Радіочутливість тваринного організму — здатність реагувати на вплив випромінювання — визначається генетично і конституційно зумовленими особливостями реактивності тварин. Радіочутливість залежить від віку сільськогосподарських тварин. Телята радіочутливіші в два рази, ніж дорослі тварини.
Наслідки радіаційного ураження у різних видів сільськогосподарських тварин тісно зв’язані з характерною для кожного з них інтенсивністю пострадіаційного відновлення.
Кінцевим радіобіологічним ефектом на клітинному рівні при опроміненні тварин летальними або сублетальними дозами є загибель клітин, виживання їх при наявності порушення структурно-функціонального стану (сублетальні пошкодження) або виживання клітин без проявлення відхилень від фізіологічної норми (приховані або латентні пошкодження).
Синдромом гострої променевої хвороби є патологія кровотворення і пов’язана з нею депресія всіх клітинних елементів. Ступінь зміни в кровотворних органах і в крові знаходиться в прямій залежності від дози опромінення.
При опроміненні у відносно малих дозах помітних змін у серцевій діяльності тварин, як правило, не спостерігається, але при більш високих дозах відразу ж після опромінення відзначається прискорене серцебиття.
Під впливом випромінювання змінюється увесь комплекс захисних механізмів і реакція організму (клітинні реакції, бактерицидність крові, лімфи і секретів). Малі дози випромінювання підвищують специфічний і неспецифічний клітинний і гуморальний захист організму. При опроміненні в сублетальних і летальних дозах у тварин розвиваються глибокі функціональні й морфологічні порушення клітинних структур, змінюється діяльність усіх систем організму.
При радіаційних ураженнях змінюється природна стійкість проти ендогенних інфекцій, що пов’язано з порушенням імунологічної реактивності організму.
Результат вагітності тварин залежить від поглиненої дози і періоду вагітності, коли відбувається опромінення. Дія опромінення в перші дні після запліднення може призвести до загибелі бластоцист. Зародок має найбільшу радіочутливість у період диференціації органів.
Питання про механізм дії опромінення батьків на якість потомства цілком не з’ясоване.
Таким чином, негативний вплив випромінювання на відтворювальну функцію сільськогосподарських тварин і якість потомства визначається в основному ураженням ембріозу в період диференціації органів, а також сім’яродного епітелію яєчок і яєчників батьків.
По клінічному проявленню, характеру протікання і результату захворювання розрізняють гостру і хронічну променеву хворобу. При короткостроковому опроміненні у великих дозах розвивається гостра променева хвороба, наприклад, у результаті загального зовнішнього гамма-опромінення. При опроміненні організму невеликими, але хронічно впливовими дозами, наприклад, при надходженні радіонуклідів у досить великих кількостях, може розвиватися хронічна променева хвороба.
Радіоактивне забруднення шкіри може викликати її ураження. Бета-опіки розвиваються раніше і протікають важче в місцях, де шкіра слабо захищена волосяним покривом.
Заходи щодо зменшення вмісту радіонуклідів у продуктах тваринництва поділяються на чотири групи: 1 — прийоми, що використовують при утриманні худоби на луках і пасовищах, які радіоактивно забруднені та які включають широкий комплекс заходів, починаючи від тимчасового припинення їх використання до докорінної меліорації луків і пасовищ, що сприяє зниженню вмісту радіонуклідів у рослинах і, як наслідок, зменшує перехід радіонуклідів у продукти тваринництва; 2 — зміна раціону годівлі сільськогосподарських тварин, у тому числі введення в нього спеціальних добавок, які прискорюють виведення радіонуклідів з організму тварин; 3 — технологічна переробка продуктів тваринництва; 4 — найбільш радикальний, хоч, мабуть, і економічно дорогий захід — перепрофілювання (зміна спеціалізації) галузей тваринництва, наприклад, заміна молочного тваринництва на м’ясне або тваринництва на птахівництво тощо.
При радіоактивному забрудненні сільськогосподарських угідь на перше місце за обсягом робіт і їх значимістю виходять проблеми нагромадження радіонуклідів у тваринницькій продукції, тоді як аспекти радіаційного впливу на сільськогосподарських тварин, у тому числі променевого ураження, відіграють, як правило, менш важливу роль.
Отже, при вирішенні радіоекологічних проблем ведення тваринництва на забруднених територіях на першому місці стоять санітарно-гігієнічні аспекти (проблема забруднення продукції), а ветеринарно-санітарні (ураження і лікування тварин) мають підлегле значення.
Розглянемо заходи щодо зменшення кількості радіонуклідів у продукції тваринництва при пасовищному утриманні тварин.
Радіоактивні речовини, що випали на орні землі, розподіляються в орному шарі, а на природних кормових угіддях концентруються в дернині й повільно переміщуються в поверхневі шари ґрунту. Тому при відносно високій щільності радіоактивного забруднення природні пасовища можна розглядати як гарячі радіоекологічні території, і вони особливо потребують проведення меліоративних робіт.
Основним заходом по обмеженню надходження радіонуклідів в організм тварин після випадання радіоактивних речовин на пасовища є припинення випасання тварин і переведення їх на стійлове утримання.
Надходження радіонуклідів в організм тварин і продукти тваринництва можна зменшити шляхом докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ: перетворення їх у культурні, підбір сортів культур, агротехніка, меліорація земель, способи використання продукції. Проведення цих заходів зменшує надходження радіоактивного стронцію і цезію в раціон тварин, а отже, в молоко і м’ясо — відповідно в 10 і 20 разів.
Надходження радіонуклідів зменшують і зміною режиму годування та складом раціонів тварин: виключення з раціону корів, що містять радіонукліди (тобто перехід на використання «чистих» кормів) або організація підбору кормів, які відрізняються за змістом радіонуклідів, таким чином, щоб обмежити сумарне надходження їх в організм тварин; збагачення раціону добавками, які використовують у нормальній практиці годівлі (тобто фізіологічно звичайними); збагачення раціону спеціальними інгредієнтами, які не застосовують у практиці годування і введення яких має тільки одну мету — зміну інтенсивності метаболічних реакцій з участю радіонуклідів, наприклад, таких, що сприяють прискоренню виведення радіонуклідів з організму тварин, або навпаки, що зменшують засвоєння радіонуклідів у тілі тварин.
Отже, при організації кормової бази на забрудненій території можна одержати корми з різною концентрацією радіонуклідів. Шляхом підбору кормів і включення в них рослин з мінімальним нагромадженням радіонуклідів (злакові, корене- і бульбоплоди) можна зменшити вміст радіоактивного цезію і стронцію в м’ясі порівняно з використанням кормів природних сіножатей в 2—3 рази.
Найбільш поширеними добавками, внесення яких знижує нагромадження радіонуклідів в організмі тварин, є їх макроносії (хімічно стабільні ізотопні й неізотопні носії). Класичним прикладом таких добавок є збагачення раціону тварин кальцієм — ізотопним носієм стронцію, коли необхідно обмежити акумуляцію цього радіонукліду у тваринах або зменшити його виділення з молоком.
При загрозі забруднення продукції необхідно застосовувати різні добавки, що нормалізують обмін речовин в організмі: білково-вітамінні концентрати, кормові дріжджі, мінеральні підживлення, кормові антибіотики тощо.
Технологічні прийоми по зниженню вмісту радіонуклідів у тваринницькій продукції розподіляються на звичайні (тобто ті, що застосовують при традиційній обробці) і спеціальні.
Звичайна переробка молока в молочнокислі продукти (вершки, сметана, сир, бринза) і масло знижує вміст у них радіонуклідів.
Зменшення концентрації радіонуклідів у м’ясі відбувається при його виварюванні у воді та видаленні юшки.
Серед спеціальних прийомів очищення молока від довгоживучих радіонуклідів стронцію і цезію слід виділити іонообмінний метод і електродіаліз.
При сильному радіоактивному забрудненні сільськогосподарських угідь стає доцільним перепрофілювання тваринництва.
Щодо продукції тваринництва найбільш уразливим у відношенні придатної продукції (за вмістом радіонуклідів) є одержання молока. Одержання м’яса, придатного за вмістом радіонуклідів, як правило, можливе при більш високій щільності радіоактивного забруднення, коли одержання «чистого» молока стає неможливим. При перепрофілюванні м’ясних галузей слід враховувати, що найбільш «чисте» м’ясо виробляється в свинарстві, потім іде яловичина. Максимальна кількість радіонуклідів міститься в баранині.
Отже, при забрудненні кормів з радіоекологічної точки зору найбільш раціональними галузями тваринництва є птахівництво і свинарство. Ведення цих галузей ґрунтується на використанні найменш забруднених кормів — корене- і бульбоплодів, комбікормів, зернофуражу і на стаціонарному утриманні тварин у приміщеннях. М’ясо-молочне скотарство і м’ясо-вовняне вівчарство знаходиться у менш вигідних умовах, оскільки, як правило, воно ґрунтується на пасовищній технології утримання тварин.
При відносно високій щільності радіоактивного забруднення території, коли одержання будь-якого виду тваринницької продукції для споживання людиною стає неможливим, доцільно використовувати ці угіддя для організації господарств по вирощуванню звірів.