Під впливом природного ґрунтотворного процесу та його антропогенної корекції формуються дуже різноманітні ґрунти, властивості яких, біофізико-хімічні параметри, ґрунтово-екологічні режими задаються типом ґрунтотворення, передусім:
- підзолистим,
- гумусово-акумулятивним (дерновим),
- болотним,
- солонцьовим (галоморфним),
- буроземним,
- глеєелювіальним,
- латеритним (червоноземним — фералітним),
- кріогенним, які належать до категорії макропроцесів зі статусом еколого-біогеохімічних типів ґрунтогенезу.
Кожен з них розвивається при неповторному поєднанні відомих чинників, які неодмінно змінюються на земній суші в напрямку з півночі (від тундри) до екватора і далі — на південь відповідно до зміни біокліматичних умов, відкоригованих на кожному окремому континенті неповторними літогенетичними варіаціями материнських порід разом з рельєфом та довготною фаціальністю клімату (континентальністю, зволоженістю). Тому планетарно-зональне розташування ґрунтів у реальних ландшафтах неодмінно коригується — меридіонально, регіонально, фаціально, літогенетично (екологобіогеохімічно). Найчіткіше класично широтна зональність виражена на Східноєвропейській рівнині. Ґрунти тундри, лісової, лісостепової, степової зон, пустелі, напівпустелі, субтропіків і тропіків відрізняються між собою всіма параметрами та екологічними режимами. У тундрі утворилися кріогенні ґрунти з коротким (5—10 см) профілем, у лісовій зоні — дерново-підзолисті, підзолисті та бурі лісові ґрунти, у яких темнувато-сірий верхній горизонт досягає всього 5—10—15 см; в Лісостепу під лісом — сірі лісові ґрунти, в Степу — чорноземи з грубизною профілю 80—100—110 см; у субтропіках — коричневі і жовтоземні ґрунти, в тропіках — фералітні ґрунти. Легкорозчинні солі зумовлюють розвиток азональних солончаків і солонців. Ґрунти також змінюються в горах, де спостерігається чітка поясність: від підніжжя до вершини, відповідно до змін клімату і біоти (передусім рослинності). Усі ці зміни є відповідним наслідком зміни типу ґрунтогенезу, заданої означеною зміною рослинного покриву та інших його чинників: під хвойними лісами утворюються підзолисті та бурі лісові ґрунти, під травами — чорноземні, під болотною рослинністю — торф’яні ґрунти.
Під впливом різних типів ґрунтогенезу утворюється значне ґрунтово-екологічне розмаїття типів, підтипів, родів (фацій), видів, різновидностей. Так, під час великомасштабного обстеження ґрунтів України було виділено 534 види, а з урахуванням гранулометричного складу і літогенетичних особливостей материнських порід — 2—3 тисячі їх різновидностей та розрядів (не враховуючи культурних варіантів та екологічних категорій).
Кожен такий ґрунт характеризується різним рівнем родючості і завжди неповторним профілем, що є екоінформаційно насиченою сукупністю генетично пов’язаних між собою горизонтів, який відкривається в ямі (ґрунтовому розрізі) завглибшки мінімум 80—120 см. Профілі ґрунтів різних регіонів України та інших держав чітко відрізняються між собою своїм габітусом та екоінформаційністю. Наприклад, дерново-підзолисті ґрунти Житомирщини (загалом Полісся) мають профіль, диференційований за гранулометричним, мінералогічним та хімічним складом, фізичним станом, зовнішніми (морфогенетичними) інформаційними ознаками, набутими в процесі їх тривалого формування під лісовими фітоценозами. Забарвлення, наприклад, його верхньої частини (0—10—15 см) є сірим, глибше (15—30—40 см) — світло-сірим, а в середній частині — червоно-бурим, на глибині 90—100—110 см дуже різко змінюється різними кольорами (зеброподібністю), успадкованими від шаруватої породи (флювіогляціальний пісок, супісок, моренний суглинок тощо). Чорноземи Харківщини (загалом Лісостепу і Степу) мають зовсім інший габітус — глибокий темно-сірий (чорний) профіль, який інформує дослідника про його степовий генезис. Переходи між горизонтами в ньому є поступовими, а з 100—110 см залягає материнська порода (лес палевого кольору).
Отже, профілі різних ґрунтів відрізняються один від одного своєю унікальністю. Профіль ґрунту — це якісно нове, приповерхневе, екогенетичне, енергетично та інформаційно насичене формування, породжене екзогенним процесом ґрунтотворення, яке неодмінно відрізняється родючістю від геологічних порід. Під впливом конкретного типу ґрунтогенезу у кожному конкретному ґрунті формуються специфічні, лише йому притаманні, фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біоекологічні властивості. Ґрунтогенез зумовлює властиве лише ґрунтосфері накопичення стабільних поза живим організмом форм органічних речовин у вигляді гумусу, а разом з ним депонування в матриці ґрунтового профілю азоту, фосфору, калію, сірки, інших біогенних елементів і сполук, необхідних для живлення рослин і стабільного функціонування еволюційно обумовлених трофічних ланцюгів біосфери.
Назви генетичних горизонтів, їх індексація, інформативність запроваджені В.В. Докучаєвим, який своєю класичною тріадою (А + В + С) абстрактно узагальнив порядок їх розташування (згори вниз) у будові профілю будь-якого ґрунту поза їх екологогенетичною суттю, конкретизованою в індексації О.Н. Соколовського.
Кожен з горизонтів ґрунтового профілю позначають початковою літерою або ж сполученням початкових літер тих латинських слів, які вказують на генезу того чи іншого горизонту або його властивості [Н — від Humus, E — Еluvio, I — Іluvio, ls — lesive, Gl — глей, P — petra (материнська порода), D — підстилаючі породи тощо]. Профіль чорноземів типових цим способом записують так: Н + Нр/k + НРk + Рk; дерново-підзолистого ґрунту: НЕ + Е + І + Р; солонцю — Еh + ІH + РhІ + Рks; болотного ґрунту: НGl + НРGl + РGl.
Майже всі ознаки в ґрунтовому профілі виявляються з різною інтенсивністю. У одних випадках вони є основними, а в інших їх фізіономічність стає завуальованою. У такому разі вони позначаються такою ж, але малою літерою. Додаткову для діагностики інформацію надають уламки порід, включення, новоутворення та сліди антропогенної діяльності. Вони мають такі назви та символіку: k — карбонати, S — легкорозчинні солі (G — гіпс); r — пунктація та м’які стяжіння; n — тверді конкреції; kn — карбонатні конкреції; pf — псевдофіброві утворення; r — ортзанди; rg — ортштейни; q — уламки твердих безкарбонатних порід; qk — уламки твердих карбонатних порід; f — вохра, z — копроліти, кротовини тощо; dn — денудовані (еродовані) горизонти; dl — делювіальні горизонти на поверхні ґрунту; ed — еолові наноси (дефльовані, навіяні вітром) на поверхні ґрунту; аl — алювіальні наноси на поверхні ґрунту; а — орні горизонти (від лат. аrvum — рілля); аg — рекультивовані (насипні) горизонти (від лат. аgger — насип); рl — плантажовані горизонти; mз — меліоративно набуті ознаки від зрошення; mо — меліоративні ознаки від осушення; aq — обводнені (aqua — вода). Поховані (викопні) ґрунти позначають символом fs (fosil — поховання), а в разі їх погоризонтного опису відповідні горизонти беруть у квадратні дужки, наприклад [H] — гумусовий горизонт фосильного ґрунту. Символи слабо, але явно виражених ознак записують у круглих дужках. Антропогенні горизонти, схожі на природні, позначають тими самими символами, перед якими ставлять символ антропогенного впливу. Так, вторинно осолонцьований при зрошенні мінералізованими водами горизонт позначають mзHsI; оглеєний при вторинному заболочуванні за рахунок нераціонального зрошування — mзHРgl тощо.
Загалом, процес ґрунтогенезу зумовлює формування та розвиток разом з профілем родючості ґрунту та більшості інших його унікальних біосферно значущих екологічних функцій; притаманний лише ґрунтосфері термодинамічно стабільний гумус і в його складі азот (альфа і омега всіх життєпроявів на Землі) в літосфері (у тому числі й у материнських породах) не трапляються.