Мета:

ознайомлення з походженням, ботанічною характеристикою та біологічними особливостями гороху, квасолі звичайної, бобу овочевого, сорти та їхня тривалість вегетаційного періоду для різних напрямів споживання.

Матеріальне забезпечення:

свіжі зразки видів і сортів, макети, стенди, рисунки, слайди.

9.4.1. Горох

Завдання 1.

Вивчити походження, ботанічні та біологічні особливості гороху.

Походження. За Л.І. Говоровим (1937) культурний горох має політропне походження з різних центрів. Його входження в культуру він пов’язує з трьома первинними центрами – Південно-Західною Азією (Афганістан, Індія), Ефіопією та Закавказзям, а також з одним вторинним центром – Середземноморським.

Ботанічні та біологічні особливості. Горох відноситься до роду Pisum однієї з найбільших за кількістю видів родини бобові (Fabaceae). У культуру ввійшов горох, що відноситься до P. sativum L., в межах якого є велике різноманіття форм за морфологічними ознаками і біологічними особливостями.

Горох – це однорічна, трав’яна і самозапильна рослина. Відноситься до рослин, у яких після сходів швидко розвивається коренева система. Уже на 20 добу головний корінь може проникнути на глибину до 60 см. Сходи гороху не виносять сім’ядолей на поверхню ґрунту.

Висота стебла у різних сортів коливається від 50 до 250 см. Низькорослі сорти детермінантні, у них стебла закінчуються квітками і бобами, а високорослі – індетермінантні, тобто ріст у них не припиняється і насіння достигає неодночасно. У скоростиглих сортів перші боби формуються на 7-10 вузлі, у пізньостиглих – вище 15-ого.

Листки складні, парноперисті і складаються з 1-3 пар нерозсічених, яйцеподібних листочків. Після останньої пари центральний черешок листка переходить у розгалужений вусик. У деяких сортів листки повністю трансформовані у вусики.

Суцвіття – китиця з 1-2 квітками (у більшості сортів), у штамбових – до 5-7. Забарвлення квітки у всіх овочевих і цукрових сортів біле, що дає можливість під час сортових прочисток видалити вкрай небажану домішку кормового гороху пелюшки, яка має пурпурові квітки і червону пляму в пазухах листків. Окрім цього, слід враховувати й те, що хоча горох і вважається самозапильною овочевою рослиною, але у суху, жарку погоду та на півдні часто відбувається перехресне запилення.

Плід у гороху – біб, який відрізняється за формою та забарвленням. Після достигання насіння буває гладеньке і зморшкувате (мозкове). За масою насіння розрізняють: мале (діаметр 3,5-5,0 мм), середнє (5,1-7,0 мм) та велике (діаметр понад 7,0 мм). Маса 1000 насінин становить 150-300 г (здебільшого 200-250 г). Насіння зберігає схожість 5-6 років.

Овочевий горох – холодостійка овочева культура. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 16-18°C. Сходи гороху витримують приморозки до мінус 4-6°C. Горох досить вимогливий до світла, затінення призводить до зниження врожаю. Це овочева культура довгого світлового дня. Вибагливий до вологи. Непридатними для вирощування культури є солонцюваті ґрунти.

Завдання 2.

Вивчити сорти гороху овочевого та цукрового.

В овочівництві вирощують овочеві (лущильні) та цукрові сорти. Перші використовують для одержання зеленого горошку, а цукрові – для споживання свіжих молодих бобів-лопаток. Цукрові сорти не мають пергаментного шару, без якого стулки бобів після достигання зморщуються, що перешкоджає вимолочуванню насіння. Через сильно виражену здатність до самозапилення у гороху не створюють гетерозисних гібридів.

Овочева (лущильна) різновидність формує боби з пергаментним шаром та мозковим насінням. Маса 1000 насінин менше 260 г. Сорти: Адагумський, Альфа, Вега, Вікма, Віолена, Каскад, Селена, Пегас, Стригунок, Салют, Стриж, Натінау. Відмінними сортами для отримання зеленого горошку є голландські сорти Вада, Скінадо, Женева; польський – Амброзія; німецький – Дінга. Причому сорт Амброзія завдяки скоростиглості можна використовувати для позньолітніх строків сівби, що дозволяє отримати додатковий урожай для заморожування і переробки у кінці вересня.

Цукрові сорти до Реєстру не занесено, їх вирощують лише городники, використовуючи сорти російської селекції – Жигалова 112, Неістощимий 195, Сахарний 2, Іловецький; казахської – Карагандинський 1053.

Селекція сортів гороху цукрового в Україні практично не проводиться. Принципи селекції такої різновидності нічим не відрізняються від гороху овочевого чи зернового, але в фазі утворення бобів-лопаток необхідна додаткова оцінка на виявлення пергаментного шару в молодих стулках бобів. Окрім цього сорти цукрового гороху відрізняються низькою врожайністю насіння і вимагають додаткової уваги щодо підвищення насіннєвої продуктивності стиглого насіння.

Всі сорти гороху овочевого і цукрового білоквіткові. Зернові та кормові сорти можна використовувати в овочівництві в якості сидератів для збагачення овочевих сівозмін органікою. Основною ознакою за якою відрізняються овочеві сорти від цукрового є наявність або відсутність пергаментного шару з внутрішньої сторони стулок бобів, а також в цукрових слабовиражене волокно уздовж бобу.

9.4.2. Квасоля звичайна

Завдання 3.

Вивчити походження та внутрішньовидову класифікацію; ботанічні та біологічні особливості квасолі звичайної.

Походження та внутрішньовидова класифікація. Батьківщиною квасолі є Південна Америка, де вона, поряд з кукурудзою та гарбузом, була однією з основних культур прадавнього землеробства.

Квасоля належить до роду Phaseolus родини бобові (Fabaceae). В Україні вирощують, головним чином американські види – квасолю звичайну (Ph. vulgaris L. Savi) і значно менше в південних районах – квасолю ліма (Ph. lunatus L.), і в правобережній частині України – квасолю багатоквіткову (Ph. multiflorus Willd.). Сорти овочевої різновидності відносяться переважно до квасолі звичайної, хоча у Західній Європі зрідка подібні можна знайти і серед квасолі багатоквіткової.

Ботанічні та біологічні особливості. Однорічна, трав’яниста, самозапильна і жаростійка овочева культура. Насіння починає проростати за температури 10-12°C. Оптимальна температура для росту й розвитку рослин у межах від 20 до 25°C. Росслина короткого світлового дня, менш вибаглива до вологи.

Рослини квасолі звичайної мають добре розвинуту кореневу систему. Стрижневий корінь проникає на глибину до 1 м і має велику кількість бічних корінців, які ростуть горизонтально. На них розвивається багато бульбочок бульбочкових бактерій.

Сходи квасолі звичайної на поверхню ґрунту виносять сім’ядолі. Після них розвивається перша пара простих примордіальних листків, а потім утворюються трійчасті листки з листочками різної форми, як правило, рідко опушені. На верхівках пагонів і у пазухах листків розміщені квітконоси. Стебла бувають різної форми: низькорослі, низькорослі з виткими верхівками, напіввиткі та високорослі виткі.

Суцвіття – китиця з 2-12 квітками різного забарвлення. Квітки великі (11-27 мм), п`ятипелюсткові. Забарвлення їх різне: рожеве, темно-рожеве, біле, білувато-зеленувате, лілове, фіолетове. Плід біб, у якому формується 3-10 насінин. Довжина бобів квасолі звичайної 7-25 см, за формою вони прямі або зігнуті.

Сорти квасолі характеризуються значним діапазоном мінливості ознак насіння за формою, розміром, забарвленням і візерунком. Білонасінні сорти мають біле забарвлення, з чорним насінням – яскраво-рожеве, червонувате та з коричневим та жовтим – рожеве. Маса 1000 насінин залежно від сорту коливається від 150 до 1500 г. За розміром насіння сорти поділяють на групи: мале (маса 1000 насінин менша 300 г), середнє (маса 1000 насінин 300-600 г), велике (маса 1000 насінин понад 600 г).

Хоча квасоля і відноситься до самозапильних рослин, але в жарку погоду спостерігається взаємне перезапилення. З іншими видами квасолі (багатоквітковою та лімською) квасоля звичайна не схрещується.

Завдання 4.

Вивчити сорти квасолі звичайної.

Згідно з агроботанічною класифікацією українського селекціонера Л.Л. Магомета (1969) усі сорти квасолі звичайної поділяються за способами господарського використання на три основні групи – зернові (лущильні), овочеві та універсальні.

У лущильних сортів квасолі в їжу використовують насіння. На внутрішньому боці стулок бобів рано розвивається товстий пергаментний шар із здерев’янілих клітин, а на швах бобів – грубі волокна. Серед лущильних сортів цінуються рослини з тонким пергаментним шаром у бобах. Сорти розрізняють за формою й розміром насіння, особливостями росту й розвитку. Забарвлення насіння дуже різноманітне – біле, чорне, одноколірне і строкате, крапчасте, мармурове та ін. За формою рослини бувають виткі і штамбові (кущові).

Штамбові (кущові) сорти придатні до механізованого збирання й стійкі до осипання. Сорти: Білозерна 361, Докучаєвська, Синельніківська 6, Синельніківська 8, Харківська штамбова.

Виткі сорти потребують опор і можуть бути використані в сівозміні як важливий попередник для вирощування помідора й огірка на шпалері. Сорти: Грибовська 92, Гармонія.

В овочевих сортів у фазі технічної стиглості пергаментного шару і волокон немає. Вони з’являються лише у перестиглих бобів і бувають тонкими. Овочеві сорти часто називають цукровими або спаржевими. М’ясисті стулки споживають у свіжому вигляді недозрілими. В їжу використовують молоді (8-10-денні) боби-лопатки. Їх тушкують, консервують, заморожують.

Низькорослі сорти: Присадибна, Українка, Гайдарська, Ювілейна 287, Зіронька, Сакса без волокна, Карнеліно, Джина, Лаура, Борлотто, Палома, Пенсіл Под, Перпл квін.

Виткі сорти: Яринка, Блу Лайке, Золотий нектар, Блау Хільде.

Існують й проміжні форми, в яких пергаментний шар утворюється дещо пізніше. У багатьох країнах світу (Італія, Польща) вирощують сорти для одержання нестиглого квасолевого насіння «фляжеоль». Такі сорти утворюють пергаментний шар в бобах, що сприяє вимолочуванню нестиглого насіння.Сорти квасолі сортотипу «Flageolet» ще не занесено до Реєстру. Хоча у європейський країнах вони мають виробниче значення. Так, у Польщі, наприклад, дозволені до вирощування сорти – Аламо, Мона, Флаворте для виготовлення консерв з недостиглого насіння.

9.4.3. Біб

Завдання 5.

Вивчити походження, ботанічні та біологічні особливості бобу овочевого.

Походження. Біб окультурено в районах Стародавнього Середземномор’я, звідки він і розповсюдився.

Біб (Vicia faba L.) старовинна овочева культура, яка була відома ще з часів Єгипту, Стародавньої Греції та Риму. Із районів Середземномор’я спочатку він поширився в райони Південно-західної Азії, включно Індію й Афганістан. В Україну боби проникли із Західної Європи приблизно в VI-VII ст.

Здавна наш народ надавав бобам магічних сил. Так, їх вважали охоронним засобом проти нечистої сили і тому в ніч під Івана Купала його рвали і разом із іншим охоронним зіллям проклинали відьму. Цей звичай зв`язаний із давніми римськими віруваннями та звичаями на свято Лемурій та Парентелій (свята померлих родичів), за якими боби належать покійникам. Римляни вважали, що боби носять на собі знак жалоби. І тому на Гуцульщині, під Різдво, перед самою Святою вечерею, на якій боби мали бути першою стравою, господиня бере боби в руку й кидає їх по чотирьох кутках хати: «Це все – янголам та померлим душам».

Ареал вирощування бобу простягається від Північної Америки до Японських островів. Вони поширені у всіх країнах Європи, в країнах Америки, Африки, Азії. В Україні їх вирощують практично на всій території.

Біб (Vicia faba L.) ботаніки вивчали задовго до К. Ліннея. Майже у всіх головних роботах часів XVI і XVII століть знаходять короткі характеристики морфологічних ознак бобу. Ботаніки того часу розрізняли дві групи сортів бобу: з великим і дрібним насінням. Такий поділ, прийнятий пізніше (Моріссон, 1680), дозволив виділити біб в окремий рід Faba, тому існує інша латинська назва цієї овочевої рослини Faba vulgaris Mill. Відмінними ознаками якого є пряме міцне стебло, м’ясисті листки сизого забарвлення, велике насіння з чорним рубчиком, білі квітки з чорними плямами на крилах.

Ботанічні та біологічні особливості. Біб – однорічна, трав’яниста, факультативно-запильна рослина. Головний корінь стрижневий і проникає на глибину до 1,5 м, хоча основна частина кореневої системи займає орний шар ґрунту.

Стебло прямостояче, невилягаюче, порожнисте, чотиригране, розгалужене біля основи, висота якого 20-125 см. Листки непарно- або парноперисті, закінчуються вістрям, а не вусиком. У пазухах листків утворюються короткі квітконоси з невеликою кількістю квіток.

У суцвітті формується до 12 квіток, які запилюються комахами. Плід – біб, який після достигання темніє і зморщується. Після достигання боби легко розтріскуються і насіння осипається. Маса 1000 насінин 1000-2500 г.

Біб овочевий відноситься до холодостійких рослин. Молоді рослини легко переносять весняні приморозки. Оптимальна температура для росту рослин складає 18-22°C. Підвищення температури понад 30°C спричинює опадання квіток та зав’язі. Негативний вплив високих температур особливо проявляється на фоні повітряної і ґрунтової посухи.

Біб відносяться до рослин довгого світлового дня. В умовах короткого дня цвітіння і плодоношення затримується. Тривале цвітіння призводить до неодночасного формування і дозрівання бобів. Сорти, що походять з різних регіонів, неоднаково реагують на довжину дня. Це вимоглива до води рослина. Для проростання насіння потребує 110-120 % води від своєї маси.

Біб є одним із найкращих азотфіксаторів. Серед усіх овочевих бобових рослин на корінцях бобу уже у фазі двох-чотирьох пар листків швидко розвиваються бульбочкові бактерії, які зберігають активність до початку дозрівання бобів. Інтенсивний розвиток бульбочок спостерігається в період цвітіння.

Завдання 6.

Вивчити сорти бобу за господарськими ознаками.

В Україні біб відносять до малопоширених овочевих культур. У країнах Європи вирощування та споживання бобу набуло широкого поширення. Його широко вирощують і використовують для виробництва заморожених овочевих сумішей в Польщі, які експортуються в усі країни світу. Водночас в європейських країнах популярністю користується й свіжий зелений горошок з бобу в застіллях з пивом. Для цього вирощують дрібнонасінні сорти з довгими бобами (до 30 см). Наприклад, в Іспанії свіжі боби постачають в пивні бари в корзинах і запивають зелений горошок пивом, за принципом «чим більше бобу, тим сильніший іспанський хлопець».

Сорти бобу за господарськими ознаками поділяють на дві групи: кормові (лущильні) й харчові (овочеві). Кормові (лущильні) відрізняються відносно дрібним насінням і добре розвиненою вегетативною масою. Боби з добре розвиненим пергаментним шаром. Багаті білками, вуглеводами і вітамінами. Йдуть на корм худобі (зерно, зелена маса, силос) і як зелене добриво. Вони є добрим попередником для багатьох с.-г. культур, залишають на 1 га в середньому 50 кг зв`язаного азоту. Відомі сорти Аушра, Коричневі, Уладовські фіолетові.

Сорти харчові (овочеві) зазвичай великоплідні, з товстими м`ясистими стулками бобів, великонасінні. Використовуються для приготування супів, салатів, гарнірів і для консервації. Сортимент бобу в Україні незначний. Відомі сорти Переможець, Карадаг, Українські слобідські, Віндзорські та багато місцевих форм. Тривалість вегетаційного періоду від 60 до 126 діб.

Контрольні завдання:

Описати морфологічні ознаки рослин, плодів і насіння бобових овочевих культур за наведеною формою:

Контрольні запитання для самоперевірки знань до підрозділу 9.4:

1. Що є продуктовим органом овочевих культур родини Бобові?
2. Які вимоги до умов вирощування мають горох і біб?
3. Вкажіть латинську назву гороху овочевого, квасолі звичайної та бобу овочевого.
4. Що характерно для будови стулки бобів плодів цукрових і лущильних сортів гороху овочевого?
5. Яка культура серед бобових є жаростійкою?
6. Як сорти квасолі звичайної поділяються за господарським призначенням?
7. Що використовують у їжу в лущильних сортів квасолі звичайної?
8. Вкажіть морфологічні особливості будови плоду в бобу.
9. Як поділяються сорти бобу за господарським значенням?
10. Назвіть овочеві сорти бобу та опишіть їхні морфологічні особливості плодів і насіння.