Температура
Помідор відноситься до групи овочевих культур, вимогливих до тепла. Оптимальна температура для проростання насіння 22-23 °С (Медвєдєва Г.С., 1973; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевський Л.Ф., 1985; Кравченко В.А., 1992) сприяє їх появі на 4-5 добу. Залежно від сорту за температури 15 °С поява сходів спостерігається на 14-22 добу (Медвєдєва Г.С., 1973; Еременко Л.Л., 1975; Лукьянец В.Н., 1981; Кравченко В.А., 1992). За температури нижче 10-11°С насіння не проростає (Брежнев Д.Д., 1964; Барабаш О.Ю., 1974; Кравченко В.А., 1992).
Найсприятливіша температура для росту і розвитку рослин – 23-25 °С. За температури повітря нижче 15 °С рослини припиняють цвітіння, а при 10 °С зупиняється ріст, опадають квітки, зав’язь (Брежнев Д.Д., 1964; Родников Н.П., Смирнов Н.А., Пантиелев Я.Х., 1984; Кравченко В.А., 1992; Павленков Р.В., 1992). Гинуть рослини за температури від 0,5 до 1 °С (Бексеев Ш.Г., 1989; Алексеев Р.В., 1990; Болотских А.С., 1992). У період цвітіння і плодоношення оптимальна температура повинна становити 20 °С вночі. У цей час ростуть плоди і відбувається посилений перебіг органічних речовин з листків до плодів. У денні години відбувається асиміляція, формування плодів проходить повільніше, ніж вночі (Воронова А.Е., 1969; Бипс Тони, 1986; Белик В.Ф., 1995).
Встановлено, що мінімальна нічна температура, необхідна для успішного плодоутворення, повинна наближатися до 15 °С. Найбільш інтенсивне зав’язування плодів та їх ріст відбувається за нічної температури повітря 17-19 °С (Овощеводство Молдавии, 1972; Кравченко В.А., 1992).
Висока температура повітря (30-35 °С) гальмує процеси фотосинтезу, прискорює процеси дихання, затримує ріст і розвиток рослин, формування суцвіть, квіток. Пилок стає стерильним, запліднення не відбувається, квітки осипаються (Богданова Н.С., Осипова Г.С., 1985; Кравченко В.А., 1992; Павленков Р.В., 1992)
Оптимальна температура грунту для нормального росту і розвитку кореневої системи 19-22 °С (Гавриш С.Ф., 1987; Гавриш С.Ф., Галкина С.Н., 1990; Белик В.Ф., 1995). Температура грунту нижче 15 0С погіршує приживання рослин, а за 10-12 °С коренева система не поглинає елементи живлення. При підвищенні температури вище оптимальної прискорюється пересування фосфору і кальцію у воді, що також порушує режим живленя (Лукьянец В.Н., 1981; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевский Л.Ф., 1985; Кравченко В.А., 1992; Павленков Р.В., 1992; Козачок Д. С., 1999).
За будь-якого відхилення температури від оптимальної погіршується ріст і розвиток рослини, знижується рання і товарна врожайність плодів. Дотримання температурного режиму у різних фазах росту сприяє утворенню добре розвиненої кореневої системи, швидкому приживанню рослин після висаджування, формуванню компактних, здорових рослин, утворенню великої кількості квіток і високій зав’язуваності плодів на всіх суцвіттях, в цілому збільшенню врожайності.
Світло
Рослини помідора характеризуються високою вимогливістю до умов освітлення. Оптимальна освітленість для розсади 5-7 тис.лк., дорослої рослини – 15-20 тис.лк. (Александров Б.А., 1964; Овощеводство Молдавии, 1972; Алпатьев А.В., 1981; Советы огородникам, 1989; Болотских А.С., 1992; Кравченко В.А., 1992).
Мінімальна інтенсивність світла, за якої можливий вегетативний ріст рослин, становить 2-3 тис. лк. Для формування бутонів і переходу до цвітіння вона повинна становити 4-5 тис.лк., а для безперервного розвитку та плодоношення – не нижче, ніж 10 тис.лк. Оптимальною інтенсивністю освітлення для рослин помідора є 20-35 тис. лк. залежно від фази росту і розвитку, тривалості освітлення, сортових особливостей тощо (Барабаш О.Ю., Хареба В.В., Гутиря С.Т., 2001).
Для формування генеративних органів, бутонів, квіток освітленість повинна становити не нижче 4-6 тис.лк. Тривалість світлового дня – не менше 12 годин. Найбільш інтенсивне накопичення сухої речовини відбувається при 14-18 годинному дні (Коваленко М.С., 1975; Ткаченко Ф.А., Плешков К.К., Шульгина Л.М., 1984). Під дією енергії сонячних променів у рослинах відбуваються процеси фотосинтезу, тобто утворення органічних речовин – крохмалю, цукрів, білка, вітамінів, вуглекислого газу, повітря і води. Поглинання вуглекислого газу проходить через листки. Чим яскравіше світло, тим енергійніше проходить асиміляція (Воронова А.Е., 1969; Таничкина О.А., 1992).
В умовах слабкого освітлення та високої температури процес закладання квіткової китиці помідора відбувається над одинадцятим листком замість сьомого. В процесі підтримання низької температури за нормального освітлення репродуктивна точка росту помідора збільшується, утворюючи при цьому подвійні китиці (Klapwik D., 1971).
Кількість світла і температура впливають на швидкість настання фаз росту і розвитку рослин помідора – чим більше світла і вища температура, тим раніше починають достигати плоди.
Волога
Помідор – відносно посухостійка рослина, але потреба у воді в нього велика. За добу рослина випаровує до 1,5 л води. Нестача вологи в грунті, особливо в фазу утворення бутонів і зав’язі, зупиняє ріст, викликає опадання бутонів і квіток, знижує врожайність, спостерігається розтріскування плодів, прискорюється їх достигання, не досягаючи товарного розміру, поява верхівкової гнилі (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Воронова А.Е., 1969; Алпатьев А.В., 1981; Клименко І.П., Смертюк В.П., 1983; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевский Л.Ф., 1985; Кравченко В.А., 1992).
Потреба у волозі протягом вегетаційного періоду непостійна. У перші фази росту вона невелика, але в подальшому зростає. Період найбільш активного поглинання вологи наступає з початком утворення зав’язей і перших плодів. Забезпечення помідорів вологою залежить від нормального функціонування кореневої системи, яка повинна бути добре розвинена і здорова. Протягом першої половини вегетації корені активно розвиваються вглибину і в боки. Діяльність кореневої системи знижується до кінця вегетаційного періоду. Достатня кількість вологи в грунті необхідна і для повнішого та швидшого використання добрив. При її нестачі в грунті добрива використовуються рослинами недостатньо і шкодять їм (Бексеев Ш.Г., 1989), плоди утворюються дрібні, з підвищеним вмістом цукру, знижується врожайність. За високої вологості грунту на початку вегетації рослини формують поверхневу кореневу систему, яка надалі не може забезпечити рослини водою з глибших шарів грунту, що призводить до масового в’янення квіток і зав’язі (Болотських О.С., Горбатенко Є.М., Дудник С.А., 1972).
Під час плодоутворення і плодоношення рослини потребують води найбільше. Глибина промочування грунту для дорослих рослин в посушливий період повинна бути 40-50 см (Воронова А.Е., 1969).
Рослини помідора добре ростуть в умовах порівняно невисокої вологості повітря. Висока вологість повітря особливо великої шкоди завдає рослинам у розсадному віці. В поєднанні з високою температурою і вологістю грунту вона зумовлює велику обводненість тканин рослин. Вони дуже швидко витягуються і разом з цим затримуються в розвитку. Для зниження вологості повітря в парниках рекомендують проводити часті провітрювання, а поливи проводити тільки в ранкові години, щоб надлишок вологи видалити до закривання рам на ніч (Овощеводство Молдавии, 1972). Надлишкова сухість повітря (менше 50%) призводить до висушування приймочки маточки і зменшення її сприйнятливості, а за надмірної вологості (понад 90%) пилок стає сирим, погано висипається з пиляків, в результаті чого запліднення не відбувається (Буренин В.И., 1983).
Отже, оптимальна вологість грунту для рослин помідора складає 65-75% НВ за відносної вологості повітря 60-70%. У період плодоношення вологість грунту повинна становити 70-80% повної вологоємності (Овощеводство Молдавии, 1972; Мезенцева А. И., Белоусова К.К., 1980; Усик Г.Я., Барабаш О.Ю., 1988; Кравченко В.А., 1992; Павленков Р.В., 1992).
Повітря
Потреба рослин у повітрі виключно велика. За нестачі його в грунті насіння повільно проростає, призупиняється ріст коренів, погіршується всмоктування ними розчинених у воді поживних речовин. Проте високий вміст вуглекислого газу в повітрі або грунті (вище 1%) негативно впливає на рослину. Повітря повинне бути відносно сухим. Природний вміст вуглекислого газу в повітрі становить 0,03%, що є недостатнім для отримання високої врожайності. Для кращого забезпечення рослин помідора повітрям, в тому числі і вуглекислим газом, в умовах відкритого грунту необхідно поряд з внесенням органічних добрив регулярно розпушувати грунт, знищувати кірку, розміщувати рядки в напрямі кращого освітлення рослин і впоперек панівних вітрів (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Кравченко В.А., 1992).
Ґрунти
Кращими для рослин помідора є легкі грунти, що добре прогріваються з близькою до нейтральної (рН 6,0-6,5) кислотністю грунту. За вищої кислотності проводять вапнування, яке сприяє підвищенню врожайності. Кращими за механічним складом є супіщані та піщані грунти. Малопридатні для вирощування помідора важкі глинисті, розміщені в знижених місцях, перезволожені, важкі ущільнені грунти (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Кравченко В.А., 1992; Болотских А.С., 1999).
Поживні речовини
Рослини помідора добре реагують на органічні і мінеральні добрива. Ефективна норма внесення перегною 30-40 т/га або свіжого гною, особливо на легких супіщаних та піщаних грунтах – 40-50 т/га (Кравченко В.А., 1992).
Помідор чутливий до нестачі азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Найбільше помідор споживає калію. Азот за виносом з грунту стоїть на другому місці, фосфор – на третьому. За даними англійських вчених, на утворення 1 т плодів рослини використовують 7,9 кг калію, 3,9 кг азоту, 0,6 кг фосфору (Алпатьев А.В., 1981).
За нестачі азоту ріст стебел, листків сповільнюється, вони жовтіють, бутони та квітки опадають. Азот у найбільшій кількості потрібний в період активного формування вегетативних органів і росту плодів. Поряд з цим необхідно стежити за надлишковим його внесенням, що може спричинити значний ріст вегетативної маси, ослаблення рослин, захворювання, погіршення процесу формування суцвіть. Рекомендується для раннього періоду розвитку азот вносити восени, а потім у період росту плодів – як підживлення (Білецький П. М., 1970).
В умовах фосфорного голодування помідор недостатньо використовує азот і деякі інші елементи живлення. Прискорюється ріст рослин, затримується ріст зав’язі, стебло стає тонким, жорстким, листки набувають синьо-фіолетового забарвлення, плоди – бронзового відтінку. Значно погіршують процес засвоєння фосфору при зниженні температури. Найбільша потреба рослин у цьому елементі виникає в ранньому віці (початок формування вегетативної маси та кореневої системи) та під час формування плодів і насіння. В розсадний період фосфору потрібно в 4 рази більше, ніж азоту (Білецький П. М., 1970).
У найбільшій кількості рослини помідора використовують калій, особливо в період плодоношення. Роль калію важлива і на перших етапах росту і розвитку помідора. Він необхідний для формування стебел і зав’язі, пересування білкових речовин у рослині, приймає участь в ферментних системах, які каталізують перетворення фосфорорганічних сполук в інші речовини. Нестача калію призводить до порушення основних процесів життєдіяльності, які відбуваються в рослині, погіршується засвоєння азоту, фосфору, мікроелементів. Дефіцит калію негативно відбивається на стані рослин – краї листків вкриваються коричневим нальотом, потім скручуються і відмирають. Внесення калійних добрив підвищує стійкість рослин до несприятливих умов та хвороб, покращує колір плодів та їх якість. Калію потрібно в 2,5-3 рази більше, ніж азоту (Білецький П. М., 1970).
Протягом всього вегетаційного періоду рослини помідора добре реагують на внесення мікроелементів, таких як Са, В, Мn, Мg, Fe, S, Mo, Cu, Zn, Cl, I (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1961; Глущенко Е.Я., Стрекалова А.И., 1966; Воронова А.Е., 1969; Кравченко В.А., 1992). Під їх впливом прискорюється ріст і розвиток рослин, посилюється діяльність окисно-відновних ферментів, підвищується стійкість їх проти хвороб, а відповідно збільшується рання і загальна врожайність, поліпшується якість плодів (Барабаш О.Ю., Хареба В.В., Гутиря С.Т., 2001).
Спостерігаючи за ростом і розвитком рослин, потрібно пам’ятати, що потреба у мінеральному живленні змінюється під впливом погодних умов, дією складного комплексу факторів. Тому протягом вегетаційного періоду необхідно регулювати надходження поживних речовин.