Рыночные отношения в сфере охраны окружающей среды

автор:

Витрати на відтворення природних ресурсів і охорону навколишнього середовища — це один з ринкових секторів економіки, який виконує свої функції, має відповідні структуру і умови існування. Це дає змогу позитивно впливати на технології виробництва, більш ефективно розподіляти матеріальні ресурси й екологічні послуги, виконувати саморегулюючі функції щодо стану навколишнього середовища.

До основних ознак ринкових відносин у сфері охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів належать:

  • свобода підприємницької діяльності в галузі екології;
  • наявність значного асортименту предметів ринку і товарних мас, що конкурують між собою;
  • розвинута ринкова екологічна інфраструктура;
  • сприйняття суб’єктами ринку в сфері природокористування і охорони навколишнього середовища інновацій наукового, технічного, організаційно-управлінського характеру.

Структура розвинутих форм ринку має такі відносно відокремлені складові: ринок предметів споживання, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічної інформації, інвестиційний ринок, ринок праці, грошово-кредитний і валютний ринок.

У широкому розумінні ринок об’єднує усі ці елементи. У специфічних умовах структура предметів ринкового обміну може звужуватися або розширюватися, забезпечуючи при цьому реалізацію продуктів усіх циклів відтворювальних процесів.

Центральне місце в сукупності предметів ринкових відносин у сфері природокористування повинні займати природні ресурси та екологічні послуги суб’єктів природокористування (відтворення і відновлення природних ресурсів, послуги за розміщення відходів виробництва). Ці елементи містить головна предметна галузь ринкових відносин. Важливе значення має формування допоміжних ринкових структур, до яких належать ринки засобів виробництва (устаткування споруд, технологічних систем, агрегатів тощо), екологічно безпечних технологій, екологічно чистих матеріалів і продуктів, фінансових засобів природокористування.

Створення ринкових умов у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів передбачає існування кількох форм власності на об’єкти природно ресурсного потенціалу: державної — на стратегічні природні ресурси і ресурси загальнодержавного значення; колективної — на ресурси республіканського значення, які передаються у власність колективам підприємств та організацій для використання на регіональному рівні; індивідуальної, в тому числі особистої, власності — на окремі природні об’єкти місцевого підпорядкування.

Перехідною формою до впровадження індивідуальної і особистої власності на природні ресурси має бути орендна форма природокористування, за якої завдяки зваженим правам власника і орендаря діє запобіжний механізм монополізації права власності на природні ресурси.

Важливу роль відіграє створення спеціалізованих суб’єктів природокористування, орієнтованих на вирішення локальних регіональних, загальнодержавних і міждержавних природоохоронних завдань. У таких структурах доцільні створення і взаємодія індивідуальних, сімейних, малих, орендних, кооперативних, спільних і державних підприємств, асоціацій, концернів, господарських товариств, громадських фондів тощо. Заслуговує на увагу організація підприємницької діяльності в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Особливе значення відводиться забезпеченню ефективного функціонування комплексної системи ринкової інфраструктури природокористування, до якої належать біржі природних ресурсів і об’єктів, екологічних послуг, комерційні екологічні банки, центри екологічного маркетингу й аудиту тощо.

Екологічний маркетинг — це комплексна діяльність певної сукупності організаційних структур, спрямована на визначення, прогнозування і формування споживчих потреб, на просування природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення від виробника до споживача в сфері природокористування і зменшення забруднення навколишнього середовища.

Екологічний маркетинг передбачає:

  • розробку і освоєння природних ресурсів;
  • виробництво товарів і послуг екологічного призначення, які необхідні споживачам;
  • встановлення платежів і цін на товари і послуги екологічного призначення для отримання прибутку суб’єктами природокористування;
  • запобігання забрудненню навколишнього середовища;
  • розвиток всебічних форм торгівлі товарами і послугами екологічного призначення;
  • поділ ринків збуту товарів і послуг екологічного призначення відповідно до природно-географічних факторів територій, регіонів та окремих зон;
  • залучення до екологічного ринку зарубіжних інвесторів;
  • освоєння природних ресурсів і створення на їхній основі конкуренто-спроможної на світовому рівні продукції екологічного призначення;
  • мобілізацію механізмів трансформації екологічних потреб потенційних покупців на екологічному ринку в ефективний попит на товари і послуги екологічного призначення.

Основними формами маркетингової діяльності є:

  • аналіз реальних і потенційних потреб споживачів природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення;
  • аналіз ринку та його можливостей, прогнозування ринкового попиту і місткості ринку в сфері природокористування та охорони довкілля;
  • розробка стратегії екологічного маркетингу і відповідних заходів;
  • маркетингове планування.

Перспективи розвитку екологічного маркетингу повинні стимулювати створення нових організаційних структур та їх інтеграцію. Діяльність цих структур передбачає такі послуги:

консультаційні — розробка інвестиційних програм і проектів у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища, розробка і реалізація техніко-економічних, економіко-екологічних і соціально-екологічних обґрунтувань програм і проектів, бізнес-планів і фінансових планів; інформаційні — комплексна еколого-економічна експертиза проектів і програм, екологічна атестація і сертифікація продукції, технологій і виробництва, організація інформаційного обслуговування споживачів продукції екологічного призначення;

комерційні — підготовка договірних справ і документів (з лізингу, оренди, контрактів, страхування, зовнішньоторговельних угод) супроводження, захист юридичних інтересів споживачів екологічних послуг;

рекламні — надання допомоги в створенні та організації демонстраційних залів, мережі магазинів-салонів, поширення передового досвіду в галузі виробництва екологічного обладнання і продукції, надання послуг екологічного призначення, проведення науково-технічних конференцій, симпозіумів, семінарів.

В умовах активного розвитку акціонерних, кооперативних, орендних, малих та спільних підприємств особливого значення набуває аудиторська справа як форма контролю їхньої фінансово-господарської діяльності. На аудиторів покладаються такі функції:

  • щорічна перевірка зовнішньої діяльності підприємства (аналізуються питання відповідності фінансового стану підприємств бухгалтерській і фінансовій звітності);
  • розробка рекомендацій щодо вдосконалення діючої звітності;
  • консультування з питань організації обліку та управління, складання звітності, податків тощо.

Екологічний аудит суттєво доповнює загальну характеристику підприємства і сприяє:

  • реалізації заходів щодо охорони навколишнього середовища та ефективного використання природних ресурсів;
  • об’єктивному ставленню до підсумків природоохоронної діяльності, виявленню конкретних порушників чинного законодавства;
  • стимулює виконання природоохоронних програм. До завдань екологічного аудиту належать:
  • загальна характеристика впливу господарської діяльності підприємства на навколишнє середовище;
  • аналіз і технічний стан природоохоронного устаткування і споруд, їх відповідність профілю й обсягам виробництва;
  • аналіз організаційно-технічного рівня природокористування та охорони довкілля;
  • аналіз і оцінка природоохоронних заходів;
  • визначення і оцінка використання виробничих ресурсів;
  • аналіз поточних і капітальних витрат на охорону навколишнього середовища і використання природних ресурсів;
  • аналіз результатів діяльності щодо поліпшення використання природних ресурсів та якості довкілля з метою визначення доцільності природоохоронних витрат.

Екологічний аудит відіграє значну роль у визначенні ефективності заходів щодо охорони навколишнього середовища та їхнього впливу на формування кінцевих показників виробничої діяльності підприємств. Існуючі виробничі та інші умови поки що недостатньо сприяють виконанню екологічного аудиту, у більшості випадків підприємства не зацікавлені в ретельному аналізі виконання екологічних програм. До того ж це пов’язано із залученням фахівців суміжних підприємств і спеціалістів іншого профілю, що не завжди можливо в реальних умовах. Тому проведення екологічного аудиту доцільно доручати незалежним аудиторським фірмам і професійним працівникам.

Для залучення додаткових фінансових ресурсів на реалізацію програм у галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів утворюються комерційні екологічні банки. Вони формуються на добровільних засадах — об’єднанні пайових (акціонерних) внесків певної частини власних коштів господарських суб’єктів, громадських організацій, спілок і фондів, власних вкладень окремих громадян з метою акумуляції та ефективного використання коштів пайовиків.

Комерційні екологічні банки несуть повну економічну і правову відповідальність за результати своєї діяльності і є рівноправними партнерами клієнтів у досягненні високих кінцевих результатів. Вони надають кошти на фінансування пріоритетних програм, впровадження прогресивної техніки і технології, створення міжгалузевого, змішаного, спільного з іноземним капіталом виробництва, реалізації заходів екологічної спрямованості, розвиток соціальної структури тощо.

Ці банки виконують такі функції:

  • мобілізація тимчасово вільних коштів на виконання природоохоронних завдань;
  • взаємне кредитування господарських об’єктів, об’єднаних між собою єдиною територією;
  • фінансування програмних заходів у сфері охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів;
  • екологічне страхування суб’єктів природокористування і населення;
  • екологічне кредитування суб’єктів природокористування і органів місцевого управління та самоврядування.

Статус комерційного екологічного банку забезпечує можливість спрямування фінансових ресурсів у прибуткові сфери, в тому числі на стимулювання підприємницької природоохоронної діяльності.

Згідно зі статутом ресурси екологічного банку можуть спрямовуватися:

— безповоротно — на фінансування програмних некомерційних екологічних заходів;

— оборотно — на фінансування і кредитування комерційної екологічної діяльності. У цьому випадку прибуток екологічного банку визначається прибутком від діяльності відповідних його структур і відсотками за надання кредиту.

Наявність регіональних екологічних банків дає змогу маневрувати ресурсами у динамічних процесах охорони довкілля і природокористування. Розвідка родовищ корисних копалин, видобуток мінерально-сировинних ресурсів, використання вторинних ресурсів, охорона навколишнього середовища від забруднення, надання екологічних послуг мають комерційний характер і є прибутковою сферою розміщення фінансового капіталу. В процесі формування на добровільних засадах еколого-фінансових асоціацій суб’єктів природокористування орієнтація на ефективну систему мобілізації коштів за допомогою екологічних банків є необхідною передумовою подальшої екологізації виробництва і поступового входження природоохоронної діяльності в сферу ринкових відносин. Ринкові відносини у сфері охорони навколишнього середовища

Витрати на відтворення природних ресурсів і охорону навколишнього середовища — це один з ринкових секторів економіки, який виконує свої функції, має відповідні структуру і умови існування. Це дає змогу позитивно впливати на технології виробництва, більш ефективно розподіляти матеріальні ресурси й екологічні послуги, виконувати саморегулюючі функції щодо стану навколишнього середовища.

До основних ознак ринкових відносин у сфері охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів належать:

  • свобода підприємницької діяльності в галузі екології;
  • наявність значного асортименту предметів ринку і товарних мас, що конкурують між собою;
  • розвинута ринкова екологічна інфраструктура;
  • сприйняття суб’єктами ринку в сфері природокористування і охорони навколишнього середовища інновацій наукового, технічного, організаційно-управлінського характеру.

Структура розвинутих форм ринку має такі відносно відокремлені складові: ринок предметів споживання, ринок засобів виробництва, ринок науково-технічної інформації, інвестиційний ринок, ринок праці, грошово-кредитний і валютний ринок.

У широкому розумінні ринок об’єднує усі ці елементи. У специфічних умовах структура предметів ринкового обміну може звужуватися або розширюватися, забезпечуючи при цьому реалізацію продуктів усіх циклів відтворювальних процесів.

Центральне місце в сукупності предметів ринкових відносин у сфері природокористування повинні займати природні ресурси та екологічні послуги суб’єктів природокористування (відтворення і відновлення природних ресурсів, послуги за розміщення відходів виробництва). Ці елементи містить головна предметна галузь ринкових відносин. Важливе значення має формування допоміжних ринкових структур, до яких належать ринки засобів виробництва (устаткування споруд, технологічних систем, агрегатів тощо), екологічно безпечних технологій, екологічно чистих матеріалів і продуктів, фінансових засобів природокористування.

Створення ринкових умов у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів передбачає існування кількох форм власності на об’єкти природно ресурсного потенціалу: державної — на стратегічні природні ресурси і ресурси загальнодержавного значення; колективної — на ресурси республіканського значення, які передаються у власність колективам підприємств та організацій для використання на регіональному рівні; індивідуальної, в тому числі особистої, власності — на окремі природні об’єкти місцевого підпорядкування.

Перехідною формою до впровадження індивідуальної і особистої власності на природні ресурси має бути орендна форма природокористування, за якої завдяки зваженим правам власника і орендаря діє запобіжний механізм монополізації права власності на природні ресурси.

Важливу роль відіграє створення спеціалізованих суб’єктів природокористування, орієнтованих на вирішення локальних регіональних, загальнодержавних і міждержавних природоохоронних завдань. У таких структурах доцільні створення і взаємодія індивідуальних, сімейних, малих, орендних, кооперативних, спільних і державних підприємств, асоціацій, концернів, господарських товариств, громадських фондів тощо. Заслуговує на увагу організація підприємницької діяльності в галузі охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Особливе значення відводиться забезпеченню ефективного функціонування комплексної системи ринкової інфраструктури природокористування, до якої належать біржі природних ресурсів і об’єктів, екологічних послуг, комерційні екологічні банки, центри екологічного маркетингу й аудиту тощо.

Екологічний маркетинг — це комплексна діяльність певної сукупності організаційних структур, спрямована на визначення, прогнозування і формування споживчих потреб, на просування природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення від виробника до споживача в сфері природокористування і зменшення забруднення навколишнього середовища.

Екологічний маркетинг передбачає:

  • розробку і освоєння природних ресурсів;
  • виробництво товарів і послуг екологічного призначення, які необхідні споживачам;
  • встановлення платежів і цін на товари і послуги екологічного призначення для отримання прибутку суб’єктами природокористування;
  • запобігання забрудненню навколишнього середовища;
  • розвиток всебічних форм торгівлі товарами і послугами екологічного призначення;
  • поділ ринків збуту товарів і послуг екологічного призначення відповідно до природно-географічних факторів територій, регіонів та окремих зон;
  • залучення до екологічного ринку зарубіжних інвесторів;
  • освоєння природних ресурсів і створення на їхній основі конкуренто-спроможної на світовому рівні продукції екологічного призначення;
  • мобілізацію механізмів трансформації екологічних потреб потенційних покупців на екологічному ринку в ефективний попит на товари і послуги екологічного призначення.

Основними формами маркетингової діяльності є:

  • аналіз реальних і потенційних потреб споживачів природних ресурсів, товарів і послуг екологічного призначення;
  • аналіз ринку та його можливостей, прогнозування ринкового попиту і місткості ринку в сфері природокористування та охорони довкілля;
  • розробка стратегії екологічного маркетингу і відповідних заходів;
  • маркетингове планування.

Перспективи розвитку екологічного маркетингу повинні стимулювати створення нових організаційних структур та їх інтеграцію. Діяльність цих структур передбачає такі послуги:

консультаційні — розробка інвестиційних програм і проектів у сфері природокористування та охорони навколишнього середовища, розробка і реалізація техніко-економічних, економіко-екологічних і соціально-екологічних обґрунтувань програм і проектів, бізнес-планів і фінансових планів; інформаційні — комплексна еколого-економічна експертиза проектів і програм, екологічна атестація і сертифікація продукції, технологій і виробництва, організація інформаційного обслуговування споживачів продукції екологічного призначення;

комерційні — підготовка договірних справ і документів (з лізингу, оренди, контрактів, страхування, зовнішньоторговельних угод) супроводження, захист юридичних інтересів споживачів екологічних послуг;

рекламні — надання допомоги в створенні та організації демонстраційних залів, мережі магазинів-салонів, поширення передового досвіду в галузі виробництва екологічного обладнання і продукції, надання послуг екологічного призначення, проведення науково-технічних конференцій, симпозіумів, семінарів.

В умовах активного розвитку акціонерних, кооперативних, орендних, малих та спільних підприємств особливого значення набуває аудиторська справа як форма контролю їхньої фінансовогосподарської діяльності. На аудиторів покладаються такі функції:

  • щорічна перевірка зовнішньої діяльності підприємства (аналізуються питання відповідності фінансового стану підприємств бухгалтерській і фінансовій звітності);
  • розробка рекомендацій щодо вдосконалення діючої звітності;
  • консультування з питань організації обліку та управління, складання звітності, податків тощо.

Екологічний аудит суттєво доповнює загальну характеристику підприємства і сприяє:

  • реалізації заходів щодо охорони навколишнього середовища та ефективного використання природних ресурсів;
  • об’єктивному ставленню до підсумків природоохоронної діяльності, виявленню конкретних порушників чинного законодавства;
  • стимулює виконання природоохоронних програм. До завдань екологічного аудиту належать:
  • загальна характеристика впливу господарської діяльності підприємства на навколишнє середовище;
  • аналіз і технічний стан природоохоронного устаткування і споруд, їх відповідність профілю й обсягам виробництва;
  • аналіз організаційно-технічного рівня природокористування та охорони довкілля;
  • аналіз і оцінка природоохоронних заходів;
  • визначення і оцінка використання виробничих ресурсів;
  • аналіз поточних і капітальних витрат на охорону навколишнього середовища і використання природних ресурсів;
  • аналіз результатів діяльності щодо поліпшення використання природних ресурсів та якості довкілля з метою визначення доцільності природоохоронних витрат.

Екологічний аудит відіграє значну роль у визначенні ефективності заходів щодо охорони навколишнього середовища та їхнього впливу на формування кінцевих показників виробничої діяльності підприємств. Існуючі виробничі та інші умови поки що недостатньо сприяють виконанню екологічного аудиту, у більшості випадків підприємства не зацікавлені в ретельному аналізі виконання екологічних програм. До того ж це пов’язано із залученням фахівців суміжних підприємств і спеціалістів іншого профілю, що не завжди можливо в реальних умовах. Тому проведення екологічного аудиту доцільно доручати незалежним аудиторським фірмам і професійним працівникам.

Для залучення додаткових фінансових ресурсів на реалізацію програм у галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів утворюються комерційні екологічні банки. Вони формуються на добровільних засадах — об’єднанні пайових (акціонерних) внесків певної частини власних коштів господарських суб’єктів, громадських організацій, спілок і фондів, власних вкладень окремих громадян з метою акумуляції та ефективного використання коштів пайовиків.

Комерційні екологічні банки несуть повну економічну і правову відповідальність за результати своєї діяльності і є рівноправними партнерами клієнтів у досягненні високих кінцевих результатів. Вони надають кошти на фінансування пріоритетних програм, впровадження прогресивної техніки і технології, створення міжгалузевого, змішаного, спільного з іноземним капіталом виробництва, реалізації заходів екологічної спрямованості, розвиток соціальної структури тощо.

Ці банки виконують такі функції:

  • мобілізація тимчасово вільних коштів на виконання природоохоронних завдань;
  • взаємне кредитування господарських об’єктів, об’єднаних між собою єдиною територією;
  • фінансування програмних заходів у сфері охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів;
  • екологічне страхування суб’єктів природокористування і населення;
  • екологічне кредитування суб’єктів природокористування і органів місцевого управління та самоврядування.

Статус комерційного екологічного банку забезпечує можливість спрямування фінансових ресурсів у прибуткові сфери, в тому числі на стимулювання підприємницької природоохоронної діяльності.

Згідно зі статутом ресурси екологічного банку можуть спрямовуватися:

— безповоротно — на фінансування програмних некомерційних екологічних заходів;

— оборотно — на фінансування і кредитування комерційної екологічної діяльності. У цьому випадку прибуток екологічного банку визначається прибутком від діяльності відповідних його структур і відсотками за надання кредиту.

Наявність регіональних екологічних банків дає змогу маневрувати ресурсами у динамічних процесах охорони довкілля і природокористування. Розвідка родовищ корисних копалин, видобуток мінерально-сировинних ресурсів, використання вторинних ресурсів, охорона навколишнього середовища від забруднення, надання екологічних послуг мають комерційний характер і є прибутковою сферою розміщення фінансового капіталу. В процесі формування на добровільних засадах еколого-фінансових асоціацій суб’єктів природокористування орієнтація на ефективну систему мобілізації коштів за допомогою екологічних банків є необхідною передумовою подальшої екологізації виробництва і поступового входження природоохоронної діяльності в сферу ринкових відносин.

Поделиться: