Одним із головних чинників зростання ВВП є рівень обсягу інвестицій в економіку. Розвинені країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень 16 – 22% (Японія – 31%) та темпи приросту ВВП 2 – 3% (у порівняних цінах). Отже, на одиницю вкладених коштів ці країни отримують майже вдвічі вищу продуктивність праці і – відповідно – віддачу від інвестицій.
Стабільність інвестицій обумовлюється високим рівнем заощаджень населення у банківські депозити та цінні папери (5 – 12% від доходів). Доходи українських громадян тільки на 60% – грошові. До того ж намітилась тенденція зменшення (з 10,8 до 4,3%) частки заощаджень від доходів, які вони мають від вкладів та цінних паперів. Зменшуються накопичення – зменшуються і інвестиції. Питома вага капіталовкладень у ВВП за період 1991 – 1998 рр. знизилась з 25,0 до 10,2%. Такі тенденції в Україні обумовлюють постійне щорічне падання обсягів реального виробництва та ВВП.
У сучасних умовах існує альтернативне джерело отримання інвестицій – фондовий ринок. Податкове законодавство розвинених країн заохочує населення вкладати гроші у цінні папери через податкові пільги на індивідуальні доходи. Контроль цього процесу здійснюється за допомогою декларацій про особисті доходи громадян.
Популярність інвестицій, або бажання населення інвестувати гроші в банк, акції або облігації не знаходяться в прямій залежності від прибутковості конкретного інвестиційного плану або пропозиції.
Існує замкнутий ланцюжок: без інвестицій не буває стійкого росту ВВП, а без стійкого процесу економічного розвитку не буває повноцінного інвестиційного процесу. Для того, щоб пішов інвестиційний процес, необхідне дотримання певних макроекономічних параметрів.
Вважається, що будь-які дії суб’єктів значною мірою визначаються наявністю негативного або позитивного досвіду при їх попередньому здійсненні. Стосовно до фінансового ринку наявність позитивного досвіду є обов’язковим для сприятливого інвестиційного клімату. Проте в нашій країні і по СНД у цілому при плануванні реалізації будь-якої фінансової послуги не враховується наявність психологічного чинника. Тобто маючи негативний досвід використання того або іншого фінансового інструменту, будь то цінні папери, банківські депозити або валюта, наступного разу інвестор на захоче ним скористатися або піде на це з меншим бажанням . Якщо ж негативний досвід використання фінансового інструменту має макроекономічний характер, то процес когнитивізму набуває масовості і той або інший фінансовий інструмент просто “виходить із моди”. Для українського фондового ринку, що знаходиться на стадії розвитку, характерним є велике коливання реальної прибутковості по різноманітних цінних паперах, будь то акція або облігації внутрішньої державної позики, і часто економічну природу паритетів між прибутками по тому або іншому цінному паперу пояснити не можна. Настільки різні коливання ринку обумовлені не тільки курсовими коливаннями національної валюти або швидкою зміною законодавства, але й реальним впливом психологічних чинників. Механізм впливу когнитивізму на ринкову кон’юнктуру достатньо простий – інвестор, маючи негативний досвід вкладення коштів і втративши довіру до ринку, знаходить інше застосування своїм вільним ресурсам, а далі, якщо явище має масовий характер, попит або пропозиція на конкретному секторі ринку можуть знижуватися до критичної позначки.
На сьогодні фондовий ринок в Україні ще дуже далекий від досконалого. Які потенційні джерела фінансових коштів та нефінансових активів можуть бути залучені до сфери обігу цінних паперів, пов’язаних із виробничою сферою, і таким чином її інвестувати?
Як відомо, в Україні процес реформування розпочався з комерціалізації та приватизації державної банківської системи. Утворені комерційні банки з самого початку відірвалися від виробничої сфери та почали успішно діяти в галузі спекулятивних фінансових операцій.
Для підприємств банківські кредити стали недоступними. Підприємства потерпають від нестачі обігових коштів, процвітає бартер, що фактично заморожує розвиток виробництва та надходження до бюджету.
На сучасному етапі на фондовому ринку існує альтернатива для підприємств та банківської сфери.
Ефективне та швидке розміщення акцій повторних емісій можливе при зацікавленості до підприємства постачальників, споживачів продукції, великих банківських установ. Це найбільш бажані для підприємства акціонери. Взаємне володіння акціями підприємств буде також підставою для перших кроків створення в Україні інтегрованих структур.
Враховуючи також те, що в Україні вибрана європейська модель фондового ринку, яка характеризується домінуючою роллю банківського капіталу в інвестиційних процесах, головний акцент при розміщенні нових випусків цінних паперів вітчизняним підприємствам потрібно робити також на банківську систему. Це підтверджується такими факторами:
>Банки в умовах перехідної економіки України через недостатній рівень інформаційної забезпеченості інвесторів на ринку, є єдиними інститутами фінансового ринку, які мають реальне уявлення про фінансово-майновий стан підприємств, їх грошові потоки і готові інвестувати в акції підприємств. Купівля банками акцій буде сприяти розширенню сфери їх впливу і залученню нової клієнтури, створенню підконтрольних фінансово-виробничих структур, отриманню прибутку від інвестицій в цінні папери і т.д. Для підприємств зацікавленість в банках-акціонерах полягає, в першу чергу, в тому, що вони залежать від банків-кредиторів більшою мірою, ніж від інших акціонерів.
В структурі доходів банківської системи за 1998 рік основну масу прибутку банків складають відсотки за наданими кредитами. Таким чином, в інтересах банківської системи мати стабільні, успішно функціонуючі підприємства-позичальники, які будуть запорукою успіху функціонування банків.
На даний час лише банки надають підприємствам безпосередньо ліквідні кошти, тоді як виручка від реалізації продукції підприємств більш ніж наполовину створюється бартерними угодами і приростом дебіторської заборгованості. В умовах гострого грошового дефіциту в більшості галузей, здатність підприємств виплачувати податки і заробітну плату потрапляє в залежність від банківського кредитування.
Привілейовані позиції банків в управлінні підприємствами надають їм значну вагу в управлінні справами підприємств і дозволяють присвоювати додаткову ренту, не зважаючи на обмежені масштаби як кредитування, орієнтованого на контроль, так і дистанційного фінансування.
Залучення капіталу у виробництво таким способом дасть доступ підприємствам до відносно дешевих грошових ресурсів іноземних інвесторів. Наприклад, щоб одержати в Україні на сьогодні кредит в іноземній валюті під інвестиційний проект, необхідно заплатити банку в середньому 25-30% річних. При цьому кредити, як правило, короткострокові, і підприємства досить часто змушені шукати нові шляхи фінансування. Випуск же облігацій, номінованих в доларах США, може бути орієнтований на термін 3 роки. Витрати для вітчизняного підприємства на обслуговування боргу складуть в середньому 14–15%, тобто майже удвічі дешевше за кредитні ресурси. З метою зацікавлення інвесторів, виплату відсотків необхідно проводити щоквартально, починаючи з другого року від дати розміщення емісії. Для успішного розміщення випуску боргових цінних паперів необхідно також широко розрекламувати діяльність підприємства, інвестиційні проекти, напрямки інвестування залучених від емісії коштів.
Отже, необхідність інвестицій в економіку України та на мікрорівнях – підприємствах – очевидна. Але не зважаючи на те, що на інвестиційний процес в державі значною мірою впливає психологічний чинник і накопичений негативний досвід не сприяє росту заощаджень та інвестицій в економіку, існують механізми, що запобігають падінню фінансового ринку. До таких механізмів можна віднести своєрідну інтеграцію підприємства з банківською сферою.