Історичні аспекти походження

Повніше і краще зрозуміти біологічні особливості та вимоги до умов вирощування рослини допомагає інформація про місце її походження. В результаті еволюційного процесу, людина, проводячи безперервний добір кращих рослин із дикорослих форм і вирощуючи їх потомство на родючих грунтах із застосуванням різних засобів покращання якостей отриманого врожаю, поступово окультурила відібрані рослинні форми. Про походження культурного виду помідора Lycopersicon esculentum Mill. немає єдиних відомостей і в даний час. Різні джерела літератури містять інформацію про історію виникнення, походження і розповсюдження на земній кулі однієї з найцінніших овочевих культур – помідора (Брежнев Д.Д., 1964).

На відміну від інших широковживаних овочів, таких як цибуля, часник, огірок тощо., помідор ще протягом декількох століть після того як став відомим в багатьох країнах, вважався неїстівним і застосовувався у вигляді лікарської або декоративної, кімнатної рослини (Александров Б.А., 1964; Гаранько И.Б., Комарова Р.А., 1975; Власов А.С., 1991).

Тривалий час існувала думка, що помідор є неїстивним, після того як в плодах цієї рослини виявили отруйну речовину – соланін, щавелеву кислоту та її солі, які, як вважалося, відкладаються в суглобах (Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989).

З плином часу та дослідженнями хімічного складу помідора вченими було повністю заперечено несправедливість такого твердження і встановено цінність цього овоча завдяки високому вмісту органічних кислот, представлених в основному яблучною та лимонною (щавелева міститься в дуже невеликій кількості), різноманітним вмістом вітамінів, виявлено лікувальні властивості соку плодів (Гаранько И.Б., Комарова Р.А., 1975).

За свідченнями багатьох авторів (Брежнев Д.Д., 1964; Синская Е.Н., 1969; Жученко А.А., 1973; Ерохин И.Е., Стрельцов С.Д., 1989; Коровин А.И., Коровина О.Н., 1989), батьківщиною культурного виду рослин помідора є Галапагоські острови і вузька смуга вздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки. Інші дослідники (Декандоль, 1884; Мюллер, 1940; Лаквілл, 1943), вказують на те, що культурний помідор походить з Перу або з ближніх країн атлантичного узбережжя Південної Америки, а дикорослі види роду Lycopersicon Tourn розповсюджені між гірським ланцюгом Анд та Тихим океаном у Перу, Еквадорі, Чілі (Брежнев Д.Д., 1964).

Інші джерела літератури містять інформацію, що прабатьківщина помідора – Південно-Східна Азія, точніше Індія (про це згадується в старовинних рукописах). У Китаї знайдено добре збережене насіння помідора віком близько 2100 років, яке проросло і дало плоди (Филонов М.М., 1995).

Помідор знали індійці з Перу ще в V столітті до н.е., де він зустрічається і в теперішній час у вигляді невеликих вічнозелених кущиків з червоними дрібними плодами, як у вишні, а також на Канарських і Філіппінських островах, у Мексиці (Брежнев Д.Д., 1964). Декандоль (Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989), Жуковський (Евтушенко М.В., 1953) та ін. зазначають, що дикі та напівдикі види і різновиди цього ботанічного роду ростуть в Еквадорі, на Галапагоських островах, в Північній частині Чілі і до теперішнього часу. Гумбольт (1811), Декандоль (1884) та інші визначають вишнеподібну різновидність (var. cerasiforme ) вихідною формою культурних помідорів (Брежнев Д.Д., 1964).

Деякі вчені схиляються до думки, що батьківщиною помідора є Мексика. Гумбольт (1811), Філіпс (1891), Дж. Дженкінс (1948) вважають, що вихідні форми культурного помідора походять з Перу або Еквадора, а потрапив помідор до Мексики у вигляді бур’яну і саме в цій країні його вперше було окультурено (Брежнев Д.Д., 1964).

Точно невідомо хто саме, коли, за яких обставин сприяв ввезенню помідора в Європу. Існують лише припущення, що це здійснювалося способами, незалежними один від одного.

Вперше в 1553 році Р. Додоенс подав зображення помідора під назвою Pomo amoris – "яблуко кохання" (Брежнев Д.Д., 1964). В ботанічній літературі в 1554 році італійський вчений-ботанік Маттіолі детально описав нову, незнану європейцями рослину (Болотських О.С., 1999). Плоди помідора жовтого забарвлення він назвав "золотими яблуками", а червоного кольору - "яблуками кохання" (Брежнев Д.Д., 1964; Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989; Советы огородникам, 1989).

Вважають, що з відкриттям Америки Колумбом помідор завезено в Європу в 1493 році через Західну Індію. Вперше вирощувати помідор в Європі почали в 50-60 роки XVI століття. Існує припущення, що першими почали розводити помідор як овочеву культуру в Іспанії, Португалії, Італії, де, за даними Джерерда (1597), "мешканці використовують для їжі "яблука", приготовлені, зварені з перцем, сіллю, олією". Близько 1554 р. помідор з’явився в Голландії і вирощується як диковинна рослина в садах колекціонерів-ботаніків (Брежнев Д.Д., 1964).

Тривалий час помідор скрізь вважали декоративною рослиною: в Німеччині його вирощували на підвіконнях, у Франції – навколо альтанок, Англії і Росії – як екзотичну оранжерейну квітку. Навіть у ХVІІІ ст. французький садівник Олів’є де Серр стверджував, що їсти помідор небезпечно. В німецькому ботанічному словнику 1811 року про нього писали наступне: “Хоча помідор і вважають отруйною рослиною, в Португалії і Богемії роблять з нього соуси, які відрізняються дуже приємним кислуватим смаком” (Ерохин И.Е., Стрельцов С.Д., 1989).

Наприкінці XVI століття почали вирощувати помідор у Франції, в Англії, Бельгії, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії. Саме слово "помідор” зобов’язане своїм походженням італійській та французькій мовам. Італійці називають плід цієї овочевої рослини "помо доро", тобто "золоте яблуко", а французи – "помо д`амур" – "яблукокохання” (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1980). “Райське яблуко” – так називають помідори австрійці і швейцарці (Элизабет Вилох, 1974).

У Росії помідор вирощували понад 200 років тому назад. За даними Болотова (1784), його культивували як харчову та декоративну рослину. У 80-90-х роках минулого століття в працях відомого російського городника Р.І. Шредера ця культура описується як овочева рослина під назвою “Амурне яблуко” (Советы огородникам, 1989).

Існують відомості, що помідор почали вирощувати в південних районах Росії у XVIII ст. У Європі в цей час помідор вважали неїстівним і вирощували його як декоративну і харчову рослину. До середини XIX століття культура помідорів починає поширюється в центральних областях країни, а до кінця XIX століття широко розповсюджується не тільки в центральних, але й у північних областях (причому вирощували помідор переважно у відкритому грунті, що стало можливим завдяки виведенню скоростиглих сортів).

Одна з перших публікацій про культуру помідора в Росії належить одному з основоположників російської агрономії, вченому і письменнику Андрію Тимофійовичу Болотову. У 1784 р. він писав , що в середній смузі " помідор вирощується в багатьох місцях, в 10 основному в кімнатних умовах (у горщиках ) та іноді в садах". Тобто, у XVIII столітті помідор був переважно декоративною рослиною.

Подальший розвиток городництва зробило помідор харчової культурою, але його вирощування проводилося практично шляхом проб і помилок, тому що до початку XX століття цей напрям, як і взагалі овочівництво, не вважався наукою – швидше ремеслом чи мистецтвом.

Вивчення теоретичних основ овочівництва почалося в 20-30-х роках минулого століття. Великий внесок вніс Віталій Іванович Едельштейн (1881-1965), який вивчав біологічні особливості помідора. Йому належить відомий афоризм овочівників: "Агротехніка без біології сліпа, без механізації мертва, але все вирішує невблаганна економіка".

Захищений грунт у Росії був слабко розвинений – в основному парники, в яких готували розсаду. У нечисленних теплицях вирощували, головним чином, огірок. Будівництво промислових зимових теплиць почалося тільки в 30-40-х роках XX століття, до цього часу і відноситься початок вирощування помідора повністю в захищеному грунті.

У XX столітті завдяки науковому підходу у розробленні технологій вирощування помідорів, ця рослина стає однією з основних овочевих культур. З учених другої половини XX століття можна відзначити В.А. Алпатьева, який займався селекцією помідора, розробляв технології вирощування, в тому числі і в захищеному грунті.

У сучасний період помідор, за даними ФАО, займає перше місце в світі серед овочевих культур (4 млн. га), в тому числі і в захищеному грунті ( 60% всієї площі). Найбільші площі у Китаї – 974 тис. га ( 25 млн. т), Індії – 520 тис. га ( 7,4 млн. т), Туреччини – 225 тис. га ( 9 млн. т), Єгипті – 180 тис. га ( 6,3 млн. т), США – 177 тис. га ( 12 млн. т). Всього в світі в 2002 році вироблено 108,5 млн. тонн помідорів, з яких переробляється 25 млн. тонн. У країнах східної і північної Європи помідор займає 70-90% тепличної площі.

В Україні в захищеному грунті помідор займає друге місце після огірка (що пов`язано, мабуть, з особливостями нашого харчування).

Як зазначає Г. Гордієнко (1970), в Україну помідор як культурна рослина потрапив від турків і татар. Перші письмові згадки про нього в Україні: Палляс (1781), Габліцль (1785), Георгі (1800). В першій половині ХІХ ст. помідор в Україні був поширений довкола великих 11 міст: Одеси, Херсона, Миколаєва та Києва. Під кінець ХІХ ст. поширився по всій Україні.

В Україні рослини помідора з’явилися вперше на півдні країни. Прийшов він в Україну з Європи через порти Криму, Одеси, Херсона. З самого початку введення помідора у виробництво на території України добиралися різні форми, які надходили з продавцями, і накопичувалися заходи з вирощування. Разом з цим проводилося примітивне сортовипробування, добиралися кращі рослини на насіння з форм, що виділялися. Так набирала розповсюдження місцева народна селекція і місцеві сорти.

У знаменитих казках Д. Радарі томат (помідор) – ніжний, тріскається, довго не зберігається, часто хворіє, а тому, на думку автора, має (шкідливий) вплив. Не зважаючи на це, помідор – найпоширеніша овочева рослина. Як овочеву культуру його почали вирощувати в кінці XVIII ст. Завезено помідор з Італії, тому саме назва "помідор" вкоренилася і використовується і сьогодні. Термін "томат", який використовують в даний час в багатьох країнах походить від туземного південноамериканського "Tumatle" – томатиль, милтомат (Власов А.С., 1969; Дудченко П.Г., Кривенко В.В., 1984). Тепер в Україні помідор є найбільш поширеною культурою, яка займає понад 25% площ всіх овочевих культур (Кравченко В.А., 1992).

За даними джерел літератури, вважається, що в США продуктом номер один є плоди помідора, які мають найбільший попит (річний обсяг реалізації – 8,8 млрд. доларів). Особливою популярністю в країні користується харчування на винос (річна вартість якого становить 400 млрд доларів). І в кожній з таких страв обов’язковим компонентом є помідор. У Великобританії 60% населення вживає помідор: 80% - у вигляді салатів, 20% – в бутербродах і гарнірах. У Греції, Італії, Іспанії, Бельгії кожен житель вживає за рік 60-70 кг плодів помідора. В Італії вирощують близько 40 різних типів помідора. Його вживають щодня, подаючи до столу під час кожного прийому їжі – для кожної страви свій тип помідора.

Обсяг торгівлі помідором у країнах ЄС (свіжі й заморожені плоди) становить 2 млрд євро. Згідно із світовою міжнародною статистикою на ринку існує понад 140 категорій овочевих рослин і найбільше реалізуються плоди помідора. У названому обсязі левова частка припадає на плоди помідора – понад 50% у свіжому вигляді і близько 80% – у переробленому. В обсягах світового виробництва 12 плоди помідора у Нідерландах становлять 1%, Іспанії – 4, Італії, Єгипту – 6, Турції – 8, у США, Китаї – 15%.

В Україні залежно від погодних умов вегетаційного періоду вирощують 800-1200 тис. тонн плодів помідора. Це невисокий показник і в країні є всі можливості виробляти в найближчий період 3-5 млн т, що дасть можливість довести споживання цінних плодів до європейського рівня. Такий стрибок у виробництві можливий лише за успішного розмноження кращих сортів і гібридів помідора, збільшення врожайності та поліпшення якості насіння.

Поделиться:

Дополнительные материалы по теме: