Якість садивного матеріалу

Для реалізації генетичного потенціалу картоплі важливо мати здоровий садивний матеріал, проводити своєчасну сортозаміну, яка враховує здатність сорту в конкретному регіоні протистояти накопиченню фітопатогенів [29, 30]. Інститут картоплярства УААН пропонує оздоровлювати насіннєвий матеріал біотехнологічним способом.

Приріст врожаю від сортозаміни досягає 50 % в порівнянні із сортами, які довгий час знаходились у виробництві [3, 54, 55, 57, 58, 59, 61, 78, 79, 80].

Картопля на відміну від пшениці не створює новий організм кожен рік, а продовжує життя з моменту утворення сорту. З часом у бульбах і на їх поверхні акумулюється значна кількість збудників хвороб, що призводить до погіршення якості насіннєвого матеріалу, погіршення продуктивності. Втрати врожаю від хвороб, особливо вірусного виродження, в Україні складають від 50 до 70%. Через нагромадження вірусної інфекції четверта репродукція має в 4-6 разів більше хворих рослин , ніж еліта даного сорту [80, 81, 82, 87, 118].

Зниження шкідливості вірусного і екологічного виродження полягає в створенні сортів, імунних до цих хвороб, і здійсненні насінницьких заходів щодо оздоровлення картоплі. Серед останніх важливе місце належить оздоровленню сортів картоплі методом термотерапії та культури меристеми. На сьогодні немає альтернативного оздоровленню шляху одержання високоякісного садивного матеріалу. На основі клонів еліту вирощують за 5річною схемою, на основі оздоровленого біотехнологічними методами вихідного матеріалу рослин відтворення еліти може проводитися за скороченою схемою (3-4 – річна) [88, 89, 91, 104, 111].

Професор Університету Міннесота (США) Дуейн Престон вказує, що здорові бульби для посадки є фундаментом в системі захисту від вірусних і бактеріальних хвороб, особливо, нематод, яких в грунті знищити практично неможливо [4, 161]. В Північній Америці більшість сортів картоплі вирощують із частин картоплі, нарізаних з бульб масою 120-280 г і діаметром 4-8 см (розмір А). В Європі та інших північних регіонах використовують цілі невеликі бульби масою 120 г і діаметром 4-6 см (розмір В). Нарізані бульби втрачають бар’єр проти ґрунтових патогенів (різні гнилі, кільцевий бактеріоз). Цілі бульби за врожайністю дорівнюють або перевищують її в порівнянні до урожайності ніж за висаджування частинами бульби. Але висаджування цілими мілкими бульбами, особливо масою меншою 120 г, може призвести до висаджування біологічно недозрілого матеріалу, що негативно вплине на розвиток рослин і врожай [4, 127].

Важливим заходом є передсадивне пророщування картоплі, що прискорює появу сходів, швидшого наростання вегетативної маси, що пригнічує ріст бур’янів. Пророщування бульб проводять обігріванням їх теплим повітрям (12-15°С) за вологості 80-90 %, краще сонячним освітленням протягом 20-60 днів. За цих умов строк появи повних сходів може скоротитись з 32 до 20 діб [49].

Після збирання зріла бульба картоплі знаходиться в стані спокою, глибина і тривалість якого залежить від вмісту в шкірці інгібіторів росту, кількість яких під час зберігання зменшується. Одночасно зростає вміст ростових і розчинних запасних речовин і, тим самим, готовність бульб до проростання. Чим інтенсивніше дихання під час зберігання, тим швидше відбувається їх проростання. Пошкоджені бульби проростають швидше (підвищене дихання, втрати разом з шкіркою інгібіторів росту), ніж непошкоджені. Обережне збирання і сортування, низькі температури під час зберігання сприяють підтриманню стану спокою бульби. Різними хімічними речовинами (інгібіторами дихання або проростання) його можна продовжити, а інгібіторами спокою зародка (тіосечовиною або гібереліновою кислотою), навпаки, скоротити. Останній спосіб за необхідності використовується у лабораторних аналізах садивного матеріалу. Застосування хімічних препаратів для продовження періоду спокою бульб за вирощування насіннєвої картоплі виключається [7, 22, 27, 56].

Стан спокою бульб можна розділити на дві фази: глибокий, або природний, стан спокою. В цій фазі бульби і за температури більше 8°С не проростають. Вимушений, коли бульби можна зберегти в стані спокою лише регулюванням температурного режиму.

Тривалість глибокого стану спокою, у значній мірі визначається фізіологічним станом бульб, хоча є і сортотипові особливості. Якщо бульби проходять ріст і розвиток за високих літніх температур, глибокий стан спокою, унаслідок великої суми температур, скорочується. Бульби, зібрані недозрілими, мають більш тривалий період спокою в порівнянні із зрілими. Найбільший вплив на тривалість періоду спокою має температура зберігання. Коливання температури за зберігання, відносна вологість повітря, склад оточуючого бульби повітря також впливають на тривалість періоду спокою. У фазі глибокого стану спокою інтенсивність фізіолого-біохімічних процесів в меристематичній тканині бульб дуже низька. В процесі переходу бульб від стану спокою до проростання і росту пагонів вони фізіологічно старіють, що залежить від суми середньодобових температур вище 0°С і тривалості періоду початку проростання. Значний фізіологічний вік садивних материнських бульб по-різному впливає на урожай. По-перше, він скорочує термін від висаджування до появи сходів (на 14 діб), зсовується вегетаційний період картоплі, рослини потрапляють в більш сприятливі умови розвитку (висока вологість ґрунту і інсоляція); по-друге, він гальмує ріст бадилля, зниження маси якого за бульбоутворення веде до зменшення приросту бульб. Так, як тривалість періоду росту і розвитку від сходів до дозрівання не змінюється, більш високий урожай отримується за раннього збирання, до моменту дозрівання він знижується. Залежно від метеорологічних умов року дія фізіологічного віку на бульбоутворення посилюється або слабшає. В роки з літньою засухою або сильним розвитком фітофторозу важливо забезпечити швидкий розвиток бадилля весною. Більш високі позитивні температури сприятливо впливають на розвиток бадилля, послабляють дію фізіологічного віку, а низькі, навпаки, посилюють його. Фізіологічний вік у багатьох сортів картоплі пов’язаний з верхівковим домінуванням. Бульбоносних стебел і бульб за таких умов утворюється мало. Крім того, фізіологічно старі бульби схильні за механічного пошкодження до чорної плямистості м’якуша, а під впливом фітопатогенних бактерій – і до враження чорною ніжкою [97, 109, 115].

У зв’язку з цим необхідно регулювати фізіологічний вік залежно від мети використання бульб. Так, для вирощування ранньої картоплі застосовують садивний матеріал зрілого фізіологічного віку, для досягнення високих урожаїв дозрілої картоплі – більш молодого. Для отримання високих урожаїв необхідний садивний матеріал різного фізіологічного віку залежно від групи стиглості. Рання картопля вимагає суми температур в межах 400-500°С, середньорання – 600-800°С, а середньопізня – 800-1000°С [48, 142].

Якщо господарство не саме вирощувало насіннєву картоплю, а купувало для висаджування, дуже важливо правильно оцінити фізіологічний вік отриманої партії, щоб вжити відповідних заходів для підготовки садивного матеріалу до садіння.

Чим ближче число балів до 100, тим гірший фізіологічний стан і тим вищий фізіологічний вік бульб. Цей стан слід враховувати за підготовки насіннєвого матеріалу до висаджування. Після закінчення стану спокою в процесі поділу і розтягування клітин проростають бруньки у вічках. На світлі розтягування клітин зменшується. Утворюються сортотипові порізному оформлені і забарвлені короткі світлові паростки, які на відміну від довгих, блідих ламких паростків, що утворюється в темноті, еластичні і досить міцно зв’язані з бульбами.

Проростання починається з верхніх вічок, причому в ріст рушає звичайно тільки одна брунька вічка.

Якщо паростки, що з’явилися, обламати, то в цих же вічках прокидається друга брунька, а якщо обламати і цю – наступна. На утворення паростків затрачуються пластичні речовини бульби і обламування паростків хоча і не припиняє ростові процеси в бульбі, але значно послаблює їх. Обламування паростків пророслих бульб за висаджування негативно позначається на рості і розвитку картоплі. За рахунок резервів материнської бульби молоді рослини якийсь час розвиваються незалежно від поживних речовин і води в ґрунті. Число проростків залежить від величини материнської бульби. З маленьких бульб звичайно утворюється один–два головних стебла з малою кількістю столонів і бульб. Але до збирання бульби від таких рослин, як правило, бувають більш крупні. Навпаки, крупні материнські бульби утворюють звичайно більше стебел і бульб, але дещо меншого розміру.

Використовуючи фізіологічний стан насіннєвого матеріалу, можна істотно змінити число пророслих ростових бруньок, головних стебел, столонів, а у результаті – і кількість утворених бульб. Це особливо досягається за рахунок впливу на фізіологічний вік бульб регулюванням температурного режиму зберігання і різними заходами передпосадкової обробки. Не всі ростові бруньки проростають. На верхівці головний пагін, що проростає (апікальний пагін), домінує в рості відносно всіх інших (апікальна домінантність). Тривалим зберіганням бульб за низьких температурах або обламуванням цього пагона можна подолати апікальну домінантність і пробуджувати проростання більшої кількості вічок. Із збільшенням фізіологічного віку (наприклад, після зберігання за підвищених температур), знижується кількість пагонів на бульбі. Оскільки за вирощування насіннєвої картоплі прагнуть отримати велику кількість бульб середнього розміру, довгий фізіологічний вік бульб небажаний. За тривалого фізіологічного віку картопля мало розвивається, унаслідок апікальної домінантності бульбоносних стебел, але утворюються великі бульби. Це забезпечує за вирощування ранньої картоплі ранній і високий урожай, але за вирощування насіннєвої картоплі знижується урожай бульб необхідного розміру.

У фізіологічно перезрілої картоплі термін від висаджування до появи сходів скорочується, що забезпечує зменшення вегетаційного періоду та більш раннє досягнення вікової стійкості до вірусних хвороб і до фітофторозу, що використовується за вирощування насіннєвої картоплі.

Після збирання врожаю бульба проходить період спокою, протягом якого не проростає навіть за сприятливих умов (18°С і 90% вологості повітря). Тривалість цього періоду у кожного генотипу залежить від співвідношення інгібіторів і стимуляторів росту, в якому переважають перші. Коли кількість стимуляторів перевищуватиме кількість інгібіторів, бульба здатна прорости. Зберігання бульб протягом кількох місяців за 2–4°С дозволяє утримувати паростки в латентному стані.

Фізіологічний вік можна визначити за властивістю крохмалю: в міру старіння бульби температура клейстеризації його знижується, а рівень ненасичених жирних кислот спочатку теж зменшується, а потім зростає. Здатність до проростання характеризується сумою температур і часом, які є визначальними [94, 98].

Посадкові властивості бульб картоплі, заражених вірусами, сильно погіршується. Тому перевірка садивного матеріалу на зараження вірусами є обов`язковим заходом в насінництві картоплі. Оскільки ураження картоплі вірусними хворобами може маскуватися, тобто ця інфекція може бути латентною, видалення хворих рослин в насадженнях насіннєвої картоплі хоча і необхідний захід, але він виявляється недостатнім. Обов`язково повинен проводитися лабораторний аналіз бульб. Тільки в результаті аналізу посадковий матеріал апробується остаточно.

У картоплі, вирощуваної для виробництва садивного матеріалу, немає спеціальних вимог до сівозміни, відмінних від вирощування її для іншої мети. Але для насіннєвої картоплі ще більше значення мають перерви між її висаджуванням на одному і тому ж полі. Перерви такі повинні бути для насіннєвої картоплі, принаймні, не менше 4 років. За один рік до вирощування картоплі слід проводити аналіз ґрунту на присутність золотистої (Globodera rostochiensis) і блідої картопляної нематод (G. pallida). Бліда картопляна нематода в Росії – об`єкт зовнішнього карантину. Оскільки нематоди не тільки викликають велике зниження врожайності, але розповсюджуються і з садивним матеріалом, то уражені ними поля непридатні для вирощування насіннєвого матеріалу.

Поделиться:

Дополнительные материалы по теме: