Значення держави в кожній країні важко переоцінити. Потужна організація, що об’єднує розрізнені сили, суперечливі інтереси, розробляє та в своїй переважній більшості випадків здійснює стратегію розвитку суспільства. Забуття цього загального критерію завжди і повсюди супроводжувалось великими втратами: збоями в економіці, розбалансованістю господарства, порушенням макроекономічних пропорцій і мікроекономічних зв’язків.
Разом з тим серед теоретиків і практиків домінує критичне налаштування з приводу економічної ролі держави. Аргументи серйозні: мала ефективність державного сектора, що часто виявляє нездатність забезпечити стійкі темпи економічного зростання, інспіроване державою утриманство виробника і споживача, знеособленість власності, порушення природних законів ринку державним протекціонізмом і т.д. Популярними стали ідеї лібералізму, дерегулювання економіки, приватизації державної власності, розвитку вільної торгівлі і інших економічних дій, спрямованих проти втручання і уседозволеності владних структур.
Саме тому радикально-ліберальні перетворення супроводжуються значним послабленням державного регулювання економіки з розрахунку на швидке включення ринкових механізмів саморегулювання, які повинні створити стимули економічного зростання і структурної перебудови народного господарства.
Вище викладена думка в своїй переважній більшості базується на теоретичних висновках західної класичної школи: збалансованість ринку досягається завдяки дії закону попиту і пропозиції безпосередньо через гнучкість ринкового ціноутворення в умовах вільної конкуренції; ціни відображають індивідуальні переваги і коливання пропозиції у відповідності з відносною величиною ринкових цін; якщо ця величина залежить від коливання попиту і пропозиції, то абсолютний їх рівень визначається кількістю грошей; у випадку порушення рівноваги система прямує до встановлення рівноваги, а тому будь-які спроби зовнішнього втручання в дію ринкових механізмів приведуть лише до погіршення становища.
Створена таким чином модель навряд чи відображає реальності сучасної розвиненої ринкової економіки Заходу, тим більше вона не відповідає нашій українській дійсності. Свого часу Дж.Кейнс зауважував, що дія ринкових сил може виявитися недостатньою для забезпечення повної зайнятості і збалансованості економіки. Особливо це характерно для кризового стану економіки. За таких умов в господарське життя впроваджувались нові методи макроекономічного регулювання. Виникла необхідність "вмонтувати" в економічну систему більш ефективні "стабілізатори". Для таких умов, в яких знаходиться економіка України, перш за все знадобляться рекомендації Дж.Кейнса про необхідність стимулювання інвестиційної діяльності. Причому, якщо приватних інвестицій для активізації ефективного попиту недостатньо, держава в такій ситуації зобов’язана усунути цей недолік.
Між іншим, в країнах, що стабільно розвиваються, роль держави, як і раніше, досить значна. Зміщуються лише акценти економічної політики. Досвід західних країн і Японії повчальний в області державного регулювання і програмування економіки, а також міждержавної інтеграції. Навіть у самій найрозвинутішій капіталістичній країні світу – у США – з порівняно невеликим державним сектором приблизно п’ята частина продукції виробляється під егідою держави, а загальний обсяг урядових видатків на закупівлю товарів і послуг складає біля третини національного продукту.
Надзвичайно велика роль держави в розробці та здійсненні програми реформ, проголошеної Президентом України Л.Д. Кучмою. Вона охоплює певні етапи і відносно довгий відрізок часу. Така програма в наших умовах тим більш важлива, що незалежно від суб’єктивних бажань економіка не в змозі враз перейти до ринкового господарства. Неринковій структурі народного господарства України потрібно декілька років, а може і десятиліть (перехідний період), щоб здійснити необхідні для цього зрушення, а крім того створити ринкові інститути.
На наш погляд, варто звернутися до нашої економічної спадщини і тієї ролі, яку відіграла держава в реформуванні української економіки.
Аналізуючи сучасні економічні процеси, можна відмітити, що всі вони мають коріння, яке веде нас в глибоку старовину, що в багатьох із них є свої аналоги в минулому. Визнання цього факту наводить на думку про спадковість і навіть повторюваність тих чи інших моментів в економічних перетвореннях нашої країни.
Серед одних із найважливіших моментів механізму економічних реформ в Україні, необхідно відмітити особливу роль держави і її інститутів в регулюванні економічних відносин.
Біда наших реформ в тому, що зіткнувшись з черговою необхідністю, негайно відповісти на виклик часу, лідери країни йшли, здавалось би, єдино можливим шляхом: напружували мускули держави.
Початок перебудови був безпосередньо викликаний тим, що на часі співпали внутрішні фактори, які виявили непридатність радянської економічної системи. У внутрішньому плані інтереси промислової технобюрократії по зміцненню відомчого монополізму зіткнулись з діяльністю партійного апарату. Міністерства, великі підприємства України намагались звільнитись від партійного диктату, отримати доступ до світових ринків. В таких реформах держави були зацікавлені прошарок ліберальних інтелектуалів, спеців, чиновників МЗСу і зовнішньої торгівлі, які більше, ніж будь-хто, були зацікавлені в інтеграції СРСР в світову економіку і в теплій дружбі з ТНК.
По-своєму в трансформації економіки були зацікавлені “представники” тіньової економіки. На початку вісімдесятих років вони володіли вже значним капіталом, який можна було використовувати достатньо ефективно, а ніж для розподілу дефіцитних товарів.
Могутній партійно-державний апарат, теж був стурбований розвалом держави, він теж чекав перемін, і бачив їх у зміцненні влади.
До того ж варто відмітити, що десятиліття тоталітаризму залишили глибокий слід в суспільній свідомості. Тоталітаризм як різновидність економіки індустріального типу поступово руйнував елементи традиційності нашої економіки. Це проявлялося в тому, що усунувши властиву общині взаємопідтримку людей, тоталітаризм залишив людину сам на сам з державою. Люди звикли до того, що держава “все повинна” і “все може” зробити.
Таким чином, до початку перебудови економічна система України являла собою складний конгломерат елементів нвйрізноманітних економічних стосунків. Її можна було визначити як певний симбіоз традиційності з індустріалізмом, як традиційно-індустріальну економічну систему. Ставши на власний шлях економічного розвитку, Україна так і не змогла в повному обсязі застосувати відомі в світі моделі економічного реформування. Більше того, система, в якій були зведені воєдино економіка, політика і ідеологія, де переважали адміністративні методи регулювання економічних відносин, при руйнуванні старого управлінського апарату стихійно могла перерости лише у власну протилежність – архаїчний капіталізм. В кращому випадку, при проведенні послідовної економічної політики і опорі на зацікавлені в реформі верстви вона могла перетворитися в державний капіталізм з елементами кейнсіанської моделі. Така ж економічна система була б здатна для подальшого реформування.
У другій половині дев’яностих років криза індустріальної моделі мала відкритий характер. Суть цієї кризи проявилася в неспроможності до подальшого існування системи державно-монополістичної власності, державного економічного апарату та фінансової системи держави.
Таким чином, навряд чи можна здійснити реформування української економіки шляхом “впровадження” ліберальних програм розвитку ринкових відносин. Структура національної економіки така, що вона надто важко піддається регулюванню через ринкові відносини, а тому розвиток ринку сам по собі не дозволить Україні отримати статус сучасної держави, включитися в процес світового розвитку, забезпечити високий рівень життя людей. А якщо додати до цього сьогоднішні тенденції в економіці, корупцію, роль мафії в суспільстві, бюрократичну “приватизацію” державного майна, що широко розгорнулась – отримаємо економічну модель з перевагою державно-бюрократичного капіталу, в якій, не дивлячись на наявність ресурсів, процвітають злидні народу і економічна злочинність.
Саме тому важливо знайти оптимальну модель державного регулювання з врахуванням національних особливостей розвитку економіки України, визначити структуру, функції і роль державного сектору в національній економіці на сучасному етапі.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Сіроштан М.А., Григорян Г.М., Тененбаум А.Б. та ін. Політична економія. Навч.посібник. – Харків.: РВВ ХДЕУ. – 344 с.
2. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник // За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка, Київ, Вища школа, 1994. - 559 с.
3. Н. Грегори Мэнкью. Макроэкономика. Пер. с англ. –М.: Изд-во МГУ, 1994. – 736 с.