Маркетинг овощной продукции (методические и практические аспекты):
Рынок овощной продукции: конъюнктура, субъекты

автор:

Виробники плодоовочевої продукції (сільгосппідприємства, господарства населення, садові товариства) мають труднощі зі збутом вирощеної продукції з причин обмеженої інформації про кон’юнктуру ринку. Значно ускладнює реалізацію цієї продукції відсутність дрібнотоварних формувань (обслуговуючих і заготівельних кооперативів), які на контрактній основі могли б гарантувати поставку певного обсягу продукції на оптові ринки або переробні підприємства. Замість цього, більшість посередників підвищують ціни реалізації або поставляють на ринок дорогу імпортовану продукцію, штучно зменшуючи доступ більшості населення до споживання цінних плодів та овочів.

Для аналізу факторів, що впливають на кон’юнктуру плодоовочевого ринку, доцільно проводити дослідження за такими напрямами: пропозиція, попит, цінова ситуація, торгівля та інфраструктура ринку. При цьому широко використовується балансовий метод аналізу та прогнозування. Баланс формування і використання продовольчих ресурсів плодоовочівництва розраховують за даними Державного комітету статистики України та результатами наукових досліджень. При цьому використовують показники за останні п’ять маркетингових років (з 1 липня по 30 червня). Розрахунки проводять за статтями балансу: загальна пропозиція (запаси на початок року, виробництво, імпорт); загальний попит (продовольство, корми, переробка на нехарчові потреби, втрати, експорт); залишки на кінець року; коефіцієнт співвідношення залишків до попиту (його зростання свідчить про виникнення передумов до зниження цін).

Пропозиція (кількість і якість товарів, поданих до реалізації) залежить від природних, організаційно-економічних і технологічних факторів. До перших належить клімат, родючість грунтів, рельєф. Щодо комплексу організаційно-економічних факторів, то основними тут є поділ праці, форми організації її та виробництва, розвиток інфраструктури ринку, грошова і кредитно-податкова політика держави. Серед технологічних чинників провідне місце належить якісному обробітку грунту, проведенню в оптимальні строки системи захисту насаджень від шкідників і хвороб, своєчасному догляду за рослинами та збиранню врожаю, а також його подальшій товарній обробці, зберіганню й переробці. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне виробництво плодів і овочів, їх імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка, маркування продукції, транспорт і зв’язок.

Обсяги пропозиції продуктів грунтуються на достовірному прогнозуванні розвитку вітчизняного плодоовочівництва. Задоволення потреб населення та консервної промисловості у плодах і овочах передусім залежить від підвищення рівня насичення садівницьких господарств капіталом, раціонального співвідношення порід і сортів, удосконалення територіальної організації та інших факторів, розвиток яких можна передбачити (спрогнозувати) і здійснити з бажаних напрямах і пропорціях. Основні параметри економічного розвитку плодоовочівництва (обсяг, якість, асортимент продукції тощо) визначатимуться не лише специфічними умовами відтворення виробництва та розподілу продукції, характерною особливістю яких є скорочення й різке подорожчання ресурсів, а насамперед дією об’єктивних законів ринку. Серед них провідне місце належить закону вартості, попиту, пропозиції. Це викликає необхідність зорієнтувати виробництво на найповніше задоволення потреб споживачів і одержання максимального прибутку. Прогнозування проводять у три етапи: аналіз стану плодоовочівництва; розробка та обгрунтування прогнозних показників розвитку галузі; конкретизація одержаних параметрів по адміністративних районах і окремих господарствах.

На першому етапі формують вихідну інформацію для прогнозу: розглядають досягнутий рівень та оцінюють тенденції розвитку плодоовочівництва в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і господарствах населення; аналізують фактори підвищення економічної ефективності виробництва продукції, розкривають резерви збільшення виробництва, зниження собівартості, поліпшення якості продукції та підвищення рентабельності галузі. Потім виділяють регіони з найсприятливішими умовами для вирощування окремих плодоовочевих культур, аналізують можливості та обгрунтовують основні напрями розвитку науково-технічного прогресу. Оскільки розвиток овочівництва значною мірою залежить від поглиблення агропромислової інтеграції його з промисловою переробкою плодів і овочів та розширення переробки і зберігання продукції в місцях її вирощування, слід ретельно вивчити можливості раціонального використання та збільшення виробничих потужностей консервної промисловості, зміцнення матеріально-технічної бази підсобних галузей садівницьких господарств, забезпечення їх фруктосховищами.

Другий етап прогнозування включає розробку та обгрунтування на перспективу основних показників розвитку плодоовочівництва: площі багаторічних насаджень, урожайності, валового збору плодів і овочів, собівартості продукції, продуктивності праці, рівня рентабельності галузі та ін. Їх обчислюють по окремих групах порід і в цілому по плодоовочевих культурах. Прогнозовані показники розробляють спочатку по адміністративних областях, а потім — по природно-економічних зонах і в цілому по Україні. Необхідні розрахунки виконують окремо по сільськогосподарських підприємствах (включаючи фермерські господарства), господарствах населення (колективні й присадибні сади), всіх категоріях господарств населення (сума показників сільськогосподарських підприємств і господарств населення). Оскільки основні показники розвитку плодоовочівництва нині формуються переважно під впливом природних факторів (дія технологічних і організаційно-економічних факторів досить послаблена через погіршення економічної ситуації в країні), то прогнозні величини площі багаторічних насаджень доцільно розраховувати за допомогою екстраполяції досягнутого їх рівня і динаміці за останні 10 років. При цьому передбачають певні зміни у структурі виробництва продукції. Найважливішим етапом прогнозування є визначення перспективної врожайності. Як відомо, рівень урожайності плодоовочевих культур залежить від багатьох факторів: грунтово-кліматичних умов, технології вирощування і зберігання врожаю, природно-сортового складу насаджень, їх віку тощо. Слід відзначити, що дані фактори взаємозалежні й діють у комплексі.

Найбільш придатним, на наш погляд, є нормативний метод прогнозування. Норматив урожайності розробляють для кожної групи культур у розрізі природно-економічних зон, а потім вираховують по областях за допомогою індексів. Останні визначають як відношення врожайності відповідної групи культур у сільськогосподарських підприємствах області до її рівня по зоні. При цьому використовують статистичні дані про досягнутий рівень урожайності в середньому за останні роки. Норматив урожайності плодоовочевих культур обчислюють на основі екстраполяції тренда досягнутого її рівня в модельних господарствах. При обгрунтуванні модельного господарства доцільно враховувати середньозважену врожайність по групі господарств з оптимальним рівнем спеціалізації на виробництві продукції садівництва.

В умовах обмеженості й різкого подорожчання ресурсів одним із основних факторів забезпечення одержання максимального прибутку на вкладений капітал і необхідних темпів збільшення обсягів і досягнення стійкості виробництва плодоовочевої продукції є вдосконалення територіальної організації галузі в системі агропромислового комплексу України. Передусім необхідно встановити правильні пропорції розвитку та поєднання плодоовочівництва з іншими галузями АПК даного регіону на основі цільового призначення виробництва продукції, а також подбати про впровадження раціональної структури й науково обгрунтованого породно-сортового співвідношення багаторічних насаджень відповідно до виробничих типів господарств.

Особливу увагу слід приділити підвищенню ефективності використання землі, трудових і енергетичних ресурсів, основного й оборотного капіталу. Раціональна або територіальна організація овочівництва здійснюється з урахуванням таких критеріїв: максимального використання можливостей природно-економічних факторів підвищення врожайності та цін, зниження собівартості, поліпшення якості, підвищення рентабельності виробництва продукції; найраціональнішого використання трудових і енергетичних ресурсів, виробничих потужностей консервних і виноробних заводів; скорочення втрат продукції під час транспортування та зберігання; забезпечення вимог щодо охорони навколишнього середовища.

У кожному районі та області обов’язково потрібно ретельно аналізувати природні й економічні умови, ефективність виробництва продукції, забезпеченість господарств ресурсами і можливі їх зміни у перспективі тощо. Для цього доцільно застосовувати такі показники за попередні 10—15 років: економічну оцінку грунтів, кількість опадів, теплозабезпеченість, частку культур у структурі плодоягідних насаджень, урожайність, собівартість, продуктивність праці, прибуток на 1 га площі плодоносних насаджень, рівень рентабельності виробництва, інтегральний показник територіальної організації виробництва продукції в натуральному виразі на 1 грн. витрат (індекси визначають як відношення відповідного показника досліджуваного об’єкта до середнього його рівня по зоні). При розробці раціональної схеми розміщення виробництва продукції садівництва і овочівництва враховують потребу у свіжих продуктах для насичення внутрішнього ринку даного регіону та в сировині для промислової переробки, а також необхідність виробництва частини продукції для продажу її за межі України й можливості міжрегіонального обміну.

Попит (кількість і вартість продуктів, які можуть купити споживачі) формується під впливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто залежить від чисельності населення, розміру його доходів, якості й вартості товарів, реклами тощо.

Дослідження попиту на плодоовочеву продукцію передбачає такі основні етапи: постановка проблеми; визначення мети і завдання; розробка прогнозу.

Постановка проблеми формується на підставі попереднього аналізу сучасної ринкової ситуації плодоовочевої продукції в Україні (регіоні) та оцінки задач щодо забезпечення потреб населення України (регіону) у даній продукції на прогнозний період.

Конкретні мету і завдання прогнозування попиту виявляють шляхом аналізу даних Держкомстату України про обсяги та канали реалізації плодоовочевої продукції вітчизняних товаровиробників, її експорту, даних опитування населення з переваг споживання.

      Прогнозування попиту — це послідовне дослідження за такими напрямами:
  • вибір об’єкта та методу прогнозування;
  • збір, обробка й аналіз даних щодо реалізації плодоовочевої продукції, опитування населення, посередників і працівників торгівлі з метою виявлення попиту на продукцію, його диференціація залежно від помологічних і товарних сортів, місця вирощування й продажу та інших чинників;
  • виявлення обмежувальних і стимулюючих факторів розвитку попиту;
  • вивчення прогнозного фону;
  • визначення прогнозного періоду та розробка робочої гіпотези;
  • прогнозування попиту за можливими варіантами в укрупненому асортименті.

Методи прогнозування попиту: статистичні; нормативні; компаративні; евристичні.

Статистичні методи грунтуються на статистичному аналізі й моделюванні поведінки споживача. Основним недоліком їх є те, що прогноз будується на базі інформації минулих років, і при великій тривалості прогнозного періоду виявлені залежності до кінця цього періоду можуть змінюватися.

Нормативні методи базуються на використанні норм споживання. Проте недоліком цього методу є те, що споживчі звички і особливо споживання конкретних видів продукції зумовлюються досить слабкою реакцією споживача на пропаганду раціональних норм споживання, у зв’язку з чим при нормативному підході прогнозується не дійсний, а бажаний для суб’єкта рівень споживання.

Компаративні методи (методи структурного моделювання, аналогій, порівнянь базуються на перенесенні інформації про один предмет досліджень на інший. Наприклад, передбачається, що структура попиту групи сімей з низьким рівнем доходу при зростанні його намагатиметься наблизитися до структури попиту сімей високої групи дохідності. Недоліками цих методів є відсутність повної аналогії в розмірах структури споживання порівняльних об’єктів як у часі, так і в просторі (наприклад, національні традиції в споживанні плодоовочевої продукції в різних областях країни неоднакові), труднощі в прогнозуванні їх змін та економічному групуванні населення.

Евристичні методи засновані на досвіді, інтуїції, уяві й творчості прогнозистів. До них перш за все належить метод експертних оцінок, який базується на узагальненні досвіду та інтуїції працівників, які володіють необхідною інформацією і знаннями ринку. Недоліком його є суб’єктивізм в оцінках. Тут же доцільно назвати метод соціологічних досліджень (опитування, анкетування та інше). Необхідно відзначити, що в зарубіжній практиці прогнозування цим методам відводиться значне місце. Тут широко використовують метод вербальної інформації, який характеризує зовнішнє середовище. Джерелом одержаних даних є засоби масової інформації.

Визначними факторами, які зумовили кризу ринку плодоовочевої продукції у 90-х рр., для сільськогосподарських підприємств України стали економічні умови їх функціонування. Зменшення посівних площ, зниження врожайності внаслідок незадовільного забезпечення цих підприємств технікою, добривами, гербіцидами, агрохімікатами, порушення якості та строків технологічних операцій, які проводяться і часто не відповідають прийнятим технологіям, призвело до зниження ефективності виробництва продукції овочівництва.

Спеціалізовані плодоовочеві підприємства втрачали своє значення через ліквідацію системи гарантованих закупок плодів і овочів та відсутність інфраструктури ринку овочевої продукції. Присадибне овочівництво має деякі переваги, зокрема, тут практично надомна праця як працездатних осіб, так і людей похилого віку. У поєднанні різних категорій працюючих можна краще доглянути за цінними овочевими культурами, своєчасно виконувати вибіркове збирання врожаю овочевих культур, зокрема, огірків, помідорів, перцю, кабачків, баклажанів із нерівномірним визріванням, що дає змогу поліпшити якість.

Як свідчить світовий досвід, одним із факторів, що сприяє ефективному розвитку сільського господарства значною мірою сприяє застосування інформаційних технологій, які завдяки обміну і обробці інформації за допомогою телекомунікацій, накопиченню і зберіганню великих обсягів інформації в банках даних з можливістю оперативного доступу до них забезпечують великі можливості підвищення продуктивності праці, оперативного продажу товарів і надання послуг, що особливо актуально на ринку плодоовочів. Вони набули поширення в інформаційних системах малих і великих підприємницьких структур, міжнародних організацій та забезпечили їх інтеграцію в глобальний процес інформаційного оновлення.

Аналіз потреб суб’єктів аграрного ринку України, і, насамперед, виробників плодоовочевої продукції, показує, що простого інформаційного обслуговування представників аграрної сфери недостатньо і є велика необхідність в одержанні консультаційних послуг та в підтримці, в кінцевому підсумку, прийняття актуальних, своєчасних і раціональних рішень.

Уже нині в областях України існують різні консультативні служби, але їх основна проблема полягає в недостатності достовірної, всеосяжної і цілісної інформації, що необхідна для вироблення слушних рекомендацій і варіантів рішень. Українськими вченими наразі напрацьовано достатньо технологій ефективного й раціонального ведення сільськогосподарського виробництва, розроблено оригінальні інформаційні технології комплексного аналізу і прогнозування екологічних, економічних та інших процесів за даними спостережень для підтримки оперативних управлінських рішень.

Дослідження особливостей і тенденцій розвитку ринку плодоовочів в Україні в умовах переходу до ринкової економіки показали, що відбулася переорієнтація діяльності сільгосппідприємств, змінилися їх пріоритети та структура вирощування плодоовочів, хоча обсяги виробництва цієї продукції, посівні площі під нею та валові збори залишаються майже на однаковому рівні з року в рік.

Основні обсяги вирощування плодів і овочів припадають на господарства населення, що пов’язано із низкою факторів, основними з яких є низький або ж від’ємний рівень рентабельності вирощування плодоовочевої продукції та низька купівельна спроможність кінцевих споживачів. Завдяки цим господарствам стрімко зросли відносні обсяги реалізації продукції на ринку.

Колишні оптово-роздрібні плодоовочеві комбінати в своїй більшості змінили підпорядкування і, у зв’язку із скороченням обсягів продукції, що закладається на зберігання, напрям діяльності, через що повною мірою не використовуються наявні площі для зберігання сільськогосподарської продукції. Оптовою заготівлею, зберіганням і реалізацією плодоовочевої продукції займаються в основному посередницькі структури, проте вони мало уваги приділяють саме зберіганню вітчизняної плодоовочевої продукції.

Залишаються невирішеними принципові питання галузі в цілому, це, зокрема, нестача ринкової і науково-технічної інформації виробничого призначення; існування застарілих паперових технологій обробки і розповсюдження інформації; відсутність достовірних цифрових картографічних матеріалів; інформаційні потоки не спрямовані на обслуговування виробничих структур населення; не налагоджені контакти і не забезпечений обмін інформацією з міжнародними та національними центрами наукової інформації в тому обсязі, якого потребує сучасний розвиток галузі.

Таким чином, як внутрішні, так і зовнішні чинники вимагають невідкладної реструктуризації інформаційного забезпечення плодоовочевого підкомплексу, організації системи моніторингу ринків продовольства і матеріально-технічних засобів, налагодження процесу розповсюдження ринкової і науково-технічної інформації, формування системи інформаційно-консультаційних послуг, освоєння та пропаганди досягнень науково-технічного прогресу для обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, реалізаторів і споживачів їхньої продукції.

Продовольчий ринок можна визначити як складну систему виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, розподілу, обміну і споживання. Його ефективне функціонування залежить від раціонального розвитку агропромислового виробництва і ринкової інфраструктури. Ринкова структура є сукупністю різноманітних ринків по ознаці їх взаємостосунків. Ринок плодоовочевої продукції формують виробничо-комерційні структури різних форм власності і організаційного управління. Роздержавлення і приватизація торгівлі дозволили перейти до єдиного, діючого на загальних принципах ринку плодоовочевої продукції.

Економічна теорія визначає ринок як систему економічних відносин з приводу вільної купівлі-продажу товарів, де формуються попит, пропозиція і ціни. Для того, щоб ця система сформувалася і об’єктивно функціонувала, треба створити такі умови, які передбачають ринкові взаємовідносини, ринкове саморегулювання („правила гри”), наявність вільних товаровиробників і посередників між ними, а також функціональних структур, що обслуговують сферу виробництва і обігу товарів (банківських, кредитних, страхових, наукових, інформаційних тощо). Все це становить ринкову інфраструктуру, центральною ланкою якої є підприємницький корпус.

      Як показують дослідження, основними передумовами формування підприємницької інфраструктури ринку є:
  • максимальна свобода господарської діяльності підприємств і громадян, свобода підприємництва;
  • повна відповідальність підприємств, підприємців, усіх працівників за результати економічної діяльності;
  • конкуренція виробників;
  • вільне ціноутворення (більша частина цін встановлюється на ринку, вільно балансуючи попит і пропозицію при державному контролі цін в обмеженій сфері);
  • відмова від прямої участі держави в управлінні господарською діяльністю підприємств і підприємців;
  • охоплення ринковими відносинами більшості сфер суспільства при збереженні неринкового сектора в тих видах діяльності, які не можуть бути підпорядковані комерційним критеріям (оборона, охорона здоров’я, освіта, наука, культура);
  • відкритість економіки, її інтеграція в систему сільськогосподарських зв’язків, коли господарським організаціям надається право здійснювати зовнішньоекономічні операції, а інофірмам — на рівних умовах функціонувати в Україні;
  • забезпечення соціальних гарантій громадянам з боку держави (надання рівних можливостей своєю працею і заощадженнями забезпечити належний рівень життя, державна підтримка непрацездатних і соціально незахищених членів суспільства).

Ринок в економічному розумінні — це система товарного обороту, яка включає виробництво й переміщення товару до споживачів. Основними категоріями ринку є попит і пропозиція, що реалізуються у процесі купівлі-продажу товарів через оптову й роздрібну торгівлю (рис.№1). Саме співвідношення попиту і пропозиції зумовлює структурні зміни виробництва, впливає на рівень і динаміку цін, викликає переливання капіталу й переміщення ресурсів виробництва між галузями та регіонами. Попит (кількість і вартість продуктів, які можуть купити споживачі) формується під впливом демографічних, якісних і вартісних факторів, тобто залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості й вартості товарів, реклами тощо. Пропозиція (кількість і якість товарів, поданих до реалізації) залежить від природних, організаційно-економічних і технологічних факторів. До перших належать клімат, родючість ґрунтів, рельєф.

Рис. №1 Ринок плодоовочевої продукції
Рис. №1 Ринок плодоовочевої продукції

Щодо комплексу організаційно-економічних факторів, то основними тут є поділ праці, форми організації її та виробництва, розвиток інфраструктури ринку, грошова і кредитно-податкова політика держави. Серед технологічних чинників провідне місце належить якісному обробітку грунту, проведенню в оптимальні строки системи захисту насаджень від шкідників і хвороб, своєчасному догляду за рослинами та збиранню врожаю, а також його подальшій товарній доробці, зберіганню та переробці. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне виробництво фруктів і ягід, їх імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка і пакування продукції, транспорт і зв’язок. Центральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі тощо. Саме ці елементи визначають товарний оборот продуктів плодоовочевої галузі.

Саблук П. Т. наголошує, що ринкова інфраструктура — це загальна основа безпосереднього здійснення обмінних процесів, фізичне місце контактування, взаємодії ринкових контрагентів, операторів ринку, тобто покупців та продавців. Основними формами фізичної ринкової інфраструктури виступають біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки, торгові доми, міські ринки, магазини дрібнооптової та роздрібної торгівлі. Ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції генеруються елементами інфраструктури з високою концентрацією попиту та пропозиції — біржами, аукціонами, ярмарками. Іноді до ринкової інфраструктури відносять також банки, страхові, факторингові та лізингові компанії, аудиторські фірми і т. п.

Саблук П. Т., Карич Д. Я., Коваленко Ю. С. вважають це помилковим і приєднуються до думки, що ці компоненти ринкового середовища утворюють підприємницьку інфраструктуру, яка обслуговує бізнес взагалі, а не один із його компонентів — збут продукції.

Ми розглядаємо поняття плодоовочевого ринку як організаційно-економічної системи виробництва овочів і фруктів для споживання в свіжому і переробленому вигляді і просування цієї продукції до споживача. Крім того, плодоовочевий ринок — поняття багатогранне і є системою, в якій узгоджуються економічні інтереси виробників і споживачів у процесі вільної купівлі-продажу. Споживачами виступають як окремі особи, так і різні організації — переробки, зберігання, оптово-роздрібної торгівлі. Як суб’єкти інфраструктури продовольчого ринку плодоовочевої продукції виступають виробники і споживачі плодів і овочів. Це сільськогосподарські підприємства нових організаційних структур, господарства населення, фермерські господарства, підприємства сфери агробізнесу, що включають переробку, зберігання і збут продукції.

Формування ринкової інфраструктури має два напрями: 1) з боку функцій (функціональний аспект); 2) з боку фізичних елементів (фізичний аспект). За умови адміністративно-командної системи ринкова інфраструктура виконувала пасивну технічну функцію товаропросування продукції від первинного виробника до кінцевого споживача. При цьому одним із її обов’язків було ще й суворе дотримання так званої дисципліни цін, тобто технічно правильне застосування в розрахунках директивно встановлених оптових (державних закупівельних) та роздрібних цін. З орієнтацією на цю функцію до елементів просто інфраструктури безпідставно відносили навіть переробні підприємства. Насправді слово „інфраструктура” з’явилось в економічній літературі в 40-х роках ХХ століття і мало той же зміст, що і у військовій справі, звідки воно й походить. А там під цим терміном розуміли комплекс тилових споруд, які забезпечують дію збройних сил: склади, воєнні матеріали, аеродроми, бази тощо. Ринкова інфраструктура фізично забезпечує обмінні процеси і має своєю функцією не застосування встановлених за межами обмінних процесів цін, а виявлення, генерацію ринкових цін як цін реального попиту та реальної пропозиції. Перехід від застосування до виявлення, генерації цін — в цьому головна суть, головний зміст реформування функцій фізичної ринкової інфраструктури. Крім того, в ряді випадків ринкова інфраструктура виконує також функції генерування чи регламентації навіть товарних потоків. Це відноситься до такого її елементу як оптові ринки. Вони організують свою роботу на основі попередньо укладених угод з виробниками щодо обсягу, якості та термінів поставок продукції.

З огляду на фундаментальний характер функцій ринкової інфраструктури слід підходити і до її фізичних елементів. В їх складі — біржі, оптові ринки, аукціони, торгові будинки, ярмарки, фірмові магазини підприємств, роздрібна торгівля (включаючи громадське харчування, ресторани, кафе і т.п.), міські ринки. У такому складі фізична інфраструктура існувала до останнього часу. Тепер її можна доповнити ще й електронними торгами з використанням сучасних комунікаційних засобів. Для України ця форма поки що залишається малодоступною. Кожен з перелічених елементів має свої специфічні завдання, відрізняється від інших певними особливостями організації та функціонування.

Ефективність системи маркетингу залежить від розвитку кожної його складової частини і сприяє зниженню втрат продукції і раціональному її використанню, задоволенню попиту споживача в якісних продуктах, Першість у цій системі належить переробці продукції. Для переробної промисловості, яка спеціалізується на переробці плодоовочевої продукції характерною повинна бути висока міра концентрації виробництва на основі інтеграції з сільським господарством. Це може бути велика вертикальна інтегрована організація (агропромислове об’єднання — АПО), яка спеціалізується на виробництві широкого асортименту; продуктів. До її складу можуть входити сільськогосподарські підприємства, фермерські, господарства населення та переробні підприємства. В ній доцільно запровадити контрактну форму організації виробництва. У контрактах повинні бути обумовлені, зокрема, сорти, обсяги та строки постачання продукції, ціни на неї. Переробні підприємства у свою чергу, згідно з договором, повинні постачати господарствам добрива, отрутохімікати, машини тощо. Переробку фруктів і овочів можуть здійснювати також селянські кооперативи. По суті, виникла необхідність створити сприятливі умови для ефективного розвитку і раціонального поєднання всіх складових технологічного процесу: виробництва, переробки, зберігання продукції, а також торгівлі нею. Можливі різні варіанти співвідношення в розвитку окремих виробничих і торговельно-збутових формувань, а також кооперування різних підприємств у цих сферах.

Вироблена для споживання у свіжому та переробленому вигляді продукція надходитиме в оптову і роздрібну торгівлю, а також мережу громадського харчування. Оптову реалізацію свіжих фруктів і овочів можуть здійснювати: кооперативні аукціони, торгові центри та оптові ринки.

Оптовий ринок — це місце регулярних торгових угод оптовиків з метою продажу-купівлі різнорідної плодоовочевої продукції (рис.№2).

Враховуючи обмеженість капітальних вкладень в Україні, оптові ринки доцільно створювати переважно на основі існуючих підприємств оптової торгівлі, матеріально-технічна база яких найбільш близька за структурою до потреб оптових ринків із залученням місцевих бюджетів.

      Функції оптового ринку такі:
  • створення організаційних умов для проведення оптових торгів;
  • організація аукціонних і конкурсних торгів;
  • забезпечення контролю якості реалізованої продукції;
  • контроль за дотриманням правил торгівлі;
  • збір, узагальнення та інформування учасників оптових торгів про стан попиту і пропозицій на продукцію та рівень цін;
  • надання учасникам оптових торгів послуг транспортних організацій на замовлення;
  • забезпечення учасників необхідною торговою та вантажно-розвантажувальною технікою, вимірювальним обладнанням тощо;
  • виконання на замовлення учасників внутрішньоскладських переміщень товарів, а також розвантаження і навантаження торговельних вантажів;
  • надання учасникам оптової торгівлі соціально-побутових послуг;
  • організація охорони об’єктів ринку, системи реєстрації учасників, роботи системи засобів внутрішнього зв’язку, забезпечення протипожежної безпеки;
  • прибирання території, складських і офісних приміщень.

Рис. №2. Схема організації оптового плодоовочевого ринку
Рис. №2. Схема організації оптового плодоовочевого ринку

Для забезпечення функціонування оптового ринку при ньому створюються спеціальні служби: інформаційна, розрахунково-фінансова, юридична, консультативна, громадського харчування, готельного господарства, транспортна, а також державна служба сертифікації та контролю за якістю продукції. Оптовий ринок повинен бути конкурентоспроможним у порівнянні з іншими каналами розподілу, оскільки заборонити оптову торгівлю товарами поза межами даного ринку неможливо.

Вищим органом управління оптовим ринком є рада директорів. Вона функціонує в межах компетенцій, встановлених загальними зборами акціонерів. Рада призначає генерального директора, який очолює адміністрацію ринку і відповідає за поточні справи у відповідності з напрямами загальної політики розвитку ринку. Його адміністрація повинна мати спрощену структуру управління та мінімальне число штатних співробітників. Роль адміністрації — це організація та здійснення контролю за внутрішнім розпорядком і виконанням правил торгівлі, забезпечення учасників ринку інформацією про кон’юнктуру і ціни на сільськогосподарську продукцію та продовольство.

Саблук П. Т. визначає оптовий ринок як велике торговельне підприємство, яке діє постійно і має в своєму розпорядженні комплекс необхідних засобів для купівлі-продажу широкої номенклатури сільськогосподарських та продовольчих товарів. Оптові ринки успішно діють протягом багатьох років у країнах Західної Європи, США Японії. Мета створення оптових ринків зводиться до того, щоби роздрібна торгівля та система громадського харчування одержували широкий асортимент продукції як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва в одному центрі. Це — техніка та технологія обмінних процесів, яка дозволяє оперативно реагувати на запити споживача. Не менш важливою є роль оптових ринків і в ціноутворенні. Саме тут формуються внутрішні ринкові ціни на багато видів продовольства, овочі, фрукти, картоплю, худобу та м’ясо, рибу, молочні продукти, птицю, квіти. Торгівля базується на принципах переважно публічного відкритого торгу і створює необхідні передумови для виявлення ринкової ціни. До завдань оптового ринку входить надання підприємствам торгівлі та виробникам сільськогосподарської продукції та продовольства місця на ринку, створення умов для доробки та передпродажної підготовки продукції, забезпечення ринковою інформацією, транспортне обслуговування та паркування. Зустрічаються ринки багатопрофільні та вузькоспеціалізовані. Проте і на багатопрофільних основною продукцією є плодоовочева. Організаційно-правові форми варіюють: акціонерні товариства з провідною роллю держави, акціонерні товариства з провідною роллю приватних підприємств, кооперативи, приватні ринки однієї чи двох компаній. Джерелами покриття витрат на здійснення функцій є торгові надбавки та плата за послуги за окремим прейскурантом. За характером торгів окремі оптові ринки наближаються до бірж — тут проводяться торги аукціонного типу. В інших випадках діалог покупця з продавцем індивідуальний. Залежно від структури товарного асортименту розрізняють продовольчі оптові ринки та плодоовочеві аукціони.

Суть аукціонної системи реалізації плодоовочевої продукції можна визначити так: продавець встановлює на продукцію найвищу ціну, яка в результаті торгів може бути або знижена, або залишиться на тому ж рівні в залежності від гостроти конкуренції між покупцями. Аукціони створюються виробниками, тобто на інтеграційній основі в її кооперативній формі. Зараз в Нідерландах налічується 40 аукціонів, які рівномірно розміщені по території країни в усіх її провінціях. Через аукціони реалізується 100% тепличних овочів, 85% овочів відкритого грунту, 80% фруктів, 50% шампіньйонів.

Аукціони створюються в районах виробництва плодоовочевої продукції і організують свою роботу на основі угод (договорів) з фермерами. Великі аукціони об’єднують 500—800 і навіть більше господарств. їх розміри невеликі. Наприклад, в провінції Westland, де розміщений аукціон Westland Noord, середній розмір овочівницької ферми складає 4 га, в тому числі 0,7 га під склом. Фермер-член аукціону сплачує вступний внесок та робить щорічні відрахування в розмірі 4—5% від вартості реалізованої продукції, які використовуються для виплати заробітної плати персоналу аукціону, на поточні витрати, управління, придбання нового та модернізацію наявного устаткування. За умовами договору фермер зобов’язаний поставляти на аукціон продукцію заданого обсягу, асортименту, відповідної якості та в певні терміни. В свою чергу аукціон гарантує закупку та оплату фермеру продукції, надає транспортні послуги та послуги із зберігання, сортування, пакування товару.

      Основними завданнями аукціону є:
  • організація суворо регламентованого розпродажу продукції сформованої у великі партії, однорідні за якістю та упаковкою;
  • встановлення рівня мінімальних цін, визначення виплат компенсації фермерам у випадку вилучення їхньої продукції з аукціону з кон’юнктурних міркувань;
  • розробка вимог до якості продукції та контроль при прийомі та на стадії виробництва;
  • стимулювання розширення асортименту продукції;
  • надання послуг покупцям шляхом здачі в аренду сховищ, холодильників, торгового кредиту на 10 діб, інформації про ринки і т.п.;
  • вивчення ринків збуту та публікація ринкової інформації.

Необхідно зазначити, що аукціон не стає власником сільськогосподарської продукції, а є місцем зустрічі контрагентів, які укладають індивідуальну угоду і здійснюють розрахунки по ній через аукціон з передачею певної частки платежів чи виторгу в його розпорядження.

Поделиться:

Содержание даной главы: