Овес найважливіша зернофуражна культура; по сумі посівних площ він займає пяте місце у світі після пшениці, рису, кукурудзи і ячменя. Розміщення вівса по континентах характеризує приуроченість його до зон помірного клімату Європи і Північної Америки. Країни СНГ найбільший виробник вівса; посівні площі його займають майже половину всіх посівів цієї культури у світі. Серед закордонних країн він найбільш розповсюджений у США, Канаді, Польщі, Франції, Німеччини. Значна питома вага вівса серед зернових культур Швеції, Фінляндії, Австралії.
В Україні широко вирощують тільки один вид вівса A. sativa посівний. У південних країнах переважає більш засухостійкий A. byzantina візантійський.
Зерно вівса концентрований корм для коней і молодняку усіх видів худоби і домашньої птиці. Воно характеризується рядом цінних властивостей: підвищеним вмістом у білку ряду незамінних амінокислот, особливо лізину і триптофану, багатим складом вітамінів і мінеральних речовин, а також гарними енергетичними властивостями завдяки високому вмістові жиру. Овес один з основних компонентів комбікормів, що готуються для всіх сільськогосподарських тварин. У районах розвинутого тваринництва овес широко використовують на зелений корм, силос і сіно, у південних країнах, у республіках Середньої Азії і Сибіру для випасу овець.
Використання вівса в харчовій промисловості (вівсяна крупа, хлоп’я, борошно, толокно й ін.) повязано з гарною засвоюваністю живильних речовин і вітамінів, що робить його особливо цінним для дитячого і дієтичного харчування. За вмістом білка, жиру, фосфору і заліза вівсяна крупа значно багат манної, пшоняної і гречаної.
Овес відноситься до сімейства Poaceae Barnh (Gramineae Juss.), підродини Pooideae A. Br., триби Aveneae Dum., підтриби Aveninae С. Presl., роду Avena L. Більшість систематиків вважають, що рід Avena L. складається з двох секцій: Sectio I Avena (Euatena Griseb.) і Sectio II Avenastrum С. Koch. У першу входять однолітні культурні і бур’яно-польові вівси, а також їхні дикі родичі вівсюги; у другу багаторічні лугові і степові злаки. Секція дійсних вівсів поєднує більш 20 видів, з яких 4 культурних.
Види вівса подібно пшеницям утворюють полиплоїдний ряд і розділяються на групи з диплоїдним (2n=14), тетраплоїдним (2n=28) і гексаплоїдним (2n=42) числом хромосом, що властиво як диким, так і культурним вівсам.
Каріотип гексаплоїдних вівсів включае три генома A, С і D, що мають походження, відповідно: геном А від диплоїдного вида A. canariensis, геном С від A. ventricosa і геном D невідомого походження. Таким чином, в України вирощується овес посівний (A. sativa) генотип AACCDD.
Найбільше значення, поширення і вивченість мають культурні гексаплоїдні вівси A. sativa L. і A. byzantina С. Koch.; серед диких A. fatua L. Основна морфологічна відмінність диких вівсів від культурних характер зчленування зерен з віссю колоска. У перших нижня квіткова луска в підстави витягнута і закінчується особливим зчленуванням підківкою, що обумовлює опадання зерна при дозріванні, у культурних підківки немає і зерно міцно прикріплене до підстави осі колоска.
Основна біологічна відмінність диких видів від культурних наявність тривалого періоду спокою насіння (велика доля твердонасінності), що обумовлює розтягнутий характер їхнього проростання, приводить до засмічення полів і значно ускладнює боротьбу з ними. Культурний овес не має твердих насінин, проростає швидко і дружно.
М. І. Вавилов з’ясував, що сприйнятливий до корончастої іржі і сажки голозерний овес з великим зерном варто відносити до посівного (A. sativa), а стійкий до даних патогенів із дрібним зерном до піщаного (A. strigosa). Правильність цих положень підтвердили надалі дані генетики і цитології.
Овес самозапильник, однак у нього досить часто спостерігаються випадки перехресного запилення, що обумовлює появу спонтанних гібридів між близько розташованими у полі сортами. Найбільш схильні до природної гібридизації гексаплоїдні види, а серед них голозерний овес, у якого перехресне запилення з плівчастими формами може досягати 10%.
Спонтанні гібриди між культурними і дикими видами вівса поєднують різне сполучення всіляких ознак і дають загальний матеріал для селекції.