Основные подходы к экономической оценке природных ресурсов

автор:

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її ре-зультатом. До того ж, як предмет праці одні й ті ж ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їх використання не однаковий. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображувати не стільки фактичні витрати, пов’язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.

В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми. Правильно виконана ЕОПР забезпечує:

1. однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для суб’єктів гос-подарювання, які функціонують в різних умовах;

2. створення ефективного матеріального стимулу до раціонального при-родокористування.

Загальноприйнятим критерієм ЕОПР є диференційна рента (рентний під-хід). Цей показник акумулює в собі оцінку таких факторів, як якість і місце розташування ресурсів, відмінності та особливості використання оцінюваного та альтернативних ресурсів.

Ще одним підходом до ЕОПР є розрахунок ціни природного ресурсу на підставі витрат на їх відновлення — відтворювальний.

Останнім часом викликає зацікавленість енергетична оцінка природних ресурсів. Вона ґрунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент.

Платежі підприємств за допущене забруднення повинні відповідати роз-міру нормативної економічної оцінки збитків, що дорівнюють витратам на проведення відповідних природоохоронних заходів. У випадку перевищення нормативів викидів сума платежів повинна відповідати економічному збитку, що заподіяло понаднормативне забруднення.

При ЕОПР важливо забезпечити комплексний підхід — врахувати роль природних ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства, їх властивості, різноякісність, умови відтворення і охорони, вартість їх видобутку та використання, зовнішні ефекти та інші макро- і мікроекономічні показники щодо їх використання. Слід враховувати також місце та значення ресурсів у загальному природному комплексі, вплив на них антропогенної діяльності та вартість природоохоронних заходів.

Під економічною оцінкою землі розуміють оцінку якості землі як. основ-ного засобу виробництва. Для цього використовується рентний підхід. Не тільки оцінка стосовно родючості земель, але і по відношенню до ринків збуту продукції, адміністративних центрів, транспорту тощо. З іншого боку, для отримання однакової кількості продукції на землях різної якості необхідно понести різні витрати. Самі по собі відмінності характеру та якості ґрунтів не викликають рентних відносин. Причина виникнення ренти — відносини в суспільстві з приводу розподілу тих чи інших ресурсів, природних благ.

Принципи визначення плати за використання природних ресурсів

Згідно з чинним законодавством, плата за використання природних ре-сурсів встановлюється на основі нормативів плати і лімітів їх використання. Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдження, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.

В Україні затверджено інструкції та відповідні офіційні методики про по-рядок обчислення і сплати платежів за спеціальне використання надр і корисних копалин, рибних ресурсів, водних ресурсів, ресурсів рослинного і тваринного світу тощо.

Плату за спеціальне використання природних ресурсів вносять:

  • суб’єкти підприємницької діяльності, що видобувають (надра) та реалізують їх або використовують (земельні, водні ресурси) в своїй виробничий діяльності;
  • суб’єкти підприємницької діяльності, до складу яких входить структурний підрозділ (шахта, рудник, сільгосппідприємство, агрофірма тощо), що займається видобутком корисних копалин або виробництвом відповідної продукції (сільгосппродукції, промислової продукції і т.д.) і передає їх для подальшої переробки або реалізації.

Так, наприклад, інструкція про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живих ресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства встановлює порядок визначення водойм (їх ділянок) і видачі дозволів на право здійснення любительського і спортивного рибальства за умови їх спеціального використання. Рибогосподарські водойми (їх ділянки), на яких любительське і спортивне рибальство здійснюється за плату, за умови спеціального використання водних живих ресурсів визначаються органами рибоохорони Держкомрибгоспу України на підставі біологічних та наукових обґрунтувань.

Нормативи плати за вилов риби, добування інших водних живих ресурсів, що здійснюється за умов їх спеціального використання, встановлюються відповідно до Нормативів плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів.

Внесення плати за спеціальне використання водних живих ресурсів гро-мадянами здійснюється одночасно з оплатою дозволу в банківські установи або в касу бухгалтерії уповноваженого органу рибоохорони, який видає дозвіл на вказаний цим органом рахунок.

Добова норма вилову риби за видами встановлюється уповноваженими органами за місцем видачі дозволу, з урахуванням видового співвідношення тих видів риб, які є об’єктом любительського рибальства, та тих, які найбільш часто зустрічаються в даному регіоні в термін, що вказаний у дозволі.

Виробнича діяльність при переході до ринкових відносин має орієнтува-тись на створення системи платності природокористування й системи оподаткування природокористувачів. У той же час система платежів за природокористування повинна стимулювати ефективність експлуатації природних ресурсів і забезпечити розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу. Певною мірою встановлення платного режиму використання природних ресурсів виконує функції екологічного податку. Серед платежів можна виділити два типи:

  • за право використання;
  • на відтворення і охорону природних ресурсів.

Плата за право використання призначається для власника природного ре-сурсу і пов’язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі на відтворення і охорону природних ресурсів — це компенсація затрат природних ресурсів (вилучення) у процесі виробництва. Слід відрізняти плату за природні ресурси і орендну плату, що встановлюється як механізм регулювання відносин власності на природні ресурси.

Організація системи фінансування природоохоронних заходів

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природно-го середовища здійснюється за рахунок:

  • Державного бюджету України та місцевих бюджетів;
  • коштів підприємств, установ та організацій;
  • позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища;
  • добровільних внесків та інших коштів.

Державний бюджет і місцеві бюджети формуються за рахунок платежів за використання природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення. Платежі за використання природних ресурсів місцевого значення повністю надходять до місцевого бюджету. Платежі за використання природних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 50% надходять до Державного бюджету України і 50% — до місцевих бюджетів.

Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до Державного бюджету України, здійснюється Верховною Радою України. Розподіл коштів за використання природних ресурсів, що надходять до місцевих бюджетів, здійснюється відповідними обласними та міськими (міст загальнодержавного значення) Радами народних депутатів за поданням органів Міністерства екології та природних ресурсів України.

Для фінансування заходів з охорони навколишнього природного середо-вища також утворюються державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. Місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються в межах єдиного фонду відповідної Ради народних депутатів за рахунок:

1. платежів за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 70% — у місцевий бюджет, 20% — в обласний бюджет;

2. частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, а саме:

a) 50% суми штрафів, стягнутих з посадових осіб за правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

b) 50% коштів, стягнутих з громадян за шкоду, заподіяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;

c) 80% коштів, стягнутих з підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, за шкоду, заподіяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;

d) 80% коштів, отриманих від реалізації незаконно добутих природних ресурсів, або продукції, виробленої з них, чи їх вартості;

3. цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл платежів, що надходять до місцевих позабюджетних фондів охо-рони навколишнього природного середовища, здійснюється відповідними обласними, міськими Радами народних депутатів за поданням відповідних органів Міністерства екології та природних ресурсів України.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утво-рюється за рахунок:

a) 10% платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

b) відрахувань з місцевих фондів охорони навколишнього природного се

редовища, розмір яких визначається Верховною Радою України;

c) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень.

Розподіл коштів, що надходять до державного фонду охорони навколиш-нього природного середовища, здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства екології та природних ресурсів України.

Кошти місцевих і державних фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень, а також заходів, спрямованих на зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров’я населення, стимулювання працівників та громадських інспекторів, які виявили порушення природоохоронного законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, запобігання порушення природоохоронного законодавства.

В Україні можуть утворюватись і інші, в тому числі і позабюджетні, фон-ди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (фонди заповідників, екологічні фонди підприємств тощо).

Екологічне оподаткування

Новий етап у розвитку економіки природокористування безпосередньо пов’язаний з перебудовою управління економікою. На цьому етапі основним завданням економіки природокористування є розробка дійового економічного механізму управління господарською діяльністю, фінансово-економічних заходів, податків, які зробили б невигідним для об’єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів і пошкодження навколишнього природного середовища.

Фінансово-економічні методи регулювання в ринкових умовах значно ефективніші від прямого адміністративного регулювання. Система адміністративних обмежень і заборон, суперечливе накладання часто формальних штрафів за порушення чинних норм врешті-решт виявилась неефективною. Головним фінансово-економічним важелем має стати обов’язковий достатньо великий економічний податок за використання і пошкодження основних природних ресурсів — води, повітря, ґрунту, надр, рослинного і тваринного світу, порушення біосистем.

У сучасних умовах широкомасштабного пошкодження біосфери еколо-гічний добробут по відношенню до матеріального в шкалі цінностей виходить на перший план, хоча не всі члени суспільства це повністю усвідомили. Тому можна вважати цілком закономірним, що введення екологічного податку за використання і пошкодження природних ресурсів у ряді випадків приведе до деякого підвищення вартості продукції. Воно буде компенсуватись підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров’я людини хімічного забруднення продуктів харчування та інших небезпечних змін стану довкілля.

Обґрунтування розміру податку за використання та пошкодження при-родних ресурсів і розробка методів його визначення в нинішній час стає одним з першочергових завдань економіки природокористування. При цьому потрібен новий соціально-екологічний підхід, який одночасно враховував би соціальні, економічні й екологічні вимоги. При встановленні такого податку деякою мірою може враховуватись економічна оцінка ресурсів, визначена за обсягами трудовитрат на їх залучення в суспільне виробництво, ефекту від їх використання в процесі виробництва і прогнозу витрат на їх відновлення (якщо це можливо) або на відшкодування збитків, завданих довкіллю при їх використанні. Проте головним критерієм при встановленні екологічного податку повинно бути співвідношення потреб для суспільства відповідного природного ресурсу і можливостей природи щодо їх «безболісного» задоволення (тобто оцінка попиту і пропозиції).

Оскільки внаслідок просторової неоднорідності географічної оболонки попит і пропозиція природних ресурсів на різних ділянках земної кулі неоднакові, то податок за використання і пошкодження кожного виду природного ресурсу повинен бути територіально диференційованим з урахуванням неоднорідності природного середовища і антропогенного впливу на нього.

Набутий у світовій практиці досвід і об’єктивно сформовані орієнтири природоохоронної політики показують, що при вирішенні питань щодо удосконалення природокористування в нашій державі прогресивною формою регулювання може бути єдина система оподаткування і платежів. В цьому питанні необхідно провести податкову реформу, суть якої полягає в поступовому переході від існуючого штрафування до прямого природоресурсно-го оподаткування. До того ж, перспективним є застосування системи податкових пільг та податкових норм, яка існує у різних країнах світу стосовно стимулювання випуску екологічно чистої, безпечної продукції. Щодо виробництва екологічно небезпечної продукції і товарів, то на них також можуть бути встановлені податкові обмеження.

Фінансові методи стимулювання природоохоронної діяльності

В Україні здійснюється фінансово-економічне стимулювання раціональ-ного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом:

  • надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо охорони навколишнього природного середовища при переході на маловідходні і безвідходні ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання та устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;
  • надання на пільгових умовах короткотермінових та довгострокових кредитів для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;
  • встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих
      природоохоронних фондів;
  • звільнення від оподаткування спеціальних екологічних фондів;
  • передача частини коштів позабюджетного фонду охорони навколиш нього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи, спрямовані на гарантоване зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливого впливу господарської діяльності на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;
  • надання можливості отримання природних ресурсів під заставу;
  • стимулювання працівників та громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які виявили порушення законодавства і вжили необхідних заходів для притягнення винних до відповідальності, а також розвитку і зміцнення матеріально-технічної бази спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища за рахунок частини грошових стягнень, а саме;

— штрафів, стягнутих з громадян за правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

— 50% суми штрафів, стягнутих з посадових осіб за правопорушення у га-лузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;

— 50% коштів, стягнутих з громадян за шкоду, заподіяну природним ре-сурсам порушенням природоохоронного законодавства;

— 20% коштів, стягнутих з підприємств, установ, організацій за шкоду, запо-діяну природним ресурсам порушенням природоохоронного законодавства;

— 20% коштів, отриманих від реалізації незаконно добутих природних ре-сурсів, або продукції, виробленої з них, чи її вартості;

— коштів, отриманих від реалізації конфіскованих знарядь незаконного видобування природних ресурсів.

Фінанси — це застосування різноманітних економічних прийомів для до-сягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу. Отже, підбиваючи підсумок цієї теми, відзначимо, що до фінансів природокористування відносять такі прийоми, методи і механізми:

— екологічні податки, збори, платежі (за викиди, скиди, розміщення відходів виробництва);

— заставні платежі при виробництві продукції, небезпечної при/після ви-користання (холодильники, акумулятори, пластикова тара та пакувальні ма-теріали тощо);

— купівля-продаж дозволів, ліцензій, ринок екопродукції;

— система пільг, субсидій та пільгового кредитування, в тому числі і присорена амортизація природоохоронного обладнання та устаткування;

— система штрафів і фінансових санкцій, наприклад, кратність плати за перевищення лімітів в разі порушення встановлених норм і правил;

— створення фінансових інститутів в галузі природокористування — екологічних банків, спеціалізованих фондів, системи екологічного страхування з метою розподілу і перерозподілу грошових коштів (трансферти) серед суб’єктів господарювання, з урахуванням екологічної складової;

— удосконалення механізму ціноутворення, створення ринку природних ресурсів.

Ліцензування, страхування та система екологічної сертифікації

Використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам, організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів у формі ліцензій, зареєстрованих в установленому порядку за плату для здійснення виробничої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, на пільгових умовах.

Ліцензія є документом, який засвідчує право її власника на використання природних ресурсів у визначених межах, є відповідно вказаною метою протягом встановленого строку при додержанні ним заздалегідь домовлених вимог і умов.

Ліцензія повинна мати:

1. дані про цільове призначення робіт, пов’язаних з використанням природних ресурсів;

2. вказані просторові межі природного об’єкта, надані в користування;

3. строки дії ліцензії і термін початку робіт;

4. умови, пов’язані з платежами за забруднення навколишнього середовища і користуванням природними ресурсами;

5. узгоджений рівень виробництва первинної природної сировини;

6. умови виконання, встановлені законодавством, стандартами (нормами, правилами) вимог з охорони природних ресурсів і навколишнього середовища.

Ліцензія на право користування природними ресурсами закріплює пере-лічені умови у формі договірних відношень природокористувача, угоди про розподіл продукції, контракту на надання послуг, а також може доповнюватись іншими умовами, які не суперечать чинному законодавству.

Інструкція про порядок спеціального використання водних живих ресур-сів, наприклад, визначає порядок спеціального використання водних живих ресурсів загальнодержавного значення (крім видів, які занесені до Червоної книги України) підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами України (користувачі) у рибогосподарських водних об’єктах, у тому числі внутрішніх морських водах і територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України. Цією інструкцією визначено такі основні особливості:

  • Водні живі ресурси — сукупність водних організмів, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді.
  • Дозвіл на спеціальне використання водних живих ресурсів — офіційний документ, який засвідчує право користувача на спеціальне використання водних живих ресурсів у межах отриманої квоти.
  • Квота спеціального використання водних живих ресурсів — частка ліміту, яка виділяється користувачу.
  • Ліміт спеціального використання водних живих ресурсів — дозволений обсяг вилучення водних живих ресурсів з природного середовища. Ліміти вста-новлюються на види (групи видів) водних живих ресурсів, стосовно яких здій-снюється промисел на відповідних водних об’єктах, за винятком об’єктів про-мислу, запаси яких формуються виключно шляхом їх штучного розведення.
  • Рибогосподарські водні об’єкти — водні об’єкти (їх частини), що вико-ристовуються для рибогосподарських потреб. До рибогосподарських водних об’єктів належать:

— моря з затоками, лиманами та естуаріями;

— ріки з їх придатковими системами (озера, бухти, затоки, канали, гирла, протоки, водосховища, що мають постійний або тимчасовий зв’язок з рікою);

— технологічні водойми, що використовуються (можуть використовуватись) для розведення, вирощування та вилову водних живих ресурсів або мають значення для відтворення їх запасів.

Спеціальне використання водних живих ресурсів — усі види використан-ня водних живих ресурсів (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах загального користування), що здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища. Організаційне забезпечення державної системи ліцензування здійснюють відповідні державні органи управління та їх місцеві підрозділи в галузі охорони навколишнього природного середовища і природних ресурсів.

За своїм змістом ліцензування є елементом адміністративно-правового управління, оскільки в ліцензіях фіксуються відповідні умови та обмеження щодо користування природними ресурсами. Проте ліцензія (квота) може бути і елементом економічних відносин, якщо вона стає товаром, тобто може продаватись іншим користувачам, наприклад, на аукціонах.

Підприємницька діяльність у сфері виробництва, зберігання, транспорту-вання, реалізації пестицидів і агрохімікатів та торгівлі ними також здійснюється на підставі ліцензії (спеціального дозволу), порядок видачі якої визначається Кабінетом Міністрів України. Ліцензію на виробництво пестицидів видає Міністерство промислової політики, а на реалізацію — органи, уповноважені Кабінетом Міністрів України здійснювати контроль у цій сфері.

Екологічне страхування

Екологічний ризик господарської діяльності, збитки, заподіяні внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, інших негативних факторів в природно-ресурсному комплексі, можна деякою мірою відшкодувати за рахунок коштів страхових компаній.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору. Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком при настанні страхового випадку.

Порядок страхування негативних ризиків в природно-ресурсному комплексі повинен враховувати такі питання:

1) визначення об’єктів страхування;

2) об’єм страхового відшкодування;

3) основні обов’язки страхувальника і страховика;

4) визначення граничних сум страхового відшкодування;

5) перелік несення відповідальності;

6) інші особливі умови.

Екологічна сертифікація

З метою контролю за якістю виробленої продукції, за дотриманням норм і вимог екологічної безпеки в процесі виробництва, запобігання шкідливого впливу забруднення навколишнього середовища на здоров’я людей вводиться система екологічної сертифікації. Сертифікат — це посвідчення на якість продукції, сировини, товару, технології виробництва і т.д.

З метою визначення впливу підприємств на навколишнє середовище і контролю за дотриманням природоохоронних норм і правил в процесі господарської діяльності розробляється екологічний паспорт (сертифікат) підприємства — це нормативно-технічний документ, у якому міститься інформація про використання природних ресурсів і визначається вплив виробництва на навколишнє середовище. Екологічний паспорт розробляє власник підприємства за рахунок власних коштів, затверджує його керівник.

Узгоджений з органами місцевого самоврядування і природоохоронними органами, екологічний паспорт підлягає реєстрації. Основу екологічного паспорта становлять узгоджені і затверджені показники виробництва, розрахунки ГДВ і ГДС, дозволи на природокористування (ліцензії), паспорти пило-, газо- і водоочисних споруд, статистична звітність, результати інвентаризації джерел забруднення, нормативно-технічні документи тощо. Екологічний паспорт доповнюють і коригують при зміні технології виробництва, заміні устаткування.

Екологічний паспорт складається з таких розділів:

1) загальні відомості про підприємство;

2) природо-кліматична характеристика району розташування підприємства;

3) відомості про технологію виробництва;

4) сертифікат на сировину;

5) характеристика земельних ресурсів і ділянки, на якій розташоване підприємство;

6) характеристика викидів в атмосферу;

7) характеристика відходів виробництва;

8) розміщення відходів виробництва;

9) характеристика екологічної діяльності підприємства, в тому числі:

— витрати на природоохоронні заходи;

— платежі за викиди і скиди;

— платежі за використання природних ресурсів. Подібні екологічні паспорти (сертифікати) розробляються на окремі види природних ресурсів, готову продукцію виробництва, на технологію виробничого процесу. З метою обліку природних ресурсів складаються також кадастри.

Особливого значення набуває система сертифікації в нинішній час становлення ринкових відносин, час інвестицій, час широкого міжнародного співробітництва. Ринкові механізми і використання системи екологічної сертифікації та ліцензування створюють підґрунтя для розвитку нових напрямків економічної діяльності в галузі природокористування, таких як екологічний маркетинг, екологічний менеджмент та екологічний аудит.

Поделиться: