Баклажан – технологія вирощування

автор:
источник: Биологические основы овощеводства // Барабаш О.Ю., Тараненко Л.К., Сыч З.Д.

В Україні баклажан – однорічна, трав’яниста, тепло- і світлолюбна культура. За сприятливих умов (в теплицях, кімнаті) його можна вирощувати як багаторічну. Вирощують баклажан у відкритому і закритому ґрунті.

Ботанічні та біологічні особливості баклажана

Коренева система у рослин баклажана добре розвинена, проникає в ґрунт на глибину 100-120 см і в ширину до 70-100 см, а в південних районах — на глибину до 150 см і більше. Основна маса кореневої системи розміщується в орному шарі ґрунту горизонтально до його поверхні. Поживні речовини коренева система засвоює слабше, ніж у помідора. Тому під баклажан площу треба добре удобрювати, ґрунт підтримувати протягом всього вегетаційного періоду в розпушеному і достатньо зволоженому стані.

Стебло циліндричне, стояче, при основі дерев’янисте, кутасте, розгалужене, світло-зелене, зелене, а у верхній частині з фіолетовим відтінком. У відкритому ґрунті заввишки від 25 до 150 см, а в теплицях — до 170-200 см, залежно від сорту (гібриду) та умов вирощування.

Листки на рослині розміщуються почергово. За формою вони яйцеподібні, видовжено-яйцеподібні або овальні, нерозсічені або виїмчасті зі слабим, середнім, сильним опушенням або без нього. Довжина листків від 8 до 30 см, ширина — 5-25 см, залежно від сорту (гібриду) та умов вирощування.

Квітки двостатеві, поодинокі або зібрані в суцвіття-завиток від двох до семи, пониклі. Чашечка дзвоникоподібна, переважно шипувата. Віночок зрослопелюстковий (4-10), синьо-фіолетового або світло-рожево-фіолетового забарвлення з яскраво-фіолетовими жилками. Кількість тичинок відповідає кількості пелюсток віночка. Пиляки жовтого забарвлення, утворюють трубочку навколо маточки, відкриваються зверху. Така будова квітки також сприяє перехресному запиленню, хоча баклажан відносять до факультативно-самозапильних рослин. Перший завиток найчастіше має одну квітку, і вона закладається над 7-8 листком. Наступні квіткові завитки з’являються через 2 листки. Загальна кількість квіток на рослині залежить від сорту (гібриду) та умов вирощування. В середньому за період вегетації на рослині їх нараховується від 6 до 20 штук, а плодів зав’язується від 4 до 10. Останні опадають.

Поряд із головною квіткою можуть утворюватися й меншого розміру з укороченим маточками, які називають маскулізованими. Кількість їх залежить від погодних умов періоду вегетації. У роки з підвищеною вологістю їх утворюється більше, а в посушливі - менше. Переважно мас-кулізовані квітки запилюються тоді, коли в завитку відсутня велика квітка. Пиляки двокамерні, витягнуті, жовті. Тичинки ниткоподібні, короткі. Пилок важкий і липкий. На невелику відстань може переноситися й комахами, хоч рослини вважаються самозапильними. У насінництві баклажана потрібно дотримуватися просторової ізоляції на відкритій місцевості не менше 300 м, а на закритій — 100 м.

Період від з’явлення сходів до технічної стиглості плодів становить від 110 до 160 діб, залежно від сорту, а до біологічної - від 170 до 200 діб.

Плід — 2-11-насінногнізда ягода. Залежно від сорту (гібриду) плоди можуть бути циліндричні, грушоподібні, округло-плескаті, округлі, хоботоподібні. За забарвленням у фазі технічної стиглості — світло-зелені, зелені, коричнево-фіолетові, фіолетові, світло-фіолетові, темно-фіолетові, молочно-білі, залежно від сорту; у біологічній вони світлішають і набувають забарвлення від буро-жовтого до сіро-зеленого та сіро-жовтого. М’якуш світло-кремовий, ніжний або щільний, безбарвний, часто гіркуватий.

Насіння. На насіння плоди збирають тільки у біологічній стиглості. Воно дрібне, сочевицеподібне, плескате, жовтувато-буре без опушення. Маса 1000 насінин 2,8-3,5 г, схожість зберігає 4-5 років при вологості 11%.

За тривалістю вегетаційного періоду сорти та гібриди баклажана від з’явлення сходів до технічної стиглості поділяють на ультраранні (до 100 діб), ранні (101-115), середньостиглі (116-130), середньопізні (131-150) та пізньостиглі (понад 150 діб).

Вимоги рослин баклажана до умов навколишнього середовища

З групи пасльонових овочевих культур баклажан найбільш вимогливий до умов навколишнього середовища.

Вимоги до тепла. Рослини баклажана більш вимогливі до температурного режиму, ніж помідора і перцю. Особливо вони чутливі до коливання температури. При зниженні або різкому підвищенні її відбувається опадання квіток. Насіння баклажана за температури 15-17°С проростає протягом 20-22 діб, а 20-22°С — 7-10 діб. Оптимальною температурою для росту і розвитку рослин є 25-28°С. При тривалому зниженні її до 5-7°С рослини гинуть. У період масового плодоношення вимогливість рослин до температури дещо зменшується. При високих температурах — понад 30°С — і недостатній вологості повітря і ґрунту квітки та зав’язь опадають, що призводить до недобору врожаю, особливо раннього. Тому у південних районах навіть за короткочасних посух під час квітування потрібно проводити освіжаючі поливи. Недостатня кількість тепла, особливо у весняний період, є також однією з причин осипання квіток і зав’язі.

Вимоги до світла. Баклажан, як і перець, - світлолюбна культура. За недостатнього освітлення, а також при загущенні рослини сповільнюють ріст, репродуктивні органи осипаються, що призводить до зниження продуктивності рослин.

Вимоги до вологості ґрунту і повітря. З родини Пасльонові баклажан — найбільш вологолюбна культура. Нестача вологи в ґрунті призводить до зменшення на рослинах квіток і зав’язі, плоди формуються дрібними та деформованими. За даними Інституту овочівництва і баштанництва УААН, із підвищенням вологозабезпечення збільшується вегетативна маса, кількість листків, їх площа, що позитивно впливає на продуктивність рослин. Особливо це має значення в період формування врожаю та плодоношення. Однак рослини баклажана негативно реагують і на перезволоження ґрунту. Оскільки при цьому порушується його аерація, поживний, повітряний і тепловий режими, рослини прив’ядають і ушкоджуються хворобами.

За низької вологості повітря спостерігається пригнічення рослин і навіть опадання квіток і молодої зав’язі. Оптимальною вологість ґрунту на початку плодоношення є на рівні 70% НВ, а в період плодоношення — 80% НВ. Найбільш сприятливі умови для цвітіння та формування плодів є при відносній вологості повітря 75-80%.

Вимоги до елементів живлення. Рослини баклажана дуже вимогливі до структури і родючості ґрунту. Тому вирощувати їх потрібно на легких, структурних, багатих на органічну речовину та добре удобрених ґрунтах із нейтральною реакцією (рН — 6,0-6,6). Важкі, холодні, кислі та глинисті ґрунти, особливо з близьким заляганням ґрунтових вод, непридатні для баклажана.

На 10 т урожаю рослини баклажана виносять з ґрунту 64 кг азоту, 15 кг фосфору і 84 кг калію. До азотного удобрення рослини вимогливі особливо в першій половині вегетації. При нестачі азоту в цей період передчасно жовтіють і відмирають нижні листки. До калійного живлення баклажан найбільш вимогливий у період від настання технічної до біологічної стиглості, тобто у період формування насіння.

Особливості вирощування баклажана у відкритому ґрунті

Особливістю є те, що сходи за сприятливих умов на поверхні ґрунту з’являються відносно швидко — через 7-10 діб після сівби. Після з’явлення сходів рослини ростуть і розвиваються повільно, і лише після утворення 4-5 листка ростові процеси прискорюються. У зв’язку з тим, що коренева система рослин погано піддається регенерації, краще використовувати горщечкову розсаду. Це запобігає при пересаджуванні її обриву, завдяки чому рослини не страждають і швидко приживаються у відкритому ґрунті, а також на 5-10 днів швидше зацвітають і вступають у фазу плодоношення. Все це сприяє одержанню більш раннього і вищого врожаю плодів порівняно з використанням безгорщечкової розсади. При безрозсадному способі вирощування баклажана рослини вступають у фазу плодоношення на 30-40 діб пізніше, ніж при розсадній культурі.

З початком квітування підтримують відносну вологість повітря у межах 80%. Це запобігає частій абортації квіток, що нерідко спостерігається в південних районах України навіть при короткочасних посухах. Для використання плодів баклажана в технічній стиглості не можна запізнюватися з їх збиранням. При запізненні зі збиранням шкірка плодів починає дерев’яніти, а насіння твердне, внаслідок чого вони стають мало або зовсім непридатними для використання в кулінарії та переробній промисловості.

Плоди баклажана збирають за 2-3 заходи в технічній стиглості, коли вони мають характерне фіолетове або темно-фіолетове забарвлення. Для зрізування потрібно використовувати секатори, оскільки плодоніжка плода здерев’яніла. Врожайність плодів баклажана в передових господарствах становить 25,0-30,0 т/га.

Особливості вирощування баклажана в закритому ґрунті

Для теплиць використовують високорослі гібриди баклажана. Період вегетації рослин у спорудах закритого ґрунту становить від 200 до 300 діб, залежно від конструкції культиваційних споруд та способу їх обігріву. Технологія вирощування баклажана в цих умовах переважно така, як помідора і перцю солодкого. Особливістю вирощування є те, що після 5-6 листка рослини формують на 2-3 стебла. Вологість ґрунту до плодоношення підтримують на рівні 75% HB, а в період плодоношення -80-85% HB, відносну вологість повітря — 65-70%. Хоча баклажан відноситься до самозапильних культур, для кращого запилення квіток використовують вібратори або джмелів.

Урожай збирають 1-2 рази на тиждень. У середньому урожай плодів його в зимових теплицях становить 20-25 кг/м², у плівкових — 16-18 кг/м².

Поделиться: