В агропромисловому комплексі в останні роки проходять руйнівні процеси, які спричиняють до значного зниження рівня виробництва сільськогосподарської продукції. Виснажуються рілля та інші земельні угіддя, прискорено зношуються основні виробничі фонди, скорочується поголів`я корів, свиней, овець і птиці, стає нижчою продуктивність полів і ферм, дедалі загострюються фінансова і ресурсна незбалансованості, загрозливою стає демографічна ситуація. Основні напрями подолання цих кризових явищ – це впровадження радикальних економічних змін, вдосконалення планування агропромислового виробництва та відновлення ролі держави в розвитку сільського господарства.
Важливим фактором стабілізації сільськогосподарського виробництва, як відомо, є агролісомеліорація. Ліси підтримують стійкість біосфери, забезпечують саморегуляцію кругообігу речовин, виконують водоохоронні, мікрокліматичні, грунтозахисні та оздоровчі функції. Всі ліси світу займають близько третини суші. Найбільшою лісистістю характеризується територія Південної та Північної Америки (39%). В Україні вкрита лісом площа становить 14,3% від всієї території. На душу населення в нас припадає в середньому близько 0,2 га лісу. Лісистість Полтавщини становить близько 9%, а 300 років тому цей показник був у 1,5 раза більшим.
Для повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині, необхідно підвищувати врожайність сільськогосподарських культур. З цією метою слід застосовувати ціленаправлений комплекс заходів: з поліпшення агроекологічних умов сільськогосподарського виробництва, використання високопродуктивних сортів культурних рослин і порід тварин, впровадження ефективної системи добрив, підвищення рівня механізації всіх робіт, вдосконалення організації та оплати праці.
Необхідний ріст урожайності сільськогосподарських культур певною мірою стримують вітрова та водна ерозія грунтів. За даними М.В.Колесніченка ерозія знижує можливу врожайність на 20–24% (3). Суховії та засухи також негативно впливають на врожайність усіх сільськогосподарських культур. Звичайно, цей вплив тим менший, чим виший рівень агротехніки та організації польових робіт.
Як свідчить досвід, лісомеліоративні посадки разом з іншими заходами захищають поля від вітрової та водної ерозій, підвищують вологозабезпеченість грунтів, зменшують негативний вплив засух і суховіїв. Якщо порівняти врожайність відкритих і захищених лісосмугами попів, то вона в останніх вища як у посушливі, так і в сприятливі роки. До того ж лісомеліорація збільшує ефективність застосування різних агротехнічних заходів, покращує ландшафт та оздоровлює навколишнє середовище.
Результати наукових досліджень указують на те, що в зоні впливу лісних смуг урожайність зернових культур і соняшнику зростає в середньому на 4,1 ц/га, цукрових буряків і овочів – на 40, зеленої маси кукурудзи – на 46, сіна з багаторічних трав – на 5 ц/га (3). Це свідчить про досить високу агроекономічну ефективність лісомеліорації.
У господарствах усіх форм власності України за 1998 р. виробництво зерна становило 26,5млн.т, що на 9млн.т менше, ніж у 1997р. Спад виробництва пояснюється як скороченням посівної площі на 1,3млн.га (на 9%), так і зниженням урожайності зернових на 3,7 ц/га (на 15%). З кожного зібраного гектара одержано лише по 20,8 ц. Це в 1,7 раза менше, ніж у 1990 р., коли в розрахунку на гектар було зібрано 35,2 ц зерна (2, 6).
Низький рівень урожайності сільськогосподарських культур в Україні обумовлений цілим рядом негативних факторів. До їх числа, зокрема, відноситься висока розораність території. Якщо в Україні на початок 90-х років цей показник становив 56%, то в США він був рівний 16,5, в Англії – 30, у Німеччині та Франції – 32% (4). Сільськогосподарські угіддя в Україні знаходяться під впливом інтенсивних ерозійних процесів. Внаслідок дії останніх щорічні втрати грунту досягають 600 млн. т. При цьому втрати гумусу становлять 20 млн. т за рік (5). Дані агротехнічних аналізів указують на поступове зниження вмісту гумусу у верхньому шарі землі. Так, за 20 років середня кількість гумусу в грунтах зменшилась на 0,3% (1). Захисні лісонасадження є найбільш доцільним способом захисту сільськогосподарських угідь, вони запобігають виникненню "чорних бур", зменшують змив з полів родючого шару грунту, добрив, гербіцидів і в цілому підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва.
На 100 га сільськогосподарських угідь Полтавщини припадає 12,1 га всіх лісів, в тому числі 0,94 га – полезахисних лісових смуг. З усіх лісів та інших лісовкритих площ 98,9% використовуються для захисної, природоохоронної та біологічної мети. Нами вивчався вплив площі лісів на результати виробництва агропромислових формувань. З цією метою за даними 25-ти районів Полтавської області досліджувалась залежність рівня виробництва валової продукції сільського господарства (у співставних цінах 1996 р.) від площі лісів у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь. Основні результати цих досліджень приведені в таблиці 1.
У таблиці 1 показані лише ті виробничі функції, кореляційне відношення яких більше 0,3. Як видно, тіснота зв`язку в досліджуваній залежності відносно невисока, в кращому випадку детермінація становить тільки 16,1%. Якщо скористатись першою економетричною функцією для визначення оптимальної площі лісів у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, то першу похідну цієї залежності необхідно прирівняти нулю:
у1`= 316,9397 • 0,3278x-0,6722е-0,01876х+е-0,01876х • (-0,01876) • 316,9397х0,32278 = 0.
316,9397х–0,6722е–0,01876х(0,3278–0,01876х) = 0.
х = 0,3278 : 0,01876 = 17,47 га.
Тобто, оптимальна площа всіх лісонасаджень на кожні 100 га сільськогосподарських угідь у середньому має становити 17,47 га. За такої площі лісів рівень виробництва валової продукції досягне найбільшого значення. Але слід мати на увазі, що остання теза правильна лише за умови, коли досліджувана залежність моделюється економетричною функцією (у1). Як показують розрахунки, виробництво валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь при цьому становитиме:
у=316,9397 • 17,470,3278 • е-0,01876•17,47=583,26 грн.
Якщо площа усіх лісонасаджень у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь буде іншою, рівень виробництва валової продукції буде меншим 583,26 грн. Обчислимо, наприклад, обсяг валової продукції при х=6 і х=30 га.
| Види економетричних функцій | Кореляційне відношення (η) | Детермінація, % |
| у1=316,9397х0,3278e-0,01876Х | 0,4017 | 16,1 |
| у2=565,0453 + 453,6562/х – 3013,473/х2 | 0,3784 | 14,3 |
| у3=688,7793 – 3,2019х – 792,1846/х | 0,3542 | 12,5 |
| у4=297,3076 – 9,4200х + 368,8111g х | 0,3307 | 10,9 |
| у5=433,2364 + 16,6474х – 0,4230х2 | 0,3026 | 9,2 |
| Види економетричних функцій | Кореляційне відношення (η) | Детермінація, % |
| У(1)=393,4905 х10,1343х20,03003 | 0,5081 | 25,8 |
| У(2)=483,3539 • 1,0103 х1•1,0004 х2 | 0,3118 | 9,7 |
у6=316,9397 • 60,3278 е-0,01876 • 6 =509,53 грн.;
у30=316,9397 • 300,3278 е-0,01876 • 30 =550,50 грн.;
Отже, найвищого рівня залежний показник (у) досягає у випадку, коли факторна ознака має оптимальне значення (x=17,47 га). При цьому рівень виробництва валової індукції на 1 га сільськогосподарських угідь зростає до 583,26 грн., що майже на 29,0% більше фактичного значення цього показника (452 грн.).
В процесі пошуку більш адекватних моделей на ЕОМ побудовано кілька двофакторних економетричних функцій (табл. 2). У наведених залежностях x1 – площа лісів, х2—інші лісовкриті площі (полезахисні лісосмуги, чагарники та інші захисні насадження) в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.
У випадку двофакторної степеневої функції (у(1)) тіснота зв`язку середня і загальна детермінація становить 25,8% Коефіцієнти регресії цієї функції показують, що з ростом факторної ознаки х1 на 1% залежний результативний показник зростає приблизно на 0,13%, такий же ріст фактора х2 веде до збільшення рівня виробництва валової продукції в середньому на 0,03%.
Коефіцієнти регресії показникової функції (у(2)) свідчать про те, що збільшення кожного з факторів (x1, x2) на 1 га забезпечує ріст залежного результативного показника відповідно в 1,0103 і 1,0004 рази. Як видно, вплив фактора х2 значно менший. Це пояснюється невеликою площею полезахисних лісосмуг, чагарників та інших захисних насаджень. Так, загальна площа останніх у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь по районах області варіює від 1,24 до 4,47 га.
Таким чином, можливо зробити висновок про те, що розширення захисних лісонасаджень сприятиме захисту грунтів, підвищенню урожайності сільськогосподарських культур, очищенню атмосфери та поліпшенню результатів агропромислового виробництва.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Бугуцький О.П. Потенціальні можливості щодо зростання продуктивності праці та прибутковості в сільському господарстві // Економіка України. – 1998. – № 5. – С.60–63.
2. Економіка України у 1990 році // Урядовий кур’єр. – 1999. – № 29.
3. Колесниченко М.В. Лесомелиорация с основами лесоводства. – М.: Колос, 1981 – 335 с.
4. Малюс В.М., Стратілаг О.А. Управління науково-технічним прогресом в АПК // Вісник аграрної науки. – 1998. № 12.– С.5–9.
5. Медегін І.В. Ефективність використання земельних ресурсів у нових умовах господарювання // Економіка АПК. – 1997. – № 7. – С. 40–45.
6. Народне господарство України у 1990 році. – К.: Техніка, 1992