Генетика как теоретическая основа селекции сельскохозяйственных культур:
Адаптивные свойства сорта

автор:

Ми живемо в епоху, коли клімат Північної півкулі швидко змінюється у бік потепління. За деякими даними останнє десятиліття виявилося найтеплішим за останні 160 років, причому кліматичні показники мали багаторічні цикли коливання. Тому, трирічне випробування сортів не завжди відображає погодні умови наступного періоду. Якщо тенденція потепління збережеться ще на 10—15 років, то селекціонери повинні бути готові до того, що нові сорти потраплять у виробництво в інши кліматични обставини у порівнянні з тими, які існували у період роботи з ними.

      Параметри новоствореного сорту, що повинні бути поліпшені:
  • Ознаки продуктивності, що грають ведучу роль в оптимальних умовах: валовий фотосинтез, транспорт речовин, конкуренція рослин у посіві.
  • Ознаки стійкості до стресів визначають величину врожаю в континентальному кліматі, у т.ч. в Україні.
  • Ознаки, пов’язані з вимогою до технології обробки та переробки врожаю (придатність до механізованого збирання, скоростиглість, хлібопекарські якості, лежкість при зимовому збереженні й ін.). Єдиний шлях підвищення реального врожаю — скорочення непродуктивних витрат сухої речовини і збільшення її частки в господарсько цінній частині рослини.

Втрати в процесі фотосинтезу непереборні селекційними методами і вони не можуть розглядатися як шляхи збільшення врожаю. Біологічна продуктивність стародавніх і сучасних сортів практично однакова. Всі успіхи селекції за останнє сторіччя пов’язані зі збільшенням частки біомаси, зосередженої в господарсько-корисних органах (зерно та ін.). Задача селекції — забезпечити максимальний перерозподіл пластичних речовин на користь господарсько корисних органів (ГКО), використовуючи збільшення таких індексів (до певної величини) як збиральний (HI), атракції (AI), мікророзподілу (Mic) та ін., скорочення кількості і розмірів вегетативних органів, що не працюють на продуктивність (підгони, пасинки, непродуктивні пагони та ін.). Нові сорти озимої пшениці мають НІ=45-50%, стародавні — 35%.

В.А. Драгавцев (2003) пропонує вивчати не ознаки, а 7 фізіолого-генетичних систем, за допомогою яких селекціонер поліпшує врожай, стійкість і якість рослин:

  • атракція продуктів фотосинтезу із стебла і листків у колос (кошик, початок і т.д.) у так звані центри атракції;
  • мікророзподілення атрагованої пластики між зерном і половою, ядрами сім’янок і лузгою у кошику соняшника, насінням і стулками бобів у бобових і т.д.;
  • адаптивність (холодо-, посухо-, жаро-, соле-, кислотостійкість і т.п.);
  • горизонтальний імунітет;
  • оплата одиниці лімітуючого фактора ґрунтового і повітряного живлення (світло, вода, мінеральне живлення);
  • толерантність до загущення (слабка внутрішньосортова конкуренція);
  • тривалість вегетаційного періоду.