Морфологічні ознаки і біологічні особливості рослин

За ботанічною класифікацією помідор належить до родини пасльонові – Solanaceae Guss. (Брежнев Д.Д., 1964; Кравченко В.А., 1992; Болотських О.С., 1997), роду Lycopersicon Tourn. Рід Lycopersicum поділяють на 3 види: L. peruvianum Mill – помідор перуанський; L. hirsutum – помідор опушений; L. esculentum Mill. – помідор звичайний (Медвєдєва Г.С., 1961; Брежнев Д.Д., 1964; Овощеводство Молдавии, 1972; Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1980; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дорокін М.Д., 1989; Антонец А.П., 1990; Сич З.Д. , 1992 та ін.).

У межах виду L. esculentum Mill. виділено три підвиди: дикий – subs. pimpinellifolium Bresh, який має дві різновидності: смородиноподібний та китицеподібний (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981); напівкультурний – subs. subspontaneum Bresh, який має п’ять різновидностей: сливоподібний, вишнеподібний, грушоподібний, видовжений та багатогніздий (Брежнев Д.Д., 1964; Жученко А.А., 1973); культурний – subs. cultum Bresh, який поділено на три різновидності – звичайний, штамбовий, крупнолистий (Брежнев Д.Д., 1964; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Лихацький В.І., Бургарт Ю.Є., Васянович В.Д., 1996).

Академік В. А. Кравченко на основі проведених досліджень і спостережень подає детальну морфологічну характеристику рослин помідора (Кравченко В.А., 2007). Помідор (Lycopersicum esculentum Mill.) Помідор звичайний (var. vulgare) має тонке стебло, що вилягає в період плодоутворення. Колір листка від світло- до темно-зеленого. Більшість скоростиглих сортів і гібридів F1, які занесені до Державного Реєстру сортів рослин України, належать до цієї різновидності. Плоди в них можуть бути різних розмірів, форм, забарвлення, смакові якості задовільні і добрі. Багато овочівників-любителів вирощують їх з підв’язуванням і формуванням рослин.

Помідор штамбовий (var. validum) має товсті стебла з короткими міжвузлями, слаборозгалужений, прямостоячий, відносно компактний, сильно облистнений кущ. Листки зморшкуваті, темно-зеленого кольору. Штамбові форми помідора переважно середньо- та пізньостиглі, з коротким підсім’ядольним коліном, особливо при понижених температурах. Тому під час сівби насіння загортають на глибину 2 см. У виробництві штамбових форм небагато. Це пов’язано з тим, що вони мають низку недоліків, які впливають на скоростиглість, врожайність, якісні показники. Хоча серед них знаходяться унікальні, раніше дуже поширені сорти Донецький 3/2-1, Волгоградський 5/95. Вирощування їх вимагає великої суми ефективних температур, родючості грунту і поливів.

Великолистий картоплеподібний помідор (var. grandifolium) відзначається середньо- та слабооблистненими рослинами, з стеблами, що вилягають. Листки цільнокраї, схожі на картопляні. Комплекс їхніх рецесивних ознак, пов’язаний із пониженням фертильності, призводить до зниження врожайності. Тому сорти такого типу не мають великого виробничого поширення. У результаті селекційних досліджень створено ряд подібних форм, одна з яких, їжачок, користувалася значною увагою овочівників-любителів Московської області (Росія).

Помідор у практичному овочівництві – однорічна рослина, що розмножується насінням.

Коренева система в нього добре розвинена, в оптимальних умовах може досягати 1,5-2,5 м в діаметрі і 1,0-1,5 м – в глибину. Основна маса кореневої системи розміщена в орному шарі – на глибині 0,2-0,4 м. Продуктивні сорти й гібриди мають і краще розвинену кореневу систему. Помідор добре утворює додаткові корені, особливо з полеглим стеблом і за підвищеної вологості. Підвищена температура знижує інтенсивність росту коріння. Висока вологість сприяє збільшенню кореневої системи. Збагачення С02 сприяє формуванню кореневої системи. Її ріст призупиняється в період зав’язування плодів. Видалення квіток посилює ріст кореневої системи. Пониження температури (нижче 14 °С) призупиняє подальший ріст її.

Стебло у помідора округле, соковите, вкрите волосками. У період плодоношення воно дерев’яніє, грубішає. В процесі росту й розвитку галузиться і залежно від типу галуження розрізняють індетермінантні та детермінантні типи рослин. Зниження освітленості подовжує стебла, особливо на це впливає червоне освітлення. Подовжує стебло і підвищення температури. У молодих рослин розвиток стебла краще проходить за температури 30 °С, у старших – 13-18 °С. Чим вища концентрація СО2, тим стебла довші. Видалення листків стимулює формування бічних пагонів. Освітлення червоним світлом пригнічує ріст бокових пагонів.

Індетермінантні, з необмеженим ростом стебла, форми характеризуються рідким розміщенням китиць (через 2-3 листки), формуванням бокових пагонів, неодночасним достиганням плодів. Вони легко формуються в одне стебло, високоврожайні, в основному середньо- та пізньостиглі. Плоди мають високу товарність та смакові якості. Стійкі проти розтріскування та хвороб. Багато сучасних гібридів характеризуються лежкістю плодів (40-60 діб після збирання). Вирощують їх переважно в захищеному грунті.

Детермінантні – припиняють ріст після утворення 3-5-го суцвіть. Кількість листків між суцвіттями – два, один або жодного. Детермінантні форми скоростиглі, у них дружно достигають плоди, менше реагують на несприятливі умови вирощування, забезпечують стабільний урожай, що й обумовлює їхнє значне поширення. Здебільшого їх вирощують у відкритому грунті.

Існують і напівдетермінантні форми. У своїх публікаціях селекціонер С.Ф. Гавриш вводить термін супердетермінантні форми, що формують лише одну, дві-три китиці на рослині, відзначаються значною скоростиглістю і низьким стеблом. Такі форми можуть мати перспективу у приватному секторі для тимчасових накрить, примітивних тепличних споруд (Кравченко В.А., 2007).

Листки помідора нерівномірно пірчасторозсічені, складаються з частин, часток і часточок, гладенькі або гофровані, з цілим краєм пластинки чи розсіченим. Світло-зелені, дрібно розсічені листки є ознакою ранньостиглості. Штамбові форми мають товщі, з коротким черешком листки, з густим розміщенням часток. Залежно від умов вирощування листок може змінювати свої розміри, забарвлення. У нормальних умовах новий листок закладається кожні 2,0-2,5 доби. При підвищенні температури й інтенсивності світла листки формуються швидше. Тривалість дня і підживлення СО2 не впливають на інтенсивність утворення листка. У період формування плодів швидкість утворення листків знижується. До цього призводить і погіршення освітлення. Постійне досвічування спричиняє хлорози. Для відновлення енергетичного ритму і тургору необхідний світловий період. Підвищення вмісту в повітрі СО2 до 0,03 % робить листки грубішими. Підвищена вологість сприяє збільшенню розмірів листка.

У помідора виділяють три типи китиць: проста – квітки розміщені на одному стрижні в почерговому порядку від основи китиці до кінця; проміжна – складається з двох розгалужених простих китиць; складна – являє собою кілька розгалужених простих китиць (Медвєдєва Г.С., 1973; Кравченко В.А., 1992; Барабаш О.Ю., 1994). Додатково у помідора виділено і четвертий тип суцвіття – сильно розгалужене – китиця багаточисельно галузиться і містить більше сотні квіток (Алпатьев А.В., 1981). Перше суцвіття закладається в період формування 3-го листка. Після того як сформується перше суцвіття, закладається друге. Температура – важливий фактор формування суцвіття. Низьке освітлення затримує процеси закладання суцвіть. Кількість квіток зростає при температурі ніч/день – 10/15 °С. Охолодження кореневої системи сприяє збільшенню кількості квіток. Вони найшвидше розвиваються за температури 20 °С. Підвищення температури сприяє розвитку другого суцвіття. Висока температура зумовлює лонгостилію і погіршення самозапилення, а також призводить до опадання квіток. Збільшення інтенсивності освітлення сприяє розвитку квіток. Короткий світловий день (8 год) призводить до осипання квіток. Те саме спостерігається при 16-годинному світловому дні. Підживлення СО2 зменшує процеси опадання квіток і збільшує їхню кількість на суцвітті. Забруднення повітря пропиленом, етиленом викликає повне опадання квіток. Якщо недостатньо NРК, закладання суцвіть розтягується. Нестача води зменшує кількість квіток (Кравченко В.А., 2007).

Перше суцвіття починає формуватися у фазі 2-3 справжніх листків, на 18-20 день після появи сходів. Цвітіння відбувається знизу вгору (Кравченко В.А., 1992). На складних китицях одночасно розкривається кілька квіток, що сприяє дружнішому достиганню плодів (Медвєдєва Г.С., 1973; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981). За структурою китиця може бути різною мірою компактна або нещільна (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Семендяев С.М., 1961; Аниферов Ф.Е., Веселовський И.А., Веселовская М.А., 1962; Алпатьев А.В., 1981). За довжиною розрізняють китиці: короткі – 12-15 см; середні – 16-30 см; довгі – 30 см і більше (Брежнев Д.Д., 1964; Алпатьев А.В., 1981).

У період утворення першої китиці сприятливі умови вирощування забезпечують формування раннього врожаю, а погіршення умов росту і розвитку зразу ж негативно позначається на процесі формувань суцвіть. Порушення технологій, режиму вирощування впливає на темпи закладання китиць, зменшується кількість квіток, китиці видовжуються, вкриваються листками (Кравченко В.А., 2007).

Квітка має 5-7 тичинок. У верхній частині вони зростаються, утворюючи при цьому конусоподібну трубочку, в середині якої міститься приймочка маточки. Тичинка складається з пиляків, що утворюють колонку, яка щільно охоплює стовпчик. Пиляки під час достигання розтріскуються, утворюючи повздовжні щілини. Пилок (важкий, великий, липкий) при цьому висипається всередину трубки, потрапляючи на приймочку маточки. Такою будовою репродуктивних органів квітки пояснюється явище самозапилення у більшості сортів помідора. Перехресне запилення спостерігається у сортів, приймочка маточки у яких розміщена на рівні або вище верхнього краю тичинок (лонгостильні квітки). За таких умов свій пилок не може потрапляти на приймочку і квітки запилюються пилком інших квіток. Таке явище спостерігається в жарку погоду, переважно в південних районах. Це потрібно враховувати при вирощуванні помідора на насіння – висаджувати сорти на певній відстані один від одного. Тому рослини помідора відносять до факультативних самозапилювачів (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Медвєдєва Г.С., 1973; Буренин В.И., 1983; Кравченко В.А., 1992).

Пилок помідора має здатність в суху жарку погоду у південних районах з допомогою вітру переноситися на відстань до 20 м, тому спостерігається часткове (у 10-20 %) перехресне запилення з рослинами інших сортів. Пилок помідора з однієї рослини на інші можуть також переносити (хоча і дуже рідко) комахи (трипси та джмелі). Тому в південних районах потрібно дотримуватися просторової ізоляції між сортами помідора на відкритій місцевості – 100 м, на захищеній – 50 м (Кравченко В.А., 1992).

Запилення помідора відбувається переважно за високої температури (30-32 °С) і низькій вологості повітря. Життєздатність пилку і приймочки настає за 2-3 доби до розкривання квітки. Найкраще квітки запилюються від 6 до 10 годин ранку (Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989).

Цвіте помідор знизу вгору (акропетально). Спочатку починають цвісти квітки, розміщені ближче до стебла, а потім наступні (Кравченко В.А., 1992; Прохоров И.А., 1996). Останні квітки розпускаються тоді, коли перші квітки встигли сформувати плоди значних розмірів. Під час цвітіння спостерігається попарне розкривання квіток і попарне достигання плодів у суцвітті. Суцвіття, зазвичай, формує квітки різної величини. При запиленні не всі квітки дають зав’язь, з яких потім утворюються плоди (Брежнев Д.Д., 1964). Як у ранньостиглих, так і пізньостиглих сортів маса плодів зменшується від основи китиці до її вершини і від нижніх китиць до верхніх. Ріст кожного плоду обумовлюється строками 6 діб. Плоди помідора, а відповідно і насіння, достигають через 60-65 діб після запилення (Прохоров И.А., 1996).

За сухої і жаркої погоди квітка відцвітає за 2-3 доби і починається процес зав’язування та формування плоду. Одночасно цвітуть 2-5 квіток. У прохолодних погодних умовах цвітіння розтягується на 5-7 діб. Порушення температурного режиму та вологості грунту і повітря призводить до зростання квіток – фасціації, і перші плоди формуються ребристі, внаслідок чого значно знижується товарність раннього врожаю. Від зав’язування до достигання плоду минає 45-47 діб у ранньостиглих сортів і до 60-65 – у пізньостиглих. Тривалість цього періоду залежить від температури повітря і вологості: чим вища температура повітря і нижча вологість, тим коротший цей період (Кравченко В.А., 1992).

На характер цвітіння помідора на всіх китицях значний вплив має цілий ряд факторів: клімат, стан погодних умов року, умови вирощування розсади, родючість грунту, характер удобрення, догляд за рослинами, кількість теплих діб за вегетаційний період та ін. Під час цвітіння першої китиці друга знаходиться в стадії бутонізації і починає цвітіння через півтора-два тижні після першої, в якої до цього часу встигають сформуватися плоди до 2 см в діаметрі. Третя китиця починає своє цвітіння через тиждень після другої, четверта через тиждень після третьої і т.д. (Брянцева З.Н., Альтергот В.Ф., 1989; Кравченко В.А., 1992).

Цвітіння на китиці відбувається в певному порядку і послідовності. Квітки починають цвісти від основи китиці. За несприятливих умовах (посуха, різке зниження температури тощо) спостерігається масове опадання бутонів, квіток і зав’язі. Приймочка маточки стає сприйнятливою за 7 діб до розкривання квітки і зберігає цю здатність 4-5 діб після цвітіння. Цей період складає 8-10 і навіть 12 діб. В літературі є свідчення, що пилок помідора здатний зберігатися дуже тривалий час, навіть протягом тижнів і місяців. Існують дані, що найкращою для проростання пилку на приймочці є температура від 21 до 35 °С. Пилкові трубки за такої температури ростуть доволі швидко, але процес запліднення спостерігається лише через 45-50 год. після запилення. Відповідно пилок на приймочці маточки проростає не відразу, а залишається деякий час інертним (Брежнев Д.Д., 1964).

Плід помідора – соковита, дво - чи багатокамерна ягода (Загорнян Е.М., 1990), до 10 см в діаметрі (Алексашин В.И., Алпатьев А.В., Андреев Р.А., 1982). За формою плоди бувають від плескатих, плескатоокруглих до видовженоовальних (Медвєдєва Г.С., 1973; Лукьянец В.Н., 1975; Алпатьев А.В., 1981) та масою від 5-10 до 500-800 г і поділяються на три групи: малі, середні, великі. Забарвлення стиглих плодів залежно від сорту буває: жовте, рожеве, червоне, малиново-червоне або оранжево-червоне (Барабаш О.Ю., 1994). Деякі зразки мають плоди фіолетового кольору (Алпатьев А.В., 1981).

Світло має прямий вплив на розвиток і формування плодів. Оптимальна температура для зав’язування плодів 18-20 °С. Будь-який водний стрес зменшує розмір плоду. Оптимальний вміст NPK впливає на розмір плоду і хімічний склад. Збільшення калію покращує забарвлення плоду. Температура повітря нижче 18 °С зменшує урожай плодів (Кравченко В.А., 2007).

Найбільша кількість камер спостерігається в плодах перших китиць, менша – в середній частині стебла і дещо більша в верхній (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Загорнян Е.М., 1990). Насіннєві камери плоду заповнені пульпою, в якій знаходиться насіння і яка під час достигання ослизнюється (Алпатьев А.В., 1981).

Насіння помідора дрібне, плескате, жовтувато-сірого кольору, яйцеподібної та ниркоподібної форми з загостренням, опушене (Медвєдєва Г.С., 1973; Усик Г.Я., Щербенко О.В., 1979; Кравченко В.А., 1992; Барабаш О.Ю., 1974), яке в плодах знаходиться в драглистій масі насінних камер (Алексеев Р.В., 1990). Маса 1000 насінин – 2,8-3,3 г (Барабаш О.Ю., 1994). Насіння зберігає схожість 6-8 років (Алексеев Р.В., 1990). В 1 г міститься 250-350 насінин (Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981, 1997; Кравченко В.А., 1992). З 1 кг плодів можна отримати від 2-3 до 4-6 г насіння, з 1 т – 4-6 кг насіння, тобто вихід насіння становить 0,4-0,6 % від маси перероблених плодів (Ткаченко Ф.А., 1973). Середня врожайність насіння помідора 60-100 кг/га, в передових насінницьких господарствах – 120-180 кг/га (Барабаш О.Ю., 1994).

Поделиться:

Дополнительные материалы по теме: