Розрізняють петрушку кореневу і листкову петрушку. В більшості вирощують кореневу, а листкову використовують, як правило, тільки для салатів і консервування овочів. Петрушка і селера вимогливі до умов росту і розвитку. Кращими їх попередниками є рання капуста, огірок, цибуля, а в польовій сівозміні — озимі зернові.
Насіння петрушки висівають восени, під зиму та рано навесні. В Лісостепу і Поліссі весняний строк (березень—квітень) співпадає з початком польових робіт, на глибину загортання насіння до 2 см,
Щоб мати зелень петрушки і селери з відкритого грунту весною, насіння слід висівати наприкінці липня—на початку серпня. Посіви підтримують у чистому від бур’янів стані весь час, товарну зелені, одержують у другій половині квітня.
Технологія вирощування та збирання петрушки кореневої схожа з морквою (*1). До і після сівби площу коткують. Посіви проріджують уперше в період утворення 2—3-го листка, вдруге — 5—6-го. Після другого проріджування на 1 погонному метрі рядка повинно залишатись 50—55 рослин. При масовому збиранні використовують бурякопідіймачі або машини брального типу.
Рекомендовані сорти петрушки — Господиня, Урожайна, Харків’янка, Цукрова, Астра, Алба, Іванко, Чорномор, Краснлівська, Ароматна, Омега.
Для вирощування зелені селери в умовах Полісся України кращий спосіб — розсадний, рослини у відкритий грунт висаджують з 5—6-ма листками. Взагалі ж, її вирощують як кореневу культуру. Протягом вегетаційного періоду грунт у міжряддях розпушують і виполюють бур’яни.