Охрана почвенного покрова:
Рекультивация земель

автор:

Розширення видобування корисних копалин, особливо відкритим способом, призвело до утворення великих площ порушених земель. Порушення природних ландшафтів гірничорудної промисловості пов’язується з нанесенням навколишньому середовищу дуже великих втрат. Окремі кар’єри займають площі до 2,5—3 тис. га, їх глибина — до 100—200 м і більше. Внаслідок цього знищується рослинність, руйнується ґрунтовий покрив, знижується рівень підґрунтових вод, відбувається запилення водного і повітряного басейнів, втягуються в техногенний процес ландшафтоутворення, екологічно невластивих, а частіше біологічно шкідливих геохімічних елементів, які виносяться на поверхню в кількості, що набагато перевищує їх вміст у звичайному кругообігу. Встановлено, що порушені ділянки несприятливо впливають на територію, приблизно в 10 разів перевищують площу вогнищ безпосереднього порушення. У багатьох випадках оброблені ділянки перетворюються в покинуті землі, а хаотична поверхня їх часто нагадує індустріальні пустелі.

Однією з умов успішної рекультивації земель є ґрунтування товщини знятого родючого шару ґрунту з ділянкою, що відводять під гірничі розробки. Рекомендується знімати найбільш родючу частину ґрунтового профілю товщиною 45—50 см південних і 55—60 см чорноземів звичайних.

Технологію створення рекультивованих земель доцільно будувати так, щоб зібрану чорноземну масу безпосередньо вкладати на підготовлену (попередньо сплановану) поверхню промислових відвалів. У такому випадку рекомендується складати цю масу в окремі штабелі чи бурти висотою 5—15 мм. При тривалому зберіганні їх засівають багаторічними бобовими травами. Для відбудови ґрунтів рекомендована товщина ґрунтового шару 40—60 см як та, що забезпечує врожаї зернових культур на рівні непорушених земель.

На рівень родючості насипного шару чорнозему впливають склад і властивості підстилаючих гірських порід, на які його кладуть. Найбільш сприятливими гірськими породами є лес, лесоподібні й червоно-бурі суглинки, піщаноглинисті відклади. Несприятливими є мергель, вапняки, крейда, скельні відклади тощо.

Перший досвід промислового впровадження технології біологічної рекультивації земель нагромаджено в Нікопольському марганцеворудному басейні. Найважливішими ланками технології є селективне триярусне виймання і укладання у вироблений простір кар’єру гірських порід і складання в бурти; доставка ґрунтової маси на сплановану поверхню відвалів стрічковими конвеєрами; грубе вирівнювання (розрівнювання) ґрунтової маси крокуючими драглайнами.

Для родовищ з неглибоким заляганням від поверхні корисних копалин (15—30 м) застосовують селективне двоярусне виймання і укладання порушеної гірської маси, відповідно до якої несприятливі й малородючі відклади відсипають у нижню частину кар’єрів.

Розроблено комплекс агротехнічних прийомів на рекультивованих землях. Рекомендовані два види польових сівозмін: парозернопросапні (чистий пар — озима пшениця — кукурудза на зерно — горох — озима пшениця, зайнятий пар або еспарцет — озима пшениця — кукурудза на силос — озима пшениця) і трав’яно-зернопросапні (ярі колосові з підсівом багаторічних трав — багаторічні трави — багаторічні трави — багаторічні трави — озима пшениця — кукурудза на зерно — горох — озима пшениця — соняшник).

Перший вид сівозмін впроваджують на рекультивованих землях з насипним шаром чорнозему глибокого 40—60 см, другий — на рекультивованих землях з меншим шаром чорнозему і родючості насипної маси при підстиланні її нелесовими породами.

На рекультивованих землях необхідно вносити на 20—30% більші норми органічних і мінеральних добрив, ніж поруч з ними розташованих староорних чорноземах.

Перспективними для вирощування на рекультивованих землях виявилися лікарські рослини: ромашка аптечна, календула (нагідки) лікарська, безсмертник піщаний, звіробій простромленолистий, подорожник великий.

На рекультивованих землях можна створювати садові агроценози з врожайністю сім’ячкових плодових культур 73—245 ц/га, кісточкових — 30—129 і ягідних — 20—45 ц/га. Для цього застосовують локальне внесення чорнозему в садивні ями (довжиною 1,4 м, шириною і глибиною 0,7 м) і траншеї (шириною і глибиною 0,7 м).

Для поліпшення водного режиму ґрунту рекомендується влаштування водоупорів на глибині 100—120 см. Це сприяє додатковому нагромадженню 40—60 мм продуктивних запасів вологи.

На залишеній частині порушених площ (25—30%), які являють собою останні гірські вироби і прилеглі до них схили, різні траншеї, відкоси зовнішніх і внутрішніх відвалів тощо, формуються біокісні системи іншого цільового призначення (без ґрунтового покриття). Це лісові насадження, кормові й мисливські угіддя, водойми, рекреаційні зони, будівельні та інші об’єкти.