Экология - теоретическая основа рационального природоиспользования:
Задачи и цели экологии и агроэкологии

автор:

Екологія — наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем усіх рівнів — від організмів до біосфери -і їх взаємодію із зовнішніми умовами. Пізнання законів, які вивчають структуру різних рівнів життя на Землі і механізмів регуляції їх функцій — єдиний шлях раціонального природокористування.

У перекладі з грецького «екологія» — наука про дім, місцепроживання. Термін «екологія» і визначення до нього введені у наукову літературу в 1886 р. німецьким природовипробувачем Е. Геккелем. Першопочатково це було вчення про взаємозв’язки живих організмів і середовища. Велика заслуга в цьому належить вченим В.І. Вернадському, С.Л. Сєверцеву, В.Н. Сукачову та іншим.

Практична екологія існувала ще на зорі розвитку людства. У примітивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, повинен був мати певні знання про навколишнє середовище, тобто про сили природи, рослини і тварин. Нині ми, здавалося б, менше залежимо від природи у своїх насущних потребах і тому схильні забувати, що залежність ця збереглася. Ми мало приділяємо уваги тим благам, які надає нам природа, і поки не настане якої-небудь кризи, ми приймаємо їх як дещо само собою зрозуміле.

Збереження цивілізації залежить від наших знань про природу і розумних дій, спрямованих на збереження і поліпшення навколишнього середовища в процесі виробництва тих або інших матеріальних засобів, необхідних для життєдіяльності суспільства.

Для розробки питань теорії екології, її складової частини — агроекології та використання результатів досліджень у практиці народного господарства необхідно визначити методи і завдання даної науки.

У чому полягає специфіка екології як суспільно-біологічної науки, що дає можливість легко виділити її з інших біологічних дисциплін? Ведучі екологи вказують на таке.

Специфічний предмет дослідження: з одного боку — організми, популяції і біоценози, з другого — середовище і фактори життя і, кінець кінцем, закономірності взаємовідносин тих та інших. Інші біологічні дисципліни завжди вивчають особину або її частини, екологія ж вивчає організм або частіше групу особин.

Специфічне загальне завдання дослідження: вивчення життя і виявлення закономірностей динаміки чисельності організмів. Закономірності динаміки чисельності популяцій виявляються на основі вивчення розмноження, живлення, росту, міграцій, паразитів, ворогів та інших явищ і факторів, що зумовлюють поповнення і зменшення популяції.

Специфічний — основний метод дослідження: кількісний облік організмів.

Специфічні основні поняття, серед яких можуть бути виділені такі: для визначення середовища проживання (біотоп, стація, місцепроживання); для визначення факторів життя (абіотичний, біотичний, діапазон, спектр); для угрупувань організмів (життєва форма, популяція, біоценоз, сукцесія); для характеристики взаємовідношення організмів і середовища (боротьба за виживання, пластичність, ніша, ланцюги живлення, піраміда чисел); для визначення показників чисельності організмів (як часто зустрічається, ряснота, біомаса, індекс щільності, продукція та ін.).

Специфічний характер роботи еколога: організми вивчаються в біоценозі, в природних умовах життя (для штучно виведених людиною рас, сортів і порід — у їх специфічному середовищі). Еколог вивчає тільки живі організми (рослини і тварин), але в природних умовах їх існування.

Отже, специфіка екології полягає не в самостійному вивченні біоценозів, а у вивченні організмів, які їх заселяють.

Специфічний тісний зв’язок екологічного дослідження з практикою народного господарства. Еколог не тільки аналізує і пояснює зміни, що відбуваються в природі під впливом стихійної або спрямованої господарської діяльності, але й активно керує комплексними дослідженнями для розумного перетворення тваринного і рослинного світу, тобто зміни видового складу і чисельності певних біотипів.

Екологія може використовувати для своїх цілей дані інших біологічних наук, вона тісно зв’язана із всіма біологічними дисциплінами і обслуговує всі галузі виробництва, які використовують живі організми або окремі їх властивості.

Аграрна екологія є галуззю загальної екології і вивчає закономірності екологічних процесів і технологічних рішень у галузі сільськогосподарського виробництва. Агроекологія як самостійна наука виникла внаслідок різкого загострення екологічних проблем в аграрному виробництві, завданням якої є розробка на екологічній основі прогнозів розвитку сільського господарства, альтернативних моделей у землеробстві, рослинництві і тваринництві, знаходження шляхів несуперечного синтезу господарювання і охорони природи.

Агроекологія формується як самостійна наука на стику багатьох наук, її основою, з одного боку, є природничі науки, що входять до комплексу загальної екології, а з другого — чисто виробничі науки про вирощування культур і одержання високих урожаїв: землеробство, рослинництво, агрохімія, селекція, захист рослин.

У зв’язку з наростаючою деградацією природного середовища, агроекологія тісно пов’язана з тваринництвом, зоогігієною та іншими науками зооветеринарного профілю, а також у цілому з охороною природи і соціальною екологією.

Предметом агроекології є посіви і насадження сільськогосподарських культур, тваринницькі ферми, а також аграрний ландшафт у взаємозв’язку з середовищем проживання. Агроекологія розглядає системи землеробства і технології вирощування сільськогосподарських культур і тварин у світлі витрачання і відтворення природних ресурсів, оцінює екологічну обґрунтованість екологічних рішень. Вона повинна розробляти теоретичні основи для екологічно безвідходного і нешкідливого виробництва продуктів рослин-ництва, тваринництва, для формування агроландшафтів так, щоб вони зберігали гармонійну рівновагу з біосферою.

Відомо, що потенційна, генетично зумовлена продуктивність сучасних сортів культурних рослин достатньо висока. У зернових вона досягає 200—300 ц/га, у цукрових буряків і картоплі — 1200—1300 ц/га. В умовах реального виробництва в агроекосистемах реалізується тільки 15—30% потенційної продуктивності. Недобір 85—70% потенційного врожаю може бути віднесений також за рахунок обмежуючої дії екологічних і ценотичних факторів. Таким чином, агроекологія в доповнення до сільськогосподарської практики має не меншу можливість забезпечити черговий ріст виробництва сільськогосподарської продукції, ніж генна інженерія, біотехнологія або інтенсифікація виробництва. Причому цей ріст не буде супроводжуватися шкідливими для природного середовища побічними ефектами.