Селекция и генетика рапса:
Биологические особенности, классификация и происхождение

автор:

Ріпак належить до найдавніших олійних культур. Він вирощувався людиною ще за 4 тис. років до н.е. В Європі в культурі відомий з другої половини XVI ст. Вирощувається в багатьох країнах, особливо в районах, де природні умови не дозволяють вирощувати інші олійні культури. У насінні озимого ріпаку міститься до 50% олії, в насінні ярого — 45%, 20—33% білка і 25—30% вуглеводів. Ріпакова олія використовується в їжу, для виготовлення маргарину, у металургійній, лакофарбовій, миловарній, хімічній і текстильній промисловості, а в останнє десятиліття — в якості біопалива як замінник солярки.

При переробці насіння ріпаку на олію залишається макуха, або шрот — цінний корм, в якому міститься 38—40% збалансованого за амінокислотним складом і добре перетравного білка.

У ЄС безерукові та малоглюкозинолатні сорти ріпаку використовуються для одержання харчової олії, олії для палива замість солярки, високобілкового шроту. Він є основною олійною культурою в країнах ЄС і Канаді з врожаєм насіння 27—35 ц/га. Олія кращих сортів ріпака містить близько 57% олеїнової, 28% лінолевої, 7% ліноленової жирних кислот і у ній повністю відсутня ерукова кислота. Безерукові сорти типу „00” введені в реєстри Канади, Німеччини, Швеції, Франції, Польщі, Білорусі, Росії, України та ін.

В Україні для промислових цілей традиційно вирощують озимий ріпак в західних областях України, а в останні 2—3 роки безеруковий і малоглюкозінолатний озимий ріпак зайняв великі площі в усіх грунтово-кліматичних зонах країни.

Ріпак (Brassica napus oleifera) відноситься до роду Brassica L., родини хрестоцвіті (Cruciferae) і має яру (В. napus oleifera annua) та озиму (В. napus oleifera biennis) форми.

Більшість ботаніків відносять представників родини хрестоцвіті до рослин середземноморського походження. Дикорослий ріпак не відомий, але в багатьох країнах Європи, Америки, Азії і Північної Африки зустрічається в здичавілому стані як бур’ян. На думку Е. Н. Синської, ріпак походить з Європи. Його батьківщина — Голландія і Англія, звідки він у XVI ст. розповсюдився до Німеччини, потім до Польщі і західних районів України. У Росії як олійну культуру його почали обробляти з початку ХІХ ст…

Ріпак — природній амфідиплоїд (2n=38 з геномом ААСС), в походженні якого брали участь свиріпа (B.campestris oleifera Metzg., 2n=20) з геномом АА і капуста (В. oleracea L., 2n=18) з геномом СС. Ресинтез ріпака здійснювався в Японії, Швеції та інших країнах.

Ріпак — недостатньо вивчений вид. Серед озимих і ярих форм його виділяють 12 різновидів. До основних ознак їх відносяться тип суцвіття, забарвлення квіток, черешків листків і нижньої частини стебла, довжина і положення стручків, розмір насіння. Найбільш поширені різновиди озимого ріпака: rossica, guiemalis і italica; ярого — corimbosa і subrubescens. Усі сорти озимого ріпака ділять на три агробіологічні групи: пізньостиглу, середньостиглу і ранньостиглу.

Пізньостигла група в основному включає сорти Великобританії, Швеції і Канади. До неї відносяться високорослі рослини з великою кількістю крупних листків (до 20). Вегетаційний період становить більше 310 днів. За весняної сівби озимі форми здатні накопичувати до 100 т зеленої маси на 1 га і утворюють не більше 3% квітконосних пагонів.

Найбільш чисельна група озимого ріпака на земній кулі ранньостигла. Вегетаційний період становить до 280—290 днів До неї відносяться більшість сортів Угорщини, Польщі, Чехословаччини. За весняної сівби рослини цієї групи утворюють до 30—100% квітконосних пагонів. У нашій країні найбільш поширений середньостиглий озимий ріпак (сорти Вінницький 15/59, ВЭМ, Дублянський, Митницький 2, Немерчанська 2268, Промінь, Снітнінський, Ювілейний та ін.). Вегетаційний період складає 300—310 днів.

Вегетаційний період ярого ріпаку скоростиглої групи — до 80—90 днів, середньостиглої — 90—110, пізньостиглої — більше 110 днів.

Морфологічні ознаки.

Корінь — стрижньовий, потовщений у верхній частині і добре розгалужений в орному шарі, проникає в грунт у озимого рапсу до 3 м, у ярого — до 2 м. Стебло — циліндрове, прямо розгалужене, з 9—10 рівномірно розташованими бічними пагонами першого порядку, заввишки 130—190 см

Листки почергові, черешкові, сизо-зелені або фіолетові, вкриті восковим нальотом, неопушені або злегка волосисті: нижні — ліровидно-пірчастонадрізані з овальною або округлою тупою верхньою частиною, утворюють компактну або злегка підведену над поверхнею грунту розетку; середні — подовжено-списоподібні: верхні — цілісні, подовжено-ланцетовидні.

Суцвіття — гроновидне (іноді щитковидне), рихле. Квітки починають розкриватися з його нижньої частини. Квітка має чотири жовті пелюстки різних відтінків, чотири еліптично яйцевидних чашолистка, квітконіжку, шість тичинок (із них дві зовнішні коротші за внутрішні), в основі коротких тичинок знаходяться два нектарники, одна маточка з голівчатою приймочкою. Зав’язь двогнізда, верхня, з 20—40 насінними зачатками.

Плід — стручок, прямий або злегка зігнутий, розташований по відношенню до стебла під прямим або тупим кутом, завдовжки 6—12 см. Стулки стручка гладкі або слабобугорчасті. Тонка плівчаста перегородка між стулками закінчується безнасінним носиком. У стручку 25—30 насіння. Насіння кулясте, злегка комірчасте, чорно-сизе, сірувато-чорне або темно-коричневе, діаметром 1,7—2,5 мм. Маса 1000 насінин — 2,5—5 г у ярого і 1—7 г у озимого ріпака.