Требования овощных культур к содержанию в почве питательных веществ

автор:
источник: Биологические основы овощеводства // Барабаш О.Ю., Тараненко Л.К., Сыч З.Д.

Овочеві культури порівняно з іншими найбільш вимогливі до родючості ґрунту. Це зумовлюється тим, що за порівняно короткий період вони утворюють велику надземну масу і формують високий урожай. При низьких температурах теплолюбні культури засвоюють поживні речовини значно гірше, ніж холодостійкі. Для одержання високого врожаю з незначними затратами праці та коштів, овочеві культури треба вирощувати на ґрунтах із високою родючістю. Показником вимогливості овочевих культур до вмісту поживних речовин у ґрунті є винос ними елементів мінерального живлення (табл. 1).

Середньодобовий винос поживних речовин на одиницю врожаю залежить від тривалості вегетаційного періоду культури (сорту), типу ґрунту, його родючості тощо. Овочеві культури з тривалим (3—5 місяців) вегетаційним періодом (пізня капуста, помідор, морква, огірок) виносять їх протягом доби у 2—6 разів менше, ніж культури з коротким (редиска, салат, шпинат). Сорти інтенсивного типу характеризуються підвищеним виносом поживних речовин за одиницю часу. У молодому віці рослини також мають підвищені вимоги до вмісту поживних речовин у ґрунті.

На винос поживних речовин із ґрунту овочевими культурами великий вплив має розвиток їх кореневої системи і її здатність засвоювати поживні речовини. Чим більше вона розвинена і займає більший об’єм ґрунту, тим краще вбирає з нього елементи живлення та воду. Так, коренева система столового буряка у 40—50 разів більша, ніж цибулі-ріпки, а корінці його обростають численною кількістю кореневих волосків. У цибулі, навпаки, їх немає, внаслідок чого всисна поверхня кореневої системи в сотні разів менша. Тому під цибулю потрібно відводити більш родючі ґрунти, ніж під буряк столовий. Слід також брати до уваги і здатність рослин до засвоювання ними солей з важкорозчинних фосфорних сполук. Наприклад, у рослин помідора здатність засвоювати ці сполуки невисока, а в огірка — підвищена. Тому під помідор треба вносити більш високі норми фосфорних добрив, ніж під огірок. Винос поживних речовин з ґрунту тісно пов’язаний з його вологістю.

Таблиця №1.
Орієнтовний винос овочевими культурами поживних речовин з ґрунту, кг/10 т товарного врожаю
КультуриNР2O5K2O
Капуста: білоголова рання22,57,524,0
середня і пізня41,014,049,0
цвітна84,028,080,0
Огірок
у відкритому ґрунті27,514,642,2
у теплицях25,010,045,0
Помідор
у відкритому ґрунті33,013,045,3
у теплицях33,412,163,0
Гарбуз25,012,040,0
Диня12,53,517,0
Кавун23,08,025,0
Перець49,012,056,0
Баклажан64,015,084,0
Цибуля
сіянка53,716,040,0
ріпка44,211,621,0
Часник40,012,030,0
Морква24,010,239,0
Буряк27,015,343,0
Петрушка33,513,550,0
Горох67,523,043,5
Квасоля20,022,069,0
Редиска50,013,954,4
Редька зимова60,031,050,0
Кріп39,010,532,0
Салат головчастий22,08,050,0
Шпинат36,018,052,0

Овочеві культури характеризуються вибірковою здатністю засвоювати елементи живлення. Так, для утворення 10 т урожаю товарної продукції найбільше азоту з ґрунту виносять капуста цвітна, часник, горох, редька зимова та редиска, фосфору — капуста цвітна, часник і горох, калію — капуста цвітна, тепличний помідор, редиска, салат, шпинат, петрушка, перець і баклажан. Незважаючи на те, що помідор виносить мало фосфору з ґрунту, він сильно реагує на його нестачу. Співвідношення окремих елементів живлення, які надходять у рослину, залежить від фаз розвитку. Так, на одиницю засвоєного азоту капуста забирає з ґрунту фосфору менше у фазі утворення розетки і більше — в період формування головки.

Для живлення овочевих культур велике значення мають мікроелементи: бор, марганець, мідь, цинк, молібден, залізо, кобальт та ін. Нестача бору і марганцю погіршує плодоношення, збільшує опадання бутонів і зав’язі, знижує врожай плодів та насіння. Мідь посилює інтенсивність дихання, обмін вуглеводів у рослинах, особливо її потрібно вносити на торфових ґрунтах. Мікроелементи активізують дію ферментів, підвищують холодостійкість рослин, зменшують непродуктивні витрати вологи. Підвищення ефективності мікродобрив можна збільшити в декілька разів шляхом застосування легкорозчинних хелатних форм.

Засвоєння поживних речовин протягом вегетації неоднакове. При з’явленні сходів, коли у рослин ще слабко розвинена коренева система, винос поживних речовин незначний. Однак і в цей період вони дуже чутливі до нестачі їх у ґрунті. В разі нестачі поживних речовин у рослин погано наростає вегетативна маса, листки їх блідо-зелені і швидко засихають. Такі посіви, звичайно, низьковрожайні. Щоб поліпшити живлення рослин у молодому віці, мінеральні добрива вносять у рядки при сівбі або локально при підживленні.

На початку росту коренева система молодих рослин краще засвоює азот, гірше — фосфор і калій. При тривалому зниженні температури ґрунту і повітря погіршується засвоєння азоту і фосфору. Це негативно впливає на ріст і розвиток молодих рослин.

Найбільшу кількість поживних речовин із ґрунту, зокрема азоту, рослини виносять у період максимального середньодобового приросту надземної маси (пагонів, листя, органів плодоношення). Цей період у скоростиглих культур у зоні Степу і Південного Лісостепу настає наприкінці весни, а на Поліссі — на початку літа. У пізньостиглих культур з тривалим вегетаційним періодом він припадає на червень — липень. У період формування продуктивних і репродуктивних органів підвищується вимогливість рослин до вмісту в ґрунті фосфору і калію.

Ріст і розвиток рослин відбувається нормально, якщо в ґрунті є достатня кількість усіх елементів живлення. Нестача одного з них послаблює дію інших. Так, азот посилює ріст вегетативної маси і затримує плодоношення. Надмірне надходження його в рослини призводить до нагромадження в продуктових органах нітритів, що знижує харчову якість продукції. Фосфор сприяє розвитку плодів і насіння, підвищує вміст цукрів, вітамінів і прискорює достигання врожаю. Калій посилює вуглеводний обмін, підвищує холодостійкість і стійкість рослин проти хвороб.

В умовах радіаційного забруднення вапнування ґрунтів і внесення підвищених норм калійних добрив зменшує нагромадження в овочевій продукції стронцію і цезію.

Нестачу поживних речовин у ґрунті можна визначити візуально, спостерігаючи за розвитком рослин, забарвленням листків тощо. Так, у разі нестачі азоту сповільнюється ріст рослин. Листки стають світло-зеленими, а потім жовтіють. При значній його нестачі вся рослина може стати золотисто-жовтою і побуріти. У капусти, починаючи з нижнього ярусу, забарвлення листків змінюється від зеленого до жовто-зеленого. У помідора при нестачі азоту жилки листків стають фіолетово-червонуватими, стебла — тонкими, твердими і волокнистими з таким забарвленням, як і листки. Ріст і цвітіння затримуються, бутони осипаються, плоди утворюються дрібні. В огірка нижні листки блідо-зелені, зелено-жовті, стебла тонкі, дерев’янисті та волокнисті, затримуються цвітіння і зав’язування плодів. Нестача азоту в редиски сповільнює наростання листків, вони стають дрібними і поступово жовтіють, затримується формування коренеплодів. У цибулі листки наростають повільно, стають короткими, товстими, твердими і світло-зеленими.

При нестачі фосфору сповільнюються ріст, цвітіння, зав’язування продуктивних органів і достигання врожаю овочевих культур. Стебла у них тонкі, дерев’янисті, листки часто мають темніше забарвлення. У капусти листки дрібні, темно-зелені з переходом до фіолетових. Часто на нижньому боці листків з’являється пурпурний відтінок, пігментація найбільше виражена вздовж жилок. У помідора в разі нестачі фосфору сім’ядолі напрямлені вгору під гострим кутом. Колір жилок, а потім і нижніх боків листків стає червоно-фіолетовим. У редиски на нижньому боці листків з’являється червоно-фіолетове забарвлення. У цибулі в’януть і засихають верхівки старих листків, з’являється крапчастість.

У разі нестачі калію сповільнюється ріст рослин. Вони, як правило, низькорослі і кволі. Тканина між жилками стає хлорозною, а жилки залишаються зеленими. Листки крихкі, краї їх закручуються догори. У капусти краї нижніх листків світлішають і відмирають, головки рихлі. У помідора, починаючи з середнього ярусу, листки стають темно-зеленими з бронзовим відтінком. На краях листків плями можуть утворити кайму з відмерлих тканин. Плоди достигають нерівномірно. В огірка листя темно-зелене, куполоподібне. Між жилками листкова пластинка поступово стає бронзовою. Верхня частина плодів помітно розширена. У цибулі кінці старих листків стають сірувато- або соломисто-жовтими і в’януть.

У разі нестачі кальцію у рослин сповільнюється ріст, бруньки і черешки листків мають світле забарвлення і часто виродливої форми. Міжвузля вкорочені, на кінцях пагонів утворюються розетки листків. Спостерігається карликовість рослин.

Нестача магнію спричинює хлороз нижніх листків. Затримується ріст рослин і зменшується тургор при нестачі бору. Буряк і капуста цвітна при нестачі бору хворіють на гниль сердечка. У разі нестачі міді на листках з’являються жовтувато-зелені плями, корінці буріють і передчасно відмирають. Нестача міді особливо помітна на торфових ґрунтах.

Визначення потреби овочевих культур у поживних речовинах має велике практичне значення для обґрунтування норм і строків внесення добрив. Більш точно ці потреби визначають за допомогою агрохімічних методів, польових і вегетаційних дослідів, аналізу ґрунту і вегетативної маси рослин.

Реакція ґрунтового розчину. Засвоєння поживних речовин овочевими культурами залежить від реакції ґрунтового розчину. Більшість культур добре ростуть при нейтральній, слабокислій і слаболужній реакції. Так, цибуля найкраще росте при реакції ґрунтового росту рН 6,4—7,9, буряк, капуста, горох — 6,2—7,5, кукурудза, квасоля і часник — 6,0—7,0, огірок, кабачок і патисон — 6,4—7,0, морква, петрушка, селера, редиска і ревінь — 5,5—7,0, помідор, перець і баклажан — 6,3—6,7, салат, шпинат, біб — при рН 6,0—6,5. Підвищення кислотності ґрунту негативно впливає на овочеві культури: капуста уражується килою, морква — фомозом тощо. Кислотність ґрунту регулюють вапнуванням та внесенням підвищених норм гною. Вапняні добрива доцільно вносити під попередники, що значно підвищує ефективність заходу.

Овочеві культури, особливо у молодому віці, досить чутливі до концентрації мінеральних солей у ґрунтовому розчині. Так, сходи огірка витримують концентрацію ґрунтового розчину 0,3, а дорослі рослини — 0,5 г/л.

За чутливістю до концентрації солей овочеві культури поділяють на З групи: соленестійкі - помітно знижують урожай або гинуть при засоленні ґрунтів до 0,1—0,4% (кукурудза, квасоля, біб, морква, огірок, редиска, часник); середньосолестійкі — витримують засолення 0,4—0,6% (цибуля, помідор, редька) і солестійкі - добре ростуть при засоленні ґрунту до 1% (буряк, горох, баклажан, гарбуз, кавун).

При цьому слід зазначити, що ступінь солестійкості рослин значною мірою залежить від особливостей засолення ґрунту. При сульфатному засоленні, яке менш шкідливе, ніж хлоридне і содове, а також при вмісті в ґрунті та ґрунтових водах кальцію рослини переносять більш високі концентрації розчинних солей у ґрунті.

Вимогливість овочевих культур до вологи і типу ґрунту. Овочеві культури досить вимогливі до вологості ґрунту і вмісту в ньому доступних поживних речовин. Тому їх вирощують на структурних, волого- і теплоємних, родючих (вміст гумусу — 4—5%) ґрунтах. Найбільш придатні для овочевих культур ґрунти річкових долин.

Супіщані, легкосуглинкові ґрунти швидко прогріваються, досить родючі і більш придатні для вирощування ранніх овочевих культур. На се-редньосуглинкових ґрунтах доцільніше вирощувати пізні культури. Важкі та суглинкові ґрунти, які затоплюються талими і повеневими водами, мало придатні для вирощування овочевих культур, але при відповідному обробітку та внесенні добрив на них можна вирощувати пізні овочеві культури, зокрема капусту. Ці культури вирощують на торфових ґрунтах.

При вирощуванні овочевих культур на опідзолених ґрунтах високі врожаї мають лише при внесенні органічних і мінеральних добрив. Найбільш придатні для овочевих культур чорноземні, каштанові та сіроземні ґрунти за умов достатнього зволоження. Мало придатні для їх вирощування піщані ґрунти. Перезволожені ґрунти не рекомендується використовувати під овочеві культури.

Поделиться: