Селекция и генетика гречихи:
Классификация, кариотип и биологические особенности

автор:

Гречка відноситься до родини гречані — Polygonaceae, роду Fagopyrum, який представлений 16 видами, в т.ч. 13 однорічними і 3 багаторічними. Серед них тільки один вид F. esculentum (2n=16) є культурним. Йому властива гетероморфна система самонесумісності. У гречки штучно одержані тетраплоїдні форми і сорти (4n=32). У роді Fagopyrum 11 видів гетеростільних несумісних і 5 — гомостільних самосумісних, у т.ч. гречка татарська, широко поширена як смітна рослина.

Центр походження гречки — Південно-західний Китай, з якого вона розповсюдилася в північні райони Китаю, Корею і Японію, а потім — до Сибіру і Європи. Цьому сприяли унікальні поживні особливості зерна, здібність до інтенсивного зростання, невибагливість до грунтів, прекрасні медоносні властивості (70—250 кг меда/га), наявність скоростиглих форм. Гречана крупа містить 10—18% білка з великим вмістом незамінних амінокислот, що обумовлює її гарну засвоюваність людським організмом.

За біологічною цінністю (амінокислотний склад) білки гречки наближаються до білка сухого молока (92,3%) і курячого яйця (81,4—99,3%). Жири гречки (2,5—4%) мають високий вміст незамінних для людини лінолевої і ліноленової кислот, а також вітаміну Е, що має антиоксидантні властивості. Гречана крупа довго зберігається, не втрачаючи харчових якостей.

Гречка — єдина в нашій країні культура, що містить в зерні вітамін Р. Вона перевершує інші круп’яні культури за вмістом вітамінів РР, В2, а також є джерелом вітамінів В6 і В1 і мінеральних елементів, особливо заліза, міді і цинку. Все це робить її цінним продуктом дієтичного і дитячого харчування.

На територію України гречка була завезена ще в VII-VI століттях до нашої ери. В розповсюдженні цієї культури велику роль відіграли кочові племена — гуни, які в І столітті н.е. почали пересуватись з Центральної Азії на Захід, а в 375 р. зайняли території від Дону до Карпат. Згодом, через велику нестійкість врожаїв, культура майже повністю зникла з посівів. Повторно на територію сучасної України гречка проникла в XV-XVI століттях із західної Європи та із Сходу — з Росії. Із Європи була завезена безкрила форма гречки, а з Росії — крилата. Зерно її служило предметом торгівлі.

У другій половині XIX століття, особливо в Чернігівській губернії та в західному регіоні, гречка знайшла сприятливі умови для свого росту і розвитку. Тут вона швидко розповсюдилась у поміщицьких та селянських господарствах і на початку XX століття за посівними площами та валовим збором вже займала трете місце серед зернових культур. У 1940 р. площі під гречкою в Україні становили 723 тис. га. В 90-ті роки посіви гречки почали інтенсивно збільшуватись і в 1998 р. досягли 493 тис. га. В 2000 році вони перевищили 500 тис. га — гречка стала бартерною культурою. За посівними площами гречки Україна знаходиться на другому місці після Росії. В країнах СНД гречку вирощують в Росії, Казахстані і Білорусі. В Прибалтиці посіви гречки незначні.

Слід зазначити, що в останні роки гречка розширює ареал свого розповсюдження. Про це свідчить реєстрація сортів в каталогах. Якщо декілька років тому до гречкосіючих можна було віднести всього декілька країн, то на кінець XX століття вже в дев’яти країнах світу, не враховуючи країн СНД, зареєстровано сорти гречки. За даними Міжнародного Союзу по охороні нових сортів рослин (УПОВ), тільки в Німеччині зареєстровано 12 сортів гречки, по 5 — в Данії, Японії, Польщі, по 1—2 сорти — в Чехії, Аргентині, Австрії, Угорщині, Словаччині, США. Це сорти переважно факультету біотехнології Університету м. Любляни (Словенія) — Сіва, Петра, Дар’я, польської селекції — Елена, німецької — Емпіре та чеської — Піра.

Гречка — культура різностороннього використання з безвідходною технологією вирощування: зерно переробляється на крупу, борошно (дієтичний продукт харчування); плодові оболонки (лузга) можуть бути використані як кормова добавка, в медицині як ізоляційний матеріал від радіаційних променів тощо: на кореневій системі поселяються азотфіксуючі бактерії, які використовуються для виготовлення препарату Діазобактерин; стебло містить антоціани, які можна використати як харчовий барвник (на соломі виростити харчовий гриб Вешанка, а солому згодувати худобі); молоде листя і квітки багаті на рутин — вітамін Р, крім цього з молодого листя готують салат; квітки використовують як чай, вони медоносні — дають продукти бджільництва. Гречка може вирощуватись протягом всього безморозного періоду і використовуватись у медоносному конвейєрі для бджіл.

За морфологічними, біологічними і агрономічними особливостями гречка радикально відрізняється від інших зернових культур. Незвичайне поєднання таких властивостей як низька врожайність і величезний потенціал продуктивності, теплолюбність і здатність виростати в помірних широтах, невибагливість до грунтів і слабка чутливість на високу родючість, вологолюбність і здатність активно відновлювати зростання після засухи, одночасні цвітіння і плодоутворення, закріпило за нею репутацію „загадкової” культури.

Селекційна практика повністю підтвердила її неординарність. Традиційні методи (міжсортова гібридизація і добір) дозволяють лише в незначній мірі підвищити врожайність гречки. На підставі вчення М.І. Вавилова доктор Н.В. Фесенко розробив метод планомірного поліпшення культури і створив перші сорти нового покоління, що володіють підвищеними адаптивними можливостями.