Экологическая роль природно-заповедных территорий Украины:
Экологическое значение ландшафтов и заповедных территорий

автор:

Комплексні критерії цінності природно-заповідних територій включають параметри, які оцінюють значення основних компонентів заповідних екосистем — рослинного і тваринного світу, ґрунтового покриву, гідрологічних умов та ін. Рослинний світ є основним компонентом екосистем, що визначає функціонування інших компонентів. Тому першочерговим завданням є розгляд критеріїв ботанічної цінності природно-заповідних територій. Домінуючим типом по площі і фітомасі є ліси.

Суть позитивного екологічного впливу лісів така. Ліс найкраще, порівняно з сучасною системою штучних заходів, захищає ґрунт. Ліси затримують опади на поверхні своєї фітомаси, тобто зменшують інтенсивність опадів і енергію крапель, значна кількість вологи нагромаджується і в лісовій підстилці (у 5—6 разів більше від її сухої маси). Ґрунти під лісом водопроникні й менше промерзають, що разом з вищезгаданими факторами сприяє зниженню до мінімуму поверхневого стоку і збільшує ґрунтовий стік. Вода, проникаючи в ґрунт, очищається від мулу і дрібнозему. Підґрунтові води, які формуються під лісом, за своєю цінністю не можна порівнювати з водами, що нагромаджуються у водосховищах. Такий перерозподіл вологи протягом року сприяє зниженню повені навесні, збільшенню надходження вологи в річки влітку. Встановлено, що вирубування лісів у басейні річки викликає швидке надходження снігових і дощових вод у річки, бурхливу повінь і сильний спад рівня в посушливий період.

Ліс підвищує мінімальні й знижує максимальні температури повітря, зменшує середню температуру повітря і амплітуду, оптимізує вертикальні температурні градієнти. Абсолютна вологість повітря в лісі дещо вища, ніж на відкритому місці. Ліси зменшують швидкість вітру, що знижує можливість вітрової ерозії та інтенсивність випаровування вологи із сільськогосподарських полів. Рослини засвоюють вуглекислоту, виділяють кисень і летучі речовини, які мають бактерицидну та іншу дію.

Екологічна роль лісів суттєво змінюється залежно від порід дерев, віку, повноти, продуктивності, механічного складу ґрунтів, рельєфу водозбору, характеру гідрографічної мережі, географічної зони.

Структура і функції лісів взаємопов’язані. Тому для посилення будь-якої корисної функції лісу слід цілеспрямовано змінювати його структуру.

Наприклад, для посилення протиерозійного значення лісів необхідно збільшити їх повноту, що сприятиме зростанню листкової поверхні й затриманню опадів у кронах, зменшить їх ерозійну небезпеку; ввести такі породи дерев або чагарників, які формують добре розвинуту кореневу систему та ін.

Отже, ліс — багатофункціональна екологічна система. Кожна функція його визначається природними і соціальними умовами, характеристикою лісових екосистем. Тому ліси треба розглядати не тільки як сировинний ресурс, але і як джерело всіх видів їх корисності. Для здійснення цих принципів у повній мірі необхідний всебічний екологічний і економічний аналіз усіх корисних властивостей лісу, що дасть можливість знайти раціональні режими лісокористування, знайти «золоту середину» між сировинними, екологічними і економічними видами лісокористування.

Однією з екологічних функцій природно-заповідних територій є також їх гідрологічна роль, яка полягає у збереженні та відтворенні водних ресурсів. При відсутності (як правило) на їх території ерозійних явищ, низького вмісту у водах об’єктів, що охороняються, хімічних речовин і завислих часток, зарегульованості стоку компонентами ландшафтів гідрологічна ефективність природно-заповідного фонду значна.

На основі морфологічного аналізу виявлена гідрологічна роль компонентів ландшафту, яка розкривається через виконані ними водоохоронно-водо-регулюючі функції.

Водоохоронна роль — формування поверхневого стоку і вод водойм з високим якісним складом — у найбільшій мірі властива лісовим і болотним екосистемам.

Водорегулююча роль — переведення поверхневого стоку в ґрунтовий — тісно пов’язана з інфільтраційними властивостями поверхневого шару ґрунту. Найбільшу водорегулюючу здатність мають лісові ґрунти.

Водойми розміщені тільки на 3% території України, що охороняється, однак на ряді об’єктів вони є ядром заповідності, займають понад 20% площі, а заакумульовані об’єми вод перевищують формуючий середній багаторічний стік.

Одним з таких є Шацький національний парк, площа якого 32515 га. Він представляє собою систему пов’язаних між собою мережею старовинних вибалків стоку озер так званої Шацької групи, болотяні, лукові масиви і колгоспні землі. Парк створений для охорони унікальних природних комплексів у районі розміщення групи Шацьких озер, а також для створення умов для відпочинку, організації туризму. Однією з головних екологічних характеристик природно-заповідних територій є їх ботанічна цінність. Вона може бути оцінена за абсолютною кількістю видів, що ростуть на природно-заповідній території. Найбільше значення при цьому має встановлення їх флористичної репрезентативності щодо флори України.

Окремо виділяють території, що є єдиним місцепроживанням рідкісних реліктових і ендемічних видів. До них, наприклад, належать філіал Карпатського заповідника — «Долина нарцисів», філіал Українського державного заповідника «Кам’яні могили», заказник Куболач у Республіці Крим, Бущанський заповідник у Рівненській області та ін.

Народногосподарську ботанічну значимість природно-заповідних територій оцінюють за такими параметрами: наявність генофонду лікарських рослин; запасів сировини лікарських рослин, запасів ягідних рослин, інших кормових груп рослин і грибів. У перспективі можуть бути оцінені й інші групи корисних рослин.

Показником оцінки генофонду лікарських рослин є процент від загальної їх кількості у флорі України (близько 500) і кількості видів, дозволених для медичного застосування (близько 80).

Оцінка запасів лікарських рослин і можливості їх обмеженої заготівлі дається в першу чергу для ботанічних заказників.

При встановленні флористичної значимості природно-заповідних територій найбільш важливе значення мають такі показники: флористичне багатство — загальна кількість видів флори, представлених на природно-заповідних територіях України, в першу чергу, в заповідниках; кількість цінних для науки видів, представлених на цих землях.

Нині для всіх заповідників є списки флори, ряд їх опубліковані, решта даних одержані в заповідниках. Найбільш різноманітні за флористичним багатством Ялтинський, Луганський і Карадазький заповідники, у флорі яких налічується понад 1000 видів.

Таким чином, природно-заповідні території суттєво впливають на стан аграрної екології. Тому збереження цих ландшафтів є прямим обов’язком не тільки робітників заповідного фонду, а й усіх спеціалістів, що працюють у сільському господарстві, особливо в господарствах, які межують з цими унікальними природними об’єктами.