У сільськогосподарському виробництві і в цілому в житті сільського населення важливу роль відіграють малі річки. Вони є джерелами водопостачання багатьох населених пунктів, їх широко використовують при меліоративних роботах, на них розміщують нерестилища прісноводних риб. їх водні ресурси становлять понад 40% загального басейну річкового стоку.
В останні роки стан малих річок стає важливою проблемою суспільства. Обміління і навіть пересихання їх влітку стало наслідком багатьох причин, наприклад: безсистемне вирубування лісів, що призводить до змиву ґрунтів у басейнах річок, порушення агротехнічних вимог до обробітку ґрунтів на схилах; проведення меліорації заплав без регулювання стоку з вирубуванням лісів, що призводить до висушування ґрунту в прибережній смузі річок; послаблення уваги по догляду за греблями-загатами, які регулюють стік, що сприяє швидкому виносу весняних вод у більш великі річки. Серед серйозних причин, загрозливих нашим річкам, можна назвати також розорювання заплав, що обумовлює, як правило, обміління і пересихання річок.
Занепокоєння викликає і забруднення малих річок. Нині в сільському господарстві мільйонами обчислюється парк тракторів, комбайнів, автомобілів, інших машин. Всі вони дають величезну кількість відпрацьованої води, яка містить бензин, лигроїн, гас, різні мастила, органічні розчинники.
Одним з найбільш значних джерел забруднення малих річок є мінеральні добрива і пестициди, які потрапляють у вододжерела внаслідок змиву з ґрунту поверхневими стоками, винесення їх скидними колекторно-дренажними водами, а також при порушенні правил авіаобробок посівів, регламентів по транспортуванню, зберіганню та застосуванню добрив і пестицидів.
Одним із наслідків цього є евтрофікація водойм — підвищення їх біологічної продуктивності в результаті нагромадження у воді біогенних речовин (азоту, фосфору). Фізико-хімічні властивості води при цьому погіршуються. Вона стає мутною, зеленою, у неї з’являються неприємний смак і запах, підвищується кислотність. Під час масового відмирання водоростів на дні водойм нагромаджуються їх рештки, що розкладаються. Продукти розпаду водоростів поглинають кисень води, а деякі з них токсичні.
При погіршенні водного середовища під впливом евтрофікації масово гинуть риба та інші гідробіонти. Використання такої води призводить до спалаху шлунково-кишкових захворювань, отруєння тварин і птахів.
Таким чином, проблему охорони малих річок необхідно вирішувати негайно, пам’ятаючи, що коли забруднені малі річки, то важко зберегти й великі.
Охорона водойм полягає у забезпеченні широкого комплексу протиерозійних заходів у межах водозборів або районів, які схильні до водної або вітрової ерозії; створення лісових смуг, закріплення й залісення балок, ярів, пісків, берегів річок, інших земель, терасування схилів і будівництво протиерозійних гідротехнічних та протиселевих споруд.
В Україні створені Ради по меліорації малих річок, використовуються на кооперативних засадах кошти і матеріальні ресурси колгоспів, держгоспів та інших організацій.
Особливу увагу приділяють будівництву водорегулюючих гребель, проводять залісення берегів, припиняють оранку земель у заплавах малих річок, залужують їх і озеленюють.
Розроблені й планомірно здійснюють заходи, які передбачають виключення забруднення водойм стоками ферм, складів пального і мастильних матеріалів, гаражів, машинних дворів, складів добрив і пестицидів.
Одна з найважливіших умов відновлення малих річок — повне припинення викиду в них промислових, господарчо-побутових та інших видів стічних вод.
Створюють водоохоронні зони з черево-чагарниковою рослинністю, які сприяють оптимізації водного режиму річок. Насадження захищають води від забруднення зносами, добривами і пестицидами, змінюють мутність води і випаровування, знижують швидкість вітру, охороняють заплави від водної ерозії під час повеней, запобігають розмиву берегів, оберігають луки від наносів річкового піску, захищають берегові схили від підмивання, сприяють формуванню родючих заплавних ґрунтів.
Від стану рослинності біля водостоків у значній мірі залежать процеси самоочищення природних вод. Тому водоохоронні ліси або захисні смуги по берегах малих річок повинні бути в належному стані.
Не можна будувати навіть невеликі греблі на малих річках без врахування всіх пов’язаних з цим наслідків.
Слід прагнути, щоб будівництво водоохоронних об’єктів не відставало від темпів розвитку промисловості, житлового будівництва міст і робітничих селищ, росту потужностей тваринницьких комплексів, птахофабрик та інших об’єктів, щоб ефективніше працювали очисні споруди на підприємствах нафтової, газової, хімічної, харчової промисловостей, очищати русла малих річок.
У водоохоронній зоні малих річок забороняється: обробляти рослини пестицидами проти шкідників і хвороб; розміщувати склади для зберігання пестицидів і мінеральних добрив, майданчики для заправки апаратури хімічними препаратами, тваринницькі комплекси, ферми і зрошувальні системи з використанням підготовлених гнійутримуючих стічних вод, місця поховань, складування гною, звалища сміття, відходи виробництва, а також обладнувати злітно-посадкові смуги для проведення авіаційно-хімічних робіт; будувати нові й розширювати діючі промислові підприємства; обладнувати стоянку, заправлення паливом, миття і ремонт автотракторного парку; вимочування льону, конопель, шкір; проводити замивання заплавних озер без погодження з органами по регулюванню використання і охороні вод.
На малих річках найменшу ширину водоохоронної зони встановлюють від середньобагаторічного урізу води літнього періоду: для річок довжиною до 50 км — 100 м, до 100 км — 200, понад 100 км — 300 м.
Розміри прибережних смуг визначають характеристикою прилеглих до вододжерел угідь (рілля, сіножать тощо) і крутизною схилів. Так, якщо з вододжерелом межує рілля, при крутизні схилу до 3° ширина прибережної смуги становить 35—55 м, а при крутизні понад 3° — 55—100 м. Якщо до річки прилягають пасовища і сіножаті, то ширина смуги залежно від схилу повинна бути 25—35 і 35—50 м, а якщо прилягає ліс чи чагарник — відповідно 3—55 і 55—100 м.