Перспективы экологической конверсии сельскохозяйственного производства

автор:

Екологічна конверсія — актуальна проблема цивілізованого людства. Екологічна криза XX століття засвідчує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості. Оскільки якість життя людини визначається сукупністю не лише матеріальних, духовних, соціальних, демографічних, але й екологічних компонентів, то в умовах екологічної кризи вона почала знижуватися. В інтересах збереження людської цивілізації виникла необхідність у перегляді традиційно прийнятих у виробництві пріоритетів.

Усі види виробництва для пом’якшення їхньої несприятливої дії на навколишнє середовище необхідно екологізувати. Екологізація — це поширення екологічних принципів та підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси та соціальні явища. У сфері матеріального виробництва, на думку м. Пура, екологізація природокористування включає в себе три компоненти:

а) максимальну ефективність користування ресурсами;

б) відтворення ресурсів та їхня охорона від виснаження;

в) найбільш доцільні способи використання ресурсів.

Конкретних можливостей екологізації досить багато. В галузі виробництва — це перехід на безвідходні технології, бережливе використання невідновлюваних ресурсів, економія енергії, відновлення лісів, повне знешкодження всіх видів відходів до їхнього надходження до навколишнього середовища. Така зміна виробництва отримала назву екологічної конверсії. Екологічна конверсія є умовою забезпечення невід’ємного права кожної людини на використання екологічно чистого навколишнього середовища.

Але така точка зору на екологічну кризу XX століття та шляхи виходу з неї поки що не є загальноприйнятою. Окремі технократично настроєні спеціалісти та політики вважають, що матеріальне виробництво не несе відповідальності за розвиток кризових ситуацій. Неоднозначна й думка щодо глибини екологічної конверсії.

Деякі фахівці вважають, що у людства є тільки один вихід — повністю повернутися до гармонії відносин «людина — природне середовище», яка була характерною для доіндустріального етапу розвитку цивілізації. Інші вважають, що технічна могутність людства, що викликала екологічну кризу, забезпечить і подолання її наслідків.

Засновником течії «назад до природи» є Ж.Ж. Руссо. К. Стоун та А. Леопольд розробили особливий напрямок — енвайронменталізм як найбільш осучаснений варіант уявлень Ж.Ж. Руссо. П. Берг та P. Дасманн заснували течію — біорегіоналізм, що базується на зв’язку природних та культурних факторів. Існує особлива течія «глибинна екологія», яка виходить з того, що технічний прогрес неминуче зруйнує природне середовище. Але збереження біосфери можливе тільки шляхом відмови від технологічних досягнень та технічного прогресу. Але усі ці течії не враховують реального життя. Людство не може та й не хоче рухатися назад. Розвиток цивілізації варто орієнтувати не на гасло «назад до природи», а на рух уперед до екологічного господарювання.

Технократичні утопісти бачать вихід із кризи в прискоренні розвитку технічних компонентів цивілізації. Так, А.Д. Сахаров (1974) у статті «Світ через півстоліття» пропонував розділити територію планети на робочі та заповідні зони, і вважав, що робочі зони, займаючи тільки 30% суходолу, зможуть забезпечити усі потреби людства, тундра та пустелі завдяки атомній енергетиці перетворяться в квітучий сад. Прибічники технократичного способу мислення пропонують, наприклад, знизити сільськогосподарський антропогенез шляхом заміни бавовни синтетичними волокнами, промисловий антропогенез — заміною металів пластмасою. Але не підраховано, що створює більше забруднення навколишнього середовища — бавовництво чи промисловість, що виробляє штучні волокна. Реальність подібного шляху розвитку така ж сама, як спроба повернути людство «назад до природи».

У широкому розумінні вихід зі стану екологічної кризи можливий тільки при вирішенні комплексу соціальних, економічних та технологічних проблем на основі концепції екологічної конверсії виробництва, яка відкриває найбільш реальний шлях до загальної екологічної рівноваги. Екологічна рівновага — це баланс природних та антропогенних процесів, що забезпечує максимальний еколого-соціально-економічний ефект протягом необмеженого часу. Метою екологічної конверсії є досягнення екологічної рівноваги в регіональному, а потім і в глобальному масштабах.

Підходи людського суспільства до вирішення комплексу проблем екологізації соціальних та виробничих процесів іноді називають екологічною революцією, за визначенням Л. Брауна (1992), маючи на увазі «переведення світової економіки на екологічно стійкий шлях розвитку, що забезпечує захист економіки, більш здоровий спосіб життя та покращання умов існування людини на землі».

Шлях до екологічної рівноваги в системі «природне середовище — людське суспільство» вимагає поєднання рішень різного типу. У випадку створення наперед відомих неврівноважених систем, які мають високу відходність виробництва (це в основному промислові підприємства), необхідне повне відмежування від них сусідніх природних угруповань та агроекосистем. Такі підприємства повинні мати тільки один «вхід» для ресурсів, що споживаються, та один «вихід» для готової продукції. Там, де це тільки можливо, варто перетворювати нерівноважні системи в екологічно рівноважні (це, головним чином, агроекосистеми). Одночасно людству доводиться брати на себе турботу щодо підтримки природної екологічної рівноваги в екосистемах, що його поки що зберегли (це природні екосистеми) за рахунок раціоналізації використання чи повної охорони (заповідники та національні парки).

У сучасний історичний період найбільшу актуальність має переведення виробництва на маловідходні та безвідходні технології. Безвідходною технологією називають такий спосіб виробництва продукції, при якому найбільш раціонально і комплексно використовується сировина і енергія таким чином, що будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормального функціонування. У безвідходних технологіях уся сировина перетворюється в продукцію, технологічний процес не дає відходів і всі компоненти сировини знаходять собі застосування. Трудність переходу ряду підприємств на безвідходну технологію допускає їхній перехід спочатку на маловідходні технології тільки як тимчасовий компроміс.

Маловідходна технологія — це такий спосіб виробництва продукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними нормами, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

Однією з форм екологічної конверсії є ренатуралізація. Цим терміном, що був запропонований Т. Кічинським та А. Жбіковським у 1986 році, називають ліквідацію негативних наслідків господарської діяльності інженерними засобами. Основними видами ренатуралізації є:

а) відновлення колишніх русел річок, де вони були штучно випрямлені в інтересах судноплавства;

б) ліквідація протиповеневих валів біля русел річок;

в) ліквідація зрошувальних та осушувальних меліоративних систем і т. п.

Головна мета ренатуралізації полягає у відновленні природних систем на територіях, деградованих та спустошених у результаті господарської діяльності.

Людству потрібна стійка цивілізація, а такою вона може бути тільки у випадку відповідності із законами екології, за якими існує біосфера планети. Шлях до стійкої екологічної цивілізації вимагає прийняття та реалізації глобальних рішень, які мають бути й ефективними. Так, наприклад, у Європейському Союзі та ряді інших розвинутих держав розпочалося введення екологічних етикеток на товари, що мають високий та гарантований рівень екологічної чистоти. У Європейському Союзі це поєднання шестерні з квіткою маргаритки. У Німеччині екологічна етикетка товарів давно має вид «блакитного ангела». У сучасному урбанізованому світі було б корисним замість зведень погоди, які для жителів міста маловажливі, щоденно передавати екологічні зведення, що характеризують стан навколишнього середовища.

Екологічна конверсія в сільському господарстві

Світову стратегію сільськогосподарського природокористування багато в чому визначає створена в 1945 році при ООН продовольча сільськогосподарська організація — ФАО. Спершу її діяльність оцінювалася позитивно. Але в останні роки гострій критиці піддавалися її стратегічні пріоритети. То був загальний курс на інтенсифікацію сільського господарства, орієнтування країн, що розвиваються, на монокультури, повсюдне впровадження сортів, ігнорування методів рослинництва та тваринництва, віками вироблених місцевим селянством, тісний зв’язок із хімічною індустрією та політика заохочувального поширення пестицидів та синтетичних мінеральних добрив. Саме ці пріоритети призвели агроекосистеми світу до кризової ситуації. Ілюзорним виявився й прогрес, що був досягнутий за рахунок інтенсифікації галузі. Дійсно, за останні 10 років виробництво сільськогосподарської продукції збільшилося на 25%, але ринкові ціни на неї зросли на 100%, а реальні прибутки фермерів — лише на 15%. У зв’язку з цим з 1985 року Європейський Союз проводить нову політику розвитку сільського господарства. Прийнято рішення не засівати з 1993 року 4,2 млн. га земель. Їх можна, як виняток, використовувати лише для вирощування культур із подальшою переробкою на біопаливо. Затверджена програма консервації на 10 років 18,2 млн. га сільськогосподарських земель у США. На резервних землях навіть не дозволяється заготовлювати сіно. Це можна робити тільки в окремі роки, в термін, коли повністю завершується гніздування птахів, і кожного разу за особливим дозволом департаменту землеробства США. Компенсація також виплачується за залуження берегів річок та ставків і за відмову від осушення. Крім того, фермери, які відмовляються від отримання компенсації та не здійснюють цих заходів, втрачають можливість користуватися пільговими кредитами та пільговою оплатою при продажі продукції. Епоха інтенсифікації сільськогосподарського використання починає змінюватися епохою екологічної конверсії землеробства і тваринництва.

Науковий пошук у галузі теорії систем землеробства та відкриття законів землеробства в поєднанні з емпіричними виробничими дослідами дозволили виділити цілу групу раціональних засобів, які екологізують агрономію та ведуть до формування концепції екологічно безпечних, безвідходних та ресурсозберігаючих технологій. Як головні напрямки тут визначились:

  • турбота про збереження родючості ґрунту;
  • використання органічних добрив, сидератів та посівів багаторічних трав;
  • застосування мінеральних добрив та хімічна меліорація на суворій науковій основі;
  • збільшення частки методів боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами рослин;
  • комплекс заходів щодо запобігання ерозії ґрунту, включаючи контурно-меліоративне землеробство, полезахисне лісорозведення, безвідвальний та мінімальний обробіток ґрунту;
  • обмеження у використанні важкої техніки.

У галузі обробітку ґрунту екологічна конверсія повинна, перш за все, стосуватися оранки. Звичайним агрегатом, що застосовується для цієї мети, є плуг. Він з’явився ще в Давньому Римі, поступово поширився в усьому світі та став свого роду символом інтенсифікації. Першим проти орного землеробства виступив у Києві в 1899 році І.Є. Овсінський. Пізніше американський вчений Е. Фолкнер (1943) надрукував книгу «Безумство хліборобаорача», в якій проілюстрував збитки природному середовищу, що завдаються оранкою. За сприяння Т.С. Мальцева ця книга була перекладена російською мовою, а сам він (1960—1970) розробив власну систему обробітку ґрунту, яка полягає в періодичному безвідвальному обробітку ґрунту на глибину до 40 см та регулярному спушуванню на глибину до 7—8 см.

Подібна система була розроблена й в Україні. Полтавський досвід щодо впровадження регіональної системи ґрунтозахисного безплужного землеробства проводився з 1973 року. Система передбачала відмову від відвальної оранки і заміну плуга плоскорізами та іншим знаряддям. Досвід полтавських землеробів, якими керував Н.К. Шикула та Ф.Т. Моргун, був оцінений позитивно, і в 1980 році було прийнято рішення про переведення рослинництва Полтавської області на цю систему. До 1984 року система була впроваджена повністю та почала давати непогані економічні показники в поєднанні з екологічною ефективністю. На ланах зменшилася ерозія, почало зменшуватися внесення гербіцидів, стійко падав вміст нітратів у продукції. Але потім, не давши об’єктивної оцінки системі, південне відділення ВАСГНІЛ відмовилося від продовження спостережень, і почалася оранка ланів. Однак на підтвердження полтавського експерименту досліди В.А. Вистрогова, Л.П. Поповича (1992) довели, що безвідвальний обробіток черноземів Лісостепу України підвищує їхню екологічну стійкість.

Відповідно до аналізу А.Г. Терарико (1991), для України значну перспективу має ґрунто-охоронна система землеробства, в якій до 40—50% ріллі зайнято багаторічними травами. З них вносять тільки високоякісні органічні добрива та сидерати, витримується оптимальне поголів’я худоби та ретельно контролюється баланс поживних речовин у ґрунті. Але така система на 40—50% знижує продуктивність рослинництва.

Для України розробляється нова система водної меліорації, відповідно до якої потрібно реконструювати зрошувальні системи. Ця робота вже ведеться. Наприклад, зрошувальна система «Чорний мочар» після такої реконструкції різко підвищила економічні та екологічні показники. Концепція передбачає перехід до системи малого зрошування, зрошування природних кормових угідь у заплавах, екологізації норм, засобів та термінів поливу, контролю якості води і зокрема використання для поливу води з мінералізацією не більше 0,5—1 г/л.

Проблеми екологічної конверсії у тваринництві значно складніші, ніж у рослинництві. Однією з центральних і такою, що найважче вирішується, є проблема становлення рівноваги між рослинницькою та тваринницькою галузями господарства. Для повної переробки залишків рослин за нормами на 1 га орних земель повинно припадати в середньому або 2—3 корови, або 5 телиць, або 25 свиней, або 2500 курей. Але на сьогодні у сільському господарстві України це співвідношення різко порушене.

Важливим елементом екологізації тваринництва є знешкодження твердих і рідких відходів та зменшення газоподібних викидів. Нині гній використовується головним чином як добриво і при цьому його погано готують для внесення у ґрунт. Це призводить до надходження у ґрунт паразитичної мікрофлори, яєць гельмінтів, великої кількості насіння бур’янів. Можливостей для знешкодження такого гною багато. Але найбільш екологічно чистою та економічно вигідною є переробка тваринницьких відходів на біогаз.

Таблиця №1
Основні напрямки екологічної конверсії сільськогосподарського виробництва
Стратегічний напрямокТактичні завдання
Створення лісолуго-пасовищної рівновагиПідвищення біологічного різноманіття ландшафтів. Зниженнямасштабів вітрової та водної ерозії. Лісонасадження верозійно небезпечних місцях. Залужування.
Відновлення природних біогеохімічних циклівКонтроль за надходженням органічних речовин до ґрунту. Перехід до оптимальних пасовищних навантажень. Децентралізація тваринництва.
Оздоровлення ГрунтівПерехід до безплужного землеробства та мінімального обробітку землі. Збереження гумусу в грунті шляхом використання органічних добрив, сидератів та живого мульчування. Мінімізація використання пестицидів.
Підвищення коефіцієнта енергетичної ефективності агроекосистем. Підвищеннястійкості агроекосистемВикористання енерго- та ресурсозберігаючих технологій. Створення сортів з підвищеним коефіцієнтом використання ФАР. Перехід від інтенсивних систем землеробства до адаптивних і тих, які підтримуються. Створення сортів, пристосованих до полікультур.
Забезпечення екологічноїчистоти усіх видівсільськогосподарськоїпродукціїЕкологічна експертиза якості продовольства та кормів. Широке застосування біометоду для боротьби з бурянами та шкідниками.

Біогаз — це суміш горючих газів, у якій переважає метан, а також наявні сірководень і водень. Розроблена технологія його виробництва з тваринницьких та рослинницьких відходів у так званих метантенках. При дотриманні технології (температура 35—40°С чи 50—55°С, рН в 6,5—8,0, відсутність у сировині токсичних речовин та антибіотиків) вихід біогазу високий.

Головне в екологічній конверсії — це поворот від інтенсивного сільського господарства до стійкого, екологічно бережливого в усьому різноманітті його форм (табл. 1). Екологізація сільського господарства стала привертати до себе увагу ще у 80-х роках минулого століття. Чіткий курс на екологічну конверсію сільського господарства взяли країни Європейського Союзу. У США розпочата розробка системи ІІЗА — низьковитратне, стійке сільське господарство, що засноване на ресурсах, які відновлюються в межах фермерського господарства та не руйнують природне середовище. У цій країні створений спеціальний комітет сприяння альтернативному сільському господарству. Стійке, екологічно нешкідливе сільське господарство має на меті не лише збереження бази сільськогосподарського виробництва для майбутніх поколінь людей. У ньому закладений соціальний, гуманітарний та культурний зміст. Це той тип виробництва, що відповідає рівню загальної цивілізованості людини.

Поделиться: