Стан досліджень з біології та вирощування насіння

Насіння є носієм господарських властивостей і морфологічних ознак сорту чи гібрида (Ткаченко Н.М., Ткаченко Ф.А., 1977). Сортові властивості насіння в процесі відтворення можуть знецінюватися під впливом факторів навколишнього середовища, якщо з сортами не вести насінницької роботи. Метою насінництва є забезпечення умов, які б сприяли реалізації сортових особливостей насіння і збереженню продуктивного потенціалу сорту (Тимофеев Н.Н., Волкова А.А., Чижов С.Т., 1972).

За рахунок використання високоякісного насіння нових сортів і гібридів, за дотримання всіх інших елементів технології можна збільшити врожайність овочевих культур на 30-35 % і більше (Киселев В.Н., Соломина И.П., 1990). Правильно налагоджене насінництво помідора є однією з умов одержання високої і стабільної врожайності товарних плодів цієї культури. Вирощування помідора вимагає знань і дотримання сортових особливостей ведення насінництва цієї культури.

Кращими попередниками помідора вважаються багаторічні трави, озима пшениця, бобові, в овочевій сівозміні – огірок, капуста, баштанні рослини, цибулеві, зеленні (Ткаченко Ф.А., 1973; Куннах Г.С., Петухова В.И., 1982; Селекция и семеноводство картофеля, овощных и бахчевых культур в Казахстане, 1981; Гарматюк Г.Т., Шевцов И.А., Кравченко В.А. и др., 1989). Під насінницькі посіви вносять 20-30 т/га перегною і повне мінеральне добриво з розрахунку: азотних і калійних по 45-60 кг/га, фосфорних 60-90 кг/га діючої речовини (Алпатьев А.В., 1981; Буренин В.И., 1983; Бондаренко Г.Л., Баранов М.І., Дрокін М.Д., 1989).

Осінній обробіток грунту включає дискування поля після попередника, внесення добрив і оранку (Лукьянец В.Н., 1981; Лудилов В.А., 1987). Навесні ділянку боронують і два рази культивують на глибину 10-12 см; останню культивацію проводять перед висаджуванням розсади (Алексеев Р.В., 1990). Насіння перед сівбою обов’язково обробляють 1 %-ним розчином марганцевокислого калію (10 г на 1 л води) протягом 25-30 хвилин з подальшим промиванням і просушуванням (Алексеев Р.В., 1990; Сич З.Д., 1992).

Сівбу насіння в зоні Лісостепу проводять у другій декаді березня – першій декаді квітня в посівні ящики або безпосередньо в парник у вологий грунт на глибину 0,5-1 см (Ткаченко Ф.А., 1973; Зеленский М.А., 1987). Норма висіву насіння 2-3 г на ящик, 10-12 г на раму або 7-9 г на 1м2 теплиці (Алексеев Р.В., 1990; Барабаш О.Ю., 1994). Пікірування сіянців виконують у фазі першого справжнього листка, за схемою 8?4 см. При цьому проводять перше сортове прочищення (Полянская А.М., 1959; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Інструкція з апробації насінницьких посівів овочевих, баштанних культур та кормових коренеплодів, 2001). У процесі вирощування розсади температуру в сонячні дні підтримують на рівні 15-18 °С, в хмарні – 13-14 °С, вночі – 10-12 °С (Брежнев Д.Д., 1964; Тимофеев Н.Н., 1972; Родников Н.П., 1984; Киселев В.Н., 1990). З утворенням першого справжнього листка денну температуру підвищують до 18-22 °С – в сонячні дні і до 16-18 °С – в хмарну погоду (Лихацький В.І., 1996).

Догляд за розсадою включає розпушування грунту, прополювання і полив, провітрювання, підживлення за необхідності (Ткаченко Ф.А., 1973; Алпатьев А.В., 1980; Куннах Г.С., Петухова В.И., 1982; Алексеев Р.В., 1990). За два тижні до висаджування рослин у поле починають загартовувати розсаду – скорочують поливи, підсилюють вентиляцію (Медвєдєва Г.С., 1973; Овощеводство Молдавии, 1972).

Перед висаджуванням у відкритий грунт розсада повинна мати 6-7 справжніх листків, початок формування першої китиці, висоту 20-25 см (Алексеев Р.В., 1990; Кравченко В.А., 1992). Висаджують її у відкритий грунт у кінці травня після закінчення загрози весняних заморозків. Під час висаджування проводять сортове прочищення, видаляючи хворі, нетипові, слабкорозвинені рослини (Барабаш О.Ю., 1994). Застосовують розсадосадильні машини СКН-6 або СКН-6А, розсаду висаджують стрічковим способом за схемою (90+50)×35 см або рядковим – 70?35 см. На 1 га висаджують залежно від сорту 35-40 тис. рослин (Алексеев Р.В., 1990; Кравченко В.А., 1992). Через 3-4 доби в місцях, де розсада не прижилася, її слід підсадити (Ткаченко Ф.А., 1973; Барабаша О.Ю., 1985).

Догляд за рослинами під час вегетації полягає в розпушуванні грунту, знищенні бур’янів, підживленні, підгортанні, проведенні комплексу заходів захисту рослин від хвороб і шкідників, виконанні насінницьких заходів (Ткаченко Ф.А., 1973; Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1980; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Родников Н.П., Смирнов Н.А., Пантиелев Я.Х., 1984; Кравченко В.А., 1992; Барабаш О.Ю., 1994).

Повторюють сортові прочищення: першу – на початку цвітіння, заключну – перед апробацією. Результати прочищень фіксуються в спеціальних журналах (Ткаченко Ф.А., 1973; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981; Алексеев Р.В., 1990). Апробацію проводить агроном-апробатор за наявності стиглих плодів у 50-75 % рослин, результати якої оформляють актом (Інструкція з апробації, 1999, 2002). Для отримання насіння використовують плоди повної біологічної стиглості, типові за формою, без дефектів. Не можна допускати перестигання плодів (Алпатьев А.В., 1981; Родников Н.П., Смирнов Н.А., Пантиелев Я.Х., 1984; Ткаченко Ф.А., Плешков К.К., Шульгина Л.М., 1984). Збирання проводять через кожні 5-6 діб з допомогою платформ ПОУ-2, ПШ-25. Перед виділенням насіння здійснюють остаточне вибракування плодів, видаляючи всі дрібні, виродливі, уражені хворобами (Брежнев Д.Д., 1964). Виділяють насіння з плодів вручну або на машині ВСТ-1,5А (розрахована на отримання плодових оболонок (шкірки), чистого насіння, соку і помідорної пульпи, вільної від шкірки і насіння), вміщують його в чани або діжки і заливають помідорною пульпою, залишаючи на 1-2 доби для ферментації (бродіння) (Слободяник Н.И., 1970; Мизунова Г.П., 1974; Алексеев Р.В., Токарева Н.Н., 1975). Після цього насіння відмивають водою вручну або на машині МОС-300 і просушують до вологості 11 %.

Отже, для отримання високоякісного насіння помідора необхідно ретельно дотримуватися всіх особливостей технології вирощування, а також постійно знаходитися в пошуку нових методів, шляхів підвищення продуктивності рослин та якості насіння.

Забезпечення посівів овочевих культур доброякісним насінням зареєстрованих сортів з високими посівними якостями – одна із складових інтенсифікації овочівництва (Цытович К.И., 1964; Еременко Л.Л., Гринберг Е.Г., 1987), тому сортове насіння є фактором в товарному овочівництві, від якого залежить величина та якість врожаю овочів (Лебедев А.Н., Метдиев Б., 1986).

Підвищення врожайності та якості насіння є одним з найважливіших завдань на сучасному етапі розвитку сільськогосподарського виробництва. Сорт є самовідновною в процесі насінництва біологічною системою організмів, для збереження цінних ознак і властивостей якого слід приділяти увагу якості вихідного матеріалу в процесі репродукування насіння, суворому дотриманню принципів сортооновлення, знати і враховувати біологічні особливості кожного сорту (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1981).

Урожайність помідора обумовлюється багатьма факторами, серед яких найважливіша роль належить сорту (Лебедев А.Н., Метдиев Б., 1986; Юрьева Н.А., 1987; Кравченко В.А., 1992). Кожний сорт помідора характеризується певними морфологічними ознаками і біологічними особливостями, насіннєва продуктивність яких, фізичні та посівні якості насіння залежать від сорту, способу вирощування та місця знаходження плодів на рослині (Агеева В.И., 1975; Dabrowska B., Pyzik T., 1987; Ващенко С.Ф., Лычко Г.П., 1988).

У насінництві овочевих культур, зокрема помідора, основна увага повинна приділятися високим посівним і породним якостям насіння, збереженню цінних властивостей сортів у процесі розмноження, досконалому вивченню біологічних особливостей кожного сорту (Алпатьев А.В., Федоров М.М., Ушаков П.П. и др. 1979).

Вихід насіння помідора з одиниці маси плодів залежить від сорту та технології вирощування насіннєвих рослин. У межах кожного сорту вміст насіння в плоді залежить від його розміру, тобто з дрібних плодів отримується відносно вищий вихід насіння, ніж з крупних (Ващенко С.Ф., Набатова Т.А., 1980).

Сорти помідора, які забезпечували високу врожайність плодів, мали низький вихід насіння і навпаки. Це ж саме відбувалося при негативному відборі плодів, які використовували для виділення насіння, що підтверджує вплив сортових спадкових ознак на вихід насіння (Hernander A., Diaz R., Sancher T., 1992).

Вихід насіння з 1 т у малокамерних плодів складає 4-5 кг, середньо- камерних – 3-4 кг і багатокамерних – до 3 кг (Крючков А.В., Потапов С. Т., 1986). У малокамерних багатонасінних плодів вихід насіння може досягати 0,6–1,0 % (Іловайський О.П., Капелєв І.Г., Кібалов П.І., 1969; Мамедова З.Н., Алиев С.А., 1981). Для виділення насіння збирають типові за формою і розміром плоди помідора у міру їх достигання (Ткаченко Ф.А., Єфімов М.С., 1987; Бондаренка Г.Л., 1990).

Дослідженнями доведено, що залежність між масою плоду і кількістю насіння у різних сортів є неоднаковою. Такі коливання спостерігаються і за розміщенням плодів у китиці, але на цей процес вирішальний вплив мають особливості кожного сорту. Насіння в плоді може бути менше, але воно важче, або навпаки. Знаючи врожайність насіння кожного сорту помідора, можна підібрати найбільш продуктивні сорти, передбачати і визначати його площі для насінництва та селекційної роботи (Литвиненко А.И., Татарченко Л.Т., 1977).

Онтогенез насіння помідора має три етапи: формування, налив, достигання (Брежнев Д.Д., 1964). Насіння достигає швидше, ніж плід. Достигле кондиційне насіння знаходять вже в плодах бурого ступеня стиглості і практично всі дослідження показують, що насіння досягає повної здатності до проростання раніше, ніж плід досягне повної стиглості. Для одержання насіння помідора використовують плоди різного ступеня стиглості – стиглі, бурі і навіть можуть бути зелені. В первинному насінництві насіння повинне характеризуватися найвищими показниками якості, тому визначення впливу ступеня стиглості плодів помідора на вихід та якість насіння має науковий і практичний інтерес.

Результати досліджень багатьох авторів свідчать про можливість використання плодів помідора різного ступеня стиглості для одержання якісного насіння, але єдиної думки з цього приводу в джерелах літератури немає.

Оскільки насіння помідора достигає раніше, ніж плід, вже в плодах 45-денного віку з молочним забарвленням, знаходиться повноцінне насіння (Сокол П.Ф., 1977; Алпатьев А.В., Федорова М.И., Ушаков П.П. и др. 1979; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевсий Л.Ф., 1985). Насіння, виділене із зелених плодів, має лабораторну схожість в межах 55-89 %, а польова – залишається на рівні 15-16 %. Автори також зазначають збільшення маси 1000 насінин із зміною фази стиглості – від зелених до червоних плодів (із збільшенням віку насіння). Використання різновікового насіння, зокрема із молочних плодів, дасть можливість згрупувати одновікове насіння, уникнути проростання його в плодах і, таким чином, знизити вплив неоднорідності на потомство (Горобец В.Н., 1990; Прохоров И.А., Горобец В.Н., 1992).

Збирають плоди помідора на насіння в період масового достигання їх. Збирають і бурі плоди, які мають добре сформоване насіння. Інколи в жарких посушливих умовах на нормально розвинутих рослинах швидко червоніють навіть дрібні плоди, які не досягли типового для сорту розміру. Такі плоди також придатні на насіння, вони дають нормальне потомство (Куннах Г.С., Петухова В.И., 1982).

Науковими дослідженнями встановлено, що насіння з бурих плодів має таку ж високу енергію проростання і схожість, як і насіння з червоних. Вихід насіння з молочних плодів не знижується в порівнянні з достиглими, якість такого насіння висока, але не відповідає вимогам стандарту (Стряпкова Л.В., Кулешов В.М., 1983).

Насіння, виділене із бурих плодів без післязбирального дозрівання, мало високі показники схожості 94-98 %, при тому, що насіння із зелених плодів мало схожість нижче вимог державного стандарту (ДСТУ 2240-93, 1994) і знаходилося в межах від 59 до 62 % (Федоренко В.И.).

Виділяти насіння рекомендується тільки з повністю стиглих плодів, не доводячи їх до пом’якшення, оскільки це призводить до посилення життєдіяльності насіння, що супроводжується підвищенням дихання, посиленням гідролізу запасних речовин, відбувається зниження маси 1000 насінин, енергії проростання і схожості (Алпатьев А.В., 1981; Прохоров И.А., Крючков А.В, Комиссаров В.А., 1981). Перестигання плодів призводить до повільного проростання насіння та загнивання його зародків (Дикарева Н.С., 1976).

Протягом періоду формування плодів найбільше накопичення абсцизової кислоти (інгібітор проростання) в насінні спостерігалося на початку достигання плодів, яке потім знижувалося до періоду повного їх достигання на 50-70 %. Під час пророщування насіння помідора додавання абсцизової кислоти стримувало його схожість, а при промиванні його в розчині абсцизової кислоти і води підвищувало її до 93 % (Velasco I., Stoner A., 1983). Проростання насіння в плодах пов’язано із зниженою кислотністю м’якуша, на яку можуть впливати мінеральні добрива. Збільшення доз азотних добрив підвищує кислотність, а калійних і фосфорних – знижує. Кислотність зменшується у процесі перестигання плодів (Лудилов В.А., 1995).

Насіння сорту Єрмак більшою мірою, ніж інших сортів, схильне до проростання всередині плоду, особливо після перестигання, що веде до зниження посівних якостей (Лудилов В.А., Фомин В.А., 1984; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевский Л.Ф., 1985).

Високу схожість насіння можуть мати бурі і молочні плоди, але значно нижчу енергію проростання, проте під час перестигання плодів ці показники значно зменшуються (Кононков П.Ф., Губкин В.Н., 1986; Ващенко С.Ф., Лычко Г.П., 1988).

Аналіз джерел літератури свідчить, що питання використання в насінництві плодів помідора різного ступеня стиглості є досить суперечливим. Тому вивчення його по відношенню до нових сортів помідора є актуальним.

Велике значення має процес післязбирального дозрівання плодів помідора, що є важливим і необхідними заходом у загальній технології виділення насіння. Тривалість післязбирального дозрівання залежить від ступеня стиглості плодів та погодних умов під час збирання (Лудилов В.А., 1987).

Дані джерел літератури свідчать, що посівні якості насіння покращуються в процесі післязбирального дозрівання недорозвинених плодів, збільшується маса 1000 насінин, підвищується енергія проростання і схожість. Тому для отримання насіння високої якості рекомендується, щоб плоди дозрівали до повного почервоніння: зелені – протягом трьох тижнів, бурі і рожеві – двох, червоні – не більше тижня. При перестиганні плодів погіршується його якість, спостерігається зниження енергії проростання і схожості внаслідок посилення життєдіяльності насіння, яке супроводжується підвищенням дихального коефіцієнту, активізацією процесу гідролізу запасних речовин (Дикарева Н.С., 1976; Лудилов В.А., 1987; Ващенко С.Ф., Лычко Г.П., 1988), відбувається зниження маси насіння, зменшується вміст аскорбінової кислоти (Полянская А.М., 1959).

Плоди зеленого ступеня стиглості більш стійкі проти механічних пошкодженнь під час збирання, тому в середніх і північних районах Іраку рекомендується проводити збирання зелених плодів з подальшим їх післязбиральним дозріванням (Hadi B.C., 1988).

У процесі післязбирального дозрівання в насінні завершується накопичення сухої речовини, моноцукрів, жирів; продовжується збільшення вмісту сахарози, крохмалю, клітковини, фосфору, калію, сирої золи, білка. Вихід повноцінного насіння із плодів зростає паралельно збільшенню віку і тривалості дозрівання плодів (Дикарева Н.С., 1976; Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1997).

Насіння із сформованих зелених (40-45 денних) і дозрілих плодів, не має істотної різниці як за посівними якостями, так і за морфологічними, фізіолого-біохімічними та врожайними якостями рослин потомства. Насіння з недорозвинених 30-35-денних плодів під час дозрівання до почервоніння формує потомство, яке мало відрізняється від потомства із стиглого насіння. Використання таких плодів можливе за дефіциту насіння нових сортів в селекційних цілях. Значне підвищення енергії проростання (до 91-98 %), схожості (до 96-99 %) і маси 1000 насінин в процесі післязбирального дозрівання плодів різної стиглості відбувається до вступу насіння в фазу повної стиглості. Подальше дозрівання не призводить до ефективного підвищення посівних якостей насіння (Дикарева Н.С., 1976).

Для отримання насіння високої якості необхідно проводити післязбиральне дозрівання плодів різного ступеня стиглості, але не допускати їх перестигання. Бурі і зелені плоди, які досягли розміру, відповідного їм в стиглому стані, після виконання цієї роботи можуть бути використані для виділення насіння, яке за своїми посівними якостями близьке до кондиційного.

Рівень фізіолого-біохімічних процесів під час формування насіння впливає на його посівні якості. Більш стигле насіння, яке має високу інтенсивність і продуктивність дихання під час пророщування характеризується і високими посівними якостями. Найвищі показники енергії проростання і схожості відмічено у стиглих плодів або після післязбирального дозрівання (Бамбурова Л.С., 1976; Голубкович А.В., 1984).

На основі вивчення різних строків дозрівання плодів помідора сорту Український тепличний 285, встановлено, що після дозрівання зібраних зелених плодів протягом 18-20 діб їх можна використовувати на насінні цілі (Жук В.Е., Матвеева Т.В., Стрильнык Г.В., 1984).

Насіння з таких плодів 36-денного віку (зелені) має таку ж схожість, як і насіння із 50-денних плодів, які не пройшли післязбирального дозрівання, тобто мають таку високу енергію проростання і схожість, як із червоних (Лысенко А.И., 1980; Гаранько И.Б., Штрейс Р.И., Гомешевский Л.Ф., 1985).

Насіння недостиглих (30-денних) плодів без дозрівання після збирання не давало сходів. Після проведення цього заходу схожість складала 88 % (Прохоров И.А., 1976; Атаулаев Н.А., 1981).

Для одержання насіння помідора високої якості з плодів зеленого ступеня стиглості (40-45 добові) потрібно проводити післязбиральне дозрівання протягом трьох тижнів (Ващенко С.Ф., Набатова Т.А., 1980). Найкращі умови для такого дозрівання зелених плодів помідора створюються в добре вентильованому приміщенні за температури 20-25 °С і відносної вологості повітря 80-85 %. За високої температури і вологості повітря плоди можуть передчасно почервоніти, мати підвищену кислотність і відповідно нижчі смакові якості (Алпатьев А.В., Алпатьева Л.А., 1980; Кучерявий В.Ф., 1999).

Зелені плоди можуть достигати на висмикнутих із землі рослинах, які складають у два ряди корінням назовні, зверху їх укривають соломою шаром 20-30 см. Після достигання плоди збирають (Белик В.Ф., 1995; Кучерявий В.Ф., 1999).

У результаті проведених експериментальних досліджень встановлено, що в процесі дозрівання зібраних зелених плодів за температури 20 °С і відносної вологості 85 %, з появою забарвлення відбувається процес розм’якшення зовнішньої і внутрішньої тканини перикарпа, при чому у сорту Вальтер це відбувалося швидше, ніж у сортів Флора-Дейд і МН-1, у яких плоди були щільнішими. Найбільше розм’якшення плодів відмічено на четвертий день після появи забарвлення (Hall C.B., 1987).

У процесі достигання відбувається розм’якшення плодів під впливом полігалактуронази (PG), зміни у вмісті крохмалю, цукрів, кислот, компонентів аромату, посилюється виділення СО2 і етилену, збільшується синтез пігментів (Mutschler M.A., 1987).

Плоди всіх ступенів стиглості, крім зелених недорозвинених, можна використовувати для насінних цілей після проведення післязбирального дозрівання. При цьому продовжується процес розвитку насіння: знижується його інтенсивність дихання, вологість насіння, завершується накопичення в насінні сухої речовини. Насіння помідора після цього за всіма показниками, в тому числі і за врожайністю та якістю потомства, не має істотних відмінностей порівняно з насінням, яке достигло на материнській рослині (Прохоров И.А., Крючков А.В., Комиссаров В.А., 1997).

Аналіз джерел літератури свідчить, що єдиної думки щодо визначених строків післязбирального дозрівання зелених плодів немає. Тому вивчення цього питання стосовно конкретних сортів з різною формою плоду і неоднаковим виходом насіння є актуальним для встановлення оптимальних строків з врахуванням біологічних особливостей сортів і збереження їх високих посівних якостей.

Насіннєві рослини овочевих культур різноманітні і складні за архітектонікою. Характер їх розвитку визначається не тільки спадковими можливостями, але і умовами середовища, впливом людини на рослину. У зв’язку з цим для розроблення технології вирощування високої врожайності доброякісного насіння необхідно знати морфологічні і біологічні особливості рослини залежно від сорту, закономірності її формування, будови, фізіолого-біохімічні процеси, які відбуваються у рослинах (Прохоров И.А., Горобец В.Н., Луцик М.Ф., 1990).

Насіння – носій біологічних та господарських якостей рослин. Матрикальна неоднорідність насіння впливає на його продуктивні, врожайні якості. Насіння, зібране з різних насіннєвих кущів та їх частин, сильно відрізняється не тільки за посівними якостями, але й за скоростиглістю, продуктивністю одержаного з нього потомства (Прохоров И.А., 1976). Тому питання отримання високоякісного насіння помідора вивчали і вивчають протягом всього періоду вирощування цієї культури (Прохоров И.А., Горобец В.Н., Луцик М.Ф., 1990).

Питання виходу та якості насіння помідора залежно від висоти закладання китиці в літературі висвітлено, однак єдиної думки про те, яким саме китицям слід віддавати перевагу для одержання високоякісного насіння – немає.

Різноякісність насіння – одна з форм проявлення мінливості організмів, що виникла в процесі еволюції і є біологічним пристосуванням для виживання виду в несприятливих умовах середовища. Однак з наукової та виробничої точки зору ця властивість є небажаною, тому що вирощене насіння стає неоднорідним за фізичними, посівними, біохімічними, фізіологічними, врожайними показниками (Ижик Н.К., 1976; Кизилова Е.Г., 1974; Лысенко А.И., 1980; Алексеев Р.В., Прохоров И.А., 1982). У зв’язку з цим виникає необхідність застосування ряду заходів, спрямованих на вивчення залежності і закономірностей різноякісності насіння, зокрема на рослині помідора.

Різноякісність насіння відіграє важливу роль у природі. Тому у культурних рослин ця властивість повинна враховуватися і використовуватися людиною. Їй передує різноякісність репродуктивних органів, формування яких проходить неоднаково. Місце утворення насіння на рослині обумовлює різноякісність насіння не тільки тому, що таке насіння формується в різних умовах навколишнього середовища, але й тому, що воно інакше забезпечується життєво необхідними елементами (Овчаров К.Е., Кизилова Е.Г., 1966).

Наукові дослідження, присвячені вирощуванню насіння помідора у відкритому грунті, свідчать про великий вплив місця розміщення плоду на рослині на вихід насіння, його посівні і продуктивні якості залежно від сорту. Різниця пов`язана переважно з біологією цвітіння та запліднення, з відмінностями у забезпеченні поживними речовинами, теплом, світлом, віком рослин, екологічними факторами (Даскалов Х., Михов А., Минков И., 1978; Алпатьев А.В., 1981).

Вивченню матрікальної неоднорідності насіння помідора присвячено багато наукових праць. Деякі автори прийшли до висновку, що кращим є насіння з плодів першої китиці (Мещеров Э.Т., 1952; Чупракова А.Н., 1955). Інші дослідники дотримуються думки, що найбільш цінне насіння помідора формується в плодах другої і третьої китиць (Даскалов Х.С., 1953; Евтушенко М.В., 1953; Эдельштейн В.И., 1962). Крім того, існує інша точка зору на це питання. Кращим буде насіння помідора, яке формується у пізніші строки життя рослин (Брежнев Д.Д., Айзенштадт Я.С., 1952; Китаев Н.И., 1953; Александров С.В., Волков В.Я., Пестова Л.А., 1954).

Як показали дослідження, для формування насіння помідора використовуються поживні речовини, які утворюються в органах рослин, що розміщені біля плодів (Литвиненко А.И., 1957). Формування на рослині насіння з різними врожайними властивостями пов’язано із зміною характеру обміну речовин, їх складом в самій рослині та із зміною життєво необхідних факторів навколишнього середовища (Алексеев Р.В., Дорохова А.И., Еремич К.А. и др., 1970).

Практика насінництва підтверджує, що насіння помідора, зібране з плодів різних китиць, дає рослини неоднакової продуктивності. Тому в зонах консервної промисловості збирають насіння з плодів переважно другої-четвертої китиці, яка дає можливість одержати вищу його якість (Луговкин В.Д., 1959).

Встановлено, що кращі посівні якості має насіння з великих достиглих плодів першої, другої і третьої китиць. Воно має більшу масу, вищу схожість і енергію проростання (Полянская А.М., 1959; Ткаченко Н.М., Ткаченко Ф.А., 1977).

Російські дослідники вважають, що більша кількість гібридного насіння зав’язуються на першій-четвертій китицях. При цьому не лише збільшується вихід насіння, але й спостерігається значний гетерозисний ефект за скоростиглістю, врожайністю, якісними показниками (Кравченко В.А., 2002).

За умов вирощування насіння тепличних сортів помідора у відкритому грунті якісне насіння отримують з плодів першого та другого суцвіть (сорт Ленінградський скоростиглий) і другого та четвертого (сорт Ленінградський осінній) (Агеева В.И., 1975).

У дослідженнях інших авторів краще за якістю насіння у відкритому грунті отримано з плодів другої і третьої китиць (Лычко Г.П., 1985). Багато дослідників рекомендують використовувати на насіння плоди з першої – другої китиць, оскільки воно характеризується кращими посівними якостями, має більшу масу 1000 насінин, енергію проростання, схожість (Рекомендації по вирощуванню високих урожаїв насіння овочевих культур, 1973).

Такої думки дотримуються і інші дослідники (Алексеев Р.В., Дорохова А.И., Еремич К.А., и др. 1969; Дикарева Н.С., 1976; Мухин В.Д., 1977; Горобец В.Н., 1990). Результати проведених робіт деяких дослідників свідчать, що насіння із плодів перших одного-двох суцвіть є більш ранньостиглим в потомстві. Причина полягає в тому, що суцвіття формуються в більш сприятливих умовах, при кращому забезпеченні теплом та елементами мінерального живлення, ніж наступні суцвіття. Вищою врожайністю та продуктивністю насіння в потомстві характеризується насіння другого-третього суцвіть

За вирощування насіннєвих рослин у теплиці в оптимальних умовах мікроклімату та мінерального живлення потомство з насіння різних суцвіть не відрізняється за темпами росту і розвитку, врожайністю та якістю плодів. Отже, на насіння придатні плоди всіх суцвіть (Бардюг Н.М., 1981; Лычко Г.П., 1985). Г.В. Боос (1972) вважає, що на насіння потрібно відбирати типові плоди з перших трьох китиць.

А.Г. Семеринова рекомендує для отримання високоякісного насіння відбирати плоди з другої - третьої китиць. К.И. Цытович (1965) відмічає кращу якість насіння, одержаного з другої китиці за розсадної і другої-третьої – за безрозсадної культури помідора, пояснюючи це тим, що формування плодів і насіння, яке в них розвивається на цих китицях, співпадає з періодом розквіту життєдіяльності рослин, з оптимумом їх росту і розвитку (Цытович К.И., 1965).

Місце знаходження насінних плодів на материнській рослині помітно не впливає на ріст і розвиток рослин при вирощуванні їх у плівковій теплиці з технічним обігрівом повітря та грунту і на насінницькі цілі можна відбирати плоди з першої – сьомої китиць (Антонец А.П., 1990). Вихід насіння з плодів більшою мірою залежить від умов, в яких відбувається достигання, ніж від місця знаходження на рослині. Найбільший вихід спостерігається з плодів, сформованих за оптимальних погодних умов (Кириченко В.Е., 1978).

Найбільш мінливою є кількість плодів на третій китиці, а більш стабільною – на другій. Чим більше квіток на 1-й китиці, тим більше їх на наступних китицях (Корнейчук В.А., Стрекалова А.И., Финтушал С.М., 1974).

Хоча насіння помідора сорту Український тепличний 285 відповідало стандарту на сортове насіння, але з метою одержання високопродуктивного потомства потрібно збирати плоди з перших трьох китиць завдяки вищій обнасіненості плодів цього ярусу і вищому показнику врожайності (Животок Г.А., 1984). Плоди помідора на верхніх китицях (третього і четвертого порядку) не достигали до кінця вегетаційного періоду, насіння закінчувало формування при післязбиральному дозріванні плодів і мало низьку польову схожість. Насіння, зібране з плодів ранніх китиць (сорт Бізон 639), мало різну масу 1000 насінин і неоднакову продуктивність. Гіршими посівними якостями характеризується насіння з перших плодів, перших китиць (Еременко Л.Л., 1975; Мухин В.Д., 1977). Найкращою врожайністю характеризується насіння з плодів третьої – п’ятої китиць (Овчаров К.Е., Кизилова Е.Г., 1966).

Деякі автори, вивчаючи різноякісність насіння, прийшли до висновку, що кращим воно є з плодів першої китиці. Інші автори, спираючись на результати досліджень сортів у відкритому грунті, вважають, що найвища якість насіння помідора (енергія проростання, схожість, маса 1000 насінин) формується в плодах другої і третьої китиць (Бардюг Н.М., 1981).

Посівні якості насіння першої, другої і третьої китиць сортів Талаліхін 186 і Перемога 165 відповідали першій категорії при незначному зниженні маси 1000 насінин із збільшенням порядку китиці (Клементович Л.А., 1975).

Найвищу масу 1000 насінин відмічено в плодах першої китиці порівняно із другою і третьою. Одночасно спостерігалося зниження середньої маси плоду в міру збільшення порядкового номера китиці. Найвищу схожість мало потомство з насіння третьої китиці рослини (Цытович К.И., 1965). У процесі проведення досліджень з сортом Ленінградський скоростиглий 2166 в умовах Середньої Азії встановлено, що найкращими якостями характеризувалося насіння із плодів другої і в меншій мірі з першої китиць (Цытович К.И., 1964).

Інші автори вказують, що насіння з плодів першої китиці першого збору мало схожість дещо нижчу, ніж насіння з плодів, які достигали пізніше. Доведено неоднакову довговічність насіння з плодів різного положення на рослині. Швидше знижується енергія проростання у насіння з перших плодів першої китиці (Прохоров И.А., 1987; Алексеев Р.В., 1990). Практика показала, що кращі посівні якості має насіння з достиглих плодів з перших трьох-чотирьох китиць (Гавриш С.Ф., 1987).

В умовах Східного Сибіру для насіннєвих цілей рекомендують відбирати плоди крупні, з гладенькою поверхнею, з кращого здорового куща, з першої та другої китиць (Голубкович А.В., 1984).

Під час достигання всіх плодів, які утворилися на китицях (до 7 шт.), розмір насіння зменшувався в міру збільшення порядку їх розміщення. Проте коли на китицях залишити достигати менше плодів (до 3 шт.), їх положення не впливає на розмір насіння (Pet G., Garrersen F., 1983).

Для успішного вирощування насіння помідора з високими посівними якостями необхідно досконало знати біологію насіннєутворення, вплив місця знаходження насіннєвих суцвіть на материнській рослині і плодів у суцвітті на врожайні та якісні показники насіння, з урахуванням сортових особливостей.

Виходячи з огляду джерел літератури, наукових робіт, присвячених вивченню впливу висоти закладання суцвіття та місця розміщення плоду у китиці на врожайні та посівні якості насіння помідора, небагато і єдиної думки з цього приводу немає. Якщо біологія цвітіння помідора в китиці висвітлена на достатньому рівні, то інформації про вплив місцезнаходження плоду в межах китиці на вихід та якість насіння – дуже мало. Проведення досліджень в цьому напрямку значною мірою сприятиме збільшенню виробництва і заготівлі оригінального, елітного та сортового насіння, до якого ставляться відповідні вимоги, та одержанню вищої врожайності товарних плодів помідора.

Отже, досліджуючи сортові особливості помідора щодо здатності до формування плодів і насіння, впливу ступеня стиглості плодів, строків післязбирального дозрівання зелених плодів, місця розміщення китиці та плодів у межах китиці і встановивши на основі результатів вивчення ефективні шляхи вирішення цього завдання, можна значно збільшити врожайність, вихід та якість насіння, що є дуже важливим для подальшого зростання обсягу виробництва товарної продукції.

Поделиться:

Дополнительные материалы по теме: