Плодові культури. Навесні до розпускання бруньок знищують обпалі листки, на яких концентруються збудники парші й плодової гнилі, зрізують сухі й відмерлі гілки, уражені чорним і звичайним раком, з кладками кільчастого шовкопряда. Лікують рани, дупла, очищають кору, видаляють зимуючі гнізда білану жилкуватого та золотогузу, ремонтують і розвішують шпаківні.
Для зменшення пошкодження яблуні яблуневою плодожеркою збирають і знищують червиву падалицю. Це дає можливість видалити із саду до 25% гусениць плодожерки. При обпаданні червивих плодів доросла гусениця покидає їх у той же день, а молода догодовується і в падалиці. Збирають падалицю спочатку через 3—5 днів, а потім щодня і закопують у ґрунт. При господарському використанні її попередньо обливають окропом (для знищення гусениць і змивання отрутохімікатів).
У присадибних садах, крім обприскування інсектицидами, застосовують ловильні пояси для відловлювання гусениць плодожерки. Роблять їх завширшки 15—20 см з двох-трьох шарів гофрованого чи щільного обгорткового паперу або мішковини. Пояси створюють затемнені місця, де гусениці коконуються. Їх накладають через два-три тижні після цвітіння на нижню частину стовбурів, а в південних регіонах — і на основні гілки. Пояс обв’язують зверху і знизу шпагатом або старою гумою так, щоб краї поясу були дещо зігнуті і під них могли залазити гусениці. Перед накладанням поясу по можливості усувають на стовбурі місця, які можуть бути місцем для коконування гусениць, очищають відмерлу кору, а щілини заробляють глиною тощо.
У районах, де плодожерка дає декілька поколінь, ловильні пояси періодично знімають і знищують під ними гусениць. На півдні пояси оглядають не рідше одного разу на тиждень, а в районах середньої смуги — через кожні 10—12 днів. Оглядати пояси припиняють наприкінці серпня, коли мінімальна температура повітря знижується до 10°С.
У районах, де плодожерка розвивається в одному поколінні, пояси оглядають тільки один раз після збирання врожаю. Щоб запобігти перехвату кори, протягом літа не рідше одного разу на місяць послаблюють обв’язку поясів.
Після збирання врожаю паперові пояси знімають і спалюють, а пояси з мішковини кип’ятять, висушують і зберігають до наступного року.
Для відловлювання метеликів яблуневої плодожерки успішно застосовують квасопастки. Спосіб приготування їх такий: у трилітровий скляний бутиль (банку) кладуть дві столові ложки квасної закваски, заливають водою, додають 200 г житнього хліба і 3—5 грудочок цукру, накривають марлею і ставлять на сонце. Через день квас готовий. Рідину зливають, і в стару закваску кладуть хліб, цукор, наливають воду і так кожного дня. Потрапивши в рідину, комахи не можуть вибратися з неї і гинуть.
Для відловлювання метеликів ефективні також коритця з шумуючою мелясою.
У садах з високою чисельністю сливової плодожерки ловильні пояси накладають на нижню частину стовбурів сливових дерев у другій половині червня. Доцільно розкладати штучні укриття для гусениць з порожнистих стебел, бур’янів на пристовбурних кругах з наступним їх прикопуванням або спалюванням.
Для зменшення чисельності непарного шовкопряда весною збирають кладки яєць і спалюють. Можна також обмазувати кладки гасом, соляркою. Для захисту крони від гусениць весною перед їх відродженням на верхній частині стовбурів накладають клейові кільця.
У боротьбі з американським білим метеликом важливо вчасно зрізати і знищити павутинні гнізда.
Проти дірчастої плямистості абрикосу ефективне обмоложувальне обрізування, тобто проріджування крони на 3—4—5-річну деревину з одночасним вкорочуванням верхівкових приростів на периферії крони. Це сприяє розвитку, сильному приросту, підвищує морозостійкість квіток і є — одним із важливіших факторів, які зберігають дерева від ураження грибними хворобами.
Осіннє перекопування ґрунту пристовбурних кругів сприяє загибелі зимуючих несправжніх коконів вишневої мухи, зимуючих несправжніх гусениць яблуневого пильщика.
Збирання і спалювання обпалих листків, очистка відмерлої кори із стовбурів дерев у весняно-зимовий період і спалювання її, знищення навесні бур’янів поблизу саду і в садозахисних смугах сприяють зменшенню чисельності плодових кліщів.
Знищення вогнищ інфекції парші також визначає ступінь її шкідливості у наступному році.
Високу ефективність проти чорного раку має обмазування на яблуні уражених ділянок на гілках і стовбурах сумішшю свіжого коров’ячого гною з глиною (1:1).
Садовий вар. Перший рецепт: смола (живиця) — 830 г, деревний попіл — 80, спирт — 80, баранячий жир — 30 г. Смолу, вар і жир розтоплюють і додають до суміші попіл, постійно помішуючи. Після охолодження вливають спирт.
Другий рецепт: смола — 800 г, сало свиняче — 400, віск бджолиний — 400 г. До розплавленої смоли додають віск, сало і ретельно розмішують. Можна приготувати вар із синтетичних матеріалів — петролатуму і парафіну.
Зачищену рану негайно дезинфікують 1%-ним розчином мідного купоросу або хлорокисом міді, або 3—5%-м розчином залізного купоросу. Як тільки дезинфектор підсохне, поверхню рани покривають садовою замазкою.
Добрі результати дає обробка ран нігроловою замазкою, яка складається з 60—70% нігролу, 12—15 парафіну і 15—20% каніфолю. Таку замазку наносять на рани тонким шаром мочальною щіткою. Вона зберігається протягом 2—3 років. При відсутності каніфолю і парафіну нігролову замазку готують на попелі або вапні з розрахунку 70% нігролу і 80% попелу чи вапна, але така замазка зберігається на ранах не більше року.
Після збирання врожаю лікують рани, заробляють дупла і знищують ловильні пояси.
Восени після листопаду знімають і знищують зимуючі гнізда золотогузу, білану жилкуватого та муміфіковані плоди. Обробляють ґрунт у міжряддях і пристовбурних смугах. Білять стовбури і скелетні гілки вапном (2—3 кг на 10 л води) з додаванням глини і мідного купоросу.
Для захисту штамбів деревних насаджень від пошкоджень застосовують відлякувальну суміш: 30 г нафталіну, 350 г мила, 200 — рослинної олії, 40 — скипидару і 10 г мідного купоросу на 10 л води. Суміш наносять на суху кору штамбів пізно восени.
Ягідники. Під кущами смородини, аґрусу, малини рано навесні згрібають і знищують обпалі листки для ліквідації інфекції, яка зберігається на них (борошниста роса, антракноз, іржа). Перекопують ґрунт під кущами для знищення зимуючих фаз шкідників (пильщиків, галиць, аґрусової вогнівки) і грибної інфекції, яка викликає плямистість листків. Вирізують сухі, поламані, пошкоджені склівкою, златкою, стеблевою галицею, бруньковою міллю і уражені борошнистою росою та іржею гілки і пагони й знищують їх.
Якщо бруньки смородини слабо пошкоджені смородиновим бруньковим кліщем, то їх можна вищипувати і спалювати. При великому пошкодженні видаляють цілі гілки і спалюють. При ураженні всіх кущів проводять обприскування настоєм часнику — при появі перших бутонів і зразу після цвітіння.
Рано навесні, на початку відростання листків суниці, ділянки очищають від сухих і уражених плямистостями, сірою гниллю, фітофторозом, борошнистою росою листків та інших рослинних решток з наступним спалюванням. Ґрунт під кущами смородини й аґрусу (в період бутонізації) вкривають щільним матеріалом (толем, плівкою), краї якого присипають ґрунтом, для знищення аґрусової вогнівки і смородинного плодового пильщика. Укриття прибирають тільки після цвітіння.
У малиннику в період набрякання бруньок кожного дня струшують малинових жуків у розкритий зонт. Цей прийом також ефективний у фазі закінчення цвітіння смородини і аґрусу проти пильщиків.
На суниці в цей час доцільно розкладати солому чи хвою сосни навколо кущів, натягнути вздовж рядів шпагат для підтримування квітконосів, щоб запобігти ураженню ягід сірою гниллю.
На смородині й аґрусі після листопаду згрібають і знищують обпалі листки для боротьби з аґрусовим п’ядуном, борошнистою росою, іржею, плямистостями. Вирізують і спалюють пошкоджені склівкою і златкою сухі гілки. Перекопують ґрунт під кущами для знищення зимуючих фаз пильщика, п’ядунів, аґрусової вогнівки, збудників антракнозу. Якщо була висока чисельність аґрусової вогнівки, протягом літнього періоду підгортають кущі ґрунтом шаром 10—12 см.
На малині після листопаду для знищення малинової брунькової молі й стеблової галиці вирізують і спалюють пагони, що відплодоносили й пошкоджені, не залишаючи пеньків.
Згрібають і спалюють або компостують обпалі листки для зниження зараженості кущів весною наступного року антракнозом, іржею, плямистостями листків і стебел. Перекопують ґрунт у рядах і міжряддях з метою знищення зимуючих у поверхневому шарі малинових жуків, сунично-малинових довгоносиків, збудників іржі та інших хвороб малини.
Для обеззараження кущів чорної смородини в ранньовесняний період (до розпускання бруньок) проти попелиці, борошнистої роси та інших шкідників досить ефективний старий спосіб — обробка кущів гарячою водою. Для цього відро води нагрівають до кипіння, заливають у поливалку й обробляють 3—5 кущів.
Проти суничного кліща застосовують обеззараження розсади. В утеплену дерев’яну бочку наливають гарячу воду (46°С) і занурюють у кошику розсаду на 12—13 хв. При цьому температура звичайно знижується на 1°С. При зниженні температури до 44°С строк прогрівання збільшують на 15 хв. Цей спосіб боротьби дає 100%-ну загибель кліща в усіх стадіях його розвитку. Після прогрівання розсади її висаджують у той же день або не пізніше наступного дня на постійне місце чи пікірують на окремій ділянці. Така розсада потребує ретельного догляду. Чутливість до термічного знезараження у різних сортів неоднакова і приживання коливається від 30 до 80%. Кращі строки знезараження — травень-серпень.
Овочеві культури. Підживлення гнойовою рідиною і розпушення ґрунту підвищують стійкість рослин проти пошкодження шкідниками. Хорошим методом підвищення стійкості капусти проти весняної капустяної мухи є підгортання рослин, особливо після поливу і підживлення, що сприяє утворенню додаткових корінців. Одним із ефективних методів запобігання пошкодженості капусти літньою капустяною мухою є висаджування розсади на грядки на початку травня.
Вапнування ґрунту перед сівбою капусти в парниках або на ділянках восени чи весною — хороший прийом проти кили капусти. Норму внесення вапна визначають залежно від кислотності ґрунту. На слабокислих ґрунтах вапна вносять по 200 г/м2, на середньокислих — по 500—550 г/м2.
Основою запобігання ураженню капусти слизистим бактеріозом є чергування культур (найкраще висаджувати капусту після неуражуваних судинним бактеріозом культур, таких як буряки й бобові).
Основний запобіжний захід проти фітофторозу помідорів — ізоляція їх посівів від картоплі, особливо від ранніх сортів, що сильно уражуються, цією хворобою.
Проти цибулевого кліща ефективний метод — дотримання чергування культур. Кращий попередник цибулі — капуста, огірки, помідори. Одним з ефективних прийомів боротьби з морквяною мухою є сівба моркви в ранні строки весною або підзимня її сівба (перед заморозками).
Щоб зменшити захворюваність фомозом і підвищити стійкість рослини проти фомозу, рекомендується збільшувати норми калійних добрив під осіннє перекопування ґрунту (40 г хлористого калію на 1 м²), а за два тижні до збирання врожаю провести підживлення хлористим калієм (50 г на 10 л води). Ці підживлення рекомендуються і проти чорної гнилі моркви.
З метою зниження ураження капусти фомозом доцільно проводити термічне прогрівання насіння. Такий прийом ефективний проти фомозу моркви і буряків. Насіння прогрівають 40 хв. у воді при температурі 40°С.
Ефективне термічне знезараження цибулі проти ураження борошнистою росою. При цьому її витримують при температурі 40° протягом 16 год.
Особливу увагу слід приділити заготівлі й збереженню органічних добрив. У свіжому гноєві міститься безліч насіння бур’янів (до 7 млн. шт. в 1т), при його внесенні спостерігається також підвищення рівня вмісту нітратів у продукції. Тому заготовлений свіжий гній слід зберігати в буртах протягом 3—4 місяців у весняно-літній період і 5—6 місяців — в осінньо-зимовий, не допускаючи заростання буртів бур’янами. Ідеальним за чистотою і якістю є біогумус, який одержують при переробці відходів тваринництва дощовими черв’яками. При переробці гною черв’яками, насамперед червоним каліфорнійським черв’яком, одержаний біогумус містить макро- і мікроелементи, амінокислоти, гумінову кислоту і гібереліни в легкозасвоюваній формі. При внесенні такого гною у ґрунт завдяки інтенсивній ферментації посилюється ріст і розвиток рослини, знімаються стреси, особливо при висаджуванні розсади посилюється приживлюваність, прискорюється проростання насіння, підвищується стійкість проти хвороб. Вирощені на біогумусі овочі практично не містять нітратів.
Біогумус краще вносити безпосередньо під рослину або разом з насінням.
Під плодові дерева витрачають до 1,5 кг на одне дерево, під ягідні кущі — до 1 кг. Для розсади овочевих культур найкраща суміш біогумусу і торфу (або ґрунт з попелом у співвідношенні 1 : 1) в рівних частинах плюс еквівалентна кількість мінеральних добрив, що дорівнює їх кількості у біогумусі. Розсада на біогумусі розвивається в півтора раза швидше, майже не уражується хворобами, легко переносить пересаджування, підвищення врожайності становить 80%, урожай достигає на 2—3 тижні раніше.
Протягом сезону ефективне підживлення розчином біогумусу 200—300 г на 10 л води, по 2—4 л розчину на 1 м².
Ефективне обприскування розчином біогумусу: 20—30 г на 10 л води, при якому проявляються його антисептичні властивості, що сприяє зменшенню захворювання рослин вірусними і грибними хворобами, відбувається позакореневе підживлення рослин.