нові грані діяльності:
(2.19) |
де Т(1), Т(2), Т(3) — витрати засобів на підготовку, ухвалення і реалізацію управлінського рішення;
R — кількість рішень.
Обчисливши трудомісткість і собівартість одного маркетингового рішення, а при необхідності певної функції або конкретного суб’єкта, можна розрахувати перевитрату праці або засобів. Низький рівень організації функціонування системи, як правило, приводить до збільшення кількості рішень, що виробляються, в порівнянні з раціональними (нормативними) параметрами. Визначивши кількість рішень, обумовлених недбалим господарюванням, і помноживши їх на трудомісткість і собівартість, одержимо безрезультатно витрачені час, працю і засоби. Разом з тим не всяке скорочення кількості рішень, що ухвалюються, є позитивним моментом діяльності. Тут можуть бути два аспекти: перший — раціональність діяльності та другий — ознака недбалого господарювання.
Ефективність ухвалених і реалізованих рішень характеризується прибутком (чистим доходом), чистою продукцією або умовним чистим доходом.
Відносні показники результату реалізації рішень доповнюють характеристику картини. До них відносяться рівень рентабельності і окупності засобів, вкладених у формування і реалізацію конкретного рішення.
Рівень організації і функціонування систем маркетингу, обчислений за приведеними показниками, реалізується в ефективності (результативності) функціонування системи (табл. 2).
Організація системи | Маркетинговий процес | Ефективність |
Виконання цільових програм | Діяльність кадрів | Економічна |
Задоволення споживачів | Економічність, оптимальність, надійність процесу | Організаційно-функціональна |
Формування висококультурного споживача | Технологування, алгоритмізація | Соціальна |
Цілісність і діалектика системи | Конкуренція | Етична |
Функціональна організація | Інноваційна культура | Естетична |
Збут | Брокери, дилери, посередники | Конкурентна |
Переробка і зберігання | Реклама, пропаганда підприємства | Імідж системи |
Торгівля | Забезпеченість оргінструментами | |
Фінансова діяльність | Культура, естетика, психологія | |
Управління системою | Формування свого споживача | |
Інноваційна культура | ||
Підвищення кваліфікації кадрів | ||
Міжнародний агромаркетинг | ||
Генезис і перспективи системи |
При визначенні ефективності системи агромаркетингу в першу чергу встановлюють ступінь досягнення мети. Це найважливіший показник, що визначає рівень організації функціонування системи.
На підприємствах (у фірмах і організаціях) цільова функція і взагалі будь-яка мета закладаються в цільові програми, прогнози, перспективні, поточні та оперативні плани. Коефіцієнт досягнення мети (K18) визначається як співвідношення планових показників цільових програм (R(1)) з фактичним їх виконанням (R(2)):
(2.20) |
де C — кількість рівнів АПК, ступенів об’єднання (підприємства);
I — кількість цільових програм.
При аналізі та оцінці маркетингової організації виявляються неефективні у функціональному відношенні чарунки сітьової матриці. Коли проаналізована кожна чарунка, то визначаються найбільш слабкі ланки у функціонуванні системи.
Щоб кількісно визначити вплив комплексу маркетингу на прибуток підприємства, використовуємо метод розстановки пріоритетів (МРП). Застосування МРП особливо ефективне при розрахунку впливу комплексу маркетингу на прибуток підприємства. Проте він ще не придбав широкого розповсюдження. Необхідні подальша розробка моделей рішення задач, вивчення наявного досвіду.
Для визначення впливу комплексу маркетингу на прибуток підприємства можна рекомендувати метод розстановки пріоритетів, а як спосіб вислову думок — метод парних порівнянь.