Выращивание овощных культур в экстремальных условиях

автор:
источник: Биологические основы овощеводства // Барабаш О.Ю., Тараненко Л.К., Сыч З.Д.

У різних грунтово-кліматичних умовах при вирощуванні овочевих культур можуть виникати екстремальні ситуації для одержання високого врожаю і якісної продукції. Всі вони поділяються на передбачувані і випадкові. До передбачуваних можливих екстремальних ситуацій відноситься розміщення городів, присадибних і дачних ділянок населення біля залізничних та шосейних шляхів сполучення, підприємств важкої промисловості, електростанцій. Для поливу може використовуватися вода з водоймищ, забруднених радіонуклідами, особливо тих, які розташовані поблизу промислових центрів, а також неподалік від ДРЕС, атомних електростанцій та шахт. Ці грунти та води у своєму складі мають підвищений вміст важких металів та радіонуклідів.

За нашими даними, потужним забруднювачем є ДРЕС. Залежно від напряму вітрів кількість важких металів із збільшенням відстані від джерела забруднення зменшується лише через 30—35 км. У цій зоні вона значно перевищує гранично допустимі норми (ГДН): міді — в 9,6 рази, цинку — в 10,6, хлору — в 47,3 та нікелю — в 10,6 рази. При збільшенні відстані від підприємств чорної металургії з 0,3—1,5 км до 2,0—3,0 км нагромадження в орному шарі фунту заліза зменшується на 47,5%, цинку — 48,2, олова — 33,5, кадмію — 28,6, хлору — на 42,1%. Наведене свідчить про те, що насичення півдня України такими підприємствами призводить до того, що загальний фон забруднення фунтів важкими металами значно перевищує ГДН. Щоб його знизити, потрібно спорудити очисні системи, сажовловлювачі та замінити технологію виробництва металу та інших предметів народного споживання на сучасну, екологічно більш чисту.

Значну загрозу для здоров’я людей має продукція овочівництва, вирощена на городах і дачних ділянках, розташованих біля центральних шляхів сполучення та залізниць. Це пов’язано з тим, що біля них на відстані до 500 м у ґрунті та в рослинах нагромаджується підвищена кількість свинцю, кадмію, цинку, заліза та інших важких металів. Так, коли поле (город, грядка) розташоване на відстані 5—7 км від доріг, то в приземному шарі повітря вміст свинцю досягає 0,0005%, тоді як біля шосейної магістралі його в 10—15 разів більше. Це обумовлено тим, що при спалюванні автотранспортом різних видів палива біля 38% свинцю попадає в повітря. Аналогічне явище спостерігається поблизу залізниць, а також біля смітників великих міст та промислових центрів. Овочева продукція з таких площ у кілька разів небезпечніша для людей, особливо при використанні у свіжому вигляді.

Великої шкоди здоров’ю людей в Україні завдала аварія на Чорнобильській АЕС (1986 р.). В атмосферу було викинуто біля 450 видів різних радіонуклідів. Багато їх випало на території Київської, Житомирської, Чернігівської, Рівненської та Волинської областей. За даними В.Ф. Авсеєнко (1990 р.), забруднена площа складає 3,5 млн. гектарів. Особливо багато радіонуклідів у ґрунтах заплав річок і донних відкладах водозбірників. Переносять значну частину ізотопів важких металів з 30-кілометрової зони вітри і води річок Прип’ять та Дніпро, які на великій території використовуються для поливу овочевих культур. Забрудненість території України радіонуклідами пов’язана з тим, що період напіврозпаду цих елементів досить тривалий і вони характеризуються високою міграцією з ґрунту в рослини. Найбільш небезпечні з них цезій-137, стронцій-90, плутоній-239, плутоній-240. Згідно з тимчасовими нормами вмісту радіонуклідів у ґрунті вміст цезію-137 не повинен перевищувати 15 Кі/км², стронцію-90—3 і плутонію — 1 Кі/км². При цьому слід зазначити, що радіоактивні ізотопи стронцію і цезію є хімічними аналогами кальцію і калію, які мають великий вплив на їх рухомість у ґрунті.

В овочеву продукцію радіонукліди та важкі метали надходять із повітря і ґрунту. Кількість надходження їх залежить від біологічних особливостей культури (сорту), типу ґрунту, внесення добрив, тривалості вегетаційного періоду тощо. Так, радіонукліди цезію, рутенію і прометію не нагромаджуються в коренеплодах та інших продуктових органах, оскільки 99% їх затримується кореневою системою. Плутоній практично не надходить у рослини через кореневу систему.

З овочевих культур на одиницю маси найбільше стронцію-90 нагромаджують буряк столовий, огірок, морква. За рахунок поверхневого забруднення нагромаджують їх зеленні культури (щавель, шпинат, салат, кріп, петрушка листкова, селера).

Найменше радіонуклідів надходить із чорноземних ґрунтів, а найбільше — при вирощуванні овочів на торфовищах. Високий відсоток переходу радіонуклідів в овочеву продукцію й на піщаних і дерново-підзолистих ґрунтах.

Одним з ефективних заходів зменшення радіонуклідів і важких металів у продукції овочівництва є глибока ярусна оранка на 30—40 см, вирощування повторних культур, внесення органічних добрив (компостів, сапропелю, торфу) з попередньою перевіркою їх на вміст радіонуклідів, вапнування кислих та слабокислих ґрунтів та раціональне співвідношення між вирощуванням ранньо-, середньо- і пізньостиглих сортів. Для інактивації цезію потрібно збільшувати норми калійних добрив, вапна та фосфогіпсу.

До випадкових екстремальних умов відносяться ті, в які часто попадають овочеві культури в період вирощування, — весняні приморозки, часте зниження і підвищення температури, затяжні дощі та посухи, епіфітотії хвороб і епізоотії шкідників. Тому спеціалісту доводиться своєчасно приймати необхідні заходи, щоб не допустити зниження врожаю.

Проти весняних приморозків площі овочевих культур розміщають на південних схилах, у верхній їх частині, розсаду теплолюбних і навіть холодостійких культур загартовують, рослини вкривають поліетиленовою плівкою та агроволокном, застосовують димлення та поливи площі звечора невеликими нормами (до 100 м3/га) води. Насіння теплолюбних культур потрібно загартовувати.

В умовах підвищеної вологості і частих дощів посіви розміщають на грядках, не допускають застою води в понижених елементах рельєфу. Щоб покращити повітряно-газовий режим, проводять глибокі розпушування міжрядь долотоподібними лапами. Такі культури, які здатні швидко утворювати кореневу систему у вологому ґрунті (помідор, капуста, кукурудза), підгортають. Це понижує рівень ґрунтових вод, покращує повітряно-газовий режим кореневої системи та живлення рослин. Зменшенню втрат від надмірної вологи сприяє розміщення посівів овочевих культур на південних та південно-західних схилах, які швидше підсихають.

Агротехнічними заходами можна не допускати втрат врожаю та якості продукції. Так, при утворенні ґрунтової кірки на посівах овочевих культур (до сходів або після їх з’явлення) руйнують її боронуванням поперек напряму рядків, коткуванням вздовж рядків та розпушуванням міжрядь. Це запобігає з’явленню таких хвороб, як коренеїд і кореневі гнилі. Водночас покращується повітряно-газовий режим ґрунту, що позитивно впливає на розвиток кореневої системи.

На Півдні овочеві культури вирощують на поливі, в центральних і північних районах при короткочасних посухах також організовують поливи. Поливи проводять у першій половині дня сонячної погоди, щоб до вечора ґрунт підсох і можна було розпушити міжряддя. Особливо це стосується рослин помідора й огірка при вирощуванні в спорудах закритого ґрунту.

З метою покращання запилення перехреснозапильних культур вивозять на площу вулики з бджолосім’ями.

При з’явленні бур’янів — своєчасно знищують їх. При перших ознаках з’явлення хвороб і шкідників проводять профілактичні заходи боротьби з ними. Усі сучасні технології вирощування овочевих культур у відкритому ґрунті ґрунтуються на хімічній боротьбі з бур’янами, шкідниками та хворобами у комплексі з агротехнічними заходами.

Нашими дослідженнями встановлено, що внесення підвищених норм (порівняно з рекомендованими) гербіцидів, фунгіцидів та інсектицидів на посівах овочевих культур негативно впливає на якість продукції, особливо при вирощуванні коренеплодів та картоплі, які нагромаджують їх у такій кількості, що перевищує ГДН. Переважна більшість їх нагромаджується в західному регіоні, де випадає у весняно-літній період до 400—500 мм опадів. Під час злив, а також у районах зрошуваного овочівництва, особливо при використанні пестицидів на схилах, через 5—7 діб залишки препаратів появляються у воді невеликих річок та водоймищ на відстані 5—10 км від місця їх внесення.

Вирощування капусти та помідора безрозсадним способом також призводить до значного нагромадження залишків гербіцидів та пестицидів у продукції. Пояснюється це тим, що при безрозсадній культурі доводиться більше витрачати отрутохімікатів, ніж при розсадній. Так, при безрозсадному способі вирощування капусти інсектициди потрібно вносити 2—3 рази проти хрестоцвітної блішки, тоді як при розсадній відпадає потреба у таких заходах. На сильно засмічених бур’янами площах при безрозсадному способі вирощування помідора, перцю, баклажана, капусти гербіциди потрібно вносити перед сівбою і в період вегетації, тоді як при розсадному їх вносять перед висаджуванням розсади або в період вегетації рослин.

Для зменшення негативної дії гербіцидів їх вносять смуговим способом у зону рядка, а в міжряддях бур’яни знищують розпушуванням. В основному треба застосовувати агротехнічні та біологічні методи боротьби з шкідниками і хворобами.

Досить важливим фактором у боротьбі з екстремальними умовами є дотримання оптимальних строків сівби та висаджування розсади на площі, а також вибір попередника і розміщення поряд посівів таких культур, які не мають спільних хвороб і шкідників. Особливо важливим є систематичне обкошування обочин доріг, каналів, лісосмуг, стежок, ровів, які є основним розсадником насіння бур’янів та розмноження різних хвороб і шкідників.

Поделиться: