Мета:
ознайомлення з походженням, ботанічною характеристикою та біологічними особливостями кавуна, дині, гарбуза; сорти та їхня тривалість вегетаційного періоду для різних напрямів споживання.
Матеріальне забезпечення:
свіжі зразки видів і сортів, макети, стенди, рисунки, слайди.
Завдання 1.
Вивчити біологічні особливості та вимоги до умов вирощування баштанних культур.
Баштанні – це рослини, які відносяться до родини Гарбузові та на відміну від овочевих гарбузових, використовуються в їжу в біологічній стиглості плодів. До них належать кавун столовий, диня посівна та види гарбуза.
Баштанні культури пред’являють великі вимоги до світла, тепла і вологи. Цукристість, вміст вітамінів і сухих речовин також залежать від умов вирощування. Сухий, жаркий клімат для їхнього вирощування найбільш сприятливий.
Вимоги до тепла. Жаростійкі. Насіння починає проростати за 14-16°C. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 25-30°C, нижче 20°C затримується ріст, із зниженням до 12°C рослини розвиваються погано, а за 6°C ріст зупиняється і рослини гинуть. Кавун, гарбуз мускатний є найбільш тепловимогливими, диня – більш пластична, легше переносить низькі та високі температури. Проростки і рослини надзвичайно чутливі до морозу.
Вимоги до світла. Вимогливі до сонячного світла, особливо у фазу закладання генеративних органів. За недостатнього освітлення зменшується утворення зав’язі, знижується врожайність, товарні якості, вміст цукрів та сухих речовин в плодах. За безхмарної погоди проміжок між початком цвітіння чоловічих і жіночих квітів складає 3-5 діб, із зменшенням сонячного сіяння розтягується до 32 діб.
Вимоги до вологи. Рослини характеризуються високою посухостійкістю. Однак, це не означає, що їхні рослини потребують мало води. Посухостійкість баштанних рослин зумовлена, в основному, дуже розвиненою кореневою системою та здатністю рослин поповнювати дефіцит води за рахунок плодів. Надмірна кількість вологи, як і нестача різко знижують врожайність та якість плодів. Надмірну вологу баштанні культури переносять гірше, ніж нестачу. Диня більш вологовимоглива, її коренева система розвинена слабкіше і має невелику всмоктувальну силу.
Під час зав’язування плодів поливи необхідно збільшити, а в період дозрівання знову зменшити. Підвищена вологість в період вегетації баштанних культур спричиняє ураженню рослин хворобами.
Вимоги до ґрунту. Баштанні культури потребують теплих, легких супіщаних та піщаних родючих ґрунтів. На супіщаних ґрунтах, за достатньої кількості тепла та світа в посушливих умовах формуються цукристі високоякісні плоди.
Вимоги до забезпечення поживними речовинами. Баштанні культури дуже чутливі на внесення добрив. Внесення добрив сприяє посиленню росту коренів, робить їх більш потужними. Для них важливе співвідношення елементів живлення протягом вегетації, однак більш посилене живлення рослини потребують в період зав’язування плодів. В цей час рекомендується вносити фосфорно – калійні добрива. Найбільший винос NPK рослинами проходить в період плодоношення. Калійні добрива збільшують ріст асиміляційної поверхні листків, а фосфорно-калійні сприяють збільшенню врожайності баштанних, прискорюють дозрівання плодів, покращують їхні смакові якості та підвищують стійкість рослин проти хвороб.
Баштанні культури не потребують надлишку азоту в ґрунті. Надмірні азотні добрива затягують вегетацію, а рослини дуже пошкоджуються хворобами і формують плоди гіршої якості. Періодичне азотне живлення прискорює проходження фаз росту і розвитку рослин, а плоди достигають на 6–8 діб раніше, порівняно із внесенням дози азоту в один прийом.
9.3.1. Кавун столовий
Завдання 2.
Вивчити походження та використання кавуна столового.
Походження та використання. Батьківщиною кавуна є Південна та Східна Африка. Перші баштани з’явилися у районі Астрахані, звідси вони поширилися і на територію України.
За даними Г. Ковалевского, вирощування кавунів і динь на початку XVI ст. було розповсюджено на південному сході Росії, особливо біля Астрахані. Вперше кавуни із Астрахані почали доставляти в Москву до царського двору в XVI ст. В 1660 р. вийшов указ про розведення кавунів і динь для царського столу в Чугуєво Харківської губернії. Із документів царя Олексія Михайловича (XVI ст.), відомо, що для нього запрошувалися “арбузные и дынные мастера”, завозилося насіння, а також навіть і земля із “арбузных и дынных садов Астрахани”.
Вирощували кавуни і дині у XVIII ст. і в Україні. За свідченням Г. Ковалевского, в Крюкові на Дніпрі у XVIII ст. був кавуновий та динний сад, де росли найкращі кавуни й дині, які відсилалися до царського двору. На Україні кавун вважався “Даром Божим”, тому ніколи не можна було відмовити спраглій людині у кавуні. За стародавнім українськім етикетом на баштані просять “води напитися”, а завжди – дають кавун.
Широко культивується як харчова рослина у південних районах України. Плоди кавунів споживаються в свіжому вигляді, а також використовуються для соління. Крім того, з них добувають кавуновий мед (нардек або бекмез) уварюванням соку. Плоди кавунів використовуються також в кондитерській промисловості для виготовлення цукатів і пюре для кондитерських виробів. З плодів кавунів зрідка роблять також столове вино і спирт. Насіння кавунів містить 25 – 35 % олії. Кавунова олія містить значну кількість вітамінів, має приємний аромат і смак, але швидко псується.
Завдання 3.
Вивчити ботанічну характеристику рослин кавуна столового.
Кавун – найбільш поширена баштанна культура, належить до роду Citrullus Schrad. Т.Б. Фурса ділить цей рід на п’ять видів: шерстистий, колоцинт гіркий, безвусиковий, Нодена, слизистонасінний. Ботанічна назва Citrullus є здрібнілою назвою цитрини “citrus”, через подібність плодів, особливо у дикого кавуна – колоцинта, який також жовтий.
До виду шерстистого кавуна, як окремі різновидності, належать столовий (звичайний) (Citrullus lanatus (Thunb.) Matsum. Et Nakai.) var. vulgaris (Schrad) Fursa) і кормовий (цитронний) (Сitrullus lanatus var. citroides (Bailey) Mansf). Всі інші види ростуть тільки у дикому вигляді та використовуються у селекційній роботі для створення сортів стійких проти хвороб та для одержання селекційних ліній з великим насиченням жіночими квітками.
Кавун походить з найтепліших і найпосушливіших районів Землі. У зв’язку з цим, у нього виділяється декілька морфологічних особливостей, характерних для жаростійких культур.
Коренева система. Кавун має добре розвинену кореневу систему, стрижневий корінь, який проникає в ґрунт на глибину до 1 м, дуже розгалужується. Від головного кореня відходять 15, іноді більше, бічних, що теж розгалужуються на більш тонкі корінці. Отже, в орному шарі ґрунту на глибині 15-30 см утворюється потужна коренева система, яка охоплює до 7-10 м3 ґрунту (рис. 9.3.1.).
Бічні корені поширюються радіально-горизонтально до 5 м у сторони від стрижневого. Основна роль у живленні належать кореням другого і третього порядків, які активно починають рости після появи сходів. Особливість кореневої системи кавуна – велика всмоктуюча сила, яка здатна використовувати вологу з ґрунту навіть за 6 %-ої вологості з сухого піску пустелі Каракумів. Всмоктуюча сила проростків кавуна досягає 1 Мпа (10 атмосфер). Цим пояснюється посухостійкість рослин, а також здатність добре рости на бідних піщаних ґрунтах.
Рис. 9.3.1.Коренева система кавуна
Стебло. Повзуче, довге, в окремі роки росте до п’яти і більше метрів, дуже розгалужується, утворюючи бічні пагони другого порядку, які, в свою чергу, теж розгалужуються. На одній рослині утворюються пагони 1, 2, 3-го порядків. Стебло опушене довгими шерстистими волосинками.
Листки. Листки у рослин кавуна сіро-зелені, розміром 8-20 см. Вони глибоко розділені на 3-5 вузеньких округлих часток, які в свою чергу надрізані на округлі часточки, чим зумовлюється висока стійкість кавуна проти посухи (рис. 9.3.2.). Поряд з такими листками є сорти з нерозсіченими. Кількість листків на одній рослині кавуна залежно від сорту та умов вирощування коливається від 200 до 2000 шт.
Квітки. Кавун – однодомна роздільностатева рослина. Квітки поодинокі, на коротеньких квітконіжках; тичинкові квітки з п’ятилопатевою волосистою чашечкою і пятирозрізаним, широко лійкоподібними, 2,0-2,5 см у діаметрі, блідо-жовтим віночком; пиляки зигзагоподібно вигнуті.
Маточкові квітки з п’ятилопатевою волосистою чашечкою і блідо-жовтим, широко лійкоподібним, 2,5-3,0 см у діаметрі, віночком; стовпчик короткий, з три роздільною приймочкою. Розміщуються вони в пазухах листків. У більшості сортів є двостатеві квітки.
Рис. 9.3.2.Основні форми листкових пластинок у кавуна: а) з вузькими заокругленими частками; б) з широкими заокругленими частками; в) з гострокінцевими частками; г) цілокраї
Плід у кавуна багатонасінна м’ясиста несправжня ягода із зрослими в одну 3-5 плацентами. Форма плоду: приплюснута, округла, тупоеліптична, овальна, грушеподібна, циліндрична, еліпсоподібна (рис. 9.3.3.). Розмір плоду – від малого (менше 15 см – маса до 2,5 кг) до великого (більше 25 см – маса більше 5,0 кг).Плід у кавуна багатонасінна м’ясиста несправжня ягода із зрослими в одну 3-5 плацентами. Форма плоду: приплюснута, округла, тупоеліптична, овальна, грушеподібна, циліндрична, еліпсоподібна (рис. 9.3.3.). Розмір плоду – від малого (менше 15 см – маса до 2,5 кг) до великого (більше 25 см – маса більше 5,0 кг).
Рис. 9.3.3.Форма плодів кавуна
Забарвлення шкірки плоду: біле, жовте, світло-зелене, кремове, зелене, темно-зелене, чорно-зелене. Малюнок плоду може бути відсутній або представлений у вигляді елементів сітки, сіткоподібними або ниткоподібними смужками, вузькими або широкими шипуватими смугами, мармуровістю, мозаїкою. Товщина шкірки – від тонкої (менше 1,0 см) до дуже товстої (більше 2,0 см). За понижених температур та надмірній кількості вологи плід формується з товстою шкіркою. Від товщини шкірки плодів залежить транспортабельність кавуна. Із збільшенням товщини шкірки, покращується лежкість і транспортабельність.
Колір м’якуша плоду: білий, жовтий, лимонний, блідо-рожевий, рожевий, оранжевий, кармінний, малиновий (рис. 9.3.4.). Консистенція м’якуша: зерниста, ніжна, груба, тверда, нещільна, волокниста. У вітчизняних сортів кавуна столового переважає зернистий і ніжний м’якуш.
Насіння достигає за повної біологічної стиглості плода. У кавуна столового характерне забарвлення м’якуша, відповідно до сорту – показник стиглості насіння. Від ступеня стиглості залежать його посівні якості та урожайність. Найкраще за якістю насіння одержують з 40-денних плодів. Насіння зберігає схожість 5-8 років.
Рис. 9.3.4.Забарвлення м’якуша та насіння кавуна столового
Розмір насіння – від дуже дрібного (менше 0,5 см) до дуже великого (більше 2,0 см). Маса 1000 насінин 40-150 г. Це важлива господарсько-цінна ознака. Велике насіння займає великий відсоток у загальній масі плоду. Дуже маленьке насіння тяжко відділити від м’якуша, і такі сорти також малоцінні.
Забарвлення насіння: біле, кремове, світло-коричнювате, червоне, коричневе, чорне. Рубчик насінини: може бути, або відсутній. За цією ознакою чітко відрізняються кавун столовий від кавуна кормового. Насіння останнього не має рубчика.
Завдання 4.
Вивчити сортове різноманіття кавуна столового.
У сучасному сортименті існує велике різноманіття сортів і гетерозисних гібридів кавуна, яке поповнюється щорічно та відрізняється, як за скоростиглістю, так і за формою, забарвленням плода, м’якуша та іншими господарсько – цінними ознаками.
За тривалістю вегетаційного періоду сорти кавуна столового розділяються на: ранні (65-80 діб) – Борисфен, Борчанський, Гарний, Голопристанський, Обрій F1, Огоньок, Орфей, Північне сяйво, Первачок, Протектор 2, Серьоженька, Чорногорець; середньоранні (80-85 діб) – Крімсон Світ, Трофі F1; середньостиглі (85-95 діб) – Астраханський, Восход, Десертний 83, Зоряний, Кармінний, Каховський, Красень, Січеслав, Січовий, Скарб, Таврійський, Широнінський; середньопізні (95-105 діб) – Мелітопольський 60, Рясний, Фаворит, Чумак; пізньостиглі (понад 105 діб) – Різдв’яний, Новорічний, Сніжок.
На сході та в центрі України продовжує розвиватись «північне» баштанництво. В Лісостепу, і навіть на Поліссі добре зарекомендували себе ранньостиглі – Борчанський, Гарний, Огоньок, Широнінський та ультраскоростиглі сорти кавуна Північне сяйво, Обрій F1. Відомими є сорти Дніпропетровської дослідної станції ІОБ НААН Зоряний, Мелітопольський 60, Нікопольський, Січеслав, Скарб, Арсенал, Фаворит, Чумак.
Останнім часом з’явились нові сорти і гетерозисні гібриди зарубіжної селекції такі, як Думара F1, Кримсон Світ, Крисбі F1, Кримсон Глорі F1, Леді F1, Мадера F1, Трофі F1 та інші.
Сортимент кавуна легко відрізняється між собою за багатьма ознаками, серед яких важливими є форма плода, його забарвлення і рисунок, забарвлення м’якуша і насіння. Тривалість вегетаційного періоду й урожайність є мінливими ознаками під впливом грунтово-кліматичних умов.
Контрольні завдання:
Описати сорти і гібриди кавуна столового за наведеною формою:
9.3.2. Диня
Завдання 5.
Вивчити походження та напрями використання дині посівної.
Походження. Назва “диня” відома слов’янам давно. Мовознавець Мікльошич (1813-1891 р.р.) пробував пояснити її назву від слова “дути”, “донті”, - з огляду на порожнину плоду, тобто диня “надута”. Інше пояснення з грецької назви “кидонське яблуко”, “кидонія мело” (Кидон – місто на Кріті) з пізнішими фонетичними змінами: кидонія – кидиня – гдиня – диня. Що більш правдоподібніше.
Батьківщиною дині є Мала та Середня Азія, де зосереджена найбільша різноманітність динь. В цих краях дині найкращі і славляться на весь світ.
У країнах Середньої Азії культура дині нараховує більше 2 тисячоліть. Історія землеробства узбеків, таджиків, туркменів тісно пов’язана з культурою дині, яка для них була “хлібом” та “ласощами”. Ввібравши тепло пустелі, диня допомагала бідному дехканину прожити протягом року: тільки закінчувались в квітні зимові сорти динь, як скоро починали достигати найбільш скоростиглі. Мусульмани Сходу вважали диню священною їжею, вона була не тільки продуктом харчування, а її використовували і для лікувальних цілей. Лікувальні властивості дині і рецепти її застосування проти різних хвороб наводяться в медичній енциклопедії за часів Олександра Македонського, тобто до 4 ст. до нашої ери.
Однак у дині є і погана слава. З’явившись у південній частині Європи, дині швидко розповсюдились і стали найкращими ласощами. Із Італії дині завіз у Францію, під час італійського походу (1483-1498 рр.), французький король Карл VIII. На самому початку 17 ст. від щедрої дегустації динь захворів французький король Генріх IV і подав на диню в суд. Довелось парижанам проклинати диню, звинувачену в зневазі до його величності. Та Генріху IV, можна сказати, повезло: чотири інші європейські імператори, а також Римський папа Павло II – в кінці 15 ст. померли, об’ївшись динями.
На Русі диня з’явилась на початку XIII ст. За думкою академіка М.І. Вавилова, диня на Південний Схід потрапила, як і кавун, з татарами.
Широко культивується, переважно в південних районах. Деякі різновидності в дикому стані поширені в південних районах Азії, переважно як бур’ян. Завдяки великій селекційній роботі одержано чимало сортів динь. Використовується для харчування у свіжому та в консервованому вигляді. Плоди дині містять багато цукру, у кращих сортів вміст цукру досягає 13 %, причому з цукрів переважає сахароза.
Завдання 6.
Вивчити ботанічну характеристику рослин дині посівної.
Диня (Cucumis melo L.)відрізняється великою поліморфністю різновидностей. Ботанічну назву дині Cucumіs melo дав К. Лінней (1753 р.), вважаючи її близькою родичкою до огірка.
Диня поділена на три види: звичайний (культурний), напівкультурний і дикий. Напівкультурну диню вирощують у Китаї, Індії, в країнах Середньої Азії та інших, плоди якої використовують, як огірок. Дика диня (бур’яново-польова) з дрібними, непридатними для споживання плодами, росте у Середній і Малій Азії, Індії, як бур’яни на полях.
Звичайний (культурний) вид дині має три підвиди – європейська, середньоазійська і малоазійська. Українські сорти в основному належать до європейського підвиду.
Коренева система. Диня розвиває потужну кореневу систему. Головний корінь проникає на глибину 1 м, бокові корені розгалужуються до 2-3 м в орному шарі ґрунту.
Стебло – невиразно гранчасте, до 3 м завдовжки, шорстко волосисте, лазяче за допомогою простих вусиків. Має розлогу огудину з розгалуженнями першого, другого і третього порядку. Іноді утворюються розгалуження четвертого порядку.
Листки округло-серцеподібні або серцеподібні, п’ятилопатеві, зубчасті, шорстко опушені, 6-20 см завдовжки, з довгими, до 25 см завдовжки, черешками. У листкових пазухах розміщені вусики.
Квітка. Рослина дині однодомна, з роздільностатевими та двостатевими квітками, які розміщуються у листкових пазухах: жіночі – поодиноко, чоловічі – скупчено, у вигляді суцвіття – щиток. Жіночі квітки утворюються на стеблах в основному другого, рідко – першого порядку і частково – наступних порядків. У скоростиглих сортів вони формуються близько до головного пагона, у пізніх – далі. Квітки у дині п`ятипелюсткові, у чоловічих – менш, у жіночих – більш інтенсивного жовтого забарвлення. Зав’язь нижня або напівнижня, густоопушена, довгаста, три-, рідко чотири-, п’ятироздільна. Із двостатевих квіток плоди часто розвиваються з різного розміру «чалмою», що зменшує їхню товарність.
Плід – багатонасінна ягода, різноманітної форми. На рослині утворюється 3-5 плодів. Плоди різноманітної форми: сплюснуті, округлі, тупоеліптичні, короткоовальні, веретеноподібні, яйцеподібні, грушоподібні і циліндричні. Поверхня: гладенька, скибчаста, бугриста та зморшкувата. На поверхні плоду багатьох сортів утворюється сітка.
М’якуш плоду білий, зелений та жовтогарячий, його інтенсивність змінюється від густого до слабкого. Консистенція картопляниста, масляниста та хрустка. Плаценти дині за ознаками поділяються на сухі, вологі, розпливчасті та зібрані у тверді пучки.
Динний аромат з’являється завдяки анаеробному бродінню, яке закінчується утворенням етилового спирту. В більшості випадків ці процеси властиві скоростиглим сортам, що є причиною їхнього підсиленого аромату, на відміну із менш ароматними пізніми.
Насіння без ендосперму, яйцеподібної або витягнуто-овальної форми. Забарвлення насіння: біле, жовте, кремове, червонувате, з матовою або блискучою поверхнею. Маса 1000 насінин 30-50 г. Зберігає схожість 5-8 років.
Завдання 7.
Вивчити сортове різноманіття дині посівної.
Диня в Україні має широке розповсюдження. Успіх отримання високої врожайності дині з високими смаковими якостями залежить від правильного вибору сорту. Селекційні роботи з динею проводяться в тих же науково-дослідних установах, що і з кавуном. Сучасний сортимент відрізняється як за скоростиглістю, так і за зовнішнім виглядом й смаковими якостями.
Ранньостиглі сорти відрізняються швидким достиганням плодів, вегетаційний період 60-70 діб. Рослини середньоплетисті, листкова пластинка середнього розміру. Плоди невеликі або середнього розміру, овальні, кулясті, рідше сплющені. Забарвлення шкірки жовте, з малюнком або без нього, інколи трапляються із сіточкою. М’якуш плоду білий або світло-жовтий, зернистий, розсипчастий, малосоковитий, малосолодкий. Поширені сорти: Алушта, Голянка, Криничанка, Серп’янка, Титовка, Киянка, Фантазія, Престиж, Забавка, Рада F1.
Середньоранні (70-80 діб) та середньостиглі (80-90 діб) сорти достигають в літні місяці. Мають плоди середнього розміру, кулястої або овальної форми. Забарвлення шкірки жовте різних відтінків, частіше без малюнка, інколи розвинута сітка. М’якуш плоду товстий, білий або зеленуватий, маслянистий або хрусткий, соковитий, солодкий, з хорошими смаковими якостями. Сорти: Десертна 5, Гопрінка, Самарська, Муза, Злата, Дідона, Фортуна, Ольвія, Тіна, Даяна. Здатність до транспортування у цієї групи сортів вища, порівняно з ранньостиглими.
Середньопізні (90-100 діб) та пізньостиглі (100-120 діб) сорти мають рослини середнього або великого розміру. Поверхня гладенька або сегментована, часто з малюнком та сіткою. Колір плоду жовто-зелений, коричневий або сіро-зелений. М’якуш товстий, волокнистий, хрусткий, соковитий, солодкий. Сорти мають високу транспортабельність. Поширені такі сорти: Інея, Берегиня, Дачниця, Золотиста, Кувшинка, Лада, Леся.
Великим попитом користуються нові гетерозисні гібриди зарубіжної селекції такі, як Амал F1, Кредо F1, Міра F1, Голді F1, Амалік F1, Делано F1, Роксолана F1, Карамель F1, Суперстар F1, Сіньоль F1, Мірелла F1, Кетрін F1, Ванда F1, Агасі F1 та інші. В Західній Європі розповсюджені дині канталупи, які мають глибоку, грубу сітку із зелено-оранжевим м’якушем та йодистим ароматом, що не всім до смаку. Незважаючи на наполегливу рекламу таких гібридів (Портенто F1, Флоренція F1, Сітірекс F1, Карібіан Голд F1, Карібіан Кінг F1 та інші), вони поки що в Україні не мають широкого розповсюдження.
Контрольні завдання:
Описати сорти і гібриди дині посівної за наведеною формою:
9.3.3. Гарбуз
Завдання 8.
Вивчити походження видів гарбуза, їхню внутрішньовидову класифікацію та біологічні особливості.
Походження видів та внутрішньовидова класифікація. Гарбуз належить до роду Cucurbita L. Батьківщиною гарбуза є Центральна та Південна Америка. Рослину гарбуза звичайного окультурили в незапам’ятні часи індіанські племена на півдні США та півночі Мексики. Після відкриття Америки гарбуз завезли в Португалію, Іспанію, а звідти він поширився в Індію, Туреччину.
Рід Cucurbita за Ліннеєм об’єднує три культурні ботанічні види. Після Ліннея ботаніками були дані більш докладні системи роду, де збільшилась кількість видів і різновидностей.
Систематика культурних видів гарбуза надто складна, для селекції та виробництва можна рекомендувати класифікацію Н.Є. Житєневої (1930), доповнену О.І. Філовим (1959, 1965).
Рід Cucurbita L. об’єднує 21 вид, з них 5 культурних (C. pepo, C. maxima, C. moschatа, C. mixta, C. ficifolia). В Україні вирощують три види:
- Гарбуз звичайний (Cucurbita pepo L.).
- Гарбуз волоський, або великоплідний (Cucurbita maxima Duch.).
- Гарбуз мускатний, або мускусний (Cucurbita moschata Duch.).
Вказані види гарбуза чітко відрізняються за морфологічними ознаками стебел, листків, плодів та насіння.
Біологічні особливості. Це однорічна трав’яниста рослина з довгим сланким (до 15 м) стеблом і з потужною кореневою системою, що дає змогу використовувати вологу з глибоких горизонтів ґрунту і витримувати тимчасову посуху. Корінь стрижневий сильнорозгалужений, основна маса його розташовується у верхньому шарі грунту.
Рослина має величезну листкову поверхню (понад 30 м2). Листки великі, без прилистків, з довгими черешками, з грубим опушенням. Види гарбуза чітко відрізняються формою листків (рис. 9.3.5.).
Рис. 9.3.5.Форма листків у різних видів гарбуза: а) волоський; б) звичайний; в) мускатний
Квітки роздільностатеві, однодомні, з вираженим ароматом, розпускаються рано вранці. Перші жіночі квітки починають цвісти на головному стеблі. Запилення – тільки комахами, в основному бджолами.
Плід гарбуза – несправжня багатонасіннєва ягода, найрізноманітнішої форми і забарвлення. М’якуш соковитий, товстий, від світло-кремового до світло-жовто-гарячого забарвлення. Насіння велике, коротко- або подовжено-овальної форми, білого, кремового, жовтого забарвлення.
За біологічними особливостями рослини різних видів гарбуза, порівняно з кавуном, динею і огірком, менш вимогливі до тепла і освітлення, але більш – до забезпечення вологою, що дає можливість вирощувати ці рослини в різних кліматичних зонах України.
Завдання 9.
Вивчити морфологічні та біологічні особливості, сорти гарбуза мускатного.
Гарбуз мускатний (Cucurbita moschata Duch. et Poir.) – це найбільш тепловимогливий культурний вид, стійкий проти борошнистої роси та бактеріозу. Гарбуз мускатний не має кормових і овочевих сортів. У насінні міститься 30-46% олії.
Гарбуз має стебла з округлими гранями. Відрізняється від інших видів тонким стеблом та м’яким опушенням стебла і листків. Листки округло-ниркоподібні, 5-7 - лопатеві. Часто мають з верхньої сторони білі плями в кутках між жилками. Плодоніжка тверда, розширена біля плоду, порівняно тонка (рис. 9.3.6.).
Плід округлий, або видовжений, до 40 см у діаметрі, м’якуш плода щільна. Плоди мають м’яку шкірку (екзодерму) і плямистий візерунок. Насіння порівняно дрібне кремово-сіре з характерною бахромчастою облямівкою.
Рис. 9.3.6.Характерна особливість плодоніжки гарбуза мускатного
Наукова робота з селекції гарбуза в Україні проводиться в Південній державній сільськогосподарській дослідній станції Інституту водних проблем і меліорації НААН та Дніпропетровській дослідній станції ІОБ НААН. Сорти мускатного гарбуза: Арабатський, Новинка, Гілея, Диво, Яніна, Олешківський, Доля, Полянин, Бальзам.
Завдання 10.
Вивчити морфологічні та біологічні особливості, сорти гарбуза великоплідного.
Гарбуз волоський (Cucurbita maxima Duch.) має ще одну назву – великоплідний. Це свідчить, що він потрапив до нас через Балкани. Окультурення гарбуза великоплідного відбулося 4-5 тис. років тому в Південній Америці. На сьогоднішній день цей вид гарбуза став культурним видом – космополітичним з великою кількістю сортів. Гарбузи великоплідні споживають тільки у достиглому вигляді. Часто їх вирощують, як цінне джерело каротину, якого може бути у плодах в 1,5-2 рази більше, ніж у моркви.
Має циліндричні стебла, довжина до 5 м з м’яким опушенням. Листки округло-ниркоподібні, слабо кутасті. Чашелистики зростаються між собою, гострі. Пелюстки віночка також зростаються між собою з розширеними бахромчастими відігнутими краями.
Плід – округлий, округло-сплюснутий або округло-видовжений, 20-80 см у діаметрі (і більше), гладенький або борозенчастий, іноді ребристий.
Шкірка м’яка, не дерев’яніє, що сприяє росту гігантських розмірів плодів (рекорд у 2018 році – понад 1 т). Плоди однотонні здебільшого сіро-зелені, зрідка – оранжеві та червоні. М’якуш плода соковита, біла або оранжева.За округлою гладенькою плодоніжкою і характерним прикріпленням до плоду, цей вид легко відрізнити від інших (рис. 9.3.7.).
Рис. 9.3.7.Характерна особливість плодоніжки гарбуза волоського
Насіння має два основних типи забарвлення – біле (здебільшого кормові сорти), або жовто-кофейне (столові сорти). Насіння, на відміну від звичайного і мускатного гарбуза, не має чітко вираженої облямівки.
Сорти столові: Альтаїр, Ждана, Польовичка, Світень, Славута, Херсонський, Билинка. Сорти кормові: Народний, Український сірий, Валок, Кавбуз Здоров’яга.
Для отримання олії найбільшим попитом користуються кормові сорти гарбуза української селекції – Народний, Валок, Український сірий. У цих сортів ядро насінини легко відділяється від шкірочки. Насіння велике (понад 14 мм) та має привабливу білу оболонку.
Завдання 11.
Вивчити біологічні особливості, внутрішньовидову класифікацію, сорти гарбуза звичайного.
Біологічні особливості. Має ребристі стебла, які покриті твердими і колючими шипиками. Листки п’ятилопатеві, кінчики яких мають загострення, а краї – глибокопильчасті. Квітки дзвоникоподібні. Кінчики пелюсток гострі. Плоди досить великі з твердою здерев’янілою екзодермою (шкіркою) та мають виражений візерунок. Характерна особливість гарбуза звичайного – здерев’яніла шкірка стиглих плодів, звідси походить їхня друга народна назва “гарбуз твердошкірий, або твердокорий”. Дивно, але у Польщі, Чехії і часто на Заході України цей вид називають “динями”.
За формою плоди бувають округло-плескаті або еліпсоподібні. Однію з дуже чітких видових ознак є ребристість плодоніжки (рис. 9.3.8.).
Рис. 9.3.8.Характерна особливість гарбуза звичайного
Насіння різне за розміром, але за забарвленням здебільшого кремове з чітким рубчиком і облямівкою. Цей вид має сорти з насінням без насіннєвої оболонки, так звані голонасінні сорти з сіро-зеленуватим гладеньким насінням.
Поширення підвиду. Гарбуз звичайний вирощують, як баштанну, овочеву, кормову, декоративну та олійну культуру в Західній, Східній Європі, в т.ч. й в Україні.
Гарбуз звичайний поділений на чотири підвиди: довгоплетистий, кущовий, декоративний та дикорослий. Сорти, які вирощують в Україні відносяться до довго- та короткоплетисого (так званого “кущового”) підвидів.
Підвид довгоплетистий складається з семи різновидностей: овальна, голонасінна, овочева, циліндрична, куляста, сплюснутоплідна, сегментована.
В Україні широко розповсюджена овальна різновидність, яка є найтиповішою для виду. Плоди великі, овальні або слабо овальні, яскраво-оранжеві або оранжеві, з малюнком у вигляді темно-зелених смуг. Поверхня плодів слабо сегментована біля плодоніжки. М’якуш жовтий, середньої щільності, задовільного смаку. Сорти: Український багатоплідний, Мозоліївський 15, Хуторянка, Мигдальний 35.
Ведеться селекція в Україні й на створення сортів із голим насінням без насіннєвої шкірки. Плоди, як і у попередньої різновидності. Насіння без насіннєвої шкірки (голе). Вирощується для одержання гарбузової олії та кондитерських виробів. Сорти: Південний, Гамлет, Маслянка.
Підвид короткоплетистий охоплює п’ять різновидностей: кабачок, патисон, крукнек, великоплідна, фордгук. Різновидності кабачок і патисон використовуються в їжу в технічній стиглості і розглядалися вище як овочеві культури. Водночас, зараз користується попитом кабачок макаронний, який використовують у їжу стиглим, і вирощують як баштанну культуру.
Зараз в Україні набувають поширення крукнеки, або кривошийки. Ця різновидність подібна до кабачка. Плоди булавоподібні, жовті, з бородавчастою поверхнею, їх вживають тільки у недостиглому вигляді, за смаком вони нагадують патисони. Свою назву “кривошийка” вони одержали за оригінальні плоди: тонкі й викривлені біля плодоніжки та товсті – біля квіткового кінця. Відомі сорти: Ерлі Саммер, Джайент Гольден, Дженкі Хайбрід, Кастел Голд (США).
Різновидність великоплідна гарбуза звичайного має плоди великі, овальні або кулясті, сплюснуті. Це цінний вихідний матеріал для селекції гарбуза на насіннєву продуктивність та придатність до механізованого вирощування. В Україні розпочато роботу з цією різновидністю на Дніпропетровській дослідній станції ІОБ НААН. Відомі сорти: Дніпропетровський кущовий, Лель.
Контрольні завдання:
Описати види гарбуза за морфологічними ознаками рослин, плодів і насіння за наведеною формою:
Контрольні завдання до підрозділу 9.3.
Описати характерні властивості та сортимент культур родини Гарбузові за наведеною формою:
Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 9.3:
- Вкажіть центр походження кавуна.
- До яких рослин за вимогливістю до світлового режиму відноситься диня?
- Яка оптимальна денна температура повітря для росту і розвитку рослин кавуна?
- За якої стиглості збирають урожай гарбуза волоського?
- До якого виду гарбуза відносяться сорти: Славута, Херсонський, Світень?
- Назвати основні морфологічні ознаки кавуна.
- Для якого виду гарбуза характерна дуже ребриста, колюча плодоніжка?
- Як називається плід гарбуза?
- Вкажіть латинську назву кавуна.
- Вкажіть центр походження дині.
- До якого виду гарбуза відносяться сорти: Новинка, Арабатський, Яніна?
- Для якого виду гарбуза характерна округла гладенька плодоніжка?